Суонсі

Суонсі англ. Swansea
герб
Панорама міста Панорама міста
Основні дані
51°37′00″ пн. ш. 3°57′00″ сх. д.
Країна	Велика Британія
Регіон	Уельс
Столиця для	Західний Гламорган і Свонсі
Засновано	1158
Площа	48,05 км²
Населення	169 880 осіб (2001)
· густота	3536 осіб/км²
Географічна зона	Gower Peninsulad, Swansea Bayd
Водойма	Swansea Bayd, River Tawed
Назва мешканців	араб. سَوَنْزِيٌّ і араб. أَبَرْتَوِيٌّ
Міста-побратими	Мангайм (1957), Феррара, Корк, Наньтун, По, Ухань, Бидгощ
Телефонний код	(+44) 01792
Часовий пояс	UTC+0
GeoNames	2636432
OSM	↑58437 ·R (Уельс, Свонсі)
Поштові індекси	SA1-SA7
Міська влада
Вебсайт	swansea.gov.uk
Мапа
Суонсі у Вікісховищі

Суо́нсі, Сво́нсі також Абертаве (англ. Swansea, валл. Abertawe) — муніципальне, графське та парламентське місто (боро) і морський порт, розташований на південному узбережжі Уельсу (Кімру). Адміністративний центр області Свонсі. Населення міста становить 169 880 осіб (2001).

Назва

Витоки Свонсі як населеного пункту сягають невеликого поселення скандинавських мореплавців у гирлі річки Таве, відомого під назвами Sweynessie, Sueinesea та Sweinesei, що означає «острів Свейна». Валлійська назва Abertawe вказує на гирло (елемент aber) річки Таве.

Історія

У середньовіччі Свонсі став комерційним та адміністративним центром коммота (адміністративної одиниці) Гур (англійською — Гауер). Місто мало стратегічно важливе розташування, що дозволяло активно експлуатувати економічний потенціал річки. Водночас зростало значення Свонсі як ярмаркового та ринкового містечка для великого регіону, і у XII ст. воно отримало статус боро.

Протягом XIV ст. розвиток міста та порту тривав, а замок був модернізований. Проте, як і багато інших міст, Свонсі зазнало значних руйнувань під час повстання Овайна Гліндура, а його населення скоротилося внаслідок епідемій чуми.

Після прийняття Актів про унію (1536–1543) Свонсі увійшло до складу графства Гламорган (Морганнуг). Економічний розвиток міста продовжувався завдяки пожвавленню морської торгівлі та незмінній ролі Свонсі як центру місцевої комерції.

Саме розвиток промисловості у XVIII ст. призвів до найбільш стрімкого періоду економічного піднесення Свонсі. До міста було легко дістатися з півострова Корнуолл, а завдяки багатим запасам вугілля як у самому місті, так і в його околицях, нижня частина долини Свонсі перетворилася на центр мідноливарної промисловості світового значення. Паралельно розвивалися й інші галузі, зокрема цинкова промисловість. Більше того, Свонсі — особливо райони на сході міста — стало центром лудильного виробництва (виготовлення білої жерсті), орієнтованого переважно на експортні ринки. Внаслідок промислової експансії, особливо через зростання обсягів виплавки міді та торгівлі білою жерстю (лудженим залізом), розвиток Свонсі як міжнародного порту набув нових масштабів. Хоча протягом XVIII ст. потужностей порту все ще бракувало, у період між 1820 та 1914 роками було проведено значну модернізацію. Це призвело до будівництва масштабних доків. На західному березі річки Таве були споруджені Північний док (North Dock) та Південний док (South Dock), а на східному березі згодом з'явилися док Принца Уельського (Prince of Wales Dock), Королівський док (King’s Dock) та док Королеви (Queen’s Dock). Ці інженерні вдосконалення дозволили Свонсі закріпити статус одного з найважливіших морських вузлів тогочасної Британії, обслуговуючи величезний потік промислового експорту.

Наприкінці XIX ст. розвиток Свонсі як комерційного центру також ішов швидкими темпами. Місто постало як великий центр роздрібної торгівлі, а його важливість у металургійній промисловості відобразилася у заснуванні Металургійної біржі Свонсі у 1887 році. Культурний та соціальний розвиток міста також продовжувався у цей час. Граматична школа Свонсі (Bishop Gore School), спочатку заснована у 1682 році, була знову відкрита у 1852 році. Королівський інститут Південного Уельсу (The Royal Institution of South Wales), заснований у 1835 році, надав новий вимір інтелектуальному життю міста, а пізніше Художня галерея Глінна Вівіана (Glynn Vivian Art Gallery), відкрита у 1909 році, дала місту новий центр образотворчого мистецтва. Розвиток технічної освіти призвів до створення окремого технічного коледжу в 1910 році, а також Свонсі могло похвалитися педагогічним коледжем. У 1920 році Свонсі стало домівкою для четвертого коледжу-засновника Університету Уельсу (University of Wales), який переїхав до парку Сінглтон в 1923 році. Сінглтон також мав стати найбільшим серед низки вражаючих парків, що утримувалися корпорацією.

Спільно з іншими промисловими містами, Свонсі спостерігало наслідки депресії міжвоєнних років, особливо в таких громадах, як Моррістон (Трефоріс), Ллансамлет, Ландор (Гландур) та Сент-Томас, які покладалися на важку промисловість, хоча на заході міста існували осередки значного багатства, що підтримувалися переважно значенням Свонсі як адміністративного, освітнього та комерційного центру південно-західного Уельсу. Водночас було ефективно використано державну допомогу для ініціювання великих схем ліквідації нетрів, що призвело до знесення багатьох перенаселених та антисанітарних помешкань поблизу центру міста та будівництва муніципальних мікрорайонів, таких як Таунхілл та Мейхілл.

Свонсі зазнало значних руйнувань внаслідок дій нацистів під час Другої світової війни. Велика частина центру міста була повністю знищена, що супроводжувалося значними людськими втратами. Тривале завдання з реконструкції після розрухи здійснювалося в час величезних соціальних та економічних змін. Занепад традиційної структури важкої промисловості, зокрема закриття багатьох малих і середніх лудильних заводів та вугільних шахт, означав, що центр тяжіння цих галузей тепер опинився за межами міста, хоча Свонсі й надалі залишалося важливою виробничою базою. Протягом того самого періоду тривав відтік населення за межі центру міста. Муніципальна рада побудувала великі державні житлові масиви в таких районах, як Пенлан та Клейз, а також відбувався значний приватний розвиток у таких районах, як Скетті, Кіллей та Мамблз. Як частина реконструкції міста, були внесені серйозні зміни в планування центру міста, що стало можливим переважно завдяки знесенню пошкодженої власності та деяких визначних пам'яток, таких як вікторіанський залізничний вокзал на березі моря, а також млин Вівера — архітектурно значуща будівля із залізобетону. Їхнє місце зайняли амбітні об'єкти, такі як торговий центр Quadrant, центр дозвілля Свонсі (LC, Swansea), Морський квартал (Maritime Quarter, Swansea) та великий торговий парк, які розглядалися як важливі рушії економічного відродження.

Межі Свонсі значно розширилися протягом XX ст. Внаслідок реорганізації місцевого самоврядування у 1974 році півострів Гауер (Гур) — територія, визнана Об'єктом видатної природної краси (National Landscape), — був включений до складу нового міста Свонсі. У 1996 році межі були розширені ще більше, щоб охопити велику частину колишнього боро Ліу Веллі; це було вкрай суперечливе рішення, яке спричинило значні зміни в соціальному, економічному та мовному профілі Свонсі.

Мова

Незважаючи на те, що протягом XIX та XX ст. Свонсі було переважно англомовним, його традиційне положення як метрополії західних промислових долин південного Уельсу та прилеглих сільських районів західного Уельсу забезпечило лінгвістичну мережу для підтримки усталеної валлійськомовної меншини в районах самого міста. Як наслідок, «валлійська мова Свонсі» є впізнаваним діалектом, що характеризується, наприклад, calediad або «оглушенням» приголосних -b-, -d-, -g- перед останніми складами деяких слів, як-от creti замість стандартного credu («вірити»). Валлійська мова Свонсі утворює континуум з іншими південними та західними регіональними діалектами, такими як діалекти Лланеллі, Лландейло, Кумаман, Кум-Таве та Кум-Недд. На противагу цьому, валлійська громада Кардіффа (Каердідд) не стала домівкою для самобутнього валлійського діалекту, а валлійська мова Кардіффа не утворює континууму з місцевими формами, що збереглися в межах його ринкової зони в Ронді чи Мертір-Тідвілі. За переписом 2001 року відсоток носіїв валлійської мови у Великому Свонсі становив 45%. Вищі концентрації в регіоні Свонсі були зафіксовані в Гваун-Кае-Гурвен (68%), Кумлінфелл (68%), Нижньому Брінамані (68%) та Істаліфері (54%).

Цікавинки

Залізниця Суонсі і Мамблза, що діяла з 1806 року до 5 січня 1960 року — перша залізниця з регулярними пасажирськими перевезеннями у світі і одна з найперших залізниць у світі взагалі. На початку XX століття залізниця набула характеру приміського трамвая.

Всесвітньо відомий поет Ділан Томас, що народився у Суонсі, називав місто «потворно-милим» (ugly-lovely town)

Відомі особистості

У поселенні народилися:

• Рут Меннінг-Сендерс (1886—1988) — британська поетеса та письменниця.
• Ділан Томас (1914-1953) — валлійський поет та письменник.
• Расел Ті Девіс (нар.1963) — сценарист BBC, найбільш відомий своєю роботою над відновленим серіалом Доктор Хто у 2005-2009 роках
• Кетрін Зета-Джонс (нар. 1969) — британська та голлівудська акторка.

Література

• Davies, J. (1993). A history of Wales. Penguin Books.
• Thomas, N. L. (1965). The story of Swansea's markets : a history of their early beginnings down to the present day. Self Published.
• Williams, G. (Ed.). (1990). Swansea: An illustrated history. Christopher Davies.