Анна Ярославна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Анна Ярославна
Anne de Kiev
AnnaKyjev.jpg
Королева Франції
19 травня 1051 — 4 серпня 1060
Коронація: 19 травня 1051
Попередник: Матильда Фризька
Наступник: Берта Голландська
 
Народження: близько 1032[1]
Русь
Смерть: після 1075
Франція
Похована:
Віросповідання: християнство
Династія: Рюриковичі
Батько: Ярослав Мудрий
Мати: Інгігерда[2]
Чоловік: Генріх I
Рауль IV Валуа
Діти: Філіп, Гуго
Автограф: Anne de Kiev autograph 2.jpg

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

А́нна Яросла́вна (близько 1032 — після 1075, не пізніше 1089[1]) — руська княжна з варязької династії Рюриковичів. Королева Франції (10511060). Дочка великого князя київського Ярослава Мудрого та його другої дружини, шведської принцеси Інгігерди, дочки шведського короля Улофа III. Онука святого київського князя Володимира Святославича. Друга дружина французького короля Генріха I (10511060)[1]. Мати французького короля Філіппа І та вермандуанського графа Гуго, що був одним із керівників Першого Хрестового походу[1][2]. Згадується переважно в іноземних джерелах[1], а також документах Київського Печерського монастиря XVII ст[2]. Привезла до Франції великий посаг, що познайомив французів з культурою Русі (за легендою з княжною пов'язують Реймське Євангеліє, на якому присягали королі Франції[2]). Після смерті чоловіка-короля вдруге вийшла заміж за лідера опозиції Рауля IV, графа Валуа (1062), що вже мав законну дружину[1]. Була змушена покинути двір через політичну кризу, спричинену її одруженням[2]. Залишила малолітнього сина Філіпа на регента Балдуїна V Фландрського, свояка покійного короля. Після смерті графа Валуа повернулася до двору (1074). Впливала на внутрішню і зовнішню політику королівства, спільно з сином підписувала державні акти (на одному з них є кириличний підпис: «Анна Ръина», тобто «Анна королева»)[1]. Листувалася зі Святим Престолом (відомий лист Папи Римського Миколая II (1059), в якому він наголошує на її благочесті й щедрості до Католицької Церкви). Заснувала монастир святого Вікентія в Санлісі (1065), на північ від Парижа, що був її резиденцією. Востаннє згадується на документі під 1075 роком[1]. Подальша доля невідома. Окрім материнської шведської мови знала руську, латину, грецьку, французьку. Також — А́нна Ки́ївська (фр. Anne de Kiev), А́нна Ру́ська (фр. Anne de Ruthénie, Anne de Russie), Агне́са (лат. Agnes).

В сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України[3].

Біографія

Ранні роки

Анна Ярославна народилася близько 1030 року. Дитячі роки пройшли в Києві. Поблизу Софійського собору розташовувався княжий двір, який літописці називали «Великим Ярославовим двором» із двоповерховим кам'яним князівським палацом і храмом Богородиці. Ці споруди мали переходи, що з'єднували їх між собою. Дитинство Анни пройшло в час бурхливих політичних і культурних подій.

Анна здобула гарну освіту. Могутність і багатство батька — володаря однієї з найбільших держав того часу, гарна врода приваблювали королів і цісарів інших країн. У 1034 році її сватає швагер Генріха французького (пізніше цісар Генріх III), але через малоліття княжни з того сватання нічого не вийшло.

Крім пишних бенкетів і полювань, церковних відправ, що були дуже характерними для стародавнього світу, Київ Ярослава відзначався активним громадським і просвітницьким життям. Відкривалися школи, засновувалися бібліотеки, переписування і переклад книжок були важливою державною справою. При дворі князя відбувалися вечори, схожі на нинішні літературно-вокальні, на яких виступали поети, музиканти, скоморохи.

Анна зростала в культурній атмосфері держави, що на той час вважалася однією з наймогутніших і найрозвиненіших у світі. Приватні вчителі навчали князівну грамоти, історії, іноземних мов, співів, малювання, правил етикету. Як свідчать документи, Анна мала добре вироблене письмо, бо, мабуть, займалася переписуванням книжок.

Наприкінці 40-х — на початку 50-х років XI століття Київська Русь встановила дружні стосунки з Францією, з королівською династією Капетингів. Близько 1044 року до Києва прибуло французьке посольство просити руки князівни Анни для французького короля Генріха I, який шукав підтримки Ярослава Мудрого в боротьбі проти Священної Римської імперії і до якого дійшла слава про розумну й чарівну князівну. Ярослав спершу відмовив послові. 1048 року до Києва прибуло друге посольство на чолі з єпископом Готьє Савояром, яке після тривалого чекання дістало згоду Великого князя на шлюб зі старим французьким королем. 4 травня Анна Ярославна, здійснивши тривалу подорож через Краків, Прагу та Регенсбург, опинилася в резиденції короля в місті Санлісі, за 40 кілометрів від Парижа.

Королева Франції

Грамота французького короля Філіпа I на користь абатства св. Крепіна в Суассоні, що містить автографічний підпис Анни Київської. 1063 р.

У невеликому старому соборі Реймса 19 травня 1051 року відбулося вінчання та коронування Анни.

У 1053 році Анна народила сина Філіпа, пізніше Робера та Гуго. Робер у підлітковому віці помер. Король весь час перебував у військових походах, тож виховувати синів довелося їй самій. Вона приділяла велику увагу освіті та вихованню своїх дітей. У пригоді їй стали всебічна освіта, отримана на батьківщині, книги з бібліотеки Ярослава I Мудрого, привезені нею до Франції.

Після смерті Генріха 1060 року Анна залишила двір, але як опікунка юного Філіппа підписувала разом із ним деякі державні документи. Збереглися підписи Анни слов'янською мовою — найдавніші зразки українського письма, на багатьох державних документах Франції. Ці підписи оточують хрести, які ставили неписьменні французькі барони — вищі васали Франції. Існує також хибна легенда, що французькі королі в ті часи були неписьменними і Анна ставила свій підпис на документах поруч із королівським хрестиком. Насправді, як чоловік Анни, Генріх, так і син Філіп були письменними в дорослому віці. На відомому документі, що наводиться на підтвердження цієї легенди, хрест поставив малолітній Філіп[4].

Всупереч поширеній серед істориків думці, вона не була регентом при синові і ним став граф Болдуїн Фландрський.

1062 року Анна вдруге вийшла заміж за графа Рауля де Крепі-і-Валуа, котрий очолював феодальну опозицію до її колишнього чоловіка. Заради Анни Рауль покинув свою дружину Елеонору, але шлюб був визнаний незаконним. Цікава характеристика, яку дала Елеонора в скарзі на чоловіка: «Королева Анна, — писала вона, — найчарівніша, найкраща серед жінок Франції». Коли цей граф 1074 року помер, вона повернулася до двору сина й знову підписувала разом із ним французькі державні акти.

На одному з таких документів, датованому 1063 роком, зберігся підпис Анни Ярославни кириличним письмом: Anne de Kiev autograph 3.jpg — АНА РЪИНА. За однією з версій, це кириличний запис латинського Anna Regina або «Анна-королева»; запис другого слова імовірно відповідає давньофранцузькій формі слова reine («королева») — roine, roÿne, roïne або raïne[5]. Кириличний знак «ъ», таким чином, використовувався для передавання схожого редукованого звука, який тоді ще існував у старофранцузькій мові (сучасна вимова — МФА: [ʁɛn], «рен»). За твердженням «Енциклопедії України»[6], її підпис є найстаршим наявним зразком староукраїнського письма (хоча давньоруська епіграфіка та берестяні грамоти мають багато інших прикладів сучасного Анні Ярославні руського письма).

Урочиста коронація Філіппа I відбулася у 1066 році, коли він досяг чотирнадцяти років. Згодом він одружився з Бертою Фрайзінгенською. Тоді Франція отримала нову першу даму, і Анна на початку 1070-х років поступово відходить від державних справ. Востаннє ім'я Анни засвідчене на документі 1075 року. Що сталося з нею потім невідомо.

Багато суперечок викликала серед учених подальша її доля. Деякі російські та французькі історики вважали, що по смерті другого чоловіка вона повернулася до Києва й там закінчила своє життя. Однак ще наприкінці XVII століття вчений абат Менетріє знайшов могилу Анни в церкві Вільєрського абатства, поблизу міста Етамп у Франції. Латинський напис на гробниці мовить: «Hic jacet Domina Agnes uxor quondam Henrici Regis, Eorum per miſericordiam Dei requiſcant in pace» (тут лежить пані Анна, вдова короля Генріха). Напевно, невдовзі після 1075 року Анна померла.

Щороку 5 вересня у заснованому нею монастирі у місті Санлісі (курортне містечко за 40 км від Парижа) відправляється богослужіння за її душу, цей день вважається днем її смерті. Збереглися фрескове зображення Анни в Софійському соборі у Києві та пізніше скульптурне — на порталі церкви святого Вінсента в містечку Санлісі. У містечку є її могила, а також пам'ятник, подарований Україною в 2005 році[7].

Існує легенда, що на так званому Реймському Євангелії слов'янською мовою, яке, Анна Ярославна привезла з собою з Києва, до революції 1793 року присягали на вірність французькі королі. Офіційних джерел, які б підтверджували це, не існує[8].

Сім'я

Тризуб Ярослава, батька Анни.
Уявний герб Анни в XVII ст.
  • Сестри:
  • Діти
  • Філіпп I (1052—1108) — король Франції
  • Едігна (Емма) (1055— близько 1109) — блаженна Католицької Церкви.
  • Роберт (1055—1060) — помер у дитинстві.
  • Гуго (1057—1102) — граф Вермандуа, один із голів Першого Хрестового походу.
  • 2-й чоловік (з 1062): Рауль IV (бл. 1025—1074) — граф Валуа.

Родовід

Портрети

Вшанування пам'яті

Вулиці

Вулиці, які назвали на честь Анни Ярославни, існують у Києві, Глухові[9][недоступне посилання], інших населених пунктах України.

Поштові марки та пам'ятні монети

У 1998 році Поштова служба України випустила поштову марку з зображенням Анни Ярославни.

2014 року на честь Анни Ярославни НБУ викарбував та ввів до обігу пам'ятну монету номіналом 2 гривні.

Пам'ятники

У 1065 році Анна Ярославна заснувала Монастир Святого Вікентія, в Санлісі поблизу Парижу. У монастирі у XVII столітті було встановлено пам'ятник де вона тримає мініатюрну модель заснованої нею монастиря в руці.[nb 1][11] Напис на пам'ятнику був «Анна руська, королева Франції» (фр. «Anne de Russu, reine de France»)[12][13] 29 вересня 1996 року за запитом української громади Франції та за сприяння тодішнього посла України у Франції Юрія Кочубея[14] оригінальний напис під статуєю змінили на «Анна Київська, королева Франції» (фр. «Anne de Kiev Reine de France»).[15] Офіціна церемонія відкриття нового підпису відбувалася у присутності тодішнього посла України у Франції Юрія Кочубея та місцевих французьких можновладців.[16]

У червні 2005 році у Санлісі встановили пам'ятник королеві Анні, який створив Валентин Зноба у співавторстві із Миколою Знобою. Цей пам'ятник Україна подарувала Франції. На відкритті був присутній тодішній президент України Віктор Ющенко.[17][18][19][20][21][22]

У листопаді 2016 року в Києві відкрито пам'ятник Анні Ярославні-дитині авторства скульптора Констянтина Скритуцького.[23]

У серпні 2017 року в Києві відкрито пам'ятник Анні Ярославні. Цей пам'ятник — копія французького монументу встановленого 2005 році в Санлісі авторства Валентина Зноби. Копію створив син скульптора Микола Зноба.[24][25]

Різне

На честь Анни Ярославни також названо 36 курінь УПЮ імені Анни Ярославни української скаутської організації Пласт.

У масовій культурі

Анну Ярославну часто згадують у масовій культурі.[19] Зокрема в українській літературі про Анну Ярославну писав український письменник Іван Филипчак. Історичний роман «Анна Ярославна — королева Франції» Филипчак написав ще у 1933 році, але твір надруковано було лише посмертно через 62 роки[26] у 1995 році в дрогобицькому видавництві «Відродження».[27] Про Анну Ярославну також писали численні іноземні письменники, як от російські письменники Антонін Ладінскій (історичний роман «Анна Ярославна — королева Франції» (рос. Анна Ярославна - королева Франции), 1961),[28] та Єлєна Озєрєцкая (історичний роман для молодшого шкільного віку «Дзвенить слава у Києві» (рос. Звенит слава в Киеве ), 1974),[29] французькі письменники Амелі-Жулі Кандель (історичний роман «Аґнес французька, з дванадцятого сторіччя» (фр. Agnès De France, Ou Le Douzième Siècle), 1821),[30] Режін Дефорж (історичний роман «Під небом Новгорода» (фр. Sous le ciel de Novgorod), 1989),[nb 2][31] Жаклін Доксуа «Анна Київська, королева Франції» (фр. Anne de Kiev. Reine de France), 2003),[32] Марі-Клод Моншо (історичний роман «Анна з Києва. Маленька принцеса з країни снігів» (фр. La petite princesse des neiges, Anne de Kiev), 2009),[33] тощо.

У музиці про Анну Ярославну у 1967 році написав оперу «Анна Ярославна» український композитор Антін Рудницький.[19]

У кінематографі також часто зображують Анну Київську. Так у 1978 році вийшов російський фільм режисера Ігоря Маслєннікова «Ярославна, королева Франції».[nb 3][34] Фільм був екранізацією російського роману Антоніна Ладінского «Анна Київська — Королева Франції» (1961).[28]

Також у 2019 році у прокат має вийти українсько-французький фільм про долю Анни Ярославни «Анна Київська» (фр. «Anna de Kyiv»). Фільм стане екранізацією французького роману Жаклін Доксуа «Анна Київська. Королева Франції»[32] про долю доньки київського князя Ярослава Мудрого та дружини французького короля Генріха І. Від України виробництвом фільму займатиметься Студія «Кінороб» (Film.ua Group), від Франції — DadaFilms. Режисером спільного франко-українського фільму виступив француз Ів Анжело, а оператором — українець Сергій Михальчук.[35]

Зауваги

  1. Український переклад праці Аллю: о. Роже Аллю (2002). Анна Ярославна - королева Франції. Переклад з франзузької: д-р Марія Струтинська. Торонто: СФУЖО. с. 270. ISBN 0-9731927-1-2. 
  2. Український переклад цього роману вийшов під заголовком "Анна Київська" (джерело: Режіна Дефорж. Анна Київська. Переклад з французької: Григорій Філіпчук // Київ: журнал "Всесвіт", №1-2 (1991 рік))
  3. Український переклад праці Делорма: Делорм, Філіпп (2016). Анна Київська. Дружина Генріха І. Переклад з французької: Іван Рябчій. Київ: Laurus. 208 стор.: сс. 204-205. ISBN 978-966-2449-91-4. 

Примітки

  1. а б в г д е ж и Котляр М.Ф. Анна Ярославна // Енциклопедія Історії України: : Т. 1.
  2. а б в г д Войтович Л. В. 3.4. Ярославичі. Перша галицька династія. 10. Анна Ярославна // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. — Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича, 2000.
  3. Найвідоміші жінки давньої та сучасної України
  4. *Яків Гордієнко Errare humanum est: 50 нарисів з українського примарознавства. — Київ : Дуліби, 2015. — 216 с. — 500 прим. — ISBN 978-966-8910-88-3.
  5. reine // Dictionnaire de l'Académie française, huitième édition, 1932—1935
  6. Anna Yaroslavna/Encyclopedia of Ukraine. Vol. I A-F. Ed. by V.Kubijovyč. University of Toronto Press, 1984. — P. 75
  7. http://tyzhden.ua/Publication/4517
  8. Corvinus Jastrzobski, Notice sur le texte du Sacre ; in Achille François et Jouffroy d'Abbans, Dictionnaire des inventions et découvertes anciennes et modernes, page 384—396.
  9. [1]
  10. [Штанко Алексей - Сайт художника]
  11. Roger Hallu. Anne de Kiev, reine de France. Roma: Editiones Universitatis catholicae Ucrainorum, 1973. 247 p. (Opera — Università cattolica ucraina, 24)
  12. Грабовський С. С., Грабовська О. С. (2011). Пізнання буття через духовність. Книга 13, №3 (49). Львів=: Науковий вісник Львівського НУВМБТ ім. С. З. Ґжицького. с. 87—88. ISSN 2413-5550. 
  13. Українська культура: історія і сучасність. Львів: Світ, 1994. стор. 389—398
  14. Ким була Анна Ярославна. BBC Україна. Архів оригіналу за 18 серпня 2017. Процитовано 18 серпня 2017. 
  15. Відновлення Історичних Коренів Французько-Українських Відносин газета Народна Воля, № 39 від 10 жовтня 1996. стор. 6
  16. Union des Ukrainiens de France. (1997). Cérémonie en l'honneur de la. Reine Anne de Kyïv. 245—248. Paris: L'Est européen. с. 6.  (фр.)
  17. Фотоблог: Санліс — місто Анни Ярославни — BBC Україна, 31 травня 2017
  18. Династія світової слави // «Іменем Закону». №4 за 2009 рік. стор. 24-25
  19. а б в Луняк Є. Анна Ярославна: деміфологізація образу // Гуманiтарний журннал НГУ 2010. № 1/2. стор. 86-92
  20. Роман Горбик, Юлія Підлісна. Не тільки Анна! Чому Україна мусить поставити питання про всю старокиївську спадщину - УП. Історична правда, 12 червня 2017
  21. Ющенко зробив подарунок Франції - з двома граматичними помилками? - УП, 1 липня 2005
  22. Українсько-французькі відносини // Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин (2004–2007). Авторський колектив: А. Ю. Мартинов (відповідальний редактор), С. В. Віднянський, О. М. Горенко, В. В. Піскіжова. НАН України. Інститут історії України. Київ: Інститут історії України, 2014. 394 стор.: 144-151
  23. У Києві відкрили пам'ятник Анні Ярославні — Укрінформ, 10.11.2016
  24. Як у Франції: В Києві відкрили пам'ятник Анні Ярославні — РБК Україна, 25 серпня 2017
  25. У Києві встановили ще один пам’ятник королеві Франції Анні Київській – копію французького - УП. Історична правда, 02.09.2017
  26. Роман Кухар. Повість, що могла й не появитися — Газета «Свобода», № 211 від 7 листопада 1995 року
  27. Филипчак, Іван. «Анна Ярославна — королева Франції». Дрогобич: Відродження, 1995. 176 стор. ISBN 5-7707-7764-8
  28. а б Ладинский, Антонин. «Анна Ярославна — королева Франции». . Москва: Советский писатель, 1961. 421 с. (рос.)
  29. Озерецкая, Елена. «Звенит слава в Киеве». Ленинград: Издательство «Детская литература», 1974. 157 с. (рос.)
  30. Candeille, Amélie Julie (1821). Agnès De France, Ou Le Douzième Siècle. Paris: Maradan. 248 p.  (фр.)
  31. Deforges, Régine. Sousle ciel de Novgorod. Paris: Fayard, 1989. 416 p. ISBN 9782213021058(фр.)
  32. а б Dauxois, Jacqueline (2003). Anne de Kiev. Reine de France. Paris: Presses de la Renaissance. 300 p. ISBN 978-285-6168-87-5.  (фр.)
  33. Monchaux, Marie-Claude. Anne de Kiev: La petite princesse des neiges. Paris: Pierre Téqui, 2009. 62 p ISBN 9782740314982 (фр.)
  34. Delorme, Philippe (2015). Anne de Kiev: Epouse de Henri 1er. Paris: Pygmalion. 271 p. ISBN 978-2-7564-1489-8.  (фр.)
  35. Компанія Kinorob екранізує історичну драму про княжну Анну Ярославну — Film.ua Group, 01.06.2017

Джерела

Монографії

Статті

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Анна Ярославна