Жак Оффенбах

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жак Оффенбах
фр. Jacques Offenbach
Зображення
Жак Оффенбах. Фото Фелікса Надара, 1880 р.
Основна інформація
Повне ім'я Якоб Ебершт
Дата народження 20 червня 1819(1819-06-20)
Місце народження Кельн
Дата смерті 5 жовтня 1880(1880-10-05) (61 рік)
Місце смерті Париж
Поховання Цвинтар Монмартр
Роки активності 18491880
Громадянство Франція Франція
Національність німець єврейського походження
Професія композитор, віолончеліст, режисер, бізнесмен
Освіта Вища національна консерваторія музики і танцюd
Жанр оперета
Нагороди
кавалер ордена Почесного легіону
CMNS: Файли на Вікісховищі

Жак Оффенбах (фр. Jacques Offenbach, ім'я при народженні — Якоб Ебершт (нім. Jacob Eberst), 20 червня 1819, Кельн — 5 жовтня 1880, Париж) — французький композитор, один з засновників класичної оперети.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в місті Кельн. Родина мешкала на вулиці Руде Клош, старовинна забудова якої давно знищена. Родина мала єврейське походження. Батька звали Іберст. Прізвищем він обрав назву містечка Оффенбах, де народився, і яку передав власним дітям. Батько співав у місцевій синагозі й був музикантом. Грі на музичних інструментах він навчав і власних синів. Якоб Ебершт хлопчиком опановував скрипку.

Захоплення віолончеллю[ред. | ред. код]

Незважаючи на скромну платню співака синагоги, батько купував музичні інструменти, серед його придбань була і віолончель. Маленькому тоді на зріст Якобу заборонили братися за великий інструмент. Але заборона батьків спрацювала як заохочення, хлопець зацікавився віолончеллю і потайки почав самостійно опановувати гру на ній. Таємниця не втрималась. Аби поліпшити матеріальні статки родини, батько створив тріо з власних синів і ті заробляли гроші музикою в дешевих кафе і їдальнях. Віолончель на роки стала улюбленим інструментом Оффенбаха.

Рік у Паризькій консерваторії[ред. | ред. код]

Молодий Оффенбах з віолончеллю.

Батько побажав дати музичну освіту Якобу, що виділявся здібностями серед синів. Місцем навчання обрали Париж, куди батько і вивіз 14-річного хлопця. Іспити були важкими, серед журі — був і тодішній директор Луїджі Керубіні (1760—1842). Він виніс вердикт, хлопець зі здібностями, але прийняти — неможливо, бо він — іноземець (хоча іноземцем був і сам італієць Керубіні). Керубіні також сумно уславився тим, що заборонив прийняти в Паризьку консерваторію — Ференца Ліста, для якого французька мова була рідною…

Труднощі якось владнали. і Якоб Ебершт таки став студентом. Він навчався в Паризькій консерваторії лише один рік (1833—1834). У парубка прорізався власний характер, до того ж йому були потрібні гроші, які він почав заробляти грою на віолончелі в паризьких салонах багатіїв, а також в різних паризьких театрах. Юнаком він навіть два роки пропрацював у престижному театрі Опера Комік віолончелістом. Недозвільні вибрики і жарти в оркестрі закінчувалися для Оффенбаха штрафами, через два роки його звільнили.

Початок композиторської творчості[ред. | ред. код]

Якоба визнавали віртуозним віолончелістом, але він вже мріяв про кар'єру оперного композитора. У ці роки починають з'являтися його перші музичні твори — наприклад, «Біля моря» для віолончелі. Але кар'єра оперного композитора — не далась, бо парижани визнавали музику Оффенбаха вульгарною, а сюжети його опер — чудернацькими.

Свій маленький театр[ред. | ред. код]

Аби не відриватись від театрів, він вирішив сам створити театр. І місцем для його розташування обрав Єлисейські поля. Саме там планували провести Всесвітню виставку-ярмарок 1855 року. Він розумів, що ледачі багатії шукатимуть легких розваг і музики. Так в тридцять шість років він заснував свій перший маленький театр Буф Парізьєн. Серед вистав цього театрика — комедії, написані Оффенбахом («Останній паладін», «Двійка сліпців» з жартами і клоунадою). Оффенбах почав робити собі ім'я і як композитор, і як бізнесмен від театру.

Театр Оффенбаха в пасажі[ред. | ред. код]

Буржуазним світом середини і кінця XIX ст. покотилася хвиля створення універсальних магазинів і пасажів. В авангарді створення нових торговельних закладів — Франція, Сполучені Штати, Бельгія. Аби привабити покупців, пасажі поєднують під одним дахом магазини, склади, кафе, кімнати для чоловіків, поки жінки вештаються крамничками, перші туалети. Розроблені й стратегії довгого утримання відвідувачів в універсальних магазинах з родинами і дітьми, аби продати якомога більше товарів — від продуктів і модного одягу — до нікчемних дрібниць. Набуває безсоромності, моці та люті реклама — на фасадах споруд, в буржуазних виданнях, плакатах і газетах тощо. Заклалися умови для формування і продажу бажань, умови для нової хвороби — шопінгу, коли відвідувач починає нестримно купувати навмисно непотрібні речі, умови для перевиробництва товарів, безробіття і економічних криз. Буржуазна архітектура діяльно бере в цьому участь. Бізнесмен Оффенбах перевів театрик Буф Парізьєн в пасаж, аби не відриватися від натовпу. Це пасаж Шуазель, що існує в Парижі й донині. Театрик орієнтувався на буржуазну публіку і збагатившийся середній клас, що збагатів, на їх смаки. Бізнесмен Оффенбах став директором і бере великий кредит на ремонт і збільшення глядацької зали. Адже чим більше місць в театрі, тим більше грошей можна заробити, не сильно збільшуючи ціну на квитки. До того ж натовп у пасажі не вщухав днями. Серед перших комічних вистав на новому місці — «Орфей у пеклі». Вистава була довгою за часом і не одразу отримала успіх. Оффенбах скоротив твір, палко фантазував, перетворив Зевса на муху, яка, наприклад, домоглася прихильності Евридики. В аріях Зевса-мухи використані шиплячі звуки замість слів, що підсилювало комізм ситуацій. Сама вистава Оффенбаха — пародія на серйозну оперу і не перша переробка старого сюжету, відомого щонайменше триста років на той час.

Стабілізація матеріального стану[ред. | ред. код]

Густав Курбе. «Скелі в Етрета», 1870 р.

Він досяг успіху як композитор комічних вистав, згодом прийшла і стабілізація матеріального стану. За модними звичками буржуазної родини зі статками, Оффенбахи будують власну кам'яну віллу в модному на той час Етрета́. Місцина і поселення буржуа розташовані на узбережжі поблизу мальовничих скель, які так полюбляли писати французькі і іноземні художники, серед яких Густав Курбе, Василь Полєнов, Клод Моне тощо.

Володарі вілли і їхні гості розважалися, жартувади, але Оффенбах працював чи доповнював, міняв, урізав власні твори. Серед жартівливих творів митця — «Пляжна кантата» з короткими жартівливими куплетами. Відзначив він і роковини власного шлюбу, що не завадило композиторові «полювати» на жінок і мати коханок.

Співпрацівники[ред. | ред. код]

Співачка Гортензія Шнайдер

Одному директорові Буф Парізьєн важко (або зовсім неможливо) було б налагодити успішне театральне життя закладу. Навколо нього склався творчий гурток-квартет, в який входили:

  • сам Оффенбах
  • співачка Гортензія Шнайдер
  • Людовік Галеві́
  • Анрі Мілья́к (обидва лібретисти).

Ця четвірка забезпечила успіх творів 1860-з років, серед яких твори від «Прекрасної Єлени» до «Періколи». Відтепер оперети Оффенбаха починають ставити в різних театрах Парижа, Лондона і Відня. В опереті «Паризьке життя» Оффенбах відійшов від стародавніх сюжетів і звернувся до французької реальності.

Хвороби і дивацтва[ред. | ред. код]

Він і раніше відрізнявся слабким здоров'ям. Лікарі виявили у нього ревматизм і порадили лікуватись на водах. Разом з театром він перебрався в німецьке містечко Бадемс, де термальні води. Оффенбах постійно мерз. Збережені карикатурі на нього, де його подають закутаним в хутро, такого, що несамовито волав, можливо, на акторів на репетиції. Відомі випадки, коли в запалі він ламав об фортепіано власну трость. На курорті він одягався як папуга. Його бачили то в незвичних капелюхах і шатах, то в червоних панталонах, в жовтих піджаках. Азартний Оффенбах постійно грав у рулетку і часто програвав. Але ставив власні твори в курортному курзалі й проводив репетиції.

Франко-Прусська війна[ред. | ред. код]

Виїздам до Німеччини на курорт поклала край Франко-Прусська війна. Розваг поменшало, з Парижа почався відтік забезпеченої публіки, головних відвідувачів театру Оффенбаха. Аби якось прожити, Оффенбах перейшов до фантастично-казкових вистав («Подорож на Місяць»). Потім були гастролі по містам Сполучених Штатів.

Сестра в США[ред. | ред. код]

До США емігрувала сестра Оффенбаха — Ізабелла, з якою він підтримував стосунки. Оффенбах відвідував сестру, що сприяло знайомству з його творами, комічними сценами і знахідками тамтешню публіку. Закладалися традиції буржуазного комізму стран Заходу з їх метушнею, нісенітницями, пантомімою тощо. Всі ці риси розквітлі згодом у німому кіно, де мову і почуття персонажів передають метушня акторів, швидка міміка обличчя, рухи очима і кінцівками, надлишки гриму, чудернацькі ситуації і костюми тощо.

Вистава «Казки Гофмана» і смерть[ред. | ред. код]

Особливе місце в творчому доробку композитора посіла некомічна вистава «Казки Гофмана». Він і раніше звертався до серйозних, некомічних жанрів, але всі вони проходили непоміченими, не мали успіху у парижан — «Ундіна», «Фантазія». Митець спохмурнів, і на сцену вивів не комічних Зевса, Евридику, Єлену, а Диявола. «Казки Гофмана» — в постановці Оффенбаха — моторошна вистава.

5 жовтня 1880 року він помер у Парижі на 61-му році життя.

Родина[ред. | ред. код]

Аби стати своїм у Парижі, Оффенбах перейшов У католицизм і став Жаком. Жак Оффенбах узяв шлюб з шістнадцятирічною Емілією Далькен, дочкою з заможної родини. У родині народилося п'ятеро дітей, четверо дівчат і один син.

У XX столітті жили французькі нащадки композитора (родина Бурадо́н).

Твори композитора[ред. | ред. код]

Створив музику до понад 100 оперет, найвідоміші з яких

  • «Орфей у пеклі» (1858, 2-а ред. 1874),
  • «Міст Зітхань»
  • «Прекрасна Єлена» (1864),
  • «Синя Борода»,
  • «Паризьке життя» (обидві останні — 1866),
  • «Перікола» (1868),
  • «Розбійники» (1869).

Ці твори відзначаються сатиричною спрямованістю, дотепністю та гумором, мелодійністю, витонченістю інструментовки. Ліричне обдаровання Оффенбаха особливо виявилося в його останньому творі — опері «Казки Гофмана» (1880).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Короткий енциклопедичний словник з культури. — К. : Україна, 2003. — ISBN 966-524-105-2.
  • Ainger, Michael (2002). Gilbert and Sullivan — A Dual Biography. Oxford: Oxford University Press. ISBN 0-19-514769-3.
  • Almeida, Antonio de (1976). Offenbach's songs from the great operettas. New York: Dover Publications. ISBN 0-486-23341-3.
  • Bekker, Paul (1909) (in German). Jacques Offenbach. Berlin: Marquardt. OCLC 458390878.
  • Faris, Alexander (1980). Jacques Offenbach. London: Faber & Faber. ISBN 0-571-11147-5.
  • Gammond, Peter (1980). Offenbach. London: Omnibus Press. ISBN 0-7119-0257-7.
  • Harding, James (1980). Jacques Offenbach: A Biography. London: John Calder. ISBN 0-7145-3835-3.
  • Henseler, Anton (1930) (in German). Jakob Offenbach. Berlin: M. Hesse. OCLC 559680953.
  • Horne, Alistair (2003). Seven Ages of Paris. London: Macmillan. ISBN 0-333-72577-8.
  • Kracauer, Siegfried (2002) [1938]. Orpheus in Paris: Offenbach and the Paris of his time. New York: Zone Books. ISBN 1-890951-30-7.
  • Lamb, Andrew (1992a). «Offenbach, Jacques». In Sadie, Stanley. The New Grove Dictionary of Opera. 3. London: Macmillan. pp. 653—658. ISBN 0-333-48552-1.
  • Lamb, Andrew (1992b). «Operetta». In Sadie, Stanley. The New Grove Dictionary of Opera. 3. London: Macmillan. pp. 707—713. ISBN 0-333-48552-1.
  • Levin, Alicia C. (2009). «A Documentary Overview of Musical Theaters in Paris, 1830—1900». In Fauser, Annegret; Everist, Mark. Music, Theater, and Cultural Transfer. Chicago: The University of Chicago Press. pp. 379—402. ISBN 0-226-23926-8.
  • Martinet, André (1887) (in French). Offenbach: Sa vie et son oeuvre. Paris: Dentu. OCLC 3574954.
  • Pourvoyeur, Robert (1994) (in French). Offenbach. Paris: Éditions du Seuil. ISBN 2-02-014433-6.
  • Traubner, Richard (2001). «Offenbach, Jacques». In Holden, Amanda. The New Penguin Opera Guide. London: Penguin Books. ISBN 0-14-051475-9.
  • Yon, Jean-Claude (2000) (in French). Jacques Offenbach. Paris: Gallimard. ISBN 2-07-074775-1.
  • Young, Percy M. (1971). Sir Arthur Sullivan. London: J. M. Dent. ISBN 0-460-03934-2.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]