Сепіоліт
| Сепіоліт | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | чинний (успадкований, G)[d][1] |
| Абревіатура | Sep[2] |
| Хімічна формула | Mg4(Si6O15)(OH)2 . 6H2O |
| Nickel-Strunz 10 | 9.EE.25 |
| Ідентифікація | |
| Колір | жовтувато- і сірувато-білий |
| Сингонія | ромбічна |
| Просторова група | space group 52d |
| Злам | раковистий |
| Твердість | 2,0 — 2,5 |
| Блиск | матовий |
| Колір риси | біла, блискуча |
| Густина | 2,0 |
| Розчинність | в HCl |
| Оптичні властивості кристалів | |
| Показник заломлення | 1,52 |
| Інші характеристики | |
| Названо на честь | каракатиця (грецька), камінь (давньогрецька мова) |
| Типова місцевість | Bettolinod[3] |
 Сепіоліт у Вікісховищі | |
Сепіолі́т (від грец. σήπιον — «каракатиця» + λίθος — «камінь») — мінерал, глинистий волокнистий силікат магнію ланцюжково-шаруватої будови. Мінерал отримав свою назву через схожість з пористим вапняковим скелетом каракатиці. Інші назви — ксиліт, кінзит, морська пінка або просто пінка[4] (у сухому вигляді легше води), гірське дерево (схожий на деревину), гунб'ярніт.
Формула:
- 1. За Є. К. Лазаренком: Mg4[(H2O)3|(OH)2|Si6O15]∙3H2O.
- 2. За К.Фреєм: Mg8(H2O)4(OH)2Si12O308H2O.
- 3. За «Fleischer's Glossary» (2004): Mg4Si6O15(OH) 2•6(H 2O).
Mg заміщується на Fe2+ i Fe3+. Містить (%): MgO — 27,1; SiO2 — 60,8; H2O — 12,1. Домішки: Al, Fe, Na.
Сингонія за Є. К. Лазаренком і Ґ. Штрюбелем ромбічна за К.Фреєм — моноклінна. Ромбо-дипірамідальний вид. Спайність відсутня. Утворює однорідні пухкі землисті або глинисті аґреґати, жовна (іноді до 10-15 см у діаметрі). Густина 2. Тв. 2-3. Білий або сірий з жовтуватими, червонуватими або зеленувато-голубуватими відливами. Блиск тьмяний. Непрозорий. Риса біла, блискуча. Крихкий. Пористий (завдяки цьому легше води). У сухому стані вбирає воду. Розкладається у HCl. Під дією паяльної лампи спікається і твердіє. Екзогенний вторинний продукт у серпентинітах. Утворюється в ґрунтах морських та солоноводних басейнів в умовах аридного і напіваридного клімату. Зустрічається як домішка в карбонатних і карбонатно-глинистих породах. Супутні мінерали: опал, халцедон, хлорит, магнезит.
Основні поклади даного матеріалу знаходяться в Туреччині — недалеко від міста Ескішехір в Анатолії. Також незначні поклади сепіоліту більш низької якості є в Марокко. Раніше активно добувався високої якості в Танзанії та Кенії. Зазвичай поклади сепіоліту видобувають з глибини близько 100 метрів. Чим глибше знаходяться поклади, тим дорожчий мінерал, адже має кращі фізичні властивості. Даний матеріал є одним з найбільш пористих в світі, має надзвичайно високу жаростійкість, легко обробляється, що робить його чудовим матеріалом для виробництва люльок[5] («пінкові люльки» або «пінки»).
Інші знахідки: Моравія (Чехія), Мадрид (Іспанія), о. Самос (Греція), р. Джіла, шт. Нью-Мексико (США), округ Масаї (Танзанія).
Розрізняють такі види сепіоліту:
- Сепіоліт алюмініїстий або алюмосепіоліт (різновид С., який містить Al2O3; за структурою відповідає сепіоліту, а за складом — палигорськіту),
- Сепіоліт залізний (різновид, який містить до 15 % Fe2O3),
- Сепіоліт нікелистий (різновид, який містить 7,6 % NiO; знайдений в Оямському нікелевому руднику в Японії),
- α-сепіоліт (зайва назва сепіоліту)
- ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
- ↑ Пінка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ [1](рос.)
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Сепіоліт // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Сепіоліт // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
