Реакційний модернізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Архітектура нацистської Німеччини поєднує модерністський дизайн із стародавнім символом свастики .

Реакційний модернізм — це поняття, яке було вперше запропоновано Джефрі Герфом[1] у 1980-х роках, щоб описати комбінацію «великого ентузіазму відносно сучасних технологій разом з відмовою від просвітництва, цінностей та інститутів ліберальної демократії». Ця ідея була особливо характерною для німецьких консерваторів-революціонерів, які активно сприймали рух нацизму.[2] У свою чергу, ідеологія реакційного модернізму була тісно пов'язана з оригінальним, позитивним поглядом Зондервегу, який розглядав Німеччину як велику центральноєвропейську державу, що не належить ні до Заходу, ні до Сходу.

Огляд[ред. | ред. код]

Застосування Герфом цього терміну для опису фашизму знайшло широку підтримку серед інших науковців.[3] Герф використовував цей термін для позначення тенденції в інтелектуальній думці тієї епохи, яку німецький письменник Томас Манн описав як «високотехнологічний романтизм» у міжвоєнні роки. Герф використовував цей термін стосовно широкого кола німецьких культурних діячів, зокрема Ернста Юнгера, Освальда Шпенглера, Карла Шмітта та Ганса Фройера.

Рафаель Костра стверджує, що фашизм є модерністським рухом, оскільки його прагнення до революційних і тотальних проєктів з переробки суспільства могло виникнути лише на початку 20-го століття, коли суспільство і культура були пронизані модерністськими метанаративами культурного оновлення. Фашизм, за словами історика Модріса Екштайна, «був бажанням створити людство наново».[4] Девід Робертс у своїй книзі «Фашистські взаємодії», виданій у 2016 році, стверджує, що «зараз широко поширена думка, що фашизм був не бунтом проти модерну, а пошуком альтернативного шляху для модернізації».[5]

У різні епохи[ред. | ред. код]

Міжвоєнна Європа[ред. | ред. код]

З того часу, як Герф вперше ввів цей термін, він став загальноприйнятним серед істориків, які розглядають дивний європейський феномен, коли поєднуються патерналістський авторитаризм і народним націоналізмом з одного боку, та нові технологічні та політичні концепції з іншого боку, при цьому опиняючись під впливом тоталітарних режимів.[6]

Реакційний модернізм вивчався як тема в міжвоєнній літературі та в ширшій політичній культурі Великої Британії.[7]  Його розглядали в контексті інших європейських країн міжвоєнного періоду, зокрема Румунії,[8] Греції,[9][10] Швеції[11] та Іспанії.[12] Його навіть розглядали в контексті фашизму в Японії.[13]  Інші історики визнають цей термін як впливову течію в європейській філософській, культурній та політичній думці під час піднесення фашизму. [14] Історик Ніколя Гійо розширив рамки реакційного модернізму, застосувавши цей термін до тенденцій у промисловості, медицині (євгеніка), масовій політиці та соціальній інженерії[15] Веймарської республіки.  Реакційний модернізм можна побачити в нацистській концепції Нової Людини, а також у мистецьких течіях веймарської культури, які наголошували на раціоналізмі та приймали футуризм і нову об'єктивність. Багато митців Веймарського періоду відкидали фетишизацію машин і насильства футуристів, як, наприклад, прихильники німецького експресіонізму. Тим не менш, повернення до порядку стало домінуючою темою в німецькій культурі та культурі інших європейських країн.

Сьогодення[ред. | ред. код]

Тепер Герф застосовує цей термін для позначення схожості з урядами Ірану часів аятол, Іраку часів Саддама Хусейна та екстремістськими ісламістськими угрупованнями, такими як Аль-Каїда.[2] Інші дослідники, зокрема Пол Берман, також застосовували термін Герфа до радикального ісламізму.[16][17][18][19]

Культурний критик Річард Барбрук стверджує, що члени дігераті, які дотримуються Каліфорнійської ідеології, сповідують форму реакційного модернізму, що поєднує економічне зростання з соціальним розшаруванням.[20]

Критика тези Герфа[ред. | ред. код]

Томас Рокремер висловлював свої зауваження до ідеї реакційного модернізму, стверджуючи, що відкинути Просвітництво і водночас приймати технологію не є нічим незвичайним або парадоксальним. Це, за словами Рокремера, було типовою практикою в Німеччині і в багатьох інших країнах у XIX і XX століттях. Він додав, що інструментальний розум і технологія можуть використовуватися для безлічі різних цілей, багато з яких можуть бути не гуманними або освіченими.[21]

Роджер Ґріффін підтримав цей погляд, стверджуючи, що фашизм можна розглядати як радикальну альтернативу ліберальним і соціалістичним концепціям щодо того, як повинна виглядати ідеальна сучасність. Фашизм, на його думку, відзначається відмовою від повного лібералізму та екстремального модернізму, що включає в себе релятивізм, аномію, суб'єктивізм та відмову від остаточних цінностей. Це спроба закріпити сучасних людей у тоталітарній державі через свідомо маніпульовані історичні, національні та расистські міфи та ідеологічні конструкти.[22]

Див. також[ред. | ред. код]

Список літератури[ред. | ред. код]

  1. ↑ Reactionary Modernism: Some Ideological Origins of the Primacy of Politics in the Third Reich on JSTOR
  2. ↑ а б The Totalitarian Present: Why the West Consistently Underplays the Power of Bad Ideas, Jeffrey Herf, The American Interest. Архів оригіналу за 7 вересня 2013. Процитовано 23 вересня 2023.
  3. ↑ Mark Neocleous, Fascism, University of Minnesota Press, 1997, p. 60.
  4. ↑ Costa, Raphael. From Dictatorship to Democracy in Twentieth-Century Portugal. Palgrave Macmillan, 2016, pp.34-35
  5. ↑ Roberts, David D. Fascist interactions: proposals for a new approach to fascism and its era, 1919—1945. Berghahn Books, 2016, page 7.
  6. ↑ Van Dyke, James A. (2010). Introduction: Reactionary Modernism and the Problem of Nazi Art. Franz Radziwill and the Contradictions of German Art History, 1919-45. University of Michigan Press. с. 1. ISBN 9780472116287.
  7. ↑ Zox-Weaver, Annalisa (2011). Women Modernists and Fascism. Cambridge University Press. с. 7—8. ISBN 9781107008526.
  8. ↑ Cotoi, Calin (2009). Reactionary Modernism in Interwar Romania: Anton Golopentia and the Geopoliticization of Sociology. У Tomasz Kamusella, Krzysztof Jaskułowski (ред.). Nationalisms Today. Peter Lang. с. 125. ISBN 9783039118830.
  9. ↑ Bien, Peter (1997). Greek Modernism and Beyond: Essays in Honor of Peter Bien. Rowman & Littlefield. с. 96—100. ISBN 9780847685776.
  10. ↑ Antoniou, Yiannis, Michalis Assimakopoulos, and Konstantinos Chatzis. «The National Identity of Inter‐war Greek Engineers: Elitism, Rationalization, Technocracy, and Reactionary Modernism.» History and Technology 23.3 (2007): 241—261.
  11. ↑ Pietikäinen, Petteri (2007). Neurosis and Modernity: The Age of Nervousness in Sweden. BRILL. с. 92. ISBN 9789004160750.
  12. ↑ Geoffrey Jensen, Irrational Triumph: Cultural Despair, Military Nationalism, and the Ideological Origins of Franco's Spain (Reno: University of Nevada Press, 2001), 4.
  13. ↑ Tansman, Alan (2009). The Culture of Japanese Fascism. Duke University Press. с. 336—7. ISBN 9780822344681.
  14. ↑ Critchley, Simon (2001). Continental Philosophy: A Very Short Introduction. Oxford University Press. с. N.p. ISBN 9780192853592.
  15. ↑ Guilhot, Nicolas (2011). The Invention of International Relations Theory: Realism, the Rockefeller Foundation, and the 1954 Conference on Theory. Columbia University Press. с. 213—4. ISBN 9780231152679.
  16. ↑ Power and the idealists, or, The passion of Joschka Fischer and its aftermath, Paul Berman, Soft Skull Press, 2005, p. 168.
  17. ↑ Fascism, Mark Neocleous, University of Minnesota Press, 1997, p. 2.
  18. ↑ New World Empire: Civil Islam, Terrorism, and the Making of Neoglobalism, William H. Thornton, Rowman & Littlefield, 2005, p. 74.
  19. ↑ Radical Islam: Medieval Theology and Modern Politics, Emmanuel Sivan, Yale University Press, 1990, p. 81.
  20. ↑ Barbrook, Richard (1999). Cyber-Communism: How The Americans Are Superseding Capitalism In Cyberspace. Процитовано 14 березня 2010.
  21. ↑ Rohkämer, Thomas, «Antimodernism, Reactionary Modernism and National Socialism. Technocratic Tendencies in Germany, 1890—1945», accessed 28/12/2016, p. 49
  22. ↑ Griffin, Roger, «Modernity under the New Order: The Fascist Project for Managing the Future», published by Thamesman Publications, Oxford Brookes School of Business imprint, 1994, accessed 28/12/2016, p. 10-11
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Реакційний_модернізм&oldid=41061804