Сестри Річинські

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
П'ятитомник творів Ірини Вільде.

«Сестри Річинські» — сімейний роман Ірини Вільде у двох томах. Найвідоміший твір авторки, відзначений Шевченківською премією (1965).

Історія твору[ред.ред. код]

Почала писати роман у 1936-1937 роках, фактично писала його ціле життя, переймаючись долею персонажів, вписувала їх в інші твори.[джерело?] Критики зазначали, що Ірина Вільде писала роман про себе, про своє «химерне» серце. В інтерв'ю 1936 року письменниця зазначала: «Доки не впораюся з цим малим світиком — з людським серцем, не візьмуся, просто не зможу сягнути до ширших проблем людського життя». А в іншій ситуації висловила чітку формулу: «через родину до могутності нації». Письменниця виявила себе також тонким знавцем жіночої психології.

«Сестри Річинські» — найбільше творче досягнення Ірини Вільде попри те, що письменниця була змушена шукати компроміс із соціалістичною дійсністю. Роман засвідчує, що письменниця максимально зуміла використати умови лібералізації радянського режиму (т. зв. «хрущовської відлиги») і внести у твір «національний струмінь». Це помітно, якщо порівняти видання роману 1958 та 1964 років. У першому — ідеологічна настанова визначає характер сюжетних розв'язок і розстановку персонажів, прямолінійні публіцистичні характеристики від імені автора та персонажів в стилі газетних штампів, у другому — переважає глибина психологічного аналізу, інтелектуальна атмосфера діалогів, філософський характер авторських роздумів.[1]

Одна з особливостей манери письменниці виявляється в тому, що «негативні» персонажі виступають виразниками ідей, які поділяє авторка. Компроміс між позицією художника-аналітика, який прагне через людину виразити характер епохи, і позицією виразника панівної ідеології не стільки знижує вартість твору, як характеризує драму епохи і драму митця, драму мистецтва.[1] Таким чином в умовах радянської цензури письменниці вдалося згадати в ньому і про Голодомор, і про репресії та переслідування 1930-х років. У ньому виведено позитивний образ українського націоналіста Маркіяна Івашківа — мабуть, саме це і відсунуло твір з видавничих планів після того, як комуністична пропаганда оговталася. Щоб «врівноважити» політичний спектр, а точніше, щоб була можливість видати твір, письменниця ввела до сюжету позитивного комуніста Бронка Завадки. Тривалий час роман не видавали для масового читача, і з'явився він лише згодом невеликим накладом та зі значними скороченнями.

У 1965 за цей твір Ірина Вільде отримала Шевченківську премію.

Сюжет[ред.ред. код]

Події відбуваються у місті на річці Прут, за назвою Наше вгадується Коломия. У центрі твору — розповідь про родину греко-католицького священика Аркадія Річинського, типового пристосуванця. Після несподіваної смерті батька, що призвела до матеріальної кризи, кожна із п’яти дочок намагається влаштувати свою долю, керуючись особистими уявленнями про моральність і щастя. Відтепер життя осиротілих дочок панотця Річинського Катерини, Зоні, Ольги, Нелі і Слави цілком залежить від обставин. Старосвітська ідилія руйнується під впливом втручання зовнішніх чинників. Польський шовінізм, комуністичне підпілля, український націонал-соціалізм, єврейська буржуазія агресивно втручаються у містечкове середовище з його провінційністю і пристосуванством. Десь існують романтизм просвітянської інтелігенції, іделізм борців за національну свободу, але вони занадто слабі. Складна суспільно-політична ситуація в Галичині часів міжвоєнної Польщі скоро приведе до небачених за своїм трагізмом наслідків. Проте які б історичні зміни не відбувалися навкруги, жінка все одно залишається жінкою і прагне кохання, родинного щастя, дітей.

Видання[ред.ред. код]

Перший том вийшов друком у 1955—1956 роках (окремим виданням у 1958 році). У 1964 році вийшов другий том, що був опублікований у складі двотомника.

2004 року роман було перевидано виключно для бібліотек у серії «Лауреати Шевченківської премії». У 2010 році видавництво «Зелений пес» перевидало книгу на сучасний манер. У 2011 році книгу видало видавництво «Апріорі» єдиним томом[2].

Бібліографія видань
  • Вільде І. Сестри Річинські : роман. — Львів : Книжково-журнальне вид-во, 1958. — 586 с. — 1.30 крб.
  • Оригінальний двотомник 1964 року (тираж 30 000 екземплярів):
    • Вільде І. Сестри Річинські : роман. Кн. 1 / ред. А. А. Дімаров. — Київ : Радянський письменник, 1964. — 577 с. — 1.33 крб.
    • Вільде І. Сестри Річинські : роман. Кн. 2 / ред. П. А. Загребельний. — Київ : Радянський письменник, 1964. — 768 с. — 1.70 крб.
  • Видання у складі п'ятитомника творів письменниці:
    • Вільде І. Твори : В 5 т. Т. 1. Сестри Річинські. Кн. 1 / вступ. ст. К. Волинського. — К. : Дніпро, 1967. — 695 с. : 1 арк. портр. — 1.52 крб.
    • Вільде І. Твори : В 5 т. Т. 2. Сестри Річинські. Кн. 2. Ч. 1 — К. : Дніпро, 1967. — 440 с. — 1.06 крб.
    • Вільде І. Твори : В 5 т. Т. 3. Сестри Річинські. Кн. 2. Ч. 2 — К. : Дніпро, 1968. — 468 с. — 1.10 крб.
  • Двотомник 1977 року:
    • Вільде І. Сестри Річинські : роман. Кн. 1 — Київ : Дніпро, 1977. — 495 с. : 1 арк. портр. — 2.55 крб., 48.00 крб.
    • Вільде І. Сестри Річинські : роман. Кн. 2 — Київ : Дніпро, 1977. — 687 с. — 3.44 крб., 56.00 крб.
  • Перевидання для бібліотек:
    • Вільде І. Сестри Річинські : роман, Кн. 1 / Вступ. слово П. А. Загребельний. — К. : Україна, 2004. — 694 с. — (Бібліотека Шевченківського комітету). — ISBN 966-01-0320-4
    • Вільде І. Сестри Річинські : роман. У 2-х книгах. Кн. 2 — К. : Україна, 2005. — 910 с. — (Бібліотека Шевченківського комітету). — ISBN 966-524-215-6
  • Вільде І. Сестри Річинські : роман / передм. Юрія Николишина. — Львів : Апріорі, 2011. — 1262 с.

Театральні постановки[ред.ред. код]

Роман був інсценізований та тричі поставлений колективом Театру імені Марії Заньковецької:

  • Першу виставу за романом «Сестри Річинські» у 1968 році поставив режисер Олексій Ріпко. Інсценізацію здійснив Богдан Антків у тісній співпраці з Іриною Вільде.[3] П'єса мала довге сценічне життя, була візитівкою театру на гастролях, її зіграли на сцені понад 400 разів.
  • У 2007 році до 100-річчя від дня народження Ірини Вільде режисером Таїсією Литвиненко була поставлена нова версія вистави, яка одержала схвальні відгуки у ЗМІ й була відзначена на IV Всеукраїнському фестивалі жіночої творчості ім. М. Заньковецької у Ніжині.[4]
  • У 2017 році Таїсія Литвиненко знову повернула п'єсу на сцену за участі великої кількості молодих акторів.[3]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б М. М. Ільницький. Вільде Ірина // Енциклопедія Сучасної України, 2016.
  2. http://bukvoid.com.ua/events/ukraine/2011/08/22/104945.html
  3. а б Прем'єра Сестри Річинські — Театр імені Марії Заньковецької.
  4. Маріанна Мовна. Ірина Вільде: штрихи до бібліографічного портрета. 2012.

Література[ред.ред. код]