Жак Оффенбах

Жак Оффенбах
фр. Jacques Offenbach
Зображення
Жак Оффенбах. Фото Фелікса Надара, 1880 р.
Основна інформація
Повне ім'я	Якоб Ебершт
Дата народження	20 червня 1819(1819-06-20)
Місце народження	Кельн
Дата смерті	5 жовтня 1880(1880-10-05) (61 рік)
Місце смерті	Париж
Поховання	Цвинтар Монмартр
Роки активності	1849 — 1880
Громадянство	Франція
Національність	німець єврейського походження
Професія	композитор, віолончеліст, режисер, бізнесмен
Освіта	Паризька вища національна консерваторія музики й танцю
Вчителі	Галеві Жак Франсуа Фроманталь і Louis-Pierre Norblind
Інструменти	віолончель
Мова	французька
Жанр	оперета
Заклад	Théâtre de l'Ambigu-Comiqued, Опера-Комік, Театр Буф Парізьєн, Комеді Франсез і Théâtre des Variétés-Amusantesd
Нагороди
Батько	Isaac Offenbachd
Автограф
Файли у Вікісховищі

Жак Оффенбах (фр. Jacques Offenbach, ім'я при народженні — Якоб Ебершт (нім. Jacob Eberst), 20 червня 1819, Кельн — 5 жовтня 1880, Париж) — французький композитор, один з засновників класичної оперети.

Життєпис

Народився в місті Кельн. Родина мешкала на вулиці Руде Клош, старовинна забудова якої давно знищена. Родина мала єврейське походження. Батька звали Іберст. Прізвищем він обрав назву містечка Оффенбах, де народився, і яку передав власним дітям. Батько співав у місцевій синагозі й був музикантом. Грі на музичних інструментах він навчав і власних синів. Якоб Ебершт хлопчиком опановував скрипку.

Захоплення віолончеллю

Незважаючи на скромну платню співака синагоги, батько купував музичні інструменти, серед його придбань була і віолончель. Маленькому тоді на зріст Якобу заборонили братися за великий інструмент. Але заборона батьків спрацювала як заохочення, хлопець зацікавився віолончеллю і потайки почав самостійно опановувати гру на ній. Таємниця не втрималась. Аби поліпшити матеріальні статки родини, батько створив тріо з власних синів і ті заробляли гроші музикою в дешевих кафе і їдальнях. Віолончель на роки стала улюбленим інструментом Оффенбаха.

Рік у Паризькій консерваторії

Молодий Оффенбах з віолончеллю.

Батько побажав дати музичну освіту Якобу, що виділявся здібностями серед синів. Місцем навчання обрали Париж, куди батько і вивіз 14-річного хлопця. Іспити були важкими, серед журі — був і тодішній директор Луїджі Керубіні (1760—1842). Він виніс вердикт, хлопець зі здібностями, але прийняти — неможливо, бо він — іноземець (хоча іноземцем був і сам італієць Керубіні). Керубіні також сумно уславився тим, що заборонив прийняти в Паризьку консерваторію Ференца Ліста, для якого французька мова була рідною…

Труднощі якось владнали і Якоб Ебершт таки став студентом. Він навчався в Паризькій консерваторії лише один рік (1833—1834). У парубка прорізався власний характер, до того ж йому були потрібні гроші, які він почав заробляти грою на віолончелі в паризьких салонах багатіїв, а також в різних паризьких театрах. Юнаком він навіть два роки пропрацював у престижному театрі Опера Комік віолончелістом. Недозвільні вибрики і жарти в оркестрі закінчувалися для Оффенбаха штрафами, через два роки його звільнили.

Початок композиторської творчості

Якоба визнавали віртуозним віолончелістом, але він вже мріяв про кар'єру оперного композитора. У ці роки починають з'являтися його перші музичні твори — наприклад, «Біля моря» для віолончелі. Але кар'єра оперного композитора — не далась, бо парижани визнавали музику Оффенбаха вульгарною, а сюжети його опер — чудернацькими.

Свій маленький театр

Аби не відриватись від театрів, він вирішив сам створити театр. І місцем для його розташування обрав Єлисейські поля. Саме там планували провести Всесвітню виставку-ярмарок 1855 року. Він розумів, що ледачі багатії шукатимуть легких розваг і музики. Так в тридцять шість років він заснував свій перший маленький театр Буф Парізьєн. Серед вистав цього театрика — комедії, написані Оффенбахом («Останній паладін», «Двійка сліпців» з жартами і клоунадою). Оффенбах почав робити собі ім'я і як композитор, і як бізнесмен від театру.

Театр Оффенбаха в пасажі

Буржуазним світом середини і кінця XIX ст. покотилася хвиля створення універсальних магазинів і пасажів. В авангарді створення нових торговельних закладів — Франція, Сполучені Штати, Бельгія. Аби привабити покупців, пасажі поєднують під одним дахом магазини, склади, кафе, кімнати для чоловіків, поки жінки вештаються крамничками, перші туалети. Розроблені й стратегії довгого утримання відвідувачів в універсальних магазинах з родинами і дітьми, аби продати якомога більше товарів — від продуктів і модного одягу — до нікчемних дрібниць. Набуває безсоромності, моці та люті реклама — на фасадах споруд, в буржуазних виданнях, плакатах і газетах тощо. Заклалися умови для формування і продажу бажань, умови для нової хвороби — шопінгу, коли відвідувач починає нестримно купувати навмисно непотрібні речі, умови для перевиробництва товарів, безробіття і економічних криз. Буржуазна архітектура діяльно бере в цьому участь. Бізнесмен Оффенбах перевів театрик Буф Парізьєн в пасаж, аби не відриватися від натовпу. Це пасаж Шуазель, що існує в Парижі й донині. Театрик орієнтувався на буржуазну публіку і збагатившийся середній клас, що збагатів, на їх смаки. Бізнесмен Оффенбах став директором і бере великий кредит на ремонт і збільшення глядацької зали. Адже чим більше місць в театрі, тим більше грошей можна заробити, не сильно збільшуючи ціну на квитки. До того ж натовп у пасажі не вщухав днями. Серед перших комічних вистав на новому місці — «Орфей у пеклі». Вистава була довгою за часом і не одразу отримала успіх. Оффенбах скоротив твір, палко фантазував, перетворив Зевса на муху, яка, наприклад, домоглася прихильності Евридики. В аріях Зевса-мухи використані шиплячі звуки замість слів, що підсилювало комізм ситуацій. Сама вистава Оффенбаха — пародія на серйозну оперу і не перша переробка старого сюжету, відомого щонайменше триста років на той час.

Стабілізація матеріального стану

Густав Курбе. «Скелі в Етрета», 1870 р.

Він досяг успіху як композитор комічних вистав, згодом прийшла і стабілізація матеріального стану. За модними звичками буржуазної родини зі статками, Оффенбахи будують власну кам'яну віллу в модному на той час Етрета́. Місцина і поселення буржуа розташовані на узбережжі поблизу мальовничих скель, які так полюбляли писати французькі і іноземні художники, серед яких Густав Курбе, Василь Полєнов, Клод Моне тощо.

Володарі вілли і їхні гості розважалися, жартувади, але Оффенбах працював чи доповнював, міняв, урізав власні твори. Серед жартівливих творів митця — «Пляжна кантата» з короткими жартівливими куплетами. Відзначив він і роковини власного шлюбу, що не завадило композиторові «полювати» на жінок і мати коханок.

Співпрацівники

Співачка Гортензія Шнайдер

Одному директорові Буф Парізьєн важко (або зовсім неможливо) було б налагодити успішне театральне життя закладу. Навколо нього склався творчий гурток-квартет, в який входили:

• сам Оффенбах
• співачка Гортензія Шнайдер
• Людовік Галеві́
• Анрі Мілья́к (обидва лібретисти).

Ця четвірка забезпечила успіх творів 1860-з років, серед яких твори від «Прекрасної Єлени» до «Періколи». Відтепер оперети Оффенбаха починають ставити в різних театрах Парижа, Лондона і Відня. В опереті «Паризьке життя» Оффенбах відійшов від стародавніх сюжетів і звернувся до французької реальності.

Хвороби і дивацтва

Він і раніше відрізнявся слабким здоров'ям. Лікарі виявили у нього ревматизм і порадили лікуватись на водах. Разом з театром він перебрався в німецьке містечко Бадемс, де термальні води. Оффенбах постійно мерз. Збережені карикатурі на нього, де його подають закутаним в хутро, такого, що несамовито волав, можливо, на акторів на репетиції. Відомі випадки, коли в запалі він ламав об фортепіано власну трость. На курорті він одягався як папуга. Його бачили то в незвичних капелюхах і шатах, то в червоних панталонах, в жовтих піджаках. Азартний Оффенбах постійно грав у рулетку і часто програвав. Але ставив власні твори в курортному курзалі й проводив репетиції.

Франко-Прусська війна

Виїздам до Німеччини на курорт поклала край Франко-Прусська війна. Розваг поменшало, з Парижа почався відтік забезпеченої публіки, головних відвідувачів театру Оффенбаха. Аби якось прожити, Оффенбах перейшов до фантастично-казкових вистав («Подорож на Місяць»). Потім були гастролі по містам Сполучених Штатів.

Сестра в США

До США емігрувала сестра Оффенбаха — Ізабелла, з якою він підтримував стосунки. Оффенбах відвідував сестру, що сприяло знайомству з його творами, комічними сценами і знахідками тамтешню публіку. Закладалися традиції буржуазного комізму стран Заходу з їх метушнею, нісенітницями, пантомімою тощо. Всі ці риси розквітлі згодом у німому кіно, де мову і почуття персонажів передають метушня акторів, швидка міміка обличчя, рухи очима і кінцівками, надлишки гриму, чудернацькі ситуації і костюми тощо.

Вистава «Казки Гофмана» і смерть

Особливе місце в творчому доробку композитора посіла некомічна вистава «Казки Гофмана». Він і раніше звертався до серйозних, некомічних жанрів, але всі вони проходили непоміченими, не мали успіху у парижан — «Ундіна», «Фантазія». Митець спохмурнів, і на сцену вивів не комічних Зевса, Евридику, Єлену, а Диявола. «Казки Гофмана» — в постановці Оффенбаха — моторошна вистава.

5 жовтня 1880 року він помер у Парижі на 61-му році життя.

Родина

Аби стати своїм у Парижі, Оффенбах перейшов У католицизм і став Жаком. Жак Оффенбах узяв шлюб з шістнадцятирічною Емілією Далькен, дочкою з заможної родини. У родині народилося п'ятеро дітей, четверо дівчат і один син.

У XX столітті жили французькі нащадки композитора (родина Бурадо́н).

Твори композитора

Створив музику до понад 100 оперет, найвідоміші з яких

• «Орфей у пеклі» (1858, 2-а ред. 1874),
• «Міст Зітхань»
• «Прекрасна Єлена» (1864),
• «Синя Борода»,
• «Паризьке життя» (обидві останні — 1866),
• «Перікола» (1868),
• «Розбійники» (1869).

Ці твори відзначаються сатиричною спрямованістю, дотепністю та гумором, мелодійністю, витонченістю інструментовки. Ліричне обдаровання Оффенбаха особливо виявилося в його останньому творі — опері «Казки Гофмана» (1880).

Джерела

• Короткий енциклопедичний словник з культури. — К. : Україна, 2003. — ISBN 966-524-105-2.
• Ainger, Michael (2002). Gilbert and Sullivan — A Dual Biography. Oxford: Oxford University Press. ISBN 0-19-514769-3.
• Almeida, Antonio de (1976). Offenbach's songs from the great operettas. New York: Dover Publications. ISBN 0-486-23341-3.
• Bekker, Paul (1909) (in German). Jacques Offenbach. Berlin: Marquardt. OCLC 458390878.
• Faris, Alexander (1980). Jacques Offenbach. London: Faber & Faber. ISBN 0-571-11147-5.
• Gammond, Peter (1980). Offenbach. London: Omnibus Press. ISBN 0-7119-0257-7.
• Harding, James (1980). Jacques Offenbach: A Biography. London: John Calder. ISBN 0-7145-3835-3.
• Henseler, Anton (1930) (in German). Jakob Offenbach. Berlin: M. Hesse. OCLC 559680953.
• Horne, Alistair (2003). Seven Ages of Paris. London: Macmillan. ISBN 0-333-72577-8.
• Kracauer, Siegfried (2002) [1938]. Orpheus in Paris: Offenbach and the Paris of his time. New York: Zone Books. ISBN 1-890951-30-7.
• Lamb, Andrew (1992a). «Offenbach, Jacques». In Sadie, Stanley. The New Grove Dictionary of Opera. 3. London: Macmillan. pp. 653—658. ISBN 0-333-48552-1.
• Lamb, Andrew (1992b). «Operetta». In Sadie, Stanley. The New Grove Dictionary of Opera. 3. London: Macmillan. pp. 707—713. ISBN 0-333-48552-1.
• Levin, Alicia C. (2009). «A Documentary Overview of Musical Theaters in Paris, 1830—1900». In Fauser, Annegret; Everist, Mark. Music, Theater, and Cultural Transfer. Chicago: The University of Chicago Press. pp. 379—402. ISBN 0-226-23926-8.
• Martinet, André (1887) (in French). Offenbach: Sa vie et son oeuvre. Paris: Dentu. OCLC 3574954.
• Pourvoyeur, Robert (1994) (in French). Offenbach. Paris: Éditions du Seuil. ISBN 2-02-014433-6.
• Traubner, Richard (2001). «Offenbach, Jacques». In Holden, Amanda. The New Penguin Opera Guide. London: Penguin Books. ISBN 0-14-051475-9.
• Yon, Jean-Claude (2000) (in French). Jacques Offenbach. Paris: Gallimard. ISBN 2-07-074775-1.
• Young, Percy M. (1971). Sir Arthur Sullivan. London: J. M. Dent. ISBN 0-460-03934-2.

Див. також

• Оффенбах (місто)
• Пасаж
• Комеді Франсез
• 10820 Оффенбах — астероїд, названий на честь композитора.

Посилання

• http://maysterni.com/publication.php?id=141967 [Архівовано 7 листопада 2019 у Wayback Machine.]