Бутейко Антон Денисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антон Денисович Бутейко
Бутейко Антон Денисович.jpg
Народився 6 квітня 1947(1947-04-06)
с. Старий Чорторийськ, Маневицький район, Волинська область, Українська РСР, СРСР
Помер 10 березня 2019(2019-03-10) (71 рік)
Київ
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність Дипломат
Відомий завдяки Надзвичайний і Повноважний Посол України
Alma mater Київський університет
Посада Народний депутат України[1]
Нагороди
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Антон Денисович Бутейко (6 квітня 1947, с. Старий Чорторийськ, Маневицький район, Волинська область, Українська РСР — 10 березня 2019, Київ) — український дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол України. Народний депутат України 2 скликання.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 6 квітня 1947 у с. Старий Чорторийськ, Маневицький район, Волинська область. У 1974 році закінчив Київський університет ім. Т.Шевченка, факультет міжнародного права, юрист-міжнародник, перекладач-референт англійської мови. Кандидатська дисертація «Підготовчі органи з заснування міждержавних органів системи ООН» (1988 р.). Володів англійською та французькою мовами.

У 1974—1976 рр. — аташе, у 1976—1977 рр. — 3-й секретар, у 1977—1978 рр. — 2-й секретар відділу міжнародних організацій, у 1978—1980 рр. — 1-й секретар генерального секретаріату МЗС УРСР.

У 1980—1986 рр. — співробітник Секретаріату ООН (правове обслуговування багатосторонніх переговорів держав, підготовки проектів угод та ін. документів), м. Нью-Йорк.

У 1986—1990 рр. — радник відділу міжнародних організацій, у 1990—1991 рр. — начальник договірно-правового відділу МЗС Української РСР.

У 1991 р. — голова спеціальної міжнародної комісії зі створення Міжнародного трибуналу з морського права.

З 12.1991 р. по 09.1994 р. — радник Президента України — керуючий служби Президента України з міжнародних питань.

З 11 травня 1994 по 16 січня 1997 — Народний депутат України 2 скликання. Голова підкомісії з питань валютного регулювання і державного боргу Комісії з питань фінансів і банківської діяльності. Член Президії ВР України, керуючий групи «Центр», член групи «Конституційний центр». Був членом Конституційної Комісії від ВР України, голова секції з проблематики прямого народовладдя та законодавчої влади з 11.1994 р. по 1996 р., уповноважений КМ України у справах європейської та євроатлантичної інтеграції, заступник голови Державної комісії у зв'язках з НАТО, член Редакційної колегії з видання збірників актів законодавства України з 07.1998 р.

З 10.1995 р. по 11.1998 р. — перший заступник міністра МЗС України.

На парламентських виборах 1998 року балотувався по одномандатному округу № 223 (Київ). 6509 голосів «за» (6.07 %), четверте місце серед 29 кандидатів.

З 11.1998 р. по 12.1999 р. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в США.

З 02.2000 р. — Посол з особливих доручень МЗС України.

До вересня 2003 р. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Румунії. Подав у відставку на знак протесту проти підписання угоди про Єдиний економічний простір з Росією.[2]

З 12.12.2003 р. — віце-президент Асоціації українських банків.

З березня 2005[3] р. — перший заступник Міністра закордонних справ України. Уповноважений (агент) України у справі про делімітацію континентального шельфу та виключних економічних зон України та Румунії в Чорному морі.[4][5] Національний координатор співробітництва України з НАТО у сфері зовнішньої політики, голова Міжвідомчої комісії з питань підготовки України до вступу в НАТО.[6]

У червні 2006 року потрапив до лікарні з інфарктом та обширним інсультом.[7]

10 березня 2019 року — помер[8][9].

Вислови про Антона Бутейка[ред. | ред. код]

« Він був Українцем. Не хохлом, не малоросом, а Українцем. Послідовним, тверезим, упертим. Але цю впертість спрямовував на користь державі. Волинське коріння таки далося взнаки. Мріяв про успішну, потужну, визнану у світі й шановану цим світом Україну... Від природи він був дуже сильним. Тому й не гнувся: ні у прямому, ні в переносному смислі. Мав власну гордість і гордість за державу, якій щиро та вірно служив. І нікому не дозволяв ображати її честь. А ще — ніколи не торгував собою заради якихось швидкоплинних політичних (не кажучи вже про фінансові) інтересів. Де б він не працював — Україна була понад усе.[10] »

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • Орден «За заслуги» ІІІ ст.,
  • Орден «За заслуги» II ст.,
  • Орден «За заслуги» І ст.,[11]
  • Ордени Греції, Італії, Мексики, Польщі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Народні Депутати України 2-го скликання (1994-1998)Верховна Рада України.
  2. Вересень 2003: відставки Івана Плюща та Антона Бутейка[недоступне посилання з червень 2019]
  3. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 451/2005 Про призначення А. Бутейка першим заступником Міністра закордонних справ України
  4. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1524/2005 Про внесення змін до Указу Президента України від 28 вересня 2004 року № 1141
  5. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 983/2006 Про внесення зміни до Указу Президента України від 28 вересня 2004 року № 1141
  6. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 215/2006 Про Національну систему координації співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору
  7. Бутейко потрапив до лікарні з інфарктом та обширним інсультом. УНІАН. 21 червня 2006. 
  8. Помер український дипломат, екс-посол України в США Антон Бутейко
  9. Пішов з життя екс-посол України в США Антон Бутейко. УНІАН
  10. Огризко В. Слово про друга
  11. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 694/2006 Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня незалежності України. Архів оригіналу за 17 грудень 2012. Процитовано 1 січень 2015. 

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  1. В. М. Матвієнко. Бутейко Антон Денисович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X