Сандуляк Леонтій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сандуляк Леонтій Іванович
Народився 8 березня 1937(1937-03-08) (80 років)
Козиряни
Науковий ступінь доктор медичних наук

Леонтій Іванович Сандуляк (8 березня 1937(19370308), с. Козиряни, Кельменецький район, Чернівецька область, Румунія) — український громадсько-політичний діяч, науковець, дипломат. Професор. Співавтор з Левком Лук'яненком «Акта проголошення Незалежності України»[1]; перший Надзвичайний і Повноважний Посол України в Румунії; вчений в галузі гістології, ендокринології, екології та валеології, доктор медичних наук, професор, автор 150 наукових праць в тому числі 5-и монографій та посібника з екології людини; член Національної спілки журналістів України.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 8 березня 1937 у багатодітній сім'ї хліборобів у с. Козиряни (нині Кельменецький район, Чернівецька область).

Освіта[ред.ред. код]

Закінчив Козирянську семирічну школу (1952 р.); Чернівецьку фельдшерсько-акушерську школу (ФАШ,1956 р.); Чернівецький медичний інститут (1965 р.); аспірантуру на кафедрі гістології та захистив кандидатську дисертацію (1969 р.); наукове стажування в НДІ ендокринології ім. Пархона (Бухарест, Румунія — 1974–1975 р.р.).

1986 — стажування в Саскачеванському університеті (Канада).

1983 року захистив докторську дисертацію на тему: «Еритроцити як депо та система транспорту інсуліну» (м. Київ, НДІ ендокринології та обміну речовин). Відкрив раніше не відому властивість еритроцитів депонувати та транспортувати інсулін (1974, див. ДАН СРСР, 1974, т.219, № 4 , с. 1020–1021.) та започаткував новий науковий напрямок в ендокринології, а саме: «Вивчення ролі еритроцитів як депо та універсальної транспортної системи біологічно — активних речовин, в тому числі гормонів у регуляції гомеостазу та адаптації» (див. стенограму захисту докторської дисертації в книзі «Одного відкриття: історія та хронік», 2002 р.)

Трудова діяльність[ред.ред. код]

На останньому курсі навчання у ФАШ працював акушером.

У 1956–1959 — солдат строкової служби Радянської армії. Перші три місяці служби в армії працював акушером, а потім санітарним інструктором. Під час навчання в медінституті 4 роки працював медсестрою в Чернівецькій обласній психоневрологічній лікарні. Після закінчення інституту — лікар-невропатолог Словичанської районної лікарні № 2 Житомирської області та на 0,5 ставки лікар-ендокринолог і на громадських засадах — патологоанатом.

У 19691972 — асистент кафедри гістології в Чернівецькому медінституті.

У 19721997 працював у Чернівецькому державному університеті на посадах ст. викладача — доцента — професора та зав.-кафедрою фізіологія людини і тварини.

У 19921995 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Румунії. Після закінчення дипломатичної служби — професор кафедри екології і права Чернівецького факультету Харківського національного університету «ХПІ».

З 2004 року — професор, проректор з національно-патріотичного виховання студентів та перший проректор Бориспільського інституту муніципального менеджменту при МАУП.

З 2013 року — професор кафедри педагогіки, психології та управління освітою Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області.

Громадська робота[ред.ред. код]

Є одним із засновників Народного Руху України та перший голова його Чернівецької крайової організації; один із засновників УЕА «Зелений світ» та був його співголовою і одночасно головою громадської екологічної організації «Зелений світ Буковини»; один із засновників Партії зелених України та 1992 р. був обраний її головою. 1989 року на альтернативній основі обраний народним депутатом СРСР по 504 в.о. (м. Чернівці та Глибоцький р-н). Був активним членом опозиційної МДГ Д. Сахарова та Народної Ради у Верховній Раді УРСР. Очолював Топонімічну комісію при Бориспільській міськраді. Організував та очолив на громадських засадах при інформаційно-довідковому, культурно-мистецькому центрі Бориспільської міської центральної бібліотеки «Вечірній університет здоров'я та українознавства» (ВУЗУ). Є Почесним головою «Зеленого світу України» та «Зеленого світу Буковини».

Відзнаки[ред.ред. код]

За заслуги в державному будівництві та вагомий внесок у розвиток і зміцнення демократичної, соціальної і правової України Президент України Віктор Ющенко нагородив орденом «За заслуги» ІІІ ступеня та Подякою Президента,

Президент Віктор Янукович за особистий внесок у боротьбу за незалежність України — ювілейною медаллю «20 років Незалежності України».

Його Святість Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет нагородив орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня за заслуги з відродження духовності в Україні та утвердження Помісної Української Православної Церкви.

Лауреат Премії ім. Павла Чубинського (2012 р.). Почесний громадянин міста Чернівці.

Творчість[ред.ред. код]

Автор близько 100 публікацій на громадсько-політичні теми та 2-х книг: «Одного відкриття: історія та хроніка», «Не мовчіть і вас почують».

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]