Фріда Кало

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фріда Кало
ісп. Frida Kahlo
Frida Kahlo, by Guillermo Kahlo.jpg
Фотографія художниці. 1932 рік.
Ім'я при народженні Магдалена Кармен Фріда Кало
Дата народження 6 липня 1907(1907-07-06)
Місце народження Койоакан, Мехіко
Дата смерті 13 липня 1954(1954-07-13) (47 років)
Місце смерті Койоакан, Мехіко
Громадянство Мексика
Жанр живопис, гравюра
Навчання самоук
Напрямок реалізм, сюрреалізм, символізм, кубізм
Твори Still Life: Pitahayas[d] і The Two Fridas[d]
Сайт fkahlo.com
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Фрі́да Ка́ло де Ріве́ра (ісп. Frida Kahlo de Rivera[1][2], при народженні ісп. Magdalena Carmen Frida Kahlo y Calderón; 6 липня 1907, Койоакан[3] Мехіко — 13 липня 1954) — мексиканська художниця, що зображала місцеву культуру поєднуючи стилі кубізму, символізму та сюрреалізму.[4] Найбільш відома своїми автопортретами.[5] Натхненна мексиканською народною культурою, вона використовувала стиль наївного народного мистецтва, щоб досліджувати питання ідентичності, постколоніалізму, статі, класу і раси в мексиканському суспільстві. Її картини часто мали сильні автобіографічні елементи і змішували реалізм з фантазією. На додаток до приналежності до пост-революційного мексиканського руху, який прагнув визначити мексиканську ідентичність, творчість Кало відносять до сюрреалізму або магічного реалізму. Її роботи відзначено на міжнародному рівні як символ мексиканських національних і корінних традицій, а також феміністками за те, як безкомпромісно вона зображувала жіночий досвід і форму.[6]

Народжена від німецького батька і матері-метиски, Кало провела більшу частину дитинства і дорослого життя у своєму родинному домі, La Casa Azul, в Койоакані. Усе життя у неї було слабке здоров'я — вона страждала від наслідків поліомієліту з шести років, а також перенесла серйозну автомобільну аварію у підлітковому віці, після якої їй довелося пройти численні операції, що вплинули на все її життя. До аварії вона була багатообіцяючою студенткою, яка прагнула вступити до медичної школи, але згодом довелося відмовитися від вищої освіти. Хоча мистецтво й було її хобі у дитинстві, але Кало почала серйозно задумуватися над тим, щоб стати художницею під час свого тривалого відновлення. Вона також зацікавилася політикою і 1927 року вступила в Комуністичну партію Мексики[en]. Через партію вона зустріла знаменитого художника-монументаліста[en] Дієго Ріверу. 1929 року вона вийшла за нього заміж. Зв'язок був нестійким через позашлюбні зв'язки обох. Вони розлучилися 1940 року, але одружилися знову наступного. Як і Рівера вона підтримувала комуністичну партію.[7]

Кало провела кінець 1920-х і початок 1930-х років у подорожах Мексикою і Сполученими Штатами з Ріверою, який працював у відрядженнях. За цей час вона виробила свій власний художній стиль. Натхнення черпала головним чином з мексиканської народної культури і живопису. Малювала здебільшого невеликі автопортрети, в яких змішувала елементи доколумбової та католицької міфологій. Хоча й завжди затьмарена Ріверою, але її картини викликали інтерес художника-сюрреаліста Андре Бретона, який 1938 року влаштував для неї першу персональну виставку в галереї Жульєна Леві[en] в Нью-Йорку. Виставка вдалася і за нею була ще одна в Парижі в 1939 році. Хоча французька виставка була менш успішною, але Лувр придбав картину у Кало, і вона стала першою мексиканською художницею представленою в його колекції.

Протягом 1940-х років Кало продовжувала брати участь у виставках в Мексиці і США. Вона також почала викладати в Escuela Nacional de Pintura, Escultura y Grabado "La Esmeralda", і стала одним із засновників Seminario de Cultura Mexicana. В тому самому десятилітті завжди слабке здоров'я Кало стало ще більше погіршуватися. 1953 року відбулася її перша персональна виставка в Мексиці, і наступного року вона померла, коли їй було 47 років.

Кало була переважно відомою як дружина Рівери до кінця 1970-х років, коли мистецтвознавці й політичні активісти заново відкрили її роботи. До 1990 року її стали вважати не лише визнаною фігурою в історії мистецтва, але також розглядати як символ Чіканос, фемінізму, і ЛГБТ руху.

Життєпис[ред.ред. код]

1907–1924: Родина і дитинство[ред.ред. код]

Фріда Кало у 12 років

Магдалена Кармен Фріда Кало Кальдерон[a] народилася 6 липня 1907 року в Койокаяні, тоді селі на околиці Мехіко(пізніше вона змінила рік свого народження на 1910 — рік Мексиканської революції[9]).[10] Сама вона стверджує, що народилася у своєму родинному домі La Casa Azul (Блакитний будинок), але згідно з офіційними реєстраційними документами про народження, вона з'явилася на світ у сусідньому будинку, який належав її бабусі по материнській лінії.[11] Батьками Кало були фотограф Гільєрмо Кало (1871–1941) і Матільда Кальдерон і Гонсалес (1876–1932). Гільєрмо був родом з Німеччини і емігрував до Мексики 1891 року, після того, як епілепсія, спричинена нещасним випадком, завадила йому продовжувати навчання в університеті.[12] Хоча Кало стверджувала, що її батько був євреєм, але насправді він належав до лютеран.[13][14] Матильда народилася в Оахаці від батька-індінця і матері іспанського походження.[15] Фріда була третьою дитиною в сім'ї, були ще сестри Матильда (бл. 1898–1951), Адріана (бл. 1902–1968) і Крістіна (бл. 1908–1964).[16] Вона також мала двох зведених сестер від першого шлюбу Гільєрмо, Марію Луїзу і Маргариту, але вони виховувалися в монастирі.[17]

Кало пізніше описувала атмосферу в домі свого дитинства як часто "дуже, дуже сумну".[18] Обоє батьків часто хворіли[19] і їхній шлюб був позбавлений любові.[20] Стосунки Матильди з дочками також були дуже напружені.[21] Фріда описувала свою матір, як "добру, діяльну та інтелігентну, але водночас виважену, жорстоку і фанатично релігійну".[21] Крім того, фотографувальний бізнес Гільєрмо сильно постраждав під час Мексиканської революції 1910–1920 років, оскільки скинутий уряд замовляв у нього роботи, а тривала громадянська війна обмежила кількість приватних клієнтів.[19]

У 6 років перехворіла на поліомієліт, після одужання на все життя залишилась кульгавою, а її права нога через параліч стала тоншою за ліву. Цю ваду художниця приховувала все життя під довгими спідницями.[22][b] Хвороба змусила її ізолюватися від ровесників на кілька місяців і з неї дражнилися.[25] Хоча цей досвід зробив Фріду замкнутою,[18] але завдяки ньому вона стала улюбленицею Гільєрмо через їхнє спільний досвід життя з інвалідністю.[26] Кало вдячна, що він зробив її життя "чудесним ... він був чудовим прикладом для мене ніжності, роботи (як фотограф і художник), і понад усе допоміг мені зрозуміти мої проблеми".[27] Він розповідав їй про літературу, природу та філософію, і заохочував її займатися спортом, щоб відновити сили, навіть попри те, що більшість фізичних вправ вважалися непридатними для дівчаток.[28] Крім того, він навчив її виготовляти фотографії і вона почала допомагати ретушувати, розвивати і зафарбовувати фотографії.[29]

Кало (праворуч) та її сестри Христина, Матильда і Адріана, сфотографовані батьком, 1916

Через поліомієліт Кало пішла до школи пізніше, ніж її однолітки.[30] Разом зі своєю молодшою сестрою Крістіною вона спочатку відвідувала місцевий дитячий садок і початкову школу в Койоакані, а також брала домашні уроки за п'ятий і шостий класи.[31] Крістіна потім пішла до своїх сестер у монастирську школу, а Фріду записали в Німецьку школу, як бажав її батько.[32] Невдовзі її вигнали за непослух. Потім відіслали в vocational teachers school.[31] Її перебування там було недовгим черес сексуальні домагання вчительки.[31]

1922 року, коли Кало було 15, вона вступила Національну підготовчу школу, одну з найкращих шкіл Мексики, з метою вивчення медицини.[33] Туди тільки незадовго до цього почали були допускати жінок, з-поміж 2000 школярів дівчат було лише 35.[34] Фріда була ненаситною читачкою, "глибоко занурилась і серйозно зацікавилась мексиканською культурою, політичною діяльністю і питаннями соціальної справедливості".[35] Школа пропагувала indigenismo, нове відчуття мексиканської ідентичності, яка ґрунтувалася на гордості від аборигенної спадщини країни і прагнення позбутися колоніальної свідомості, що нібито Європа є чимось вищим, ніж Мексика.[36] Особливо вплинули на Кало в той час восьмеро її однокласників, з якими вона утворила закритий клуб під назвою "Качучас" — багато з них згодом увійшли до мексиканської інтелектуальної еліти.[37] Вони були бунтівними і виступали проти всього консервативного, жартували, влаштовували вистави, а також обговорювали філософію і російську класичну літературу. У школі поведінку Кало часто називали епатажною.[37] Щоб приховати те, що вона була старшою і проголосити себе "дочкою революції", Кало почала стверджувати, що вона народилася 7 липня 1910 року, у тому самому році коли відбулася Мексиканська революція, і вона продовжить це стверджувати впродовж усього свого життя.[38] У Препаторії Фріда вперше зустрілась зі своїм майбутнім чоловіком — відомим мексиканським художником Дієго Ріверою, який щойно повернувся додому з Франції. Там він протягом 1921-1923 років працював над розписом «Творення».

Змалечку Кало насолоджувалася мистецтвом, беручи уроки малювання в батькового друга, гравера Фернандо Фернандеса,[39] і заповнюючи зошит замальовками.[40] 1925 року вона почала працювати при школі, щоб допомогти сім'ї.[41] Після нетривалої роботи стенографісткою вона стала платною ученицею Фернандеса.[42] Того вразив її талант,[43] хоча вона тоді ще не думала про кар'єру пов'язану з мистецтвом.[40]

1925-1930: аварія автобуса, перші картини і шлюб з Дієго Ріверою[ред.ред. код]

Кало, яку сфотографував її батько 1926 року

17 вересня 1925 року, коли Кало було 18 років, вона зі своїм хлопцем і колегою по Качучас, Алехандро Гомесом Аріасом, були на шляху додому зі школи, коли дерев'яний автобус, в якому вони їхали, зіткнувся з трамваєм. Кілька людей загинуло, а Кало перенесла майже смертельні травми — металевий поручень проткнув її таз, спричинивши потрійний його перелом. Були зламані два стегна, ребра, ключиця, одинадцять переломів правої ноги. Крім того, її живіт і матка були проколоті металевим поручнем, що серйозно пошкодило її репродуктивну функцію.[44][c] Вона провела місяць у шпиталі й два місяці реабілітації вдома,[46] перед тим, як змогла повернутися до роботи.[47] Оскільки вона продовжувала відчувати втому й біль у спині, то лікарі замовили рентген, який відкрив, що в результаті аварії також змістилися три хребці.[48] Вона змушена була вдягнути гіпсовий корсет, через який упродовж кількох місяців залишалася прикутою до ліжка.[48] В цей час вона перенесла більш як 30 операцій, але проблеми зі здоров'ям залишились на все життя.

Аварія поклала край мріям Кало стати лікарем і викликала в неї болі і хвороби на все життя; її друг Андрес Хенестроса стверджував, що Кало "живе вмираючи".[49] Під час одужання вона почала задумуватися про кар'єру медичного ілюстратора, яка поєднала би в собі її зацікавленість наукою й мистецтвом. Вона попросила батька про пензель і фарби. Для Фріди зробили спеціальний підрамник, що дозволяв малювати лежачи. Під балдахіном ліжка прикріпили велике дзеркало, щоб Фріда могла бачити себе. Вона почала з автопортретів. «Я малюю себе, тому що багато часу проводжу на самоті та тому, що я є тією темою, яку знаю найкраще».[50] Для Кало живопис став способом вивчення питань ідентичності і буття,[51] і пізніше вона заявила, що аварія та ізоляція під час відновлення примусили її бажати, "почати знову малювати речі такими, як я їх бачу своїми очима, і нічого більше."[52]

Більшість картин Кало, створені впродовж цього часу, були автопортретами, портретами своїх сестер і шкільних друзів.[53] Її ранні картини і листування свідчать, що на неї тоді переважно впливали європейські художники, особливо майстри Відродження, такі як Сандро Боттічеллі і Аньйоло Бронзіно,[54] а також авангардні рухи, такі як нова речевість і кубізм.[55]

Постільний режим Кало закінчився наприкінці 1927 року, і вона почала спілкуватися зі своїми старими шкільними друзями, які тепер були в університеті і брали участь у студентському політичному житті. Вступила в Комуністичну партію Мексики (КПМ) й познайомилася з колом політичних активістів і художників — зокрема кубинським комуністом на вигнанні Хуліо Антоніо Мельєю та італо-американською фотографом Тіною Модотті.[56] На одній з вечірок у Модотті в червні 1928 року Фріду познайомили з Дієго Ріверою, одним з найуспішніших художників Мексики і помітною фігурою в КПМ.[57] Вони вже зустрічалися побіжно 1922 року, коли він малював фреску в її школі.[58] Невдовзі після їхнього знайомства 1928 року, Кало попросила його судити, чи є в її картинах досить таланту, щоб продовжити кар'єру художниці.[59] Рівера згадував, як сильно був вражений її роботами, стверджуючи, що вони показали, "незвичайну енергію вираження, точну обмальовку характеру і справжню серйозність ... Вони мали принципову пластичну чесність і художню індивідуальність ... Для мене було очевидно, що ця дівчина - справжній художник".[60]

Кало зі своїм чоловіком Дієго Ріверою в 1932 році

Невдовзі розпочалося спільне бурхливе життя Кало з Ріверою, попри те, що йому було 42 роки, він мав дві законних дружини і сам зізнався, що бабій.[61] Жінки його вважали привабливим, оскільки він принаймні зовні утримувався від дій мачо, згідно з яким жінки були нижчими і "належали" чоловікам — це було серцевиною мексиканської мужності.[62] Зближувало двох художників не тільки мистецтво, але й загальні політичні переконання — комуністичні. Фріда і Дієго одружилися цивільною церемонією в мерії Койоакани 21 серпня 1929 року.[63] Її мати була проти шлюбу і обоє батьків називали його "шлюбом слона з голубом", маючи на увазі різницю в розмірах між подружжям: Рівера був високий і повний, тоді як Кало - маленькою і тендітною.[64] Втім, її батько схвалив шлюб, оскільки Рівера був багатий і міг підтримувати її матеріально, тоді як вона не могла працювати і потребувала дорогого лікування.[65] Весілля добре висвітлювала мексиканська і міжнародна преса,[66] а їхній шлюб у найближчі роки став предметом постійної уваги мексиканських ЗМІ, у статтях про подружжя писали просто "Дієго і Фріда".[67]

Невдовзі після весілля, наприкінці 1929 року, Кало і Рівера переїхали в Куернаваку в сільському штаті Морелос, куди його направив американський посол Двайт Морроу малювати фрески для Палацу Кортеса.[68] Приблизно в той самий час вона відмовилася від членства в КПМ на підтримку Рівери, якого вигнали незадовго до шлюбу через його підтримку лівацького опозиційного руху всередині Третього інтернаціоналу.[69]

Під час Громадянської війни, в Морелосі відбулися деякі з найбільш запеклих зіткнень, і життя в іспанськостильній Куернаваці загострило усвідомлення художницею мексиканської ідентичності та історії.[70] Вона змінила свій художній стиль і все сильніше почала черпати натхнення з мексиканського традиційного мистецтва.[71] Історик мистецтва Андреа Кеттенманн стверджує, що на неї справив вплив трактат Адольфо Бест Могарда на цю тему, оскільки вона запозичила багато рис, які він накреслив, наприклад, відсутність перспективи і змішання елементів доколумбового та колоніального періодів у мексиканському мистецтві.[72] Подібно до багатьох тогочасних мексиканських художниць та інтелектуалок,[73] Кало також почала вдягати традиційне аборигенне мексиканське селянське вбрання, щоб підкреслити своє метиське коріння: довгі і строкаті сукні, huipils і rebozos, складні зачіски і купу прикрас.[74] Вона особливо любила сукні жінок з нібито матріархальної спільноти перешийка Теуантепек, які з'явилися як представниці "автентичної й аборигенної мексиканської культурної спадщини" в постреволюційній Мексиці.[75] Теуанське вбрання дозволяло Кало виражати свій фемінізм і антиколоніальні ідеали,[76] приховувати своє ушкоджене тіло і апелювати до Рівери, який вважав, що "Мексиканські жінки, які не вдягають [мексиканського одягу] ... ментально і емоційно залежать від іноземних соціальних кіл, до яких хочуть належати".[77][d] Її самоідентифікація з мексиканським народом Ла Раса і глибока зацікавленість їхньою культурою залишили глибокий відбиток на її мистецтві впродовж усього її життя.[80]

1931–1933: подорож у США[ред.ред. код]

Після того, як Рівера завершив виконувати замовлення в Куернаваці наприкінці 1930-х років, він разом з Кало переїхали до Сан-Франциско, де намалював фрески для Обіднього клубу на Сан-Франциській фондовій біржі і в Каліфорнійській школі витончених мистецтв.[81] Під час перебування в місті найвпливовіші колекціонери мистецтва і клієнти «вшановували, вихваляються, [і] псували» подружжя.[82] Кало представили американським художникам, таким як Едвард Вестон, Ральф Стекпол, Тімоті Пфлюгер і Ніколас Мюрей.[82] Її довгий роман з Мюреєм швидше за все розпочався приблизно в цей час.[83]

Шість місяців, проведені в Сан-Франциско, стали продуктивним періодом для Кало.[84] Вимушене довге перебування за кордоном, в розвиненій індустріальній країні, примусило художницю гостріше відчувати національні відмінності. Відтоді Фріда з особливою любов'ю ставилася до народної мексиканської культури[85] На додачу до портретів кількох нових найомих,[86] вона зробила подвійний портрет Фріда і Дієго Рівера (1931), на основі їхньої весільної світлини,[87], а також Портрет Лютера Бербанка (1931), на якому зображений цей садівник як гібрид між людиною і рослиною.[88] Хоча на людях вона все ще представляла себе як просто дружину Рівери, а не художницю,[89] але вперше взяла участь, коли її роботу Фріда і Дієго Рівера включили в Шосту щорічну виставку Сан-Франциського товариства художниць у Palace of the Legion of Honor.[90][91]

Рівера, Кало і Енсон Гудіер

Кало і Рівера повернулися до Мексики на літо 1931 року, а восени вирушили до Нью-Йорка на відкриття ретроспективи робіт Рівери в Музеї сучасного мистецтва (MoMA). У квітні 1932 року вони попрямували до Детройта, де Ford Motor Company замовила Рівері виконати настінні розписи для Детройтського інституту мистецтв.[92] До того часу Кало стала сміливішою в її спілкуванні з пресою, вразивши журналістів вільним володінням англійською і заявивши під час прибуття в місто, що вона визначніший художник серед них двох.[93]

Рік, проведений у Детройті, був складним часом для Кало. Хоча вона отримувала задоволення відвідуючи Сан-Франциско і Нью-Йорк, але їй не подобалися деякі аспекти американського суспільства, яке вона вважала колоніальним, а також не подобалася більшість американців, які їй здавалися «нудними».[94] Їй не подобалося спілкування з такими капіталістами, як Генрі та Едсель Форд, і сердилася, що багато готелів у Детройті відмовлялися приймати євреїв.[95] У листі другові вона написала, що «хоча мене й дуже цікавить весь індустріальний і технічний розвиток Сполучених Штатів», вона відчуває «трохи злості на всіх багатих чуваків тут, оскільки я бачила тисячі людей у найбільш жалюгідному стані, без їжі та житла, саме це найбільше вразило мене тут, жахливо бачити багатіїв, які гуляють день і ніч, тоді як тисячі і тисячі людей вмирають від голоду.»[96] Перебування Кало в Детройті було ускладнене вагітністю. Її лікар погодився зробити аборт, але використані для цього ліки виявилися недієвими.[97] Кало неоднозначно ставилася до того, щоб мати дітей, і вже робила аборт раніше в шлюбі.[97] Після невдалої спроби аборту вона неохоче погодилася продовжити вагітність, але в липні стався викидень, який призвів до серйозного крововиливу, через який її госпіталізували на два тижні.[98] Менш ніж через три місяці після цього її мати померла в Мексиці від післяопераційних ускладнень.[99]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Henry Ford Hospital (1932)
Searchtool.svg Self-portrait on the Border of Mexico and the United States (1932)
Searchtool.svg My Dress Hangs There (1932)
Searchtool.svg My Birth (1932)

Попри те, що їй не подобався Детройт і проблеми зі здоров'ям, її час у місті сприяв її творчому самовираженню. Вона експериментувала з різноматними техніками, такими як офорт і фреска,[100] і її живопис почав показувати більш оповідний стиль.[101] Вона такох почала робити наголос на таких темах, як «жах, страждання, рани і біль».[102] Попри популярність настінних розписів у тогочасному мексиканському мистецтві, вона прийняла діаметрально протилежну техніку, вотивні зображення або ретабло, релігійні малюнки, виконані на маленьких металевих дощечках художниками-аматорами, щоб подякувати святим за допомогу в годину нещасть.[103] Серед робіт, які вона виконала в техніці ретабло в Детройті: Шпиталь Генрі Форда (1932), Моє народження (1932) і Автопортрет на кордоні Мексики і Сполучених Штатів (1932).[100] Хоча жодна з робіт Кало не була представлена на виставках у Детройті, але вона дала інтерв'ю газеті Detroit News щодо свого мистецтва; та стаття мала поблажливий заголовок «Wife of the Master Mural Painter Gleefully Dabbles in Works of Art».[104]

Кало і Рівера повернулися до Нью-Йорка в березні 1933 року, оскільки йому замовили виконати настінний розпис для Рокфеллерського центру.[105] В цей час вона працювала лише над однією картиною, Моя сукня висить там (1934).[105] Також вона дала інші інтерв'ю американській пресі.[105] У травні Ріверу звільнили від участі в проекті Рокфелерського центру з міжнародним скандалом, оскільки він включив у розпис Володимира Леніна і відмовився його змінювати.[106] Натомість його найняли виконувати настінний розпис для Нової робочої школи.[105] Хоча Рівера бажав довше залишатися в США, але Кало вже скучила за домівкою, і вони повернулися до Мексики одразу після відкриття настінного розпису в грудні 1933 року.[107]

1934–1939: Сан-Анхель і міжнародне визнання[ред.ред. код]

Будинки Кало і Рівери в Сан-Анхелі; вони жили тут від 1934 до 1939 року, коли розлучились, після чого це стало його майстернею

Повернувшись у Мехіко, Кало і Рівера переїхали в новий будинок у багатому районі Сан-Анхель.[108] Замовлений у студента Ле Корбюзьє на їм'я Хуан О'Горман. Він складається з двох секцій, з'єднаних разом мостом; частину Кало розмальовано блакитним, а частину Рівери — рожевим і білим.[109] Богемне помешкання стало важливим місцем зустрічей для художників і політичних активістів з Мексики і з-за кордону.[110]

Кало не виконувала нових картин 1934 року і лише дві — наступного. [111] Вона знову мала серйозні проблеми зі здоров'ям апендектомію, два викидні, а також ампутацію гангренозних пальців на нозі[112][24]— і її шлюб з Ріверою став напруженим. Він не був радий поверненню до Мексики і звинувачував у ньому Кало.[113] Він не був вірний їй і раніше, а цього разу розпочав роман з її молодшою сестрою Крістіною, а це глибоко поранило почуття Фріди.[114] Коли вона взнала про це на початку 1935 року, то переїхала у квартиру в центрі Мехіко і почала думати про розлучення.[115] Вона також мала свій власний роман з американським художником Ісаму Ногуті.[116]

Кало помирилася з Ріверою і Крістіною наприкінці 1935 року і переїхала назад до Сан-Анхеля.[117] Вона стала люблячою тітонькою для дітей Крістіни, Ізольди та Антоніо.[118] Попри примирення і Рівера і Кало продовжили свої подружні зради.[119] 1936 року вона також відновила свою політичну діяльність, вступивши в Четвертий інтернаціонал і ставши однією з засновниць комітету солідарності, який мав надати підтримку республіканцям під час громадянської війни в Іспанії.[120] Вона і Рівера успішно просили мексиканський уряд надати притулок колишньому радянському лідеру Левові Троцькому і запропонували La Casa Azul як помешкання йому і його дружині Наталії Сєдовій.[121] Подружжя жило там від січня 1937 до квітня 1939 року. Кало і Троцький стали не лише добрими друзями, але й мали короткий роман. Вважають, що виїхати від них Троцького змусило дуже явне захоплення темпераментною мексиканкою.[122]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg A Few Small Nips (1935)
Searchtool.svg My Nurse and I (1937)
Searchtool.svg Four Inhabitants of Mexico (1938)

1937 і 1938 роки були надзвичайно продуктивними для Кало і вона намалювала більше, «ніж за всі попередні вісім років шлюбу», створивши такі роботи, як Моя няня і я (1937), Четверо жителів Мехіко (1938) і Що вода дала мені (1938).[123] Хоча сама вона все ще була дуже невпевнена щодо своїх робіт, деякі з її картин були виставлені в галереї в Національному автономному університеті Мексики на початку 1938 року.[124] Вперше їй вдався значний продаж своїх картин влітку 1938 року, коли кінозірка і колекціонер живопису Едвард Г. Робінсон купив чотири картини по $200 кожну.[124] Після цього було навіть більше визнання, коли французький сюрреаліст Андре Бретон відвідав Ріверу у квітні 1938 року. Яго так вразила творчість Кало, що він одразу ж назвав її сюрреалісткою і описав її роботи, як «мереживо навколо бомби».[125] Він не лише пообіцяв організувати виставку її робіт у Парижі, але й написав своєму другові і торговцю живописом Julien Levy, який пообіцяв надати свою галерею на the East 57th Street у Мангеттені для її персональної виставки.[126]

Світлина 1937 року, яку зробив Тоні Фрісселл, з fashion shoot для журналу Vogue

У жовтні Кало сама подорожувала до Нью-Йорка де її строката мексиканська сукня «викликала сенсацію» і змусила дивитися на неї, як на «вершину екзотики».[125] Відкриття виставки в листопаді, яке відвідали знамениті французькі художниці Джорджія О'Кіф і Клер Бут Люс, здобуло багато позитивних відгуків у пресі, хоча багато критиків писали свої відгуки поблажливим тоном.[127] Наприклад, журнал Тайм написав, що «Картини маленької Фріди … мають усю витонченість мініатюр, яскраві червоні й жовті кольори мексиканських традицій і грайливо-криваву уяву несентиментальної дитини».[128] Попри Велику депресію, Кало продала половину зі своїх 25-ти картин, представлених на виставці.[129] Крім того, вона отримала замовлення від Енсона Гудіера, тодішнього президента MoMA, а також Клер Бут Люс, для якої намалювала портрет її подруги, світської левиці Дороті Гейл, яка вчинила самогубство зістрибнувши з будинку, в якому була її квартира.[130] За ці три місяці перебування в Нью-Йорку Кало малювала дуже мало. Натомість вона отримувала задоволення від споглядання міста, наскільки це дозволяло її слабке здоров'я.[131] Крім того, вона мала кілька романів, продовжила з Ніколасом Мюреєм, а також розпочала з Levy і Едгаром Кафманном.[132]

У січні 1939 року Кало відплила до Парижа, щоб реалізувати виставку своїх робіт, яку Андре Бретон пообіцяв був організувати для неї.[133] Коли вона прибула, то виявилося, що він не забрав її картини з митниці й навіть більше не був власником галереї.[134] З допомогою Марселя Дюшана їй вдалося підготувати Renou et Colle Gallery для виставки.[134] Подальші проблеми виникли. коли галерея погодилася показувати лише дві картини Кало, вважаючи, що решта занадто шокуватимуть відвідувачів,[135] але Бретон наполіг, щоб їх показали разом з фотографіями Мануеля Альвареса Браво, скульптурами доколумбової епохи, мексиканськими портретами вісімнадцятого і дев'ятнадцятого століть і, що вона вважала «мотлохом»: цукровими черепами, іграшками, та іншими предметами, які він купив на мексиканських ринках.[136]

Виставка відкрилася в березні, але отримала набагато менше уваги, ніж у Сполучених Штатах, частково через Другу світову війну, яка вже набирала обертів, і виявилася збитковою, що змусило Кало скасувати заплановану виставку в Лондоні.[137] Втім, Лувр купив картину The Frame, зробивши її першою серед мексиканських художників, представленою в їхній колекції.[138] Крім того, її тепло прийняли паризькі художники, такі як Пабло Пікассо і Хоан Міро,[136] а також світ моди, а дизайнер Ельза Скіапареллі створила сукню під впливом Кало та її зображення на сторінках Vogue Paris.[137] Проте, її загальна думка стосовно Парижу і представників сюрреалізму залишилася негативною; у листі до Мюррея вона назвала їх «this bunch of coocoo lunatics and very stupid surrealists»[136], які «є настільки божевільними 'інтелектуалами' і гнилими, що я навіть не можу їх більше витримати.»[139]

Кало відплила назад до Нью-Йорка одразу після відкриття виставки.[140] Їй хотілося знову бути з Мюрреєм, але він вирішив обірвати їхні стосунки, оскільки зустрів іншу жінку, на якій збирався женитися.[141] Кало вирушила назад до Мехіко, де Рівера захотів офіційного розлучення з нею. Точні причини його рішення невідомі, але він офіційно заявив, що це просто «matter of legal convenience in the style of modern times … there are no sentimental, artistic, or economic reasons.»[142] За словами їхніх друзів, до розлучення призвели головним чином їхні обопільні зради.[143] Кало і Рівера офіційно розлучилися в листопаді 1939 року, але залишилися в дружніх стосунках, вона продовжувала вести його фінансові справи і листування.[144]

1940–1949: La Casa Azul, успіх у Мексиці і погіршення здоров'я[ред.ред. код]

Після свого розлучення з Ріверою Кало переїхала назад до La Casa Azul і розпочався ще один її продуктивний період як художниці, натхнення для якого вона черпала зі свого закордонного досвіду і власного життя.[145] Підбадьорена визнанням, якого вона набувала, Кало перейшла від малювання на маленьких жерстяних дощечках, які вона використовувала від 1932 року, до великих полотен, оскільки їх було легше виставляти на загальний огляд.[146] Вона також запозичила складнішу техніку, обмежила the graphic details і почала виробляти більше quarter-length портретів, які легше було продати.[147] У цей період вона намалювала кілька своїх найбільш знаменитих полотен, таких як Дві Фріди (1939), Автопортрет з підстриженим волоссям (1940), Поранений стіл (1940) і Автопортрет з терновим намистом і колібрі (1940). Її роботи були представлені на трьох виставках 1940 року: четвертій Міжнародній сюрреалістичний виставці в Мехіко, Міжнародній виставці Золота Брама в Сан-Франциско і Двадцять століть мексиканського мистецтва в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку.[148][149]

La Casa Azul, будинок дитинства Кало і її домівка від 1939 до смерті 1954 року
Сад у Casa Azul

21 серпня 1940 року Троцького вбили в Койоакані, де він продовжував жити після того, як покинув La Casa Azul.[150] Короткий час підозрювали, що Кало причетна до вбивства, оскільки вона знала вбивцю. Тому її заарештували на два дні разом з її сестрою Крістіною.[151] Наступного місяця Кало вирушила до Сан-Франциско для лікування болю в спині і грибкової інфекції руки.[152] Її постійно слабке здоров'я ще сильніше погіршилося після розлучення і непомірне вживання алкоголю загострило цю ситуацію.[153]

Рівера також був у Сан-Франциско, куди втік після вбивства Троцького і де прийняв замовлення.[154] Хоча Кало під час свого візиту до Сан-Франциско мала стосунки з торговцем живописом Гайнцом Берггруеном,[155] але вона помирилася з Ріверою в цей період.[156] 8 грудня 1940 року вони знову одружилися на простій цивільній церемонії в Сан-Франциско.[157] Невдовзі після весілля Кало і Рівера повернулися до Мехіко. Злучення було менш неспокійним упродовж перших п'яти років, ніж до цього.[158] Обоє були більш незалежними [159] і в той час коли La Casa Azul залишався їхнім основним житлом, Рівера використовував будинок у Сан-Анхелі як свою майстерню і друге помешкання.[160] Втім, обидва продовжували свої позашлюбні стосунки.[159]

Попри лікування, яке Кало отримала в Сан-Франциско, її стан здоров'я продовжував погіршуватися впродовж 1940-х років. Через проблеми з хребтом між 1940 і 1954 роками вона вдягала 28 окремих підтримувальних корсетів, матеріал яких варіювався від сталі і шкіри до гіпсу.[161] Вона також страждала від болю в ногах, а інфекція в її руці стала хронічною. Крім того, вона отримувала лікування від сифілісу.[162] На додачу, смерть батька у квітні 1941 року занурила її в депресію.[158] Слабке здоров'я прив'язало її до La Casa Azul, який став центром її світу. Їй приносили задоволення догляд за своїм будинком і садом, а також перебування в компанії друзів, слуг і різноманітних домашніх тварин, зокрема мавп-павуків, ксолоітцкуінтлі і папуг.[163]

Картини Кало продовжували викликати інтерес у США. 1941 року вони були виставлені в Інституті сучасного мистецтва в Бостоні, а наступного року вона взяла участь у двох престижних виставках у Нью-Йорку, Портрети двадцятого століття в Музеї сучасного мистецтва і виставці сюрреалістів Перші аркуші сюрреалізму.[164] 1943 року її роботи включили у виставку Мексиканське мистецтво сьогодні в Музеї мистецтв Філадельфії та Художниці в Галереї мистецтва цього століття в Нью-Йорку, яка належала Пеггі Гуггенгайм.[165]

Також творчість Кало почали все більше шанувати в самій Мексиці. Вона стала однією з засновників Seminario de Cultura Mexicana, групи з двадцяти п'яти художників, призначених Міністерством публічної освіти, щоб поширювати в суспільстві знання про мексиканську культуру.[166] Як член цієї організації вона брала участь в організації виставок і відвідувала конференцію на тему мистецтва.[167] Її картини юбули представлені на двох виставках мексиканського мистецтва в Мехіко, які відбулися в англомовній Бібліотеці Бенджаміна Франкліна в 1943 і 1944 роках. Крім того, її запросили взяти участь у "Salon de la Flor", виставці в рамках щорічної експозиції квітів.[168] Статтю Рівери про мистецтво Кало опублікували в журналі, який належав Seminario de Cultura Mexicana.[169]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg The Broken Column (1944)
Searchtool.svg Moses (1945)
Searchtool.svg Without Hope (1945)
Searchtool.svg Tree of Hope, Stand Fast (1946)

1943 року Кало прийняла посаду викладачки в незадовго до того реформованій націоналістичній школі Escuela Nacional de Pintura, Escultura y Grabado "La Esmeralda".[170] Вона заохочувала своїх студентів ставитися до неї як до своєї рівні і вчила їх цінувати мексиканську культуру і народне мистецтво, а також брати сюжети для своїх робіт прямо з вулиці.[171] Коли через проблеми зі здоров'ям їй стало важко діставатися до школи в Мехіко, то вона почала проводити уроки в La Casa Azul.[172] Четверо її студентів Фанні Рабель, Артуро Гарсія Бустос, Гільєрмо Монрой і Артуро Естрада, стали її палкими прихильниками і до них звертались "Los Fridos" за їхній ентузіазм.[173] Кало закріпила три замовлення на настінні розписи для себе і своїх студентів.[174] 1944 вони розписали La Rosita, pulqueria в Койоакані. 1945 року уряд доручив їм розписати стіни пральні в Койоакані як частину національної програми з допомоги бідним жінкам, які заробляють собі на прожиття пранням. Того самого року ця група також розписала стіни Posada del Sol, готелю в Мехіко. Однак цей розпис невдовзі знищили, оскільки він не сподобався власникові.

До середини-кінця 1940-х років Кало було важко заробити на прожиття своїм мистецтвом, оскільки вона відмовлялася пристосовувати свій стиль під бажання клієнтів.[175] На початку 1940-х років вона мексиканський уряд замовив дві роботи. Вона не завершила першу, можливо через те, що їй не подобалася тема. А другу не захотів приймати замовник.[175] Втім, вона мала постійних клієнтів, таких як інженер Едуардо Морільйо Сафа, який упродовж понад десятиліття замовив більш як тридцять портретів членів родини.[175] Фінансове становище художниці покращилося, коли 1946 року вона здобула національну нагороду в розмірі 5000 песо за свою картину Моїсей (1945), а картину Дві Фриди 1947 року купив Museo de Arte Moderno.[176] За словами історика мистецтва Андреа Кеттенманна, до середини 1940-х років її картини були "представлені на більшості колективних групових виставок у Мексиці." Більше того, Марта Замора писала, що Кало могла "продати все, що вона в якийсь момент малювала; часом ще неготові картини купували прямо з мольберта."[177]

У той час, коли Кало здобувала визнання у своїй країні, стан її здоров'я продовжував погіршуватися. До середини 1940-х років проблеми зі спиною посилилися настільки, що вона вже не могла постійно сидіти або стояти.[178] У червні 1945 року вона вирушила до Нью-Йорка на операцію, в якій до її хребта прикріпили кістяний трансплантат і сталеву підтримку, щоб укріпити його.[179] Складна операція завершилася невдачею.[180] За словами Геррери, Кало також саботувала своє відновлення не відпочиваючи, як того вимагалося, і навіть більше того, якось у пориві гніву відкрила свої рани.[180] Її картини того періоду, такі як Broken Column (1944), Без надії (1945), Tree of Hope, Stand Fast (1946) і Поранений звір (1946), віддзеркалюють погіршення її здоров'я.[180]

1950–1954: Останні роки і смерть[ред.ред. код]

Крісло Фріди Кало і прикріплюваний мольберт у La Casa Azul з одним із натюрмортів, який вона намалювала в останні роки

Більшу частину 1950 року Кало провела в Шпиталі ABC в Мехіко, де їй зробили ще одну операцію на хребті з кістяним трансплантатом.[181] Це спричинило серйозну інфекцію і необхідність кількох наступних операцій.[182] Після того, як її виписали, вона стала прив'язаною до La Casa Azul, пересуваючись у кріслі і на милицях.[182]

У ці останні роки життя Кало присвятила політиці, наскільки їй це дозволяло здоров'я. 1948 року вона знову вступила в Комуністичну партію Мексики,[183] і виступала на захист миру, наприклад, збираючи підписи в підтримку Стокгольмського заклику.[184] Вона малювала здебільшого натюрморти, на яких зображувала фрукти і овочі з політичними символами, такими як прапори і голуби.[185] Вона переживала про те, щоб залишатися здатною зображувати свої політичні переконання, стверджуючи, що "дотепер я могла просто і чесно виражати моє власне Я ... Я повинна боротися всіма своїми силами, що та крихта позивного, яку моє здоров'я дозволяє виконати, також приносить користь Революції, єдиній причині жити."[183] Також вона змінила стиль живопису: її мазки, дотоді витончені й акуратні, стали тепер більш поспішними, використання кольору більш випадковим, а загальний стиль більш інтенсивним і гарячковим.[186]

Фотограф Лола Альварес Браво розумів, що їй недовго залишилося жити і тому в квітні 1953 року організував першу персональну виставку робіт Кало в Палаці образотворчих мистецтв.[187] Художниця спочатку не хотіла відвідувати її відкриття, оскільки доктори призначили їй суворий постільний режим.[187] Як рішення вона наказала, щоб її ліжко на чотирьох ніжках перемістили з дому в галерею.[187] Для гостей було сюрпризом, коли вона прибула в машині швидкої допомоги, потім її на носилках перенесли до ліжка, де вона залишалася до кінця відкриття.[187] Ця виставка стала не лише значною культурною подією в самій Мексиці, але й прикувала увагу основної преси у всьому світі.[188] Того самого року п'ять її картин були представлені на виставці мексиканського мистецтва в галереї Тейт у Лондоні.[189]

У серпні 1953 року Кало через гангрену ампутували праву ногу нижче коліна.[190] Вона впала в глибоку депресію і тривогу, а її залежність від знеболювальних засобів посилилась.[190] Коли Рівера розпочав новий роман, то вона спробувала покінчити життя самогубством через передозування.[190] Вона написала в своєму щоденнику від лютого 1954 року, що "вони принесли мені століття страждань і я майже втратила розум. Я продовжую хотіти вбити себе. Дієго це те що зберігає мене від цього вчинку, хоча даремно думати, що він буде скучати за мною. ... Але ніколи в житті я не страждала більше. Я зачекаю трохи..."[191] Її знову госпіталізували в на квітень і травень.[192] Тієї весни вона знову почала малювати після річної перерви.[190] Серед її останніх картин політичні Марксизм дасть здоров'я хворим (бл. 1954) і Фріда і Сталін (бл. 1954), а також натюрморт Viva La Vida (1954).[193]

Посмертна маска Кало на її постілі в La Casa Azul

У свої останні дні Кало була здебільшого прикута до ліжка з пневмонією, хоча вона з'явилася на людях 2 липня 1954 року, взявши разом з Ріверою участь у демонстрації проти вторгнення ЦРУ в Гватемалу.[194] Здавалося, що вона передчуває свою смерть, оскільки вона розповідала про неї відвідувачам і малювала скелетів і ангелів у своєму щоденнику.[195] Останнім був малюнок чорного ангела, якого життєписець Хайден Херрера розцінює як Ангел Смерті.[195] Це зображення супроводжували слова, які незадовго до смерті вона залишила в своєму щоденнику: «Сподіваюся, що відхід буде вдалим, і я більше не повернуся»." ("Espero alegre la salida — y espero no volver jamás").[195]

Демонстрація погіршила її хворобу і вночі 12 липня 1954 вона була в сильній гарячці й відчувала пекельний біль.[195] 13 липня 1954 року приблизно о 6 ранку її знайшла мертвою в ліжку медсестра.[196] Їй було 47 років. Офіційна причина смерті тромбоемболія легеневої артерії, хоча ніхто не робив аутопсію.[195] Херрера стверджував, що Кало насправді вчинила самогубство.[195][197] Медсестра, яка рахувала кількість знеболювальних, стверджувала, що Кало прийняла передозування тієї ночі, коли померла. Їй приписали приймати не більш як 7 пігулок, а вона ковтнула 11.[198] Також того вечора вона віддала Рівері подарунок до річниці весілля, більш як за місяць наперед.[198]

Увечері 13 липня тіло Кало перемістили до Палацу образотворчих мистецтв, де воно лежало під комуністичним прапором.[199] Наступного дня його перевезли до Panteón Civil de Dolores, де друзі та родина зібралися на неформальну поховальну церемонію. Тисячі шанувальників стояли ззовні.[199] Згідно з побажаннями Кало, її кремували.[199] Рівера, який стверджував, що її смерть була "найтрагічнішим днем мого життя", помер три роки по тому, 1957 року.[199] Прах художниці виставлений в доколумбовій урні в «Блакитному будинку», який 1958 року відкрився як музей її пам'яті.[199]

Характер[ред.ред. код]

Незважаючи на повне болю і страждань життя, Фріда Кало мала живу і розкуту екстраверсивну натуру, і її щоденна мова була всіяна лихослів'ями. Будучи шибеницею в юності, вона не позбулася свого запалу в пізні роки. Кало часто палила цигарки, в надлишку вживала спиртні напої (особливо текілу), була відкритою бісексуалкою, співала непристойні пісні і розповідала гостям своїх диких вечірок настільки ж непристойні жарти.

Творчість[ред.ред. код]

Фріда Кало разом з Дієго Рівера 1932 року

У роботах Фріди Кало дуже сильний вплив народного мексиканського мистецтва, культури доколумбових цивілізацій Америки[5]. Її творчість насичена символами і фетишами. Проте в них помітний і вплив європейського живопису — в ранніх роботах виразно виявилося захоплення Фріди, наприклад, Боттічеллі. У творчості присутній стилістика наївного мистецтва.[5] Великий вплив на стиль живопису Фріди Кало мав її чоловік, художник Дієго Рівера[5].

Фахівці вважають, що 1940-і роки — це епоха розквіту художниці, час її найбільш цікавих і зрілих робіт.

Жанр автопортрета переважає у творчості Фріди Кало. У цих роботах художниця метафорично відображала події свого життя («Госпіталь Генрі Форда», 1932, приватне зібрання, Мехіко; «Автопортрет з присвятою Льву Троцькому», 1937, Національний музей «Жінки в мистецтві», Вашингтон; «Дві Фріди», 1939, музей сучасного мистецтва, Мехіко; «Марксизм зцілює хвору», 1954, Будинок-музей Фріди Кало, Мехіко)[5].

Виставки[ред.ред. код]

Картина «Корінь» виставлялася 2005 року в лондонській галереї «Tate», а персональна виставка Кало в цьому музеї стала однією із найуспішніших в історії галереї — її відвідало близько 370 тисяч чоловік.

Галерея[ред.ред. код]

На початку 2006 року автопортрет Фріди «Корінь» («Raices») був оцінений експертами аукціону «Сотбі» у 7 мільйонів доларів. Художниця зобразила себе олійними фарбами на металевій дошці 1943 року (після повторного шлюбу з Дієго Ріверою). Рекордною ціною картин Кало залишається ще один автопортрет 1929 року, проданий 2000 року за 4,9 млн доларів (при початковій оцінці — 3 — 3,8 млн.).

Відзначення сторіччя[ред.ред. код]

Столітньому ювілею від дня народження Фріди Кало була присвячена найбільша виставка робіт художниці в Палаці витончених мистецтв в Мехіко. На ній були зібрані експонати з Детройту, Міннеаполісу, Маямі, Лос-Анджелесу, Сан-Франциско і Наґоя (Японія). Експозицію складали понад сто художніх робіт, а також рукописи і 50 листів, що представлялися публіці вперше[200]. Виставка проходила з 13 червня по 12 серпня 2007 року, її відвідала рекордна кількість глядачів. Надалі з 20 серпня впродовж вересня частина з представлених в Мехіко робіт була виставлена в Монтерреї, штат Нуево-Леон, а потім перевезена в музеї США[201].

2008 року в США виставка робіт Фріди Кало, що включала понад сорок автопортретів, натюрмортів і портретів, була показана в Центрі мистецтв Вокера в Міннеаполісі, Музеї мистецтв Філадельфії, Музеї сучасного мистецтва в Сан-Франциско тощо.

На виставці «Ретроспектива Фріди Кало» у Волтер-Гропіус-Бау в Берліні, що проходила з 30 квітня по 9 серпня 2010, були зібрані більше 120 малюнків і картин, у тому числі кілька малюнків, які раніше не експонувалися. Фріда Кало стверджувала, що народилася 1910 року під час Мексиканської революції, тому виставка в Берліні також була присвячена сторіччю[202].

Будинок-музей[ред.ред. код]

Будинок в Койоакані побудований за три роки до народження Фріди на маленькому клаптику землі. Товсті стіни зовнішнього фасаду, плаский дах, один житловий поверх, планування, при якому кімнати завжди залишалися прохолодними і всі відкривалися у внутрішній двір, — майже зразок будинку в колоніальному стилі. Він стояв всього лиш за декілька кварталів від центральної міської площі. Зовні будинок на розі вулиці Лондрес і вулиці Альєнде виглядав так само, як і інші в Койоакані, старому житловому районі на південному заході передмістя Мехіко. Впродовж 30 років зовнішність будинку не змінювалася. Проте Дієго і Фріда зробили його таким, яким знаємо його ми: будинок домінуючого синього кольору з чепурними високими вікнами, прикрашений в традиційному індіанському стилі, будинок повен пристрасті.

Вхід у будинок охороняють дві гігантські Іуди, їх фігури семи метрів заввишки, з пап'є-маше, застигли у жесті, ніби запрошуючи один одного до розмови. Усередині палітри і пензлі Фріди лежать на робочому столі так, ніби вона щойно їх там залишила. На ліжку Дієго Рівери лежить капелюх, його робочий халат і стоять величезні черевики. У великій кутовій спальні розташована скляна вітрина. Над нею написано: «Тут 7 липня 1910 року народилася Фріда Кало». Напис з'явився через чотири роки після смерті художниці, коли її будинок став музеєм. Проте напис неточний. Як показує свідоцтво про народження Фріди, народилася вона 6 липня 1907 року. Обравши щось значніше, ніж нікчемні факти, вона вирішила, що народилася не 1907, а 1910 року, в рік початку Мексиканської революції. Оскільки в роки революційного десятиліття вона була дитиною і жила серед хаосу і залитих кров'ю вулиць Мехіко, то вирішила, що народилася разом із цією революцією.

Яскраво-блакитні і червоні стіни невеликого двору прикрашає ще один напис: «Фріда і Дієго жили в цьому будинку з 1924 по 1954 рік». Він відображає сентиментальне, ідеальне відношення до шлюбу, що знову розходиться з реальністю. До поїздки Дієго і Фріди в США, де вони провели 4 роки (до 1934 року), в цьому будинку вони жили недовго. Упродовж 1934—1939 років вони жили в двох будинках, зведених спеціально для них в житловому районі Сан-Анхеле. Потім послідували довгі періоди, коли, воліючи жити незалежно в студії в Сан-Анхеле, Дієго зовсім не жив разом з Фрідою, не говорячи вже про той рік, коли обидва Рівера роз'їздилися, розлучалися і знову поєднувалися. Обидва написи прикрасили дійсність. Як і сам музей, вони — частина легенди про Фріду.

Світлини будинку[ред.ред. код]

Комерціалізація імені[ред.ред. код]

На початку XXI століття венесуельським підприємцем Карлосом Дорадо був створений фонд Frida Kahlo Corporation, якому родичі великої художниці надали право на комерційне використання імені Фріди. Протягом декількох років з'явилася лінія косметики, марка текіли, спортивне взуття, ювелірні вироби, кераміка, корсети і нижня білизна, а також пиво з ім'ям Фріди Кало[203].

Образ у кіномистецтві[ред.ред. код]

  • 2002 року знятий фільм «Фріда», присвячений художниці. Режисер — Джулія Теймор, роль Фріди Кало зіграла Сальма Гайєк.
  • Документальний фільм «Frida Kahlo — A Ribbon Around A Bomb» заснована на подіях життя Фріди Кало.
  • 2001 року одна зі стрічок серії «Great Women Artists» була присвячена Фріді Кало.
  • 1983 року відзнята документальна стрічка «Frida Kahlo», яка здобула нагороду Міжнародного кінофестивалю в Монреалі[204].

Вшанування та вплив[ред.ред. код]

На честь Фріди Кало 26 вересня 2007 року був названий астероїд 27792 Фрідакало, відкритий 20 лютого 1993 року Еріком Ельстом[205]. 30 серпня 2010 року Банк Мексики випустив нову банкноту в 500 песо, на обороті якої була зображена Фріда і її картина 1949 року, Love's Embrace of the Universe, Earth, (Mexico), I, Diego, and Mr. Xólotl, а на лицьовій стороні котрої був зображений її чоловік Дієго[206].

6 липня 2010, в річницю із дня народження Фріди, в її честь був випущений дудл[207].

21 березня 2001 Фріда стала першою мексиканською жінкою, яку зобразили на марці США[208].

1994 року американський джаз-флейтист і композитор Джеймс Ньютон випустив альбом під впливом творчості Кало, під назвою Suite for Frida Kahlo, на AudioQuest Music[209].

Література[ред.ред. код]


Див. також[ред.ред. код]

інше

Нотатки[ред.ред. код]

  1. Два перших імені Кало дали, щоб її можна було хрестити згілно з католицькими традиціями, але завжди називали Фрідою. Вона віддавала перевагу написанню "Frieda" до кінця 1930-х років, коли позбулася 'e' оскільки не хотіла асоціюватися з Німеччиною під час правління Адольфа Гітлера.[8]
  2. Взявши до уваги пізніші проблеми Кало зі сколіозом, а також зі стегнами і кінцівками, невролог Будріс Вармантас стверджував, що вона мала вроджену ваду під назвою розщеплення хребта, яку діагностував Др. Лео Елоессер коли вона була підлітком.[23] Психолог і історик мистецтва Др. Саломон Грімберг не погоджується з цим і каже, що проблеми Кало були результатом невзування ортопедичного взуття на її уражену праву ногу, що призвело до пошкодження її стегон і хребта.[24]
  3. Кало стверджувала, що поручень увійшов через лівий бік її черева і пройшов через вагіну, але за словами Гомеса Аріаса, "рана була розташована набагато вище і вдарила по тазовій кістці; слова про точку виходу були з метою приховати інші речі."[45]
  4. Кало завжди використовувала свою зовнішність як політичну заяву, перед цим "вдягаючись як хлопчик з коротким волоссям, штанами, черевиками і в шкіряній куртці" і навіть позувала для сімейної світлини в чоловічому костюмі,[78] а під час свого членства в комуністичній партії любила вдягати "одяг робочого і спідницю в формі літери А ... які вважалися правильними для комуністів".[79]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Фріда — німецьке ім'я від слова «мир», (Friede/Frieden); буква «е» в імені перестала згадуватись приблизно з 1935 року
  2. Herrera, Hayden (1983). A Biography of Frida Kahlo. New York: HarperCollins. ISBN 978-0-06-008589-6. (англ.)
  3. Frida Kahlo. Smithsonian.com. Архів оригіналу за 2012-10-17. Процитовано 2008-02-18. (англ.)
  4. Frida Kahlo by Adam G. Klein(англ.)
  5. а б в г д Кало, Фрида // Большая российская энциклопедия. — 2008. — Т. 12. — С. 545. — ISBN 978-5-85270-343-9.(рос.)
  6. Broude, Norma; Garrard, Mary D (1992). The Expanding Discourse: Feminism and Art History. с. 399. 
  7. Lozano, Luis-Martín (2007), стр. 236(ісп.)
  8. Burrus 2005, p. 202; Herrera 2002, pp. 10–11.
  9. Hayden Herrera: Frida. Biographie de Frida Kahlo. Übersetzt aus dem Englischen von Philippe Beaudoin. Editions Anne Carrière, Paris 1996, S. 20.
  10. Burrus 2005, p. 199; Herrera 2002, pp. 3–4; Ankori 2002, p. 17.
  11. Zamora, 1990, с. 15
  12. Herrera 2002, pp. 4–9; Ankori 2002, p. 17.
  13. Deffebach, 2015, с. 52
  14. Ronnen, Meir (2006-04-21). Frida Kahlo's father wasn't Jewish after all. The Jerusalem Post. Процитовано 2009-09-02. 
  15. Frida Kahlo (1907–1954), Mexican Painter. Biography. Архів оригіналу за 2013-04-14. Процитовано 2013-02-19. 
  16. Herrera 2002, pp. 10–11; Ankori 2002, p. 18.
  17. Herrera 2002, pp. 10–11; Ankori 2002, p. 18; Zamora 1990, pp. 15–16.
  18. а б Ankori, 2002, с. 18
  19. а б Ankori 2002, p. 18; Herrera 2002, pp. 10–12.
  20. Beck, 2006, с. 57
  21. а б Kettenmann 2003, pp. 8–10; Zamora 1990, p. 16; Ankori 2002, p. 18; Burrus 2005, p. 199.
  22. Herrera 2002, pp. 10–20; Ankori 2013, p. 44.
  23. Budrys, 2006, с. 4–10
  24. а б Collins, Amy Fine (September 3, 2013). Diary of a Mad Artist. Vanity Fair. Процитовано July 17, 2016. 
  25. Herrera 2002, pp. 10–20; Ankori 2013, pp. 44–47.
  26. Burrus 2008, pp. 13–15; Herrera 2002, pp. 10–21.
  27. Kettenmann, с. 9–10
  28. Herrera 2002, pp. 10–20; Burrus 2005, p. 199; Ankori 2013, p. 45; Burrus 2008, p. 16.
  29. Herrera 2002, pp. 10–20; Burrus 2005, p. 199; Zamora 1990, p. 18.
  30. Zamora, 1990, с. 18
  31. а б в Ankori, 2013, с. 58
  32. Ankori, 2002, с. 19
  33. Kettenmann 2003, p. 11; Herrera 2002, pp. 22–27; Ankori 2002, p. 19.
  34. Kettenmann 2003, p. 11; Herrera 2002, pp. 22–27.
  35. Ankori, 2013, с. 60–62
  36. Anderson, 2009, с. 120
  37. а б Herrera 2002, pp. 26–40; Barson 2005, p. 59; Burrus 2005, p. 199; Ankori 2002, p. 19.
  38. Herrera 2002, p. 5; Dexter 2005, p. 13; Zamora 1990, pp. 19–20.
  39. Ankori 2002, p. 20; Burrus 2005, p. 200.
  40. а б Zamora, 1990, с. 20
  41. Zamora, 1990, с. 21
  42. Herrera, 2002, с. 26–40
  43. Kettenmann, 2003, с. 12
  44. Herrera 2002, pp. 47–50; Zamora 1990, pp. 23–26; Burrus 2005, pp. 200–201; Ankori 2002, p. 19.
  45. Zamora, 1990, с. 26
  46. Kettenmann, 2003, с. 17–18
  47. Herrera 2002, pp. 57–60; Burrus 2005, p. 201; Ankori 2002, pp. 20–21.
  48. а б Kettenmann 2003, pp. 17–18; Herrera 2002, pp. 62–63.
  49. Ankori 2002, p. 101; Ankori 2013, p. 51.
  50. Kettenmann 2003, pp. 17–18; Herrera 2002, p. 62–63; Burrus 2005.
  51. Burrus 2005, p. 201; Ankori 2002, pp. 101–102.
  52. Herrera, 2002, с. 75
  53. Kettenmann 2003, p. 21; Herrera 2002, p. 64.
  54. Dexter 2005, p. 14; Barson 2005, p. 58.
  55. Ankori 2002, pp. 105–108; Burrus 2005, p. 69.
  56. Kettenmann 2003, pp. 20–22; Herrera 2002, pp. 78–81; Burrus 2005, p. 201; Zamora 1990, p. 31.
  57. Marnham 1998, p. 220; Zamora 1990, pp. 33–34; Ankori 2002, p. 20, 139.
  58. Marnham 1998, p. 220; Zamora 1990, pp. 33–34; Ankori 2002, p. 20.
  59. Zamora 1990, pp. 33–35; Burrus 2005, p. 201; Ankori 2002, p. 20.
  60. Herrera, 2002, с. 86–87
  61. Herrera 2002, pp. 79–80, 87–93; Ankori 2002, pp. 20–21; Zamora 1990, p. 37.
  62. Herrera 2002, p. 86; Beck 2006, p. 56.
  63. Zamora, 1990, с. 35
  64. Herrera 2002, pp. 93–100; Ankori, pp. 70–73.
  65. Herrera, 2002, с. 93–100
  66. Zamora 1990, p. 40; Herrera 2002, p. Preface xi.
  67. Herrera, 2002, с. Preface xi
  68. Zamora 1990, p. 42; Herrera 2002, pp. 101–105; Burrus 2005, p. 201.
  69. Burrus 2005, p. 201; Herrera 2002, pp. 101–105; Tibol 2005, p. 191 for time for Rivera's expulsion.
  70. Udall, 2003, с. 11
  71. Dexter 2005, pp. 15–17; Kettenmann 2003, pp. 20–25.
  72. Kettenmann, 2003, с. 24–25
  73. Kettenmann 2003, pp. 26–27; Albers 1999, p. 223; Block and Jeep 1998–1999, pp. 8–10; Ankori 2002, p. 144.
  74. Herrera 2002, pp. 109–113; Zamora 1990, pp. 78–80.
  75. Herrera 2002, pp. 101–113; Marnham 1998, p. 228; Block and Jeep 1998–1999, pp. 8–10; Dexter 2005, pp. 12–13; Baddeley 1991, pp. 12–13.
  76. Baddeley, 1991, с. 13-14
  77. Kettenmann 2003, pp. 26–27; Herrera 2002, pp. 109–113; Ankori 2002, pp. 144–145.
  78. Kettenmann, 2003, с. 11, 26
  79. Albers, 1999, с. 191
  80. Herrera 2002, pp. 109–113; Zamora 1990, pp. 78–80; Ankori 2002, pp. 144–145.
  81. Herrera 2002, pp. 114–116; Kettenmann 2003, p. 31; Marnham, pp. 231–232.
  82. а б Herrera 2002, pp. 117–125; Zamora 1990, pp. 42–43; Block and Jeep 1998–1999, p. 8.
  83. Panzer 2004, pp. 40–41; mentions 1931 letter from Kahlo to Muray, but not entirely sure if this was the beginning of affair; Marnham 1998, pp. 234–235; interprets letter as evidence of the beginning of affair.
  84. Herrera 2002, pp. 117–125; Zamora 1990, pp. 42–43; Kettenmann 2003, p. 32.
  85. Karl, Ruhrberg; Manfred Schneckenburger; Christiane Fricke; Klaus Honnef (2000). Frida Kahlo: Art of the 20th Century: Painting, Sculpture, New Media, Photography. Köln: Benedikt Taschen Verlag GmbH. с. 745. ISBN 3-8228-5907-9. 
  86. Herrera 2002, pp. 118–125; Kettenmann 2003, p. 27.
  87. Herrera 2002, pp. 124–127; Kettenmann 2003, p. 31; Ankori 2002, pp. 140–145.
  88. Herrera, 2002, с. 123–125
  89. Herrera 2002, pp. 117–125; Marnham 1998, pp. 234–235.
  90. SFWA History Timeline. San Francisco Women Artists. Процитовано July 20, 2016. 
  91. Timeline. Public Broadcasting Service. March 2005. Процитовано July 20, 2016. 
  92. Herrera 2002, pp. 125–130; Zamora 1990, p. 43.
  93. Herrera, 2002, с. 133–160
  94. Herrera 2002, pp. 117–125; Zamora 1990, pp. 42–43; Burrus 2005, pp. 202–203; Kettenmann 2003, p. 36 for quote.
  95. Burrus 2005, p. 202; Herrera 2002, pp. 133–160.
  96. Kettenmann, 2003, с. 36 for quote
  97. а б Ankori, 2013, с. 87–94
  98. Herrera 2002, pp. 133–160; Burrus 2005, pp. 201; Zamora 1990, p. 46; Kettenmann 2003, p. 32; Ankori 2013, p. 87–94.
  99. Herrera 2002, pp. 133–160; Zamora 1990, p. 46.
  100. а б Zamora, 1990, с. 46
  101. Tuchman, Phyllis (November 2002). Frida Kahlo. Smithsonian Institution. Процитовано July 20, 2016. 
  102. Zamora, 1990
  103. Burrus 2005, p. 202; Kettenmann 2003, pp. 35–36.
  104. Bilek, 2012, с. 14
  105. а б в г Herrera, 2002, с. 161–178
  106. Zamora 1990, p. 46; Herrera 2002, pp. 161–178; Kettenmann 2003, p. 38.
  107. Kettenmann 2003, p. 38; Herrera 2002, pp. 161–178.
  108. Herrera 2002, pp. 179–180; Zamora 1990, pp. 46–47; Burrus 2005, p. 203.
  109. Herrera 2002, pp. 179–180; Zamora 1990, pp. 46–47; Kettenmann 2003, p. 38.
  110. Burrus 2005, p. 203; Herrera 2002, pp. 192–196.
  111. Ankori, 2002, с. 160
  112. Herrera 2002, pp. 180–190; Kettenmann 2003, pp. 38–39; Burrus 2005, p. 219.
  113. Herrera 2002, pp. 180–182; Zamora 1990, pp. 46–47.
  114. Herrera 2002, pp. 180–182; Zamora 1990, pp. 46–47; Burrus 2005, p. 203; Ankori 2002, pp. 159–160.
  115. Burrus 2005, p. 203; Herrera 2002, pp. 180–190; Kettenmann 2003, p. 39.
  116. Herrera 2002, pp. 180–190; Kettenmann 2003, pp. 38–40; Zamora 1990, pp. 50–53; Burrus 2005, p. 203; Ankori 2002, p. 193.
  117. Burrus 2005, p. 203; Herrera 2002, pp. 190–191; Zamora 1990, p. 50.
  118. Herrera, 2002, с. 192–196
  119. Herrera 2002, pp. 192–201; Zamora 1990, pp. 50–53; Kettenmann 2003, p. 40.
  120. Kettenmann 2003, pp. 40–41; Burrus 2005, p. 203.
  121. Herrera 2002, pp. 192–215; Zamora 1990, pp. 52–54; Kettenmann 2003, pp. 40–41; Burrus 2005, p. 203.
  122. Herrera 2002, pp. 192–215; Zamora 1990, pp. 52–54; Kettenmann 2003, pp. 40–41.
  123. Herrera 2002, p. 215 for quote; Zamora 1990, p. 56; Kettenmann 2003, p. 45.
  124. а б Herrera, 2002, с. 226
  125. а б Mahon, 2011, с. 33–34
  126. Kettenmann 2003, p. 45; Mahon 2011, pp. 33–34.
  127. Herrera 2002, pp. 230–232; Mahon 2011, pp. 34–35.
  128. Herrera, 2002, с. 230–232
  129. Burrus, 2005, с. 204
  130. Herrera, 2002, с. 230–235
  131. Herrera, 2002, с. 230–240
  132. Herrera 2002, pp. 230–240; Ankori 2002, p. 193.
  133. Kettenmann 2003, pp. 51–52; Herrera 2002, pp. 241–243.
  134. а б Kettenmann 2003, pp. 51–52; Herrera 2002, pp. 241–245.
  135. Herrera, 2002, с. 241–245
  136. а б в Mahon, 2011, с. 45
  137. а б Kettenmann 2003, pp. 51–52; Herrera 2002, pp. 241–250.
  138. Kettenmann 2003, pp. 51–52; Herrera 2002, pp. 241–250; Mahon 2011, p. 45.
  139. Kettenmann, 2003, с. 51
  140. Herrera, 2002, с. 250–252
  141. Herrera 2002, pp. 250–252; Marnham, p. 290.
  142. Zamora, 1990, с. 62
  143. Herrera 2002, pp. 250–252, 273–27; Zamora 1990, pp. 62–64; Marnham, p. 290.
  144. Herrera 2002, pp. 250–252, 273–277; Marham, p. 290.
  145. Herrera 2002, pp. 280–294; Zamora 1990, p. 64; Kettenmann 2003, p. 52.
  146. Kettenmann 2003, p. 62; Herrera 2002, p. 315.
  147. Herrera, 2002, с. 315
  148. Zamora 1990, pp. 136–137; Burrus 2005, p. 220.
  149. Twenty Centuries of Mexican Art Opens at Museum of Modern Art. Museum of Modern Art. May 15, 1940. Процитовано July 25, 2016. 
  150. Herrera, 2002, с. 295–315
  151. Herrera 2002, pp. 295–315; Burrus 2005, p. 220.
  152. Herrera 2002, pp. 276–277; 295–315; Kettenmann 2003, pp. 52, 56; Zamora 1990, pp. 64, 70; Burrus 2005, p. 205.
  153. Herrera 2002, pp. 276–277; 295–315; Kettenmann 2003, pp. 52, 56; Zamora 1990, pp. 64; Burrus 2005, p. 205.
  154. Herrera 2002, pp. 295–315 for fleeing; Zamora 1990, p. 70; Kettenmann 2003, p. 56.
  155. Marnham, p. 296; Ankori 2002, p. 193.
  156. Kettenmann 2003, pp. 56–57; Burrus 2005, p. 205; Zamora 1990, p. 70.
  157. Kettenmann 2003, pp. 56–57; Burrus 2005, p. 205; Zamora 1990, p. 70; Herrera 2002, pp. 295–315.
  158. а б Zamora, 1990, с. 86
  159. а б Herrera 2002, pp. 295–315; Zamora 1990, p. 70.
  160. Kettenmann, 2003, с. 57
  161. Herrera, 2002, с. 344–346
  162. Herrera 2002, pp. 344–346; Zamora 1990, p. 86.
  163. Herrera 2002, pp. 295–315; Zamora 1990, pp. 73–78; Kettenmann 2003, p. 61.
  164. Burrus, 2005, с. 220–221
  165. Herrera 2002, pp. 316–318; Zamora 1990, p. 137; Burrus 2005, pp. 220–221.
  166. Kettenmann 2003, pp. 61–62; Herrera 2002, pp. 321–322.
  167. Kettenmann, 2003, с. 61–62
  168. Herrera, 2002, с. 316–320
  169. Burrus 2005, p. 221; Herrera 2002, pp. 321–322.
  170. Zamora, 1990, с. 95–96
  171. Zamora 1990, pp. 95–96; Kettenmann 2003, pp. 63–67; Herrera 2002, pp. 330–332; Burrus 2005, p. 205.
  172. Zamora 1990, pp. 95–96; Kettenmann 2003, pp. 63–68.
  173. Zamora 1990, pp. 95–97; Kettenmann 2003, pp. 63–68.
  174. Herrera, 2002, с. 335–343
  175. а б в Herrera, 2002, с. 316–334
  176. Herrera, 2002, с. 320–322
  177. Zamora 1990, p. 100; Kettenmann 2003, p. 62.
  178. Kettenmann 2003, p. 79; Herrera 2002, p. 383; Burrus 2005, p. 205.
  179. Herrera 2002, pp. 344–359; Burrus 2005, p. 205.
  180. а б в Herrera, 2002, с. 344–359
  181. Zamora 1990, p. 122; Herrera 2002, pp. 383–389; Burrus 2005, p. 205.
  182. а б Kettenmann 2003, p. 79; Herrera 2002, p. 389–400.
  183. а б Kettenmann, 2003, с. 80
  184. Burrus, 2005, с. 206
  185. Kettenmann 2003, pp. 79–80; Herrera 2002, pp. 397–398.
  186. Kettenmann 2003, pp. 79–80; Herrera 2002, pp. 398–399.
  187. а б в г Zamora 1990, p. 138; Herrera 2002, pp. 405–410; Burrus 2005, p. 206.
  188. Herrera, 2002, с. 405–410
  189. Burrus, 2005, с. 223
  190. а б в г Herrera, 2002, с. 412–430
  191. Zamora, 1990, с. 130
  192. Zamora, 1990, с. 138
  193. Zamora 1990, p. 130; Kettenmann 2003, pp. 80–82.
  194. Herrera 2002, pp. 425–433; Zamora 1990, p. 138.
  195. а б в г д е Herrera, 2002, с. 425–433
  196. Herrera, pp. 425–433; Zamora 1990, p. 12.
  197. Herrera, Hayden. Frida Kahlo. Oxford Art Online. Oxford University Press. Процитовано 2014-09-28. 
  198. а б Zamora, 1990, с. 12
  199. а б в г д Herrera, 2002, с. 433–440
  200. Largest-ever exhibit of Frida Kahlo work to open in Mexico
  201. Centenary show for Mexican painter Kahlo breaks attendance records. People's Daily Online (August 14, 2007). Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2012-03-18. 
  202. Інформація зі статті Frida Kahlo англійської вікіпедії.
  203. BuenoLatina. Мексика: поступило в продажу пиво с изображением Фриды Кало
  204. Films — fridakahlo.com
  205. Циркуляры Центра малых планет за 26 сентября 2007 года — в цьому документі потрібно провести пошук Циркуляру № 60731 (M.P.C. 60731)
  206. Presentación del nuevo billete de quinientos pesos. Bank of Mexico. Архів оригіналу за 2012-10-17. Процитовано 11 September 2010. 
  207. Frida Kahlo Google logo. Google. Архів оригіналу за 2012-10-17. Процитовано 29 October 2010. 
  208. Stamp Release No. 01-048 – Postal Service Continues Its Celebration of Fine Arts With Frida Kahlo Stamp. USPS. Архів оригіналу за 2004-10-27. Процитовано 2010-10-29. 
  209. Suite for Frida Kahlo. Valley Entertainment. Архів оригіналу за 2012-10-17. Процитовано 6 July 2010. 
  210. База даних малих космічних тіл JPL: Фріда Кало (англ.). 

Посилання[ред.ред. код]