Жозефіна Бейкер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жозефіна Бейкер
Жозефіна Бейкер у Гавані (Куба) 1950 року
Жозефіна Бейкер у Гавані (Куба) 1950 року
Жозефіна Бейкер у Гавані (Куба) 1950 року
Ім'я при народженні англ. Freda Josephine McDonald
азерб. Frida Jozefina Makdonald
Народилася 3 червня 1906(19060603)
Сент-Луїс, Міссурі, США
Померла 12 квітня 1945
Париж, Франція
  • геморагічний інсульт
    • Поховання Monaco Cemeteryd[4][5] і Пантеон[6]
    Національність афроамериканці[7][8]
    Громадянство США США/
    Франція Франція
    Релігія католицтво
    Діяльність акторка, співачка,
    танцівниця
    Роки діяльності 1921 — 1975
    У шлюбі з Jo Bouillond
    Діти Akio Bouillond
    IMDb ID 0001927
    Автограф
    Нагороди та премії
    Офіцер ордена Почесного легіону
    Офіцер ордена Почесного легіону
    CMNS: Жозефіна Бейкер у Вікісховищі

    Жозефі́на Бе́йкер (англ. Josephine Baker, уроджена Фрі́да Джозефі́н МакДо́нальд, англ. Freda Josephine McDonald; нар. 3 червня 1906 року, Сент-Луїс, Міссурі, США — пом. 12 квітня 1975 року, Париж, Франція) — американо-французька танцівниця, співачка та акторка.

    Життєпис

    Жозефіна Бейкер на фото топлес

    Жозефіна Бейкер — позашлюбна донька музиканта-ударника єврейського походження Едді Карсона (за деякими даними) та прачки-негритянки Керрі Макдональд. 1907 року народився брат Жозефіни Річард, а їхній батько покинув сім'ю. 1911 року мати Жозефіни вийшла заміж вдруге, в цьому шлюбі народилися ще дві сестри Жозефіни. Вітчим Жозефіни та Річарда Артур Мартін усиновив дітей. 2 липня 1917 року сім'я Жозефіни пережила різанину, в результаті якої за різними даними в Сент-Луїсі загинуло більше сотні людей. Ці події дуже вплинули на Жозефіну, і згодом вона стала затятим борцем з расизмом. У віці 13 років мати видала Жозефіну заміж за Віллі Велса, який був набагато старший за неї. У той же рік відбулися перші виступи Жозефіни статисткою в театрі «Букер Вашингтон» (англ. Booker Washington Theatre) в Сент-Луїсі. Шлюб з Велсом протримався всього лише кілька тижнів. 1921 року Жозефіна вийшла заміж за провідника на залізниці Віллі Бейкера. Розлучившись з ним 1925 року, вона продовжувала носити його прізвище все життя.

    Кар'єра

    Творча кар'єра Жозефіни почалась у 16 років у «Стандарт Театрі» (англ. Standard Theatre) у Філадельфії. Пізніше вона переїхала у Нью-Йорк і отримала роботу у водевілі, з яким вона півроку їздила по країні. З 1923 по 1924 року Жозефіна — хористка в музичній комедії «Shuffle Along» в Нью-Йорку та виступала в негритянському ревю «The Chocolate Dandies». Після своїх виступів у нью-йоркському клубі «Plantation Club» Жозефіна отримала роботу в «La Revue Nègre», прем'єра якого відбулася в Парижі 2 жовтня 1925 року в «Театрі на Єлисейських полях».

    Своїми танцем Жозефіна стрімко завоювала визнання паризької публіки, яка в її виконанні вперше побачила танець чарльстон. У 1926—1927 роках Бейкер стала зіркою Фолі-Бержер. Вона виступала в двох ревю у своїй знаменитій банановій спідниці. Після виступу в Берліні німецькі нудисти, для яких Жозефіна стала символом свободи, запропонували їй відвідати їх співтовариство, але отримали ввічливу відмову [9].

    Бейкер у банановій спідниці (1927 рік)

    Через її неймовірні костюми і танці Жозефіні було заборонено виступати у Відні, Празі, Будапешті та Мюнхені, що робило танцівницю ще більш привабливою для публіки. На борту корабля «Джуліо Чезаре» (Giulio Cesare) Жозефіна співала в каюті Ле Корбюзьє, який малював її голою, а після цього створював свої нові будівлі в дусі її танців. Після зустрічі з Жозефіною Корбюзье побудував свою віллу «Савой» (фр. Villa Savoye).

    1934 року Бейкер зіграла провідну роль в опері Жака Оффенбаха 1875 року в театрі «Маріні» (фр. Marigny) на Єлисейських Полях у Парижі, прем'єра якої відбулась у грудні того ж року.

    1937 року Бейкер повернувшись у Францію після гастролей у США, вийшла заміж за Жана Ліона, єврея за походженням, і отримала французьке громадянство [10].

    Жозефіна настільки полюбила нову батьківщину, що з початком Другої світової війни погодилась шпигувати на користь Франції. Мотивів для такої діяльності було немало, адже крім того, що вона сама була чорною, її чоловік був євреєм. Популярність допомогла їй шпигувати, Бейкер відвідувала кафе, посольства, де завжди могла почути потрібну їй інформацію.

    Після війни Бейкер за свою підпільну діяльність з рук генерала Шарля де Голля отримала медаль «Médaille de la Résistance», а також стала кавалером ордена Почесного легіону [11].

    У січні 1966 року Фідель Кастро запросив Жозефіну на Кубу для виступу в музичному театрі в Гавані. У квітні того ж року на її виступ прийшла рекордна кількість глядачів. 1973 року Бейкер відкрила Карнегі-хол. 1974 року вона з'явилась на вечорі Royal Variety Performance у театрі «Лондон Палладіум».

    Правозахисна діяльність

    Знаходячись у Франції, Бейкер підтримувала рух із захисту цивільних прав у США в 1950-х роках. Вона усиновила дванадцять сиріт, тим самим протестуючи проти расизму [12].

    1951 року Бейкер звинуватила Шермана Біллінгслі в Манхеттені, вона стверджувала, що їй було відмовлено в обслуговуванні [13] [14]. Пізніше журналіст газети «Нью-Йорк Таймс» зв'язався з Жан-Клодом Бейкером, сином Жозефіни. Він вказав, що читав справу матері, яку вело ФБР, і на його думку чутки про інцидент з його матір'ю занадто перебільшені [15].

    Бейкер працювала в Національній асоціації сприяння прогресу кольорового населення (англ. National Association for the Advancement of Colored People). 1963 року вона виступила на марші у Вашингтоні на стороні Мартіна Лютера Кінга [16]. Одягнена у форму Вільної Франції, з медаллю ордена Почесного легіону, вона була єдиною жінкою на мітингу [17]. Після вбивства Кінга його вдова Коретта Скотт Кінг запропонувала Жозефіні зайняти місце її чоловіка. Після багатьох днів роздумів Бейкер відмовилась, пояснюючи це тим, що її діти «занадто маленькі, щоб втрачати свою матір» [18].

    Особисте життя

    Бейкер усиновила дванадцять дітей [12]. 1941 року вона сама народила мертву дитину, після чого їй були змушені зробити гістеректомію. Усиновленими дітьми жінки були дві доньки французького походження: Маріанна, народжена у Франції та Стелліна, народжена в Марокко, а також десять синів: Акіо, корейського походження, Жанно, японського походження, Луїс, колумбійського походження, Ярі, народжений у Фінляндії, французького походження Жан-Клод і Ноель, Мойс, ізраїльського походження, Брагім, івуарійського походження та Мара венесуельського походження [19] [20]. Протягом певного часу Жозефіна жила з дітьми та великою кількістю персоналу в замку Шато-де-Міланд у провінції Дордонь.

    Є свідоцтва того, що Бейкер була бісексуалкою. Її син Жан-Клод і співавтор Кріс Чейс у книзі «Жозефіна: голодне серце» (англ. Josephine: The Hungry Heart) стверджую, що Жозефіна брала часть у численних лесбійських сценах, як до так і після весілля. Вони навіть перерахували всіх жінок по імені: Клара Сміт, Евелін Шеппард, Бейсі Еллісон, Ада Сміт і Мілдред Смалвуд. Всі вони були чорношкірі, знайомилась вона з ними під час своїх гастролей. Є докази її роману з мексиканською письменницею Фрідою Кало[21], хоч у книжці про це не згадується.

    Смерть

    8 квітня 1975 року відбулась прем'єра шоу «Жозефіна», яким знаменита танцівниця відсвяткувала п'ятдесятиріччя своєї сценічної діяльності. Незабаром після нього у Жозефіни Бейкер стався крововилив у мозок, від наслідків якого вона померли 12 квітня того ж року [22] [23]. Жозефіна стала першою американкою, похованою у Франції з військовими почестями, її поховали в Монте-Карло [22].

    Пам'ять

    Місце Жозефіни у Монапарнасі названо її іменем. Її було включено до списку St. Louis Walk of Fame, який включає список відомих людей з Сент-Луїсу, які зробили внесок у культури США, а також до Залу відомих людей з Міссурі (Hall of Famous Missourians).

    Фільмографія

    • La Sirène des tropiques (1927)
    • Zouzou (1934)
    • Princesse Tam Tam (1935)
    • Fausse alerte (1940)
    • Moulin Rouge (1941)
    • An jedem Finger zehn (1954)
    • Carosello del varietà (1955)
    • Grüsse aus Zürich (1963)

    Примітки

    1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118506099 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
    2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    3. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
    4. ↑ https://www.lepoint.fr/societe/monaco-hommage-a-josephine-baker-avant-son-entree-au-pantheon-29-11-2021-2454330_23.php
    5. ↑ https://www.lefigaro.fr/culture/il-y-a-46-ans-paris-faisait-ses-adieux-a-josephine-baker-20211127
    6. ↑ https://www.elysee.fr/emmanuel-macron/2021/08/23/pantheonisation-de-josephine-baker
    7. ↑ Smith J. C. Notable Black American Women
    8. ↑ BlackPast.org — 2004.
    9. ↑ Філіпп Пушен, Ів Ріу (Philippe Pouchain, Yves Riou). Яскрава Жозефіна Бейкер / Josephine Baker En Couleur (Біографічний фільм). Франція: Cinétévé / Lobster. {{cite AV media}}: Cite має пусті невідомі параметри: |accessyear= та |accessmonth= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |date2= (довідка) (фр.)
    10. ↑ Josephine Baker by Susan Robinson, Gibbs Magazine (англ.)
    11. ↑ Ann Shaffer (4 жовтня 2006). Review of Josephine Baker: A Centenary Tribute. blackgrooves. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
    12. ↑ а б Josephine Baker. The African American Registry. 2008. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
    13. ↑ Hinckley, David (9 листопада 2004). Firestorm Incident At The Stork Club, 1951. New York Daily News. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
    14. ↑ Stork Club Refused to Serve Her, Josephine Baker Claims. Milwaukee Journal. 19 жовтня 1951. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
    15. ↑ Говард Кіссел (3 травня 2000). Stork Club Special Delivery Exhibit at the New York Historical Society recalls a glamour gone with the wind. Daily News. Процитовано 20 листопада 2011.
    16. ↑ Bayard Rustin (28 лютого 2006). Profiles in Courage for Black History Month. National Black Justice Coalition. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
    17. ↑ Kasher, Steven (1996). The Civil Rights Movement: A Photographic History, 1954-1968. New York: Abbeville Press. ISBN 0789201232. (англ.)
    18. ↑ Baker, Josephine; Bouillon, Joe (1977). Josephine (вид. First). New York: Harper & Row. ISBN 0060102128. (англ.)
    19. ↑ Stephen Papich, Remembering Josephine. pg. 149 (англ.)
    20. ↑ Josephine Baker Biography. Women in History. 2008. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
    21. ↑ Herrera, Hayden (1983). A Biography of Frida Kahlo. New York: HarperCollins. ISBN 978-0060085896. (англ.)
    22. ↑ а б African American Celebrity Josephine Baker, Dancer and Singer. AfricanAmericans.com. 2008. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)
    23. ↑ Staff writers (13 квітня 1975). Josephine Baker Is Dead in Paris at 68. The New York Times. с. 60. Процитовано 20 листопада 2011. (англ.)

    Посилання

    Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Josephine Baker
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жозефіна_Бейкер&oldid=8114183