Сепіоліт
| Сепіоліт | |
|---|---|
 |
|
| Загальні відомості | |
| Хімічна формула | Mg4(Si6O15)(OH)2 . 6H2O |
| Ідентифікація | |
| Колір | жовтувато- і сірувато-білий |
| Сингонія | ромбічна |
| Злам | раковистий |
| Твердість за шкалою Мооса | 2,0 — 2,5 |
| Блиск | матовий |
| Колір риски | біла, блискуча |
| Питома вага | 2,0 |
| Розчинність | в HCl |
| Оптичні властивості кристалів | |
| Показник заломлення | 1,52 |
Сепіолі́т (рос. сепиолит, англ. sepiolite, нім. Sepiolith m) (від сепія і грец. λίθος — камінь) — мінерал, глинистий волокнистий силікат магнію ланцюжково-шаруватої будови.
Назва[ред. • ред. код]
Назва від грецьк. “сепіа” – каракатиця і “літос” – камінь (E.F.Glocker, 1847). Син. – ксиліт, кінзит, морська пінка (у сухому вигляді легше води), гірське дерево (схожий на деревину), гунб’ярніт (гуннб'ярніт).
Мінерал отримав свою назву через схожість з пористим вапняковим скелетом каракатиці (давньо-грецькою «сепія»).
Опис[ред. • ред. код]
Формула:
- 1. За Є.К. Лазаренком: Mg4[(H2O)3|(OH)2|Si6O15]∙3H2O.
- 2. За К.Фреєм: Mg8(H2O)4(OH)2Si12O308H2O.
- 3. За “Fleischer's Glossary” (2004): Mg4Si6O15(OH) 2•6(H 2O).
Mg заміщується на Fe2+ i Fe3+. Містить (%): MgO – 27,1; SiO2 – 60,8; H2O – 12,1. Домішки: Al, Fe, Na.
Сингонія за Є.К.Лазаренком і Ґ. Штрюбелем ромбічна за К.Фреєм – моноклінна. Ромбо-дипірамідальний вид. Спайність відсутня. Утворює однорідні пухкі землисті або глинисті аґреґати, жовна (іноді до 10-15 см у діаметрі). Густина 2. Тв. 2-3. Білий або сірий з жовтуватими, червонуватими або зеленувато-голубуватими відливами. Блиск тьмяний. Непрозорий. Риса біла, блискуча. Крихкий. Пористий (завдяки цьому легше води). У сухому стані вбирає воду. Розкладається у HCl. Під дією паяльної лампи спікається і твердіє. Екзогенний вторинний продукт у серпентинітах. Утворюється в ґрунтах морських та солоноводних басейнів в умовах аридного і напіваридного клімату. Зустрічається як домішка в карбонатних і карбонатно-глинистих породах. Супутні мінерали: опал, халцедон, хлорит, магнезит.
Поширення і властивості[ред. • ред. код]
Основні поклади даного матеріалу знаходяться в Туреччині — недалеко від міста Ескішехір в Анатолії. Також незначні поклади сепіоліту більш низької якості є в Марокко. Раніше активно добувався високої якості в Танзанії та Кенії. Зазвичай поклади сепіоліту видобувають з глибини близько 100 метрів. Чим глибше знаходяться поклади, тим дорожчий мінерал, адже має кращі фізичні властивості. Даний матеріал є одним з найбільш пористих в світі, має надзвичайно високу жаростійкість, легко обробляється, що робить його чудовим матеріалом для виробництва люльок[1].
Інші знахідки: Моравія (Чехія), Мадрид (Іспанія), о. Самос (Греція), р. Джіла, шт. Нью-Мексіко (США), округ Масаї (Танзанія).
Різновиди[ред. • ред. код]
Розрізняють:
- С. алюмініїстий або алюмосепіоліт (різновид С., який містить Al2O3; за структурою відповідає сепіоліту, а за складом – палигорськіту),
- С. залізний (різновид С., який містить до 15% Fe2O3),
- C. нікелистий (різновид С., який містить 7,6% NiO; знайдений в Оямському нікелевому руднику в Японії),
- α-сепіоліт (зайва назва С.)
Примітки[ред. • ред. код]
Література[ред. • ред. код]
- Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
- Лазаренко Є.К., Винар О.М. Мінералогічний словник, К.: Наукова думка. - 1975. – 774 с.
