Гасенко Юрій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гасенко Юрій
Гасенко Георгій2.jpg
Народився 1894
Кисловодськ, П'ятигорський повітd, Терщина, Російська імперія
Помер травень 1933
Париж, Франція
Громадянство
(підданство)
Flag of Ukraine.svg УНР
Діяльність журналіст, дипломат, письменник

Ю́рій Гасе́нко[1] (інколи Георг Гасе́нко[2], Жорж де Гасенко[2], 1894[2][1], за іншими даними 1889[3], Кисловодськ, Російська імперія[2] — травень 1933[2][1], Париж, Франція[2]) — український політичний і громадсько-культурний діяч, інженер, дипломат, письменник[2][1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у 1894 році у Кисловодську на Терщині[2]. Навчався в гімназії в Баку та у Стамбулі[2]. Працював у Берліні в бюро з наймання працівників з Російської імперії, Галичини та Італії[2]. Пізніше повернувся до Кисловодська, де влаштувався на роботу в банк, видавав статті в українській газеті «Рада», долучився до місцевого театрального гуртка[2].

Гасенко був поліглотом — опанував німецьку, французьку, італійську, турецьку, вірменську та низку мов деяких кавказьких народів[2]. Тому під час Першої світової війни йому доручили виконання урядових завдань на Кавказькому фронті[2]. У 1917 році вступив до українського війська[2].

Плакат «Світовий мир на Україні!» Юрія Гасенка, 1919 рік.

14 грудня 1917 року отримав завдання від Генерального Секретаріату УНР вирушити з дипломатичною, інформаційною та розвідувальною метою у країни Європи[2]. За кордоном займався виданням інформації про Україну в іноземних ЗМІ, у Швейцарії заснував українсько-швейцарський комерційний заклад і Закордонний заклад УНР[2], виконував дипломатичні та розвідувальні доручення у Швейцарії, Франції, Австрії, Німеччині, Італії, США[4]. у березні 1918 року спільно з Михайлом Тишкевичем заснували в Женеві Товариство пропаганди проти анексії Бессарабії Румунією[2]. Влітку 1918 року призначений до виконання особливих доручень при Міністрі закордонних справ у Києві[2].

Член УСДРП. У 1917 році — особистий ад'ютант генерального секретаря військових справ Симона Петлюри. Наступного року — член делегації УЦР на мирних переговорах в Бересті. Висловлювався проти союзницьких відносин з Росією.

У 1919—1920 роках брав участь у дипломатичній місії УНР в Румунії[2], за різними даними — як співробітник посольства або посол[5]. Бувши членом УСДРП, відвідував її закордонну конференцію, яка пройшла 14-19 вересня 1919 року у Відні[2]. Став одним з членів заснованої Володимиром Винниченком, Левком Чикаленком та іншими Закордонної групи Української комуністичної партії, яка видавала часопис «Нова доба»[2]. У квітні 1920 року за дорученням Володимира Винниченка збирав інформацію в Україні[2].

Через невдачі у дипломатичній службі виїхав до Швейцарії[2]. 1920 року утримував власне видавництво у Відні[2]. З 11 березня 1920 року — голова Українського національного аероклубу у Відні[джерело?]. Був членом Союзу українських журналістів і письменників у Відні[6][сторінка?]. Також мешкав у Німецькій державі та Чехословацькій республіці[7]. Зокрема, у 1922 році проживав у Німеччині[2]. У 1923 році перебрався до Софії[2]. Тут спільно зі скульптором Михайлом Паращуком заснував фабрику мистецького фаянсу[2].

Помер у травні 1933 року в Парижі у Французькій республіці[2][8].

Сім'я[ред. | ред. код]

Брат Юрія Гасенка — Гасенко Олександр Олексійович, 1941 рік

Праці[ред. | ред. код]

Винайшов моторовий човен особливої конструкції (так звану «морську блоху»)[2][1][12]. Автор спогадів, карти розселення українців, праці «Bukovina» (Paris, 1918), низки новел та оповідань для дітей, зокрема, книг «Ная з джунґлів» (К.; Відень, 1920)[1][2] та Поэзия тоскующего Пьеро (Бухарест, 1919).

Також займався авіатехнікою. Перебував у чині штабскапітана царської армії.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Україна в освітленні європейської преси (1918).
  • Ist Cholmland polnisch oder ukrainisch? Lausanne, 1918 (французьке перевидання — Le Pays du Cholm. Est il polonais ou ukrainien? Lausanne, 1918).
  • Les Etats-Unis de la Mer Noire. Vienne-Bucarest, 1918.
  • Feuille à ajouter au Dictionnaire encyclopédique Larousse, page 1630, au mot Ukraine d'après les dernières données de la science. Bucarest, 1919.
  • A qui doit appartenir la Bucovine? (1919)
  • La République Ukrainienne, son histoire, sa géographie et sa vie économique. Bucarest, 1919 (румунське перевидання — Republica Ucrainiasǎ. Teritoriul, populaţia, viaţa economicǎ. Bucureşti, 1919).
  • Die Ukraina in ihren ethnographischen Grenzen. Wien, [o.J.] (карта)
  • L'Ukraine, carte comparative géographique, écomomique, étnographique. Bucarest, 1919 (карта)
  • Україна (перевидана англійською, італійською, іспанською, німецькою, турецькою, грецькою, болгарською, голландською, угорською, сербською, румунською, шведською, датською, чеською).
  • The Republic of Ukraine (1919)
  • Ная з джунґлів. — Київ; Відень : По світу, 1920. — 68 с.[13][2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е Гасенко Юрій // Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003. — Т. 1. — С. 357.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж Герасимова, 2006
  3. Що писала «Нова Зоря» 80 років тому. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 22 серпень 2015. 
  4. Военная разведка: современность исторических традиций
  5. Власенко В. М., Сапсай О. В. Склад і структура надзвичайної дипломатичної місії УНР в Румунії
  6. Володимир Старик. Від Сараєва до Парижа. Буковинський Interregnum 1914—1921
  7. Власенко В. Н. Формирование украинской политической эмиграции в Румынии в межвоенный период (первая волна)
  8. РГВА. Ф. 271k, Оп. 1, Д. 146, л. 46.
  9. «Нова Зоря», 1933 р. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 22 серпень 2015. 
  10. Кого ищут: Гасенко Юрий
  11. Олександр Гасенко
  12. Наріжний С. Українська емиграція. — Прага, 1942. — С. 265.
  13. Hasenko, H. (1920). Naĭi︠a︡ z dz︠h︡ungliv: opovidanyi︠a︡.. HathiTrust's digital library. Po svitu. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]