Серви
| Серви | |
|---|---|
| Ареал | Україна, Росія |
| Мова | циганська мова, українська мова |
| Релігія | православ'я |
Серви (Сервуря) — циганська етногрупа, що входить до західної групи циган (ромів).
Історія[ред. | ред. код]
Серви сформувалася в Україні з румунських та/або сербських циган, що іммігрували в країну на початку XVII століттія[1][2]. Крім України, поширені в європейській частині Росії. Обрядовість частково запозичена у слов'янського населення.
Традиційно займалися торгівлею та обміном кіньми, ковальством, ворожінням. Певний час молоді серви служили в козацьких військах.
Нині серви — одна з найбільш освічених циганських етногруп з широким спектром професій. Помітно відзначилися в музичній сфері. Сервів часто плутають з халадітка рома; в артистичному середовищі йде зближення цих двох етногруп. У публікаціях Ілони Махотіної та Януша Панченко виділено шість підгруп сервів, котрі мають деякі відмінності у мові та культурі: тавричани, задніпряни, полтавці, воронізьскі (ханджарі) та поволзькі серви й килмиші. Дані дослідження також відмічають так званих городських сервів, предки яких вели осілий спосіб життя, як мінімум з кінця XIX ст.[3] і на даний момент є найбільш інтегрованою ромською групою.
Мова[ред. | ред. код]
Лінгвісти визначають їхній діалект як «провлашський» романі. Велика частина сервів не говорить циганською мовою.
Віросповідання[ред. | ред. код]
За віросповідання серви переважно православні. Ховають небіжчиків у саркофагах[4]. Головні свята — Різдво, Трійця, Великдень[5]. Дітей хрестять в обов'язковому порядку[6].
Пігрупи[ред. | ред. код]
Таврійські серви (самоназва тавричани) — одна з 6 відомих підгруп, котрая має деякі відмінності у культурі та мові у порівнянні з іншими сервами. До даного підрозділу відносяться патрироди: панченки, щербати, їкгале, дашки/дашківські, косьтівськи, грицьки и т.д. Тавричани сформувались як окрема підгурпа на території Таврійської губернії, від чого й походить їхня самоназва. Один з найбільш консервативних територіальних підрозділів, вели навіпосілий спосіб життя до 1956 року. Переважно погано володіють ромською мовою й у побуті користуються українською. В даний час проживають на Півдні Росії й України. Традиційно займались лимарством, гендлярством, чоботарством й ковальством[7][8].
Відомі серви[ред. | ред. код]
- Михайло Ерденко, скрипаль, композитор
- Валентин Баглаєнко, співак, актор театру і кіно
- Микола Сліченко, актор театру і кіно, керівник театру «Ромен»
- Микола Ерденко, співак, музичний керівник театру «Ромен», творець ансамблю «Джанг»
- Олександр Колпаков, гітарист-віртуоз
- Януш Панченко, історик, етнограф, громадський активіст,
- Сергій Ерденко, скрипаль, один із засновників групи «Лойко»
- Вадим Колпаков, гітарист-віртуоз
- Розалія, Радда і Леонсіо Ерденко, співачки
- Ігор Крикунов, український режисер, актор театру і кіно, педагог, громадський діяч та народний артист України
- Євген Гудзь, музикант, актор, ді-джей, засновник американського гурту Gogol Bordello
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Традиционный костюм влахов и сэрвов, 2019 [1]]
- Баранніков, О.П. Українські цигани / Етнографічна комісія Всеукраїнської Академії наук; Ред. серії Андрей Митрофанович Лобода. Київ: Видавництво Всеукраїнської АН, 1931. – 60 с.
- До проблеми вивчення циганського етносу (історіографічний огляд) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. Т.4. Київ:Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, 1999.
- Традиційне житло циган України // Пам'ять століть. 2000. № 3. С.93-102.
- Історіографія циганського етносу в Україні: проблеми і перспективи // Вісник Київського інституту «Слов'янський університет». Вип. 7, історія. К., 2000.
- Цигани в Україні: формування етносу і сучасний стан // «Український історичний журнал». 2001. № 1.
- До питання історії українських циган (серви і влахи) // Література і культура Лівобережної України. 2001. С. 46–49.
- Родильна обрядовість циган України // Буковинський історико–етнографічний вісник. Вип. 3. Чернівці: «Золоті литаври», 2001. С. 30-32.
- Дещо про життя циган в Галичині / Рукопис М. Зубрицького; Фонд рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології НАН України.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Тетяна Сторожко, Наталія Зіневич. Цигани Охтирщини (за матеріалами усних джерел та родинних фотоархівів). Архів оригіналу за 28 червня 2018. Процитовано 28 червня 2018.
- ↑ Зіневич Н. О. «Циганський етнос в Україні (історіографія та джерела)». HAH України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. К., 2005.
- ↑ Панченко Я. Основные статистические показатели цыган Херсонской области 2016—2017 гг. (опыт этносоциологического исследования) / Научный редактор к.ф.н. Махотина И. — Днепр: Середняк Т.K. — 54 с.
- ↑ Релігійні вірування циган [Архівовано 28 червня 2018 у Wayback Machine.] «Релігійно-інформаційна служба України»
- ↑ Данілкин О. Релігійний чинник в житті циган // Етнос і релігія. — К., 1998.
- ↑ Беліков О. Релігійні вірування українських циган // Історія релігії України. — Львів, 1996.
- ↑ Махотина И., Панченко Я. Календарная обрядность цыган-влахов и сэрвов во второй половине ХХ - начале ХХІ века. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 16 грудня 2020.
- ↑ Махотина И., Панченко Я. Традиционное жилище и элементы неоседлого быта цыган-влахов и сэрвов. Архів оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 27 грудня 2020.
Посилання[ред. | ред. код]
- Циганські етногрупи на пострадянському просторі [Архівовано 4 липня 2010 у Wayback Machine.]
- Циганські мотиви у творчості Тараса Шевченка [Архівовано 9 березня 2011 у Wayback Machine.]
- Що ми знаємо про циган? [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Весілля сервів. Фото
|
Це незавершена стаття про Україну. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття з етнології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |