Ґалаґан Микола Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Михайлович Ґалаґан
Микола Михайлович Ґалаґан
Військовий комісар Директорії України
14 грудня 1918 — 26 грудня 1918
Попередник: Щуцький Борис Йосипович як в.о. військового міністра
Наступник: Осецький Олександр Вікторович
Посол УНР в Королівстві Румунія
Посол УНР в Угорщині
 
Партія: Революційна українська партія (19001905)
Українська Соціал-Демократична «Спілка» (19051913)
Українська соціал-демократична робітнича партія
Народження: 24 листопада 1882(1882-11-24)
с. Требухів, Остерський повіт, Чернігівська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Смерть: 1955 ?
Національність: Українець

Микола Михайлович Ґалаґан (нар. 24 листопада 1882, с. Требухів, Остерський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія — 1955 ?, ? [1]) — український громадсько-політичний діяч, публіцист, член Української Центральної ради, посол УНР в Румунії й Угорщині.

Його батько Михайло Ґалаґан був православним священиком і походив із заможньої козацької родини, а мати належала до роду дрібних шляхтичів.

Навчання[ред.ред. код]

З 1890 року навчається у 3-й Київській гімназії. Там він подружився із Григорієм Чупринкою, який справив суттєвий вплив на формування його національної свідомості.

У 1898 вступає до Колегії Павла Ґалаґана і закінчує її у травні 1902 року із золотою медаллю. Цього ж року він стає студентом природничого факультету Київського університету.

У 1909 році завершує навчання в університеті і отримує диплом першого ступеня.

Революційна діяльність[ред.ред. код]

Революційна Українська Партія (РУП)[ред.ред. код]

Ще на шкільній лаві у 1900 році прилучився до революційної діяльності, стає активним членом РУП.

В університеті він вступив до української студентської громади, до якої належали майбутні провідники українського соціал-демократичного руху: Дмитро Антонович, Володимир Винниченко, Андрій Лівицький, Микола Порш, Олександр Скоропис-Йолтуховський, Володимир Степанківський, Михайло Ткаченко, Микола Троцький, Володимир Чехівський. Члени громади одночасно належали і до Революційної Української Партії. На початку діяльності партія займала радикально-національний напрям, ідеологом якого був Микола Міхновський, однак згодом РУП еволюціонувала до соціал-демократії.

В 1902 році з РУП виділилась Українська Народна Партія на чолі з Миколою Міхновським.

Залишився у партії і здійснював пропагандистську діяльність у «марксистській» групі на чолі з Михайлом Ткаченком.

Українська Соціал-Демократична «Спілка»[ред.ред. код]

В 1905 році група членів РУП на чолі з Маркіяном Меленевським, П. Канівцем та Василем Мазуренком разом із бундівськими організаціями в Україні створили Українську Соціал-Демократичну «Спілку», яка увійшла до РСДРП (меншовицької фракції) на правах автономної частини.

Протягом 1905-1907 років працював у центральному проводі «Спілки», а влітку 1907 обійняв посаду секретаря цієї партії.

На початку 1908 року центральний провід організації був майже повністю розгромлений, але Микола Ґалаґан пробував відновити діяльність партії, однак безуспішно.

Службова та військова кар'єра[ред.ред. код]

Обкладинка книги Миколи Ґалаґана «З моїх споминів»

У 1909 отримує посаду урядовця в Київському відділенні Волзько-Камського банку.

У 1910-1911 перебуває на військовій службі в чині рядового у 29-му піхотному полку. А після перепідготовки у 1912 році отримує звання прапорщика.

У 1911-1913 продовжив свою працю в банку, а згодом працює у Чернігові як практикант Управління інспектора сільського господарства з культури боліт та лугознавства.

Брав участь у Першій світовій війні у складі 20-го Заамурського прикордонного полку, виконуючи функції полкового ад'ютанта.

В боротьбі за незалежність України[ред.ред. код]

У 1917 бере участь у II-му Всеукраїнському військовому з'їзді, на якому був проголошений I-й Універсал Центральної Ради.

6 червня 1917 став прапорщиком Першого Українського полку ім. Б. Хмельницького. Брав участь зі своїм полком у складі Російської армії у боях проти війська Австро-Угорщини.

Восени 1917 обраний до складу Центральної Ради.

На дипломатичній службі[ред.ред. код]

6 грудня 1917 разом із Євгеном Онацьким за дорученням Генерального Секретаріату проводив переговори з урядами Кубані та Великого Війська Донського щодо формування федеративного загальноросійського уряду.

У 1918 — дипломатичний представник УНР в Королівстві Румунія. Після проголошення Павла Скоропадського гетьманом Української Держави відмовився від посади посла і працював у департаменті загальних справ міністерства народного здоров'я.

у 19191920 рр. — голова дипломатичної місії УНР в Угорщині. Залишив посаду в знак протесту проти підписання С. Петлюрою Варшавського договору.

На еміграції[ред.ред. код]

В еміграції проживав спочатку у Відні, а з 1922 переїздить до Праги. Працює в різних українських громадських організаціях та бере участь у партійному житті в складі УСДРП.

Після проголошення автономії Карпатської України переїхав до Хусту, де викладав природознавчі дисципліни у державній українській гімназії. Був заарештований угорцями після окупація Закарпаття та депортований до Чехословаччини.

У січні 1944 заарештований гестапо і півроку провів у Празькій тюрмі.

На засланні[ред.ред. код]

У 1945 вивезений радянською військовою контррозвідкою до Києва. Відбув десятирічне ув'язнення у «Сиблагу» (Кемеровська область, Маріїнськ, п/с 247/6-г). Звільнений 1 листопада 1955 року. Подальша його доля невідома.

Реабілітований 14 травня 1992 р.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Микола Ґалаґан, «З моїх споминів 1880-ті — 1920-ті роки» — Київ: Темпора, 2005.
  • Т. Осташко, В. Соловйова Микола Ґалаґан: біографічний нарис. В кн. Микола Ґалаґан, «З моїх споминів 1880-ті — 1920-ті роки» — Київ: Темпора, 2005.

Посилання[ред.ред. код]