Історія безпілотних літальних апаратів: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Скасування редагування № 41658629 користувача Yesfir (обговорення) Мітки: Скасування Посилання на сторінки неоднозначності |
Yesfir (обговорення | внесок) Немає опису редагування Мітки: Ручний відкіт Перемкнуто з візуального редактора |
||
| Рядок 2: | Рядок 2: | ||
{{Сирий переклад}} |
{{Сирий переклад}} |
||
'''[[Безпілотний літальний апарат]]''' ( |
'''[[Безпілотний літальний апарат]]''' (БЛА) — тип літаючих апаратів, який не має на борту пілота або пасажирів. До класу БЛА відносяться автономні дрони і дистанційно керовані апарати. В 21-му столітті технології досягли такого рівня, який дозволив БпЛА розширити зону свого застосування в багатьох сферах авіації. |
||
БпЛА відрізняється від [[Крилата ракета|крилатих ракет]] тим що БЛА це багаторазовий апарат який повертається після місії, в той час як ракета повинна влучити в ціль. Військовий БЛА може нести на борту бойові снаряди, в той час як крилата ракета сама є бойовим снарядом. |
|||
== Перші етапи розвитку == |
|||
== Ранній розвиток == |
|||
=== Австрійські повітряні кулі === |
=== Австрійські повітряні кулі === |
||
| ⚫ | Найперший зареєстрований випадок використання безпілотних апаратів для ведення бойових дій стався 22 серпня 1849, коли австрійські збройні сили атакували італійське місто [[Венеція]] непілотованими повітряними кулями із вибуховими речовинами, які стали відомими в історії як Австрійські повітряні кулі. Як відомо деяка кількість повітряних куль запускалася з австрійського корабля ''Вулкано''. Хоча деякі кулі відпрацювали успішно і доставили бомби, інші потрапили до умов зміни вітру і вибухнули над австрійськими позиціями. Це трапилося при першому запуску коли вітер був не вдалий для австрійських сил 12 липня 1849<ref>{{cite web|url=http://www.ctie.monash.edu/hargrave/rpav_home.html#Beginnings|title=Remote Piloted Aerial Vehicles|work=monash.edu|accessdate=1 квітня 2015|archive-date=20 травня 2017|archive-url=https://web.archive.org/web/20170520003034/http://www.ctie.monash.edu/hargrave/rpav_home.html#Beginnings}}</ref> Австрійці розробляли цю систему 66 років від початку виникнення ідеї в 1783. Видання ''The Presse'', Відень, Австрія, писало: «Венеція буде бомбардуватися з повітряних куль, оскільки лагуни не дають наблизитися артилерії. П'ять куль, кожна в 5.7 метрів в діаметрі, побудовані в Тревізо. При вдалому попутному вітрі повітряні кулі будуть запущені і спрямовані наскільки це можливо ближче до Венеції, аби досягти вертикальної позиції над містом, після чого вони будуть приводитися в дію за допомогою електромагнітних засобів, що складається із довгого ізольованого мідного дроту із великою гальванічною батареєю аби потрапити по будівлях. Бомба падає перпендикулярно і вибухає при досягненні землі.»<ref>''Scientific American'', March 1849</ref> Ці повітряні кулі не зовсім відповідають сучасному визначенню БЛА, після того як були винайдені перші крилаті апарати. |
||
Найперший зареєстрований випадок використання безпілотних апаратів для ведення бойових дій стався 22 серпня 1849 року<ref>https://www.ctie.monash.edu/hargrave/rpav_home.html#Beginnings</ref>, коли австрійські збройні сили атакували італійське місто [[Венеція]] непілотованими аеростатами, які несли осколково-фугасні бомби вагою майже 13 кг. В історії вони залишились під назвою "Австрійські повітряні кулі". Хоча деякі з них успішно долетіли і доставили бомби до визначеної цілі, інші через зміну вітру вибухнули над австрійськими позиціями. |
|||
| ⚫ | |||
=== Перша Світова Війна === |
=== Перша Світова Війна === |
||
Перші безпілотні літаки були створені одразу після Першої |
Перші безпілотні літаки були створені одразу після Першої Світової Війни. На початку, використовувалися радіо керовані технології на основі винаходів [[Арчибальд Лоу|A. M. Лоу]], це був ''Ruston Proctor Aerial Target'' створений в [[1916 у авіації|1916]].<ref>Taylor, A. J. P. ''Jane's Book of Remotely Piloted Vehicles''.</ref> Розвиваючись далі він почав використовуватися проти дирижаблів [[Цепелін (тип дирижаблів)|Цепелін]]. Незабаром після цього, 12 вересня, [[Автоматичний літак Г'юїтта-Сперрі|Hewitt-Sperry Automatic Airplane]], відомий як «літаюча бомба» здійснив свій перший виліт, демонструючи концепцію безпілотного літального апарату. Наміром було використовувати їх як «повітряні торпеди», що стало ранніми версіями сьогоднішніх [[Крилата ракета|крилатих ракет]]. Керування здійснювалося за допомогою [[гіроскоп]]ів створених [[Елмер Сперрі|Елмером Сперрі]] що створив компанію [[Sperry Gyroscope Company]].<ref>{{Cite web |url=http://www.history.navy.mil/download/ww1-10.pdf |title=Pearson, Lee: ''Developing the Flying Bomb'' |accessdate=9 травня 2017 |archive-date=1 лютого 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20130201094949/http://www.history.navy.mil/download/ww1-10.pdf }}</ref> |
||
| ⚫ | Пізніше, в листопаді 1917 р., Американською армією був запущений Автоматичний Літак. Це стало початком створення військового проекту з побудови «повітряної торпеди», в результаті чого було створено [[Kettering Bug]], який здійснив перший політ в 1918. Хоча революційна технологія Bug була успішною, застосування її у війні було не на часі, оскільки вона скінчилася до того як він був повністю розроблений і впроваджений.<ref>{{cite web|url=http://www.daviddarling.info/encyclopedia/K/Kettering_Bug.html|title=Kettering Bug|work=daviddarling.info|accessdate=1 квітня 2015|archive-date=23 грудня 2014|archive-url=https://web.archive.org/web/20141223203215/http://www.daviddarling.info/encyclopedia/K/Kettering_Bug.html}}</ref> |
||
Незабаром після цього здійснив свій перший виліт [[Автоматичний літак Г'юїтта-Сперрі]] ([[Англійська мова|англ.]] ''Hewitt-Sperry Automatic Airplane''), також відомий як «літаюча бомба Сперрі''»'' ([[Англійська мова|англ.]] ''Sperry «Flying Bomb»''). Це була перша демонстрація концепції безпілотного літального апарату, яким ми його знаємо сьогодні. Його збирались використовувати як «повітряну торпеду», що стало ранньою версією сучасних [[Крилата ракета|крилатих ракет]]. Керування здійснювалося за допомогою [[гіроскоп]]ів, створених [[Елмер Сперрі|Елмером Сперрі]], що створив компанію [[Sperry Gyroscope Company]].<ref>{{Cite web |url=http://www.history.navy.mil/download/ww1-10.pdf |title=Pearson, Lee: ''Developing the Flying Bomb'' |accessdate=9 травня 2017 |archive-date=1 лютого 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20130201094949/http://www.history.navy.mil/download/ww1-10.pdf }}</ref> |
|||
| ⚫ | |||
=== Міжвоєнний період === |
=== Міжвоєнний період === |
||
[[Файл:Winston Churchill and the Secretary of State for War waiting to see the launch of a de Havilland Queen Bee radio-controlled target drone, 6 June 1941. H10307.jpg|thumb|right|[[Вінстон Черчилль]] і інші очікують на запуск цільового дрона «Havilland Queen Bee», 6 червня 1941]] |
[[Файл:Winston Churchill and the Secretary of State for War waiting to see the launch of a de Havilland Queen Bee radio-controlled target drone, 6 June 1941. H10307.jpg|thumb|right|[[Вінстон Черчилль]] і інші очікують на запуск цільового дрона «Havilland Queen Bee», 6 червня 1941]] |
||
Після Першої світової війни, три літаки [[Standard E-1]] були перетворені в дрони.<ref>Donald, David, ed. ''Encyclopedia of World Aircraft'' (Etobicoke, Ontario: Prospero Books, 1997), p.854, «Standard aircraft».</ref> [[RAE Larynx]] була першою крилатою ракетою, що мала форму невеликого літака моноплана, яка могла запускатися з бойового літака і була керована автопілотом; вона випробовувалася в період між 1927 і 1929 рр. [[Військово-морські сили Великої Британії|Військово-морськими силами Великої Британії]]. Перші успіхи у створенні безпілотних літаючих апаратів привели до створення [[Радіоуправління|радіокерованих]] безпілотних цільових літаків в Британії і США в 1930-х роках. В 1931, Британія розробила радіо керовану ціль [[Fairey Queen]] на основі гідролітака [[Fairey III]]F, побудувавши не велику серію із трьох, в 1935 послідували експерименти з творення більшої кількості інших РК цілей, «DH.82B Queen Bee», була отримана на основі біплану [[De Havilland Tiger Moth]]. Вважають що назва «Queen Bee» (королівська бджола) привела до появи терміну «дрон» в контексті безпілотних літаків, зокрема, радіокерованих. В цей період, [[Військово-морські сили США]], продовжували роботу яка брала свій початок із 1917, також експериментували із раідокерованими літаками. В 1936, голова дослідницької групи використав термін «дрон» як назву для радіокерованої повітряної цілі.<ref>{{cite web|url=http://earlyradiohistory.us/1963hw40.htm|title=Howeth: Chapter XL (1963)|work=earlyradiohistory.us|accessdate=1 квітня 2015|archive-date=18 березня 2015|archive-url=https://web.archive.org/web/20150318182006/http://earlyradiohistory.us/1963hw40.htm}}</ref> |
|||
Після Першої світової війни літаки-біплани [[Standard E-1|Standard E-1,]] які спочатку розроблялись як винищувачі, але не пройшовши випробування, були перетворені в БПЛА.<ref>Donald, David, ed. ''Encyclopedia of World Aircraft'' (Etobicoke, Ontario: Prospero Books, 1997), p.854, «Standard aircraft».</ref><ref name=":0"/> |
|||
У кінці 1920-х років з'явилась перша крилата ракета,яка отримала назву [[RAE Larynx]]. Вона мала форму невеликого літака-моноплана, могла запускатися з бойового літака і керувалась автопілотом. Вона випробовувалася в період між 1927 і 1929 роками [[Військово-морські сили Великої Британії|Військово-морськими силами Великої Британії]]. |
|||
Перші успіхи у створенні безпілотних літаючих апаратів привели до створення [[Радіоуправління|радіокерованих]] безпілотних літаків у [[Британія (країна)|Британії]] і [[Сполучені Штати Америки|США]] в 1930-х роках. Так, у 1931 році Британія розробила легкий радіокерований літак "Fairey Queen" на основі літака-біплана [[Fairey III]]. У 1935 році проводились експерименти зі створення легких літаків на радіокеруванні, один з яких — «DH.82B Queen Bee», що був зроблений на основі біплану [[De Havilland Tiger Moth]]. |
|||
Вважається, що від назви «Queen Bee» ([[Англійська мова|англ.]] ''королівська бджола'') з'явився термін «дрон». У 1936 році голова однієї з дослідницьких груп [[Військово-морські сили США|Військово-морських сил США]] використав це слово як назву для радіокерованого повітряного апарату.<ref>{{cite web|url=http://earlyradiohistory.us/1963hw40.htm|title=Howeth: Chapter XL (1963)|work=earlyradiohistory.us|accessdate=1 квітня 2015|archive-date=18 березня 2015|archive-url=https://web.archive.org/web/20150318182006/http://earlyradiohistory.us/1963hw40.htm}}</ref> Зараз термін «дрон» є найбільш широковживаним, коли мова йде про безпілотні літаки. |
|||
==Друга Світова Війна== |
==Друга Світова Війна== |
||
[[File:WTL and Radioplane OQ-3 (4978679254).jpg|thumb|Радіолітак OQ-3 і його пускова, Райт Філд, жовтень 1945]] |
[[File:WTL and Radioplane OQ-3 (4978679254).jpg|thumb|Радіолітак OQ-3 і його пускова, Райт Філд, жовтень 1945]] |
||
[[File:TDD target drone falling in flames after being shot down in October 1945.jpg|thumb|Літак OQ-2 Армії США збитий силами [[USS Makin Island (CVE-93)]] під час навчальних стрільб в Ваканурі, Японія (жовтень 1945)]] |
[[File:TDD target drone falling in flames after being shot down in October 1945.jpg|thumb|Літак OQ-2 Армії США збитий силами [[USS Makin Island (CVE-93)]] під час навчальних стрільб в Ваканурі, Японія (жовтень 1945)]] |
||
=== Реджинальд Денні і |
=== Реджинальд Денні і Радіолітак === |
||
Першим великомасштабне виробництво, спеціально розроблених дронів було створено [[Реджинальд Денні (актор)|Реджинальдом Денні]]. Він служив у Британському [[Royal Flying Corps|Королівському льотному корпусі]] під час Першої Світової Війни і після війни, в 1919, іммігрував до Сполучених Штатів в пошуках успіху в Голлівуді як актора. Денні зробив своє ім'я як актор, але крім акторської роботи, він проявляв цікавість до [[Радіоуправління|радіокерованих]] моделей літаків в 1930-х. Він і його ділові партнери створило компанію «Reginald Denny Industries» і відкрили магазин моделей літаків в 1934 на [[Голлівудський бульвар|Голлівудському Бульварі]], який називався «Reginald Denny Hobby Shops».<ref>{{cite web|url=http://www.ctie.monash.edu.au/hargrave/dennyplane.html|title=Reginald Denny (1891-1967) - Aviation Pioneer|work=monash.edu.au|accessdate=1 квітня 2015|archive-date=20 липня 2009|archive-url=https://web.archive.org/web/20090720121732/http://www.ctie.monash.edu.au/hargrave/dennyplane.html}}</ref> |
|||
Денні продовжував активно цікавитись моделюванням літаків на радіокеруванні. Одного разу, на зустрічі з підполковником берегової артилерії В. С. Тілем Денні дізнався, що повітряні цілі, які використовувались для тренувань зенітників, мають багато недоліків, складні в експлуатації, і до того ж кожне буксирування однієї такої цілі коштує армії США 300 доларів<ref>https://www.historynet.com/drones-hollywood-connection/</ref>. Денні переконав військових, що літак з дистанційним керуванням набагато більш придатніший для цього. |
|||
Денні звернувся (або до нього звернувся) Нельсон Пол Віттієр, Джона Грінліфа Віттієра . У 1935 році вони заснували Reginald Denny Industries , і у 1936 році Денні та фінансист Пол Віттієр, онук піонера каліфорнійських [[Квакерство|квакерів]], заснували компанію [[Radioplane Company|"Radioplane Company"]] для розробки нової радіокерованої моделі літаків. До них приєднався й інженер-електротехнік Кеннет Кейс. Першою їх робочою моделлю став безпілотник RP-1 (Radioplane One). |
|||
У лютому 1938 року Денні та конструктор моторів Уолтер Райтер продемонстрували цю модель військовим. Армійці були вражені потенціалом БПЛА і попросили продовжувати розробки. Було створено ще декілька моделей, і у травні 1939 року армія США замовивила у компанії Денні 53 одиниці безпілотників моделі RP-4, які отримали армійську назву "OQ-1"<ref>https://www.historynet.com/drones-hollywood-connection/</ref>. |
|||
Його магазин розвинувся до компанії «[[Radioplane Company]]». Денні вважав, що його не дорогі РК літаки могли бути корисними для тренування протиповітряних зенітників і в 1935 він презентував армії США прототип дрона мішені, RP-1. Денні також купив розробку Уолтера Райтера в 1938 і почав продавати її авіалюбителям під назвою «Dennymite», продемонструвавши її також Армії як RP-2, і також наступні його модифікації RP-3 і RP-4 в 1939. В 1940, Денні і його партнери отримали військовий контракт на свій радіо керований літак RP-4, який став носити назву [[Radioplane OQ-2]]. Вони виготовили близько п'ятнадцяти тисяч дронів для армії під час Другої Світової Війни. |
|||
У 1941 році Японія здійснила напад на порт Перл-Гарбор що на Гаваях, і США офіційно вступили в Другу світову війну. Це послугувало поштовхом для неймовірного зростання "Radioplane Company": за період Другої світової його компанія поставила армії США більше 15 тисяч безпілотників, що зробило компанію Денні першим у світі масовим виробником БПЛА. |
|||
Вони створювалися на заводі [[Van Nuys|Ван Найс]], на якому в 1944 військовий фотограф [[Девід Коновер]] зустрів молоду дівчину на ім'я Норма Джин, і повірив в її потенціал моделі. Це «відкриття» зробило Джин популярною, яка згодом змінила своє ім'я на [[Мерілін Монро]]. |
|||
БПЛА створювалися на заводі Van Nuys (укр. ''ван найс'') в Каліфорнії<ref>https://www.modelaircraft.org/sites/default/files/DennyReginaldLeigh.pdf</ref>. В 1944 році на завод приїхав військовий фотограф,сержант [[Девід Коновер]], який був другом Реджинальда, щоб зробити привабливі знімки самовідданого тилу, який невтомно допомагає армії. Девід одразу помітив фотогенічну молоду жінку, яка працювала над моделлюлітака OQ-3, і запитав її, чи вона не проти позувати для його фото. Кажуть, 19-річна Норма Джин запитала його: «Я справді фотогенічна?" Девід вважав, що так. Ці перші комерційні фотографії стали початком приголомшливої кар'єри цієї працівниці заводу, особливо після того, як вона стала блондинкою та змінила ім'я на [[Мерілін Монро]]<ref>https://www.modelaircraft.org/sites/default/files/DennyReginaldLeigh.pdf</ref>. |
|||
Винахідником радіокерованого літака, який міг літати за зоною видимості був Едвард M. Соренсен, принаймні він перший мав патент США. Це був перший літак в якому був наземний термінал керування, з якого можна було дізнатися що робить літак, його швидкість набору, висоту, крен, напрям, обороти мотора і інше. Без цих патентів ранні радіо керовані літаки могли літати лише в зоні видимості пілота, що керував знаходячись на землі.<ref>US Patent 2,490,844 filed in May of 1940; Patent 2,408,819 filed May 16, 1940 and patent 2,482,804 filed May 16, 1940</ref> |
Винахідником радіокерованого літака, який міг літати за зоною видимості був Едвард M. Соренсен, принаймні він перший мав патент США. Це був перший літак в якому був наземний термінал керування, з якого можна було дізнатися що робить літак, його швидкість набору, висоту, крен, напрям, обороти мотора і інше. Без цих патентів ранні радіо керовані літаки могли літати лише в зоні видимості пілота, що керував знаходячись на землі.<ref>US Patent 2,490,844 filed in May of 1940; Patent 2,408,819 filed May 16, 1940 and patent 2,482,804 filed May 16, 1940</ref> |
||
Версія за 03:58, 6 лютого 2024
 | Ця стаття є кандидатом на вилучення. Ознайомитися та долучитися до обговорення цієї номінації можна на сторінці Вікіпедія:Статті-кандидати на вилучення/10 січня 2024. Доки воно триває, Ви можете працювати над покращенням цієї статті, але не прибирайте це повідомлення. Для отримання додаткової інформації про підстави вилучення див. критерії вилучення статей.
|
 | Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. |
Безпілотний літальний апарат (БЛА) — тип літаючих апаратів, який не має на борту пілота або пасажирів. До класу БЛА відносяться автономні дрони і дистанційно керовані апарати. В 21-му столітті технології досягли такого рівня, який дозволив БпЛА розширити зону свого застосування в багатьох сферах авіації.
БпЛА відрізняється від крилатих ракет тим що БЛА це багаторазовий апарат який повертається після місії, в той час як ракета повинна влучити в ціль. Військовий БЛА може нести на борту бойові снаряди, в той час як крилата ракета сама є бойовим снарядом.
Ранній розвиток
Австрійські повітряні кулі
Найперший зареєстрований випадок використання безпілотних апаратів для ведення бойових дій стався 22 серпня 1849, коли австрійські збройні сили атакували італійське місто Венеція непілотованими повітряними кулями із вибуховими речовинами, які стали відомими в історії як Австрійські повітряні кулі. Як відомо деяка кількість повітряних куль запускалася з австрійського корабля Вулкано. Хоча деякі кулі відпрацювали успішно і доставили бомби, інші потрапили до умов зміни вітру і вибухнули над австрійськими позиціями. Це трапилося при першому запуску коли вітер був не вдалий для австрійських сил 12 липня 1849[1] Австрійці розробляли цю систему 66 років від початку виникнення ідеї в 1783. Видання The Presse, Відень, Австрія, писало: «Венеція буде бомбардуватися з повітряних куль, оскільки лагуни не дають наблизитися артилерії. П'ять куль, кожна в 5.7 метрів в діаметрі, побудовані в Тревізо. При вдалому попутному вітрі повітряні кулі будуть запущені і спрямовані наскільки це можливо ближче до Венеції, аби досягти вертикальної позиції над містом, після чого вони будуть приводитися в дію за допомогою електромагнітних засобів, що складається із довгого ізольованого мідного дроту із великою гальванічною батареєю аби потрапити по будівлях. Бомба падає перпендикулярно і вибухає при досягненні землі.»[2] Ці повітряні кулі не зовсім відповідають сучасному визначенню БЛА, після того як були винайдені перші крилаті апарати.
Перша Світова Війна
Перші безпілотні літаки були створені одразу після Першої Світової Війни. На початку, використовувалися радіо керовані технології на основі винаходів A. M. Лоу, це був Ruston Proctor Aerial Target створений в 1916.[3] Розвиваючись далі він почав використовуватися проти дирижаблів Цепелін. Незабаром після цього, 12 вересня, Hewitt-Sperry Automatic Airplane, відомий як «літаюча бомба» здійснив свій перший виліт, демонструючи концепцію безпілотного літального апарату. Наміром було використовувати їх як «повітряні торпеди», що стало ранніми версіями сьогоднішніх крилатих ракет. Керування здійснювалося за допомогою гіроскопів створених Елмером Сперрі що створив компанію Sperry Gyroscope Company.[4]
Пізніше, в листопаді 1917 р., Американською армією був запущений Автоматичний Літак. Це стало початком створення військового проекту з побудови «повітряної торпеди», в результаті чого було створено Kettering Bug, який здійснив перший політ в 1918. Хоча революційна технологія Bug була успішною, застосування її у війні було не на часі, оскільки вона скінчилася до того як він був повністю розроблений і впроваджений.[5]
Міжвоєнний період
Після Першої світової війни, три літаки Standard E-1 були перетворені в дрони.[6] RAE Larynx була першою крилатою ракетою, що мала форму невеликого літака моноплана, яка могла запускатися з бойового літака і була керована автопілотом; вона випробовувалася в період між 1927 і 1929 рр. Військово-морськими силами Великої Британії. Перші успіхи у створенні безпілотних літаючих апаратів привели до створення радіокерованих безпілотних цільових літаків в Британії і США в 1930-х роках. В 1931, Британія розробила радіо керовану ціль Fairey Queen на основі гідролітака Fairey IIIF, побудувавши не велику серію із трьох, в 1935 послідували експерименти з творення більшої кількості інших РК цілей, «DH.82B Queen Bee», була отримана на основі біплану De Havilland Tiger Moth. Вважають що назва «Queen Bee» (королівська бджола) привела до появи терміну «дрон» в контексті безпілотних літаків, зокрема, радіокерованих. В цей період, Військово-морські сили США, продовжували роботу яка брала свій початок із 1917, також експериментували із раідокерованими літаками. В 1936, голова дослідницької групи використав термін «дрон» як назву для радіокерованої повітряної цілі.[7]
Друга Світова Війна
.jpg)
Реджинальд Денні і Радіолітак
Першим великомасштабне виробництво, спеціально розроблених дронів було створено Реджинальдом Денні. Він служив у Британському Королівському льотному корпусі під час Першої Світової Війни і після війни, в 1919, іммігрував до Сполучених Штатів в пошуках успіху в Голлівуді як актора. Денні зробив своє ім'я як актор, але крім акторської роботи, він проявляв цікавість до радіокерованих моделей літаків в 1930-х. Він і його ділові партнери створило компанію «Reginald Denny Industries» і відкрили магазин моделей літаків в 1934 на Голлівудському Бульварі, який називався «Reginald Denny Hobby Shops».[8]
Його магазин розвинувся до компанії «Radioplane Company». Денні вважав, що його не дорогі РК літаки могли бути корисними для тренування протиповітряних зенітників і в 1935 він презентував армії США прототип дрона мішені, RP-1. Денні також купив розробку Уолтера Райтера в 1938 і почав продавати її авіалюбителям під назвою «Dennymite», продемонструвавши її також Армії як RP-2, і також наступні його модифікації RP-3 і RP-4 в 1939. В 1940, Денні і його партнери отримали військовий контракт на свій радіо керований літак RP-4, який став носити назву Radioplane OQ-2. Вони виготовили близько п'ятнадцяти тисяч дронів для армії під час Другої Світової Війни.
Вони створювалися на заводі Ван Найс, на якому в 1944 військовий фотограф Девід Коновер зустрів молоду дівчину на ім'я Норма Джин, і повірив в її потенціал моделі. Це «відкриття» зробило Джин популярною, яка згодом змінила своє ім'я на Мерілін Монро.
Винахідником радіокерованого літака, який міг літати за зоною видимості був Едвард M. Соренсен, принаймні він перший мав патент США. Це був перший літак в якому був наземний термінал керування, з якого можна було дізнатися що робить літак, його швидкість набору, висоту, крен, напрям, обороти мотора і інше. Без цих патентів ранні радіо керовані літаки могли літати лише в зоні видимості пілота, що керував знаходячись на землі.[9]
Повітряні торпеди
Морські сили США почали експериментувати з радіо керованими літаками під час 1930-х, що також призвело до появи дрона Curtiss N2C-2 в 1937. Літак N2C-2 був дистанційно керованим із іншого літака, який називався TG-2. Протиповітряний дрон N2C-2 використовувався як ціль в 1938.[10]
The ВПС Армії США (USAAF) прийняли N2C-2 на озброєння в 1939.[10] Застарілі літаки вводилися в експлуатацію під назвою «A-series» як повітряні мішені. Оскільки літера «A» також використовувалася для «ударних (Атакувальних)» літаків, згодом «повнорозмірні цілі» почали маркуватися як «PQ». USAAF придбала сотні дронів-мішеней Culver «PQ-8», які були радіокерованими версіями охайних маленьких двомісних цивільних літаків Culver Cadet, і тисячі вдосконалених Culver PQ-14 Cadet, що були послідовниками PQ-8. США також використовували РК літаки як важкі бомбардувальники, такі як модифіковані B-17 Flying Fortress і B-24 Liberator, у бойовій операції Афродита невеликого масштабу під час Другої Світової Війни де вони використовувалися як дуже великі повітряні торпеди, хоча це не мало значного успіху а також призвело до втрати льотних екіпажів, включаючи Джозефа П. Кеннеді молодшого
«TDN-1» був безпілотним дроном, розробленим в 1940. TDN був здатний доставити бомбу вагою в 1,000-функтів, але ніколи не мав бойового застосування.
В 1941 завод Naval Aircraft Factory випускав бойовий дрон «Project Fox» на якому була встановлена телевізійна камера виробництва RCA і телевізійний екран оператора на літаку TG-2 з якого керували дроном.[10] У квітні 1942 дрон успішно провів торпедну атаку на військовий ескадрений міноносець на відстані 20 миль від літака TG-2, з якого керувався.[10] Інший бойовий дрон-смертник успішно влучив у ціль, яка рухалася на швидкості дев'яти вузлів.[10] Бюро Аеронавтики військово-морських сил потім запропонувало програму по впровадженню телевізійно-оснащених дистанційно керованих дронів в кількості 162 керуючих літаків і 1,000 штурмових безпілотників.[10]
Пульсуючі реактивні двигуни
Корпорація McDonnell побудувала мішень із пульсуючим реактивним двигуном, що називалася TD2D-1 Katydid, згодом були випущені моделі KDD-1 і KDH-1. Це були машини видовженої форми із повітряним запуском із прямим крилом закріпленим по середині, V-подібним хвостом і реактивним пульсуючим двигуном. Літак Katydid був розроблений в середині війни і невелика кількість була введена в експлуатацію військово-морськими силами США.
Після війни, військово-морські сили придбали невелику кількість іншої реактивної мішені, серії Curtiss KD2C Skeet. це була інша видовженої форми машина, із реактивним пульсуючим двигуном в середині фюзеляжу і забором повітря у носі літака. Він мав прямі, низько встановлені крила із округленими закінцівками, і хвіст із трьома вертикальними поверхнями.
Холодна Війна
Еволюція дронів-мішеней
В період після Другої Світової Війни, Радіолітак (Radioplane) продовжив свій успіх із наступним дроном-мішенню під назвою OQ-2, який було оснащено поршневим двигуном, який був також відомий як сімейство Базових Навчальних Мішеней (англ. Basic Training Target - BTT) (найменування BTT не існувало до 1980-х років, але використовується тут для вирішення плутанини з позначеннями), до яких входили моделі OQ-19/KD2R Quail і the MQM-33/MQM-36 Shelduck. БНМ залишалися у використанні до кінця 20-го століття. Першим дроном, який був перетворений із мішені в дрон розвідник поля бою для проведення роздвідувальних фото місій була версія літака MQM-33 розробленого для армії США в середині mid-1950-х, в результаті було створено RP-71,[11] згодом перейменований в MQM-57 Falconer.
Американські військові придбали і ряд інших безпілотних літальних апаратів багато в чому схожих на дрони Radioplane.
Ядерні випробування
В 1946, вісім літаків B-17 Flying Fortress були перетворені американською армією в дрони для збору радіоактивних замірів даних. На зльоті по посадці вони керувалися за допомогою передавача встановленому на джипі, а під час польоту за допомогою передавача на іншому літаку B-17. Вони були використані в Атолі Бікіні (Операція Crossroads) аби зібрати вимірювання в середині радіоактивної хмари. Під час випробування Бейкер, два дрони пролетіли прямо над вибухом; коли до них досягла ударна хвиля, обидва набрали висоту, а той що летів нижче було пошкоджено. ВМС США провели подібні випробування із застосуванням дронів Grumman F6F Hellcat. Дрони B-17 аналогічним чином були використані в Операції Sandstone у 1947, і в Операції Greenhouse у 1951. В останньому з цих тестів також було використано реактивні літаки Lockheed P-80 Shooting Star, які були перероблені у дрони компанією Sperry Corporation; однак, така складна система мала досить велику кількість аварій. Один із дронів B-17, під бортовим номером 44-83525, зараз знаходиться на реставрації на авіабазі Девіс-Монтен.
Рекогностування, розвідувальні платформи
Наприкінці 1950-х, разом із Falconer, армія США придбала інший розвідувальний літальний апарат, Aerojet-General SD-2 Overseer. Він мав схожу конфігурацію що і Falconer, але який мав V-хвіст і був в два рази важчим.
Успіх дронів-мішеней призвів до їх використання в інших операціях. Добре перевірений Ryan Firebee був хорошою платформою для таких експериментів, а випробування по перетворенню його у розвідувальний апарат виявився досить успішним. На базі Firebee народилася серія розвідувальних дронів, Ryan Model 147 Lightning Bug, використовувався США як шпигун у Північному В’єтнамі, Комінустичному Китаї, і Північній Кореї в 1960-х і на початку 1970-х.
Літаки Lightning Bugs були не єдиними дальніми розвідувальними літаками розробленими в 1960-х. США розроблювало і інші, більш спеціалізовані розвідувальні апарати: Ryan "Model 154", Ryan і Boeing "Compass Copes", а також Lockheed D-21, всі з них мали більшу або меншу ступінь секретності.[12]
СРСР також розробляв декілька розвідувальних дронів, але оскільки багато з програм Радянського Союзу були засекречені, детальні відомості про літаки не ясні і суперечливі.
Сучасна ера
БПЛА поля бою UAVs
Ставлення щодо БПЛА, які часто розглядалися лише як ненадійні і дорогі іграшки, значно змінилася в їх користь після перемоги Повітряних сил Ізраїлю над Сирійськими Повітряними силами в 1982. Скоординоване використання БПЛА поруч із пілотованими літаками дозволило державі швидко знищити десятки Сирійських літаків із мінімальними втратами. Ізраїльські дрони використовувалися як електронні приманки, глушіння електронних сигналів а також для відео трансляції реального часу.[13]
Армія США вступає в нову еру де БПЛА є важливими для радіоелектронної розвідки SIGINT, або повинні оснащенні системами радіоелектронної протидії і повинні бути в широкому використанні з 2010, при чому БПЛА керуються і передають дані за допомогою цифрових каналів даних із високою пропускною здатністю в реальному часі, що забезпечують зв'язок з платформами на землі, повітрі, морі і в космосі. Тенденція уже виникла перед тип як США взяла участь у Війні в Афганістані в 2001, але набула значного прискорення через використання БПЛА у тій війні. БПЛА Predator RQ-1L (General Atomics) був першим літаком, який було розгорнуто на Балканах в 1995 і Іраку в 1996 і довів свою ефективність у Війні в Іраку так само як і в Афганістані.
Міні і мікро БПЛА
Іншим типом БПЛА, що набирає популярності є мініатюрні БПЛА, від "Мікро-БПЛА" і Міні БПЛА.
В 2000 році невдалі зусилля DARPA із розробки MAV продемонстрували, що 15-сантиметровий БПЛА надто замалий, щоб бути корисним, принаймні, у короткостроковій перспективі. Крім труднощів розробки MAV, лише деякі конструкції адекватно вирішували питання управління. Невеликий розмір MAV робив дистанційне керування непрактичним, оскільки мікролітальні апарати не могли нести достатньо потужні бортові передавачі, щоб забезпечити дистанційне керування (пілот наземної станції не може його бачити далі 100 метрів). Тому дослідники зосередилися на повністю автономному польоті MAV. Одним із таких пристроїв, який з самого початку розроблявся як повністю автономний MAV, був біонічний Entomopter.
Можливо основою появи мініатюрних дронів, які літатимуть «по-комашиному» у майбутньому стане технологія LAZA (Liquid-amplified Zipping Actuator [Архівовано 28 січня 2022 у Wayback Machine.]). Завдяки LAZA дрон може махати крилами без шестерень та інших обертових механізмів[14].
БПЛА з великим радіусом дії
Думка про створення БПЛА, який міг би триматися в повітря довгий час гружляла декадами, але практично стала можливою для втілення лише в 21-му столітті. БПЛА з довготривалим польотом зараз вже в повному використанні як при польотах на малих висотах так і на великих, останні іноді мають назву англ. "high-altitude long-endurance (HALE)" (висотні великої тривалості польоту).[15]
Сонячна енергія
В 1980их, велика увага почала приділятися літакам на сонячній енергії. Елементи сонячної фотовольтаїки, не є дуже ефективними, і кількість енергії, що виробляється Сонцем на одиницю площі відносно невелика. Літак на сонячних батареях повинен бути максимально полегшений аби малопотужні електричні мотори могли б здійняти його над землею. Такий літак було створено на змаганнях Kremer Prize і пілотувався людиною. На початку 1970-х, Д-р. Пол B. Маккреді (англ. Dr. Paul B. MacCready) і його компанія AeroVironment зробили новий погляд на це змагання, і розробили незвичайний літак, "Gossamer Condor", аби отримати нагороду Kremer Prize 23 серпня 1977.
Примітки
- ↑ Remote Piloted Aerial Vehicles. monash.edu. Архів оригіналу за 20 травня 2017. Процитовано 1 квітня 2015.
- ↑ Scientific American, March 1849
- ↑ Taylor, A. J. P. Jane's Book of Remotely Piloted Vehicles.
- ↑ Pearson, Lee: Developing the Flying Bomb (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 1 лютого 2013. Процитовано 9 травня 2017.
- ↑ Kettering Bug. daviddarling.info. Архів оригіналу за 23 грудня 2014. Процитовано 1 квітня 2015.
- ↑ Donald, David, ed. Encyclopedia of World Aircraft (Etobicoke, Ontario: Prospero Books, 1997), p.854, «Standard aircraft».
- ↑ Howeth: Chapter XL (1963). earlyradiohistory.us. Архів оригіналу за 18 березня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
- ↑ Reginald Denny (1891-1967) - Aviation Pioneer. monash.edu.au. Архів оригіналу за 20 липня 2009. Процитовано 1 квітня 2015.
- ↑ US Patent 2,490,844 filed in May of 1940; Patent 2,408,819 filed May 16, 1940 and patent 2,482,804 filed May 16, 1940
- ↑ а б в г д е Fahrney, Delmar S., RADM USN «The Birth of Guided Missiles» United States Naval Institute Proceedings December 1980 pp.54–60
- ↑ "Pilotless Photo Drone Takes Aerial Pictures" Popular Mechanics, June 1956, p. 144 bottom article.
- ↑ Greg Goebel (1 лютого 2012). [6.0] The Road To Endurance UAVs. Unmanned Aerial Vehicles: USA. Vectors. Архів оригіналу за 10 лютого 2008. Процитовано 4 вересня 2012.
- ↑ A Short History of Unmanned Aerial Vehicles (UAVs). draganfly.com. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
- ↑ Helps, Tim; Romero, Christian; Taghavi, Majid; Conn, Andrew T.; Rossiter, Jonathan (2 лютого 2022). Liquid-amplified zipping actuators for micro-air vehicles with transmission-free flapping. Science Robotics. Т. 7, № 63. doi:10.1126/scirobotics.abi8189. ISSN 2470-9476. Архів оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 19 березня 2022.
- ↑ This article contains material that originally came from the web article Unmanned Aerial Vehicles [Архівовано 2012-01-11 у Wayback Machine.] by Greg Goebel, which exists in the Public Domain.