Сігіберт I

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сігіберт І
лат. Sigibertus
фр. Sigebert I
Правління 561—575
Попередник Хлотар I
Біографічні дані
Народження 535[1]
невідомо
Смерть 575[1][2][…]
Вітрі
Поховання Суассон
Дружина Брунгільда
Діти Хільдеберт II
Династія Меровінги
Батько Хлотар I
Мати Інгунда
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Сігіберт I (франц. - Sigebert I, Sigisbert I; 535 - грудень 575 рр.) - король франків у 561-575 рр з династії Меровінгів. Правив у Австразії. Син Хлотаря І та Інгунди.

Розділ Франкського королівства 561 р.

Розділ Франкскього королівства після смерті Хлотаря ІІ (561 р.)

Після смерті Хлотаря І брат Сігіберта Хильперік заволодів значною частиною державної скарбниці та, підкупивши впливових франків, намагався заволодіти більшою частиною Франкського королівства, зробивши своює резиденцією Париж. Проте проти нього об'єднались Сігіберт з іншими братами - Гунтрамном та Харібертом. Вони вигнали Хильперіка з Парижу. Після цього розподіл королівства відбувся за жеребом, а в його основу було покладено розділ 511 р. Харіберт отримав володіння Хільдеберта зі столицею в Парижі, Гунтрамн - Хлодомира в Орлеані, Сігіберт - Теодоріха в Реймсі, Хильперік - свого батька Хлотаря в Суассоні.

Слід відзначити, що розділи 511 та 561 рр. не були рівнозначними, оскільки за 50 років до Франкського королівства були приєднані значні нові території. Гунтрамн отримав великі території Бургундії, тому поступився західною частиною Орлеанського королівства з містами Шартр, Тур, Пуатьє на користь Харіберта. Землі Сігіберта охоплювали володіння алеманів, а також деякі міста в Провансі (Марсель, Авіньон), тож він також передав Харібертові частину володінь (міста Лімож, Кагор, Альбі). Тож володіння Харіберта відтепер простягались широкою полосою від Ла-Маншу до Піренеїв. Лише Хільперик отримав порівняно невеликий уділ: територію від Суассону до Па-де-Кале, а також Тулузу[4].

Міжусобна війна з Хильперіком (561р.)

Хильперік, брат Сігіберта, не полишав надії розширити свої володіння. Скориставшись тим, що Сігіберт вів війну з аварами, які напали на Франкську державу одразу після смерті Хлотаря І, він захопив Реймс та інші міста Австразії. Сігіберт, повернувшись з походу, відновив свою владу та почав облогу Суассона. Через деякий час столиця Хильперіка була захоплена, в полон потрапив його син Теодеберт. Сам Хильперік був розгромлений в битві та визнав відновлення колишніх кордонів уділів. Теодеберт протягом року утримувався Сігібертом у віллі Понтіон, а потім був відпущений до Суассону, отримавши щедрі подарунки та пообіцявши не вести війну проти дядька[5].

Війна з Гунтрамном у Провансі

Оскільки Прованс був поділений між Сігібертом та Гунтрамном дрібними частинами, це викликало суперечності. Приблизно у 566-568 рр. мешканці Клермона та франкські дружинники на чолі з Фірміном та Адоварієм за наказом Сігіберта захопили місто Арль, що належало Гунтрамну. Мешканці міста принесли присягу володарю Австразії. Назустріч завойовникам виступив воєначальник Гунтрамна Цельс, який захопив Авіньон - володіння Сігіберта - та взяв в облогу Арль. Місцевий єпископ Сабауд хитрістю вивів воїнів Сігіберта з Арля, закликавши їх стати в бій проти Цельса поблизу фортечних стін. Фірмін та Адоварій програли битву, а намагаючись повернутись до міста, наразились на організований спротив городян. Опинившись в пастці, воїни почали рятуватись втечею, перепливаючи річку Рону. Багато хто з них потонув. Після повернення Арля Гунтрамн віддав Авіньон назад братові[6].

Боротьба за спадщину Харіберта (568-577 рр.)

Франкське королівство після смерті Харіберта

Після смерті Харіберта у 568 р. його володіння були поділені між трьома братами. На три рівнозначні частини були розділені землі як північніше (Нейстрія), так і південніше Луари (Аквітанія). Париж розглядався як спільна столиця та не ввійшов до жодних володінь[7]. При цьому один з королів не міг входити до міста без згоди інших[8].

Проте Хильперік захопив Тур і Пуатьє, що згідно з угодою повинні були відійти Сігібертові. Сігіберт об'єднався проти нього з Гунтрамном. Воєначальник Гунтрамна Євній Муммол вигнав з Тура Хлодвіга - сина Хильперіка - та примусив народ принести присягу Сігібертові. Далі знищив військо мешканців Пуатьє на чолі з Базилієм та Сігарієм, повернувши місто законному власнику[9].

Хлодвіг після своєї втечі передував у Бордо, куди Сігіберт підіслав до нього найманого вбивцю. Хлодвіг, тим не менш, зумів уникнути розправи та повернувся до батька. Розгніваний Хильперік у 573 р. організував новий похід у долину Луари на чолі зі своїм старшим сином Теодебертом. Той, розбивши війська герцога Гундовальда поблизу Пуатьє, нещадно сплюндрував землі від Тура до Кагора. При цьому було спалено безліч церков, монастирів, вбито кліриків[10].

Наступного року Сігіберт організував похід у відповідь на цей напад, зібравши зарейнські племена. Хильперік спочатку уклав союз із Гунтрамном, але останній після погроз Сігіберта відмовився від угоди. Війська двох братів стояли навпроти один одного на берегах Сени, проте після звістки про зраду Гунтрамна Хильперік відступив до околиць Шартра. Тут він попросив заключити мирну угоду, на що Сігіберт погодився. Згідно з нею Хильперік відмовився від незаконно захоплених територій та повернув їх Сігіберту[11].

Вбивство Сігіберта

На цьому, однак, боротьба двох братів не завершилась. Вже через рік, у 575 р., Хильперік знову намагається зробити Гунтрамна своїм союзником. Очевидно, що під час їх особистої зустрічі, Гунтрамн пообіцяв допомогти. Хильперік оранізував новий похід проти брата, спаливши території аж до Реймса. Сігіберт знову зібрав військо зарейнських народів та ввійшов до Парижу. В цей же час його воєначальники, герцоги Годегізил та Гунтрамн Бозон, зібрали військо з мешканців Тура та Шатодена і виступили проти Теодеберта, котрий продовжував перебувати в Північній Аквітанії. У битві військо Теодеберта було розбите, а сам він загинув[12].

Дізнавшись про цю втрату, а також про те, що Гунтрамн вкотре зрадив його, Хильперік сховався разом з родиною за стінами міста Турне. Сігіберт зайняв території від Парижа до Руана та збирався йти до Турне. Проте дружина Хильперіка Фредегонда підіслала двох вбивць, які підступно закололи Сігіберта під час походу на віллі Вітрі. Хильперік з почестями поховав свого брата спочатку у селі Ламбре, а потім переніс його рештки до суассонської базиліки, де була могила Хлотаря І[13].

Зовнішня політика

Війни з аварами

В середині VI ст. до Центральної Європи вдерлися тюркські племена аварів, що починають здійснювати грабіжницькі походи на слов'ян, франків, лангобардів, Візантію. У 561 р. вони вторглися до володінь Сігіберта, проте той розгромив їх у битві та змусив відступати[14].

У 566-568 рр. відбулась ще одна війна з аварами, що намагались вторгнутись до Франкської держави. Стримуючи їх на кордонах своїх володінь, Сігіберт потрапив у полон після невдалої битви і перебував в ньому до того часу, поки з допомогою дорогих подарунків не зумів укласти мирну угоду з каганом та затвердити між ними добросусідські стосунки[15].

Переселення саксів

У 568 р., скориставшись відходом 20 тис. саксів на допомогу лангобардам, що намагались захопити Італію, переселив на звільнені землі швабів, свевів та інші підвладні народи. Пізніше сакси повернулись з Італії. Йдучи через франкські володіння, вони грабили місцеве населення та спалювали будинки. На своїх колишніх землях вони знайшли нових мешканців та вели з ними дві безрезультатні війни[16].

Відносини з Візантією

Сігіберт намагався встановити гарні відносини з Візантійською імерією, з якою франки мали напружені стосунки через візантійсько-остготські війни. За часів правління імператора Юстина ІІ відправив до нього посольство на чолі з Вармарієм та Фірміном з метою укласти мирну угоду. Після переговорів з імператором місія домоглася своєї мети і через рік повернулася додому[17].

Родина

У 566/567 рр. відправив веливе посольство до короля вестготів Атанагільда з проханням віддати йому в дружину молодшу правителя - Брунгільду. Атанагільд погодився і після прийняття католицизму Брунгільда стала дружиною Сігіберта[18]. Мав від неї сина Хільдеберта.

Примітки

  1. ↑ а б Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 78–81. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  2. ↑ Encyclopædia Universalis — Encyclopædia Britannica.
  3. ↑ Gran Enciclopèdia Catalana — Grup Enciclopèdia, 1968.
  4. ↑ Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 95.
  5. ↑ Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 95.
  6. ↑ Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 99.
  7. ↑ Стефан Лебек. Происхождение франков. V-IX века. М.: Скарабей, 1993.
  8. ↑ Григорий Турский. История франков, кн. VІ. М., 1987. С. 175.
  9. ↑ Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 109.
  10. ↑ Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 111.
  11. ↑ Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 111.
  12. ↑ Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 113.
  13. ↑ Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 113-114.
  14. ↑ Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 95.
  15. ↑ Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 98.
  16. ↑ Павел Диакон. История лангобардов // Средневековая латинская литература IV-IX вв. М. 1970.
  17. ↑ Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 105.
  18. ↑ Григорий Турский. История франков, кн. IV. М., 1987. С. 97-98.

Посилання

Григорій Турський. Історія франків. Кн. 4

Григорій Турський. Історія франків. Кн. 5

Григорій Турський. Історія франків. Кн. 6

Лебек С. Происхождение франков. М., 1993.

Павло Диякон. Історія лангобардів

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сігіберт_I&oldid=8180886