Сімович Роман Аполлонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Рома́н Аполло́нович Сімо́вич (* 28 лютого 1901, Снятин, повіт Королівства Галичини та Володимирії у складі Австро-Угорщини — † 1984, Львів) — один із найвидатніших композиторів західно-української музики ХХ століття, громадський діяч, викладач. Заслужений діяч мистецтв України (1954), професор Львівської державної консерваторії (1963), відомий громадськості нашої країни як видатний представник українського симфонізму.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 28 лютого 1901 в м. Снятині, нині Івано-Франківської області. Через три роки сім'я Сімовичів переїхала до м. Кіцманя сусідньої Чернівецької області, де батько працював викладачем гімназії. Тут майбутній композитор одержав початкову і середню освіту. Навчання музики, яке почалося разом із загальноосвітнім, було досить несистематичним, а потім і зовсім перервалося у зв'язку з подіями Першої світової війни.

Після розвалу австро-угорської монархії Сімович разом з батьками повертається в Снятин. Тут 1919 року закінчує гімназію. Бере активну участь в хоровому і драматичному гуртках, продовжує поглиблювати свої музичні знання. До цього етапу відносяться перші творчі спроби, які, на жаль, не збереглися.

1921 року Сімович їде у Берлін, де вступає у Вищу агрономічну школу, яку закінчує 1925 і відразу ж вступає до Краківської консерваторії по двох спеціальностях. В роки навчання в консерваторії він написав кілька романсів і фортепіанних п'єс. 1929 року Р. Сімович переїздить до Чехії, продовжує навчання у Празькій консерваторії по класу композиції О. Шіна і фортепіанному факультетах, яку закінчує 1933. Крім цього він закінчив у Празі Школу вищої майстерності у професора Вітезслава Новака. Дипломною роботою композитора була увертюра для симфонічного оркестру «Карнавал».

Повернувшись на батьківщину, у 1936–1939-их Сімович стає викладачем по класу фортепіано і музично-теоретичних дисциплін у Музичного інституту імені Миколи Лисенка у Дрогобичі, а пізніше у Станіславові. До цього періоду відноситься велика кількість його обробок українських народних пісень для хору, соната для фортепіано, п'єси для віолончелі та скрипки, симфонічна поема «До світла». Вже в цьому творі композитор намагався виразити прагнення народу Західної України до вільного життя, до радості й світла.

У 1939–1942-их Сімович працює музичним редактором у радіокомітеті і викладачем Станіславського музичного училища. В роки німецької окупації матеріальне становище композитора було дуже важким. Він переїздить до Львова, де вступає на педагогічну роботу у Професіональну школу.

Великий перелом в житті Р. Сімовича наступає після визволення Львова від фашистської окупації. Композитор пише з ентузіазмом життєрадісні твори різних жанрів. Вже в сонатині для фортепіано, яка писалась 1944 року, він майстерно використовує інтонації українських народних пісень. Всі три частини твору основані на багатому фольклорному матеріалі. Важливим явищем є те, що в другій половині 40-х років Сімович переключається на створення великих музичних форм і працює над ними до останніх днів свого життя.

Свою першу «Гуцульську симфонію» Р. Сімович завершив у травні 1945. Побут людини, її думки і почуття, породжені оточенням, у якому вона знаходиться, — ось що лежить в основі образного змісту симфонії. «Гуцульська симфонія» — один з небагатьох творів композитора, де можна впізнати конкретні гуцульські пісні, які записані автором від старої гуцулки села Космач. А в другій симфонії, яку автор назвав «Лемківською» — барвисті суцвіття народної музики Лемківщини. Тут уже зовсім не впізнати якихось певних народних пісень, зате одразу відчувається своєрідний аромат мистецтва лемків.

Уже в цих симфоніях, особливо в «Гуцульській», одним із провідних стає образ Карпатських гір. Так як могутній Дніпро, оспіваний у багатьох творах, викликає в уяві величний образ українського народу, так і Карпати у творчості Сімовича — персоніфікований образ волелюбних людей, які споконвічно селилися на його схилах. Яскравим підтвердженням цьому є вокально-симфонічна поема Романа Сімовича «В Карпатах», написана для хору та оркестру 1949 року на слова О. Ющенка. Одночасно за роботою над цією вокально-симфонічною поемою композитор працює над остаточним завершенням балету «Сопілка Довбу- ша», розпочатого ще 1946 року. Лібретто «Сопілки Довбуша» втілює сучасну тему, недавно пережиті події війни.

Цікаві знахідки в області симфонізації українського народного танцю, зроблені під час роботи над балетом, Роман Сімович втілив і в симфонічній сюїті «Гуцулка». Частини її — переважно українські народні танці: аркан, коломийка, козачок. В їх основі оригінальні народні мелодії, майстерно розроблені композитором.

З 1945 року Сімович викладає у Львівській державній консерваторії ім. Миколи Лисенка інструментовку, композицію та ряд інших теоретичних дисциплін — гармонію, сольфеджіо, аналіз форм. Питання інструментовки, функції тембру в оркестровій партитурі були в центрі зору митця в його педагогічній діяльності. 1951 йому присвоєно звання доцента. У консерваторському залі, де проводив заняття професор (з 1963) Сімович, стоїть рівна, якась навіть лагідна тиша, він ніколи не підвищує голос, не робить різних зауважень. Учні Романа Аполлоновича, а їх було чимало за 35 років педагогічної діяльності, любили свого вчителя, так само як і він їх. Минали роки, сивий професор пам'ятав не тільки прізвища, але й імена учнів, завжди цікавився їх творчою долею.

Та як би багато часу не забирала педагогічна діяльність Р. Сімовича, головним в його житті залишається творчість. Ранньою весною 1950 Сімович починає писати новий великий твір — третю симфонію, якій дає назву «Весняна». В цей же час він створив симфонічну поему «Довбуш».

Історична тематика ніколи не переставала цікавити композитора. Прикладом цього є четверта симфонія «Героїчна», присвячена Северину Наливайку, симфонічна поема «Максим Кривоніс», фортепіанна фантазія, в якій втілено образ безстрашного полководця і мужнього воїна Петра Сагайдачного. До 100-річного ювілею від дня народження І. Франка композитор пише симфонічну поему «Пам'яті Івана Франка», де головною темою стає мелодія «Вічного революціонера» Миколи Лисенка.

1957 був написаний ще один вагомий твір Романа Сімовича — 5-та симфонія під назвою «Гірська». 1959 року написана кантата «Квітка щастя й волі» на вірші Юрія Шкрумеляка. Цей твір завершує певний період творчості композитора. В цей період у симфонічній творчості Р. Сімовича переважає жанрове начало, оптимістичний, життєрадісний тонус.

Твори 60-х — 70-х років виявляють ще одну, нову грань творчої особистості композитора, вищий рівень його світогляду. Це епіко-драматична лінія симфонізму, яка проступає у Шостій симфонії, а значною мірою у Сьомій симфонії та «Патетичній поемі». Саме цим творам властива динаміка розвитку, нагнітання напруження, широкий симфонічний розмах. Теми — образи стають активними учасниками подій: вони виростають до справжнього трагізму, то хиляться у скорботі, то розквітають доброю людяною посмішкою. Саме людина, наш сучасник, його доля з усіма труднощами на нелегкому шляху пошуку, з радістю подолання перешкод — ось герой творів Романа Сімовича останніх років.

1984 року серце композитора перестало битися. Похований Роман Сімович на Личаківському цвинтарі у Львові.

Музикознавчі джерела, пов'язані з творчістю Р. Сімовича доволі скромні, більшість з них не можна віднести до наукових розвідок. Більш докладний і глибокий підхід до розгляду творчої спадщини композитора можна знайти не в опублікованих статтях, а в студентських дипломних роботах Львівської національної музичної академії. А тепер, коли син композитора Ігор Сімович поїхав на постійне проживання за кордон, забравши із собою весь архів батька з листами і рукописами його творів, ця проблема ще на довго залишиться актуальною.

Твори[ред.ред. код]

  • Балет «Сопілка Довбуша» (1948, лібрето О.Ґериновича).
  • 6 симфоній:
    Гуцульська (1945);
    Лемківська (1947);
    Весняна (1951);
    Героїчна (1954);
    Гірська (1955);
    Шоста (1965).
  • Симфонічні поеми:
    Максим Кривоніс;
    Довбуш;
    Пам'яті Івана Франка.
  • Симфонічні увертюри, сюїти.
  • Концерт для флейти з симфонічним оркестром (1953).
  • Струнний квартет, два тріо.
  • Твори для фортепіано: дві сонати, сонатина, три сюїти, варіації, рондо, фантазія.
  • Твори для скрипки і віолончелі з фортепіано.
  • Варіації для арфи.
  • Твори для мішаного хору з оркестром і без супроводу.

Джерела[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.