Щербицький Володимир Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Васильович Щербицький
Володимир Васильович Щербицький

COA Ukrainian SSR.png 10-й Перший Секретар ЦК КПУ Flag of Ukrainian SSR.svg
Час на посаді:
25 травня 1972 — 28 вересня 1989
Попередник Петро Юхимович Шелест
Наступник Володимир Антонович Івашко

Народився 17 лютого 1918(1918-02-17)
Верхньодніпровськ, Катеринославська губернія, УНР (нині Дніпропетровська область)
Помер 16 лютого 1990(1990-02-16) (71 рік)
Київ, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСР
Національність українець
Політична партія КПУ
Дружина Рада Гаврилівна (дівоче прізвище — Жеромская) (1923)
Діти син Валерій (1946–1991) і дочка Ольга (1953)
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці Герой Соціалістичної Праці Ленінська премія
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Жовтневої Революції Орден Жовтневої Революції Орден Вітчизняної війни I ступеня
Медаль «За відвагу»
Секретар ЦК КПУ В.В. Щербицький зустрічає Індіру Ганді у Києві, 1982. Фото О.Т.Бормотова.

Володи́мир Васи́льович Щерби́цький (* 17 лютого 1918, Верхньодніпровськ, Катеринославська губернія, УНР (нині Дніпропетровська область) — 16 лютого 1990, Київ) — радянський партійний і державний діяч.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 17 лютого 1918 року в українській родині.

Навчався в Дніпропетровському хіміко-технологічному інституті, після закінчення якого (1941) працював інженером-механіком.

Від 1948 року на партійній роботі. Від 1955 року перший секретар Дніпропетровського обкому КПУ, з 1957 року член Секретаріату ЦК КПУ; з травня 1972 року, після усунення Петра Шелеста перший секретар ЦК КПУ, одночасно з 1961 року — член ЦК КПРС і з 1971 року член Політбюро ЦК КПРС. З 1955 року депутат Верховної Ради УРСР, з 1958 — СРСР, З травня 1972 року член Президії обидвох Верховних Рад. В 19611963 та 19651972 роках — Голова Ради Міністрів.

З ім'ям Щербицького пов'язане посилення русифікації України (під приводом здійснення процесу «злиття націй»), суворе переслідування діячів українського дисидентства, яке призвело фактично до його розгрому; зокрема з його ініціативи партійні з'їзди в Україні та вся діяльність партійного й державного апарату велася російською мовою. Повністю підтримував політичний курс генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва, не чинив опору обмеженню прав УРСР. Після приходу до влади М. Горбачова 1 березня 1985 р. не підтримав «перебудову». Щербицький дозволив будівництво на території республіки низки АЕС, в тому числі й Чорнобильської, у перші дні аварії на ЧАЕС намагався приховати трагедію. У період Щербицького 20 квітня 1978 р. було прийнято нову Конституцію УРСР.

Правління Щербицького припало переважно на період розвиненого соціалізму, в цей час радянська економіка, переважно завдяки налагодженню постачання сировинних енергоносіїв до Західної Європи, функціонувала більш-менш стабільно, тому рівень життя жителів СРСР виріс, у порівнянні з попередніми періодами.

Була здійснена докорінна технічна модернізація легкої та харчової промисловості[Джерело?]. Велося інтенсивне містобудування, майже в кожному населеному пункті УРСР будувалися багатоповерхові житлові будинки за типовими проектами, великі міста забудовувалися цілими мікрорайонами та житловими масивами таких будівель. Зазвичай такі житла були позбавлені будь-яких естетичних якостей, низьким був і технічний рівень будівництва. Натомість продовжувалося інтенсивне будівництво монументів та споруд в стилі соцреалізму, що мали пропагандистське значення для диктатури компарітї. За наказом Щербицького у Києві було збудовано меморіальний комплекс «Український музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр.» (відкритий 9 травня 1981 р.), музей В. Леніна, хоча Ленін ніколи не був у Києві, монумент Жовтневої площі на честь Жовтневого перевороту, здійснено реконструкцію Хрещатика. Щербицький підтримував розвиток спорту, особливо ФК «Динамо». Депутат Верховної Ради від Верхньодніпровського виборчого округу.

28 вересня 1989 — Щербицький пішов у відставку з поста першого секретаря Компартії України внаслідок звільнення пленумом ЦК КПУ у зв'язку з похилим віком. Наступником став Володимир Івашко.

У сучасному Дніпропетровську його іменем названо вулицю (з лютого 2003 р.). Помер у 1990 році, офіційно від запалення легенів, за твердженнями деяких істориків (Гаманюк М.I.) ймовірно покінчив життя самогубством.[1]

Сім'я[ред.ред. код]

Дружина — Рада Гаврилівна (дівоче прізвище — Жеромська), 1923 р. н. Їхній шлюб зареєстровано 13 листопада 1945 року о 13 годині у Тбілісі, де в той час 27-річний капітан Щербицький служив у танковій бригаді Закавказького військового округу. Всупереч марновірствам, їхній шлюб виявився довгим і щасливим. Діти: дочка Ольга, син Валерій.

Відзнаки та нагороди[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • (рос.) Врублевський В. К. Владимир Щербицкий: записки помощника: слухи, легенды, документы. – К., 1993. – 254 с.
  • (рос.) Власенко А. К. В.В.Щербицкий и его время. – Харьков, 2009. – 319 с.

Публікації[ред.ред. код]