Сейсмічність Швейцарії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Територія Швейцарії характеризується помірною, але досить активною сейсмічністю.

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Територія Швейцарії майже на 30 % охоплена Швейцарським платом, яке охоплює регіони, що лежать між масивами Альп на південному сході та горами Юри на заході. Плато частково рівнинне, але переважно горбисте, висота над рівнем моря коливається між 400 і 600 метрами. Завдяки численним свердловинам, які пробурені на плато у пошуках нафти та газу, його геологію порівняно добре вивчено. Геологічно більша частина плато є потужним моласовим утворенням, верхній рівень якого складається з гравію та каміння, утвореного рухом льодовиків під час льодовикового періоду. Інша територія Швейцарії, близько 75 % — це гірська місцевість, відповідно, саме на ці регіони припадає основна частина випадків руху земної кори, а землетруси тут є досить звичним явищем.

Землетруси у Швейцарії виникають через повільне зближення європейської та африканської літосферних плит. За даними Швейцарської служби по землетрусам (Schweizerischer Erdbebendienst), щодня, в середньому реєструється 2 землетруси (як на території Швейцарії, так і в довколишніх регіонах). У рік рахунок йде на 500—800 землетрусів. З усієї цієї маси лише 10-15 землетрусів досягає такої сили, щоб землетрус змогла відчути людина (йдеться про магнітуду понад 2,5 Мw). Відповідно, переважну більшість землетрусів у Швейцарії фіксують лише високочутливі прилади[1].

Землетруси у минулі століття[ред. | ред. код]

18 жовтня 1356 року, близько 22:00 за місцевим часом, поблизу міста Базеля (на північному заході сучасної Швейцарії) стався один з найбільших достовірно відомих землетрусів, який отримав назву «Базельський землетрус» або Землетрус в день Святої Луки (фр. Séisme de la Saint-Luc). Магнітуда землетрусу складала від 6,0 до 7,1 Мw (за іншими відомостями — до 8 балів). Він вважається найбільшим землетрусом в Центральній Європі у часи середньовіччя. Епіцентр землетрусу, за даними сучасних наукових досліджень, розташовувався на території сьогоднішньої Німеччини, в полонині верхнього Рейну. Чисельні поштовхи землетрусу відчувалися в Цюрисі і навіть, приглушено, в Парижі (Франція). Місто Базель було зруйноване, виникли чисельні пожежі, число загиблих в місті склало більше 300 осіб[2].

В 1946 році землетрус силою 6,0 Мw стався в Сьєррі на території кантону Валліс.

Землетруси XXI століття[ред. | ред. код]

6 березня 2017 року, о 21:12, Швейцарською сейсмологічною службою були зафіксовані перші поштовхи землетрусу в кантоні Швіц. Дещо пізніше їх зафіксували неподалік міста Лінталь в кантоні Гларус, де був епіцентр землетрусу магнітудою 4,6 Мw. Цей землетрус став одним з найсильніших землетрусів за останні роки, його відчули на досить далеких відстанях, зокрема в північній Італії[3].

25 грудня 2021 року, поблизу міста Порантрюї, неподалік від кордону з Францією, стався землетрус магнітудою 4,1 Мw. Згідно з повідомленням швейцарського видання SRF, сильний землетрус стався незадовго до першої години ночі приблизно в 14 кілометрах на південний захід від Порентруя. Поштовхи, ймовірно, відчувалися на значній території Швейцарії. У поодиноких випадках при землетрусі такої сили поблизу епіцентру можливі руйнування, однак про них — не повідомлялося. Епіцентр землетрусу знаходився на глибині близько 5,9 кілометра[4][5].

22 березня 2023 року, згідно з повідомленням Національної мережі сейсмічного моніторингу Франції (Renass), на франко-швейцарському кордоні стався землетрус магнітудою 4,2. Підземні поштовхи були зафіксовані о 15:50, за 30 км від міста Бельфор (Франція), а епіцентр — зафіксований на швейцарській стороні в декількох сотнях метрів від кордону у гірському масиві Юра. Епіцентр землетрусу знаходився на глибині 13 кілометрів. Швейцарська сейсмологічна служба, зі свого боку, оцінила магнітуду землетрусу в 4,3 бала, уточнивши, що він дуже відчувався в місті Порантрюї[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.

Примітки[ред. | ред. код]