Роберт (король Неаполю)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Роберт I
RobertNeapol.jpg
Народився 1277(1277)
Санта-Марія-Капуа-Ветере, Провінція Казерта, Кампанія
Помер 20 січня 1343
Неаполь
Поховання
Національність француз
Діяльність політик
Титул король Неаполя
Термін 1309—1343 роки
Попередник Карл II
Наступник Джованна I
Конфесія католицтво
Рід Анжуйська династія Капетингів
Батько Карл II
Мати Марія Арпад
Брати, сестри
У шлюбі з Іоланда Арагонська
Санча Майоркська
Діти 2 сина і 2 доньки
Arms of Charles II dAnjou.svg

Роберт I (*Robert le Bon, 1277 — 20 січня 1343) — король Неаполя у 13091343 роках. Мав прізвисько «Добрий» та «Мудрий».

Життєпис[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Походив з династії Анжу-Капетингів. Третій син Карла II, короля Неаполя, та Марії Арпад (доньки Іштвана V, короля Угорщини). Народився 1277 року. Здобув гарну освіту.

Після того як старші брати — Карл Мартелл, успадкувавши від своєї матері права на престол Угорщини, після смерті короля Ласло IV вступив в боротьбу за угорську корону, був коронований 1291 року, але помер, не домігшись бажаного, й Людовик обрав духовну кар'єру, ставши єпископом Тулузи, Роберт став спадкоємцем Карла II. Небіж Роберта — Карл I Роберт, який домігся угорської корони, був змушений зректися своїх прав на Неаполь.

1295 року за посередництва папи римського було укладено мир в Ананьї, за яким Хайме II, король Арагону, відмовлявся від Сицилії на користь Анжуйской династії, після чого Роберт одружився на Іоланді, сестрі Хайме II. Але підписаний мир і шлюб не принесли Роберту Сицилії: сицилійці не визнали передачі острова династії Анжу і обрали своїм королем Федеріго II, молодшого брата Хайме II. 1296 року отримує титул герцога Калабрії.

У 1298 році, скориставшись протистоянням нового сицилійського короля з папою римським Боніфацієм VIII, Роберт на чолі війська висадився на Сицилії. Водночас неаполітанський флот здобув перемогу над сицилійським у битві при мисі Орландо. Втім у битві при Катаньї Роберт зазнав поразки від Федеріго II. Військові дії тривали до 1302 року. За угодою 1302 року в Калтабеллоті Карл II і Роберт визнали Федеріго II довічним королем Сицилії, що фактично означало їх відмову від продовження боротьби за острів.

Королювання[ред. | ред. код]

1309 року після смерті батька, Роберт вступив на трон Неаполя, при цьому виявився на довгі роки очільником гвельфів в Італії. надав підтримку папі римському Клименту V, який оселився в авіньойні, що належав графству Прованс, володарем якого був Роберт I. 1310 року від папи римського отримав посаду вікарія Тоскани і Романьї.

У 1311—1313 роках Роберт I воював з імператором Генріхом VII Люксембургом. У травні 1312 року Генріх VII, тимчасово упокоривши ломбардні міста, вступив до Риму. Але правий берег Тибру з собором святого Петра перебував під контролем неаполітанських військ під командуванням Іоанна Ахайського, брата Роберта. Генріх VII не зміг зламати їх опору. В результаті імператор коронувався в Сан-Джованні-ді-Латерано 22 липня 1312 року і залишив Рим. Водночас проти Неаполітанського короля виступив Федеріго II, король Сицилії, який захопив Калабрію.

Після смерті Генріха VII 24 серпня 1313 року Роберт продовжив війну з гібеллінами в Північній Італії. 1314 року спробував захопити Сицилію, але без успіху. 1315 року війська Неаполю зазнали поразки у битві при Монтекатіні в Тоскані. 1316 року війна з Федеріго II поновилася. Водночас того ж року Роберт I завдав поразки Маттео I Вісконті, захопивши Павію та південну Ломбардію.

Зрештою у 1317 році укладено перемир'я за яким Роберт I відмовився від завоювань на Сицилії в обмін Фредерік II повернув тому усі землі в Калабрії. Того ж року папа римський Іоанн XXII за заслуги короля Роберта перед Святим престолом звів його в сан сенатора Риму.

Після цього став запрошувати до королівства тосканських купців, насамперед з Флоренції. Почалася розбудова Неаполя, який наприкінці правління Роберта I перетворився на одне з великих міст Італії.

У 1318 році король Неаполю домігся підпорядкування Генуезької республіки, а 1319 року — Брешії, а також змусив рахуватися династії Вісконті (володарів Мілану) та Скалігери (володарів Верони). На нетривалий час став фактичний правителем усієї Італії. Проте вже у 1320—1321 роках втратив вплив на північну Італію, окрім П'ємонту.

1321 року, скориставшись покладання інтердикту папою римським Іоанном XXII на Сицилію, Роберт I поновив війну з Федеріго II, але у битві при Палермо син Роберта — Карл — зазнав поразки. У 1325 році зіткнувся з повстанням в Романьї, де зазнав невдачі. Втім того ж року домігся обрання свого сина Карла правителем Флоренції.

У 1326—1327 роках відбулася чергова війна з Сицилією, втім без результату. У 1328 році Роберт I успішно протистояв імператору Людвігу IV Баварському, а в 1330 році завдав поразки Іоанну Люксембург, королю Богемії, змусивши його залишити Італію. У 1334 році в результаті повстання Роберт I втратив владу в Генуї.

1339 року за підтримки папи римського Бенедикта XII, Роберт I зробив нову спробу підкорити Сицилію. Війна тривала до 1342 року, коли неаполітанські війська зазнали поразки при Терміні й Мілаццо, також втрачено Ліпарські острови. Проте боротьба тривала до самої смерті короля Роберта I. Владу успадкувала онука Джованна I.

Меценат[ред. | ред. код]

Роберта I високо цінували Петрарка і Боккаччо як високоосвіченого монарха і покровителя мистецтв. Петрарка домагався честі виступити перед Робертом перед тим, як податися до Риму для отримання вінка на Капітолійському пагорбі в 1341 році. Він же присвятив Роберту поему «Африка», яка побачила світ уже після смерті як короля, так і автора.

Запрошував італійських митців (скульпторів та художників) з усієї Італії, зокрема Тіно ді Камаіно, Джотто. Багато зробив для розвитку Неаполітанського королівства.

Родина[ред. | ред. код]

1. Дружина — Іоланда (1273—1302), донька Педро III, короля Арагону

Діти:

  • Карло (1298—1328), герцог Калабрії
  • Людовік (1300—1310)

2. Дружина — Санча, донька Хайме ІІ, короля Майорки

2. бастарда (доньки)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Romolo Caggese, Italia, 1313—1414, in Storia del mondo medievale, vol. VI, 1999, pp. 296—331
  • Ronald G. Musto, Medieval Naples: A Documentary History, 400—1400. A Documentary History of Naples. [1]. New York: Italica Press, 2013, "The Angevins: Robert of Anjou, Giovanna I, " pp. 192—298