Твердохліб Сидір Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сидір Твердохліб
Твердохліб С.jpg
При народженні Твердохліб Сидір Антонович
Дата народження 9 травня 1886(1886-05-09)
Місце народження Бережани
Дата смерті 15 жовтня 1922(1922-10-15) (36 років)
Місце смерті Кам'янка-Струмилова
Поховання Личаківський цвинтар
Національність українець
Громадянство Польща Польща
Мова творів українська
Рід діяльності поет, перекладач
S: Роботи у Вікіджерелах

Си́дір Анто́нович Твердохлі́б (нар. 9 травня 1886, Бережани — пом. 15 жовтня 1922, Кам'янка-Струмилова) — український поет і перекладач.

Життєпис[ред.ред. код]

Сидір Твердохліб народився 9 травня 1886 року в м. Бережани. Навчався у Львівському та Віденському університетах. Працював учителем. Належав до гурту «Молодої музи».

Перші поезії Твердохліба появились у часописі «Світ» (1906), «Буковина», «Розвага» та інших.

Окрема збірка поезій «В свічаді плеса» (1908). Писав також новелі «Нескінчений архитвір» та ін. Лірика Т. перейнята сумом і тугою за прекрасним. Переклади: на німецьку мову — «Гайдамаки» Т. Шевченка; на польську — поезії Шевченка, О. Олеся, новелі М. Яцкова та інших. На українську мову «Батько замучених», «У Швейцарії» Ю. Словацького та ін. Твердохліб друкувався також у польських журналах.

Політична діяльність та вбивство членами УВО[ред.ред. код]

1922 р. мали відбутися вибори до польського сейму, зокрема і в Галичині незважаючи на те, що міжнародний статус Східної Галичини залишався невизначеним. Більшість галицьких українців схилялися до бойкоту цих виборів, а також до саботування «бранки» (призову) до польського війська, аби не дозволити легітимізувати польську окупацію.

Твердохліб, на той час лідера Української хліборобської партії, мав бути кандидатом від львівського округу[1]. УХП, на відміну від інших тодішніх українських політичних організацій, відмовилася підтримати бойкот виборів до сейму і стояла на платформі визнання польської влади в Галичині[2].

За однією з версій[3] брати участь у виборах Твердохліб погодився після контактів з агентами УВО (підпільноі української військової організації на теренах Польщі, попередника ОУН).

Атентат

14 жовтня 1922 року в Кам'янці Струмиловій члени УВО Іван Пасіка та Садовський, з допомогою Дзіковського[4], здійснили замах на Твердохліба[5]. У час підготовки до атентату Василь Дзіковський виконував функції секретаря при керівникові «партії хліборобів». Вбивство відбулося після одного із політичних мітингів, на якому виступав Твердохліб. Бойовики зі Львова приїхали на велосипедах до Камінки Струмилової, розстріляли кандидата до парламенту й тим же ж шляхом, випередивши потяг, повернулися до Львова. Твердохліб помер від отриманих ран наступного дня.

6 грудня 1922 року в Катовіцах було заарештовано Дзіковського. Під час слідства Дзіковський не витримав поліцейського тиску й без тортур розказав все, що знав про підготовку атентату. Але він знав імен бойовиків, окрім псевдонімів — «Тонько» й «Монько»[6]. Ці два псевда мало помогли поліції. Щоб уникнути помсти УВО було інсценізовано втечу Дзіковського із в'язниці, та переправлення через кордон до Радянської України. Уже в 30-х роках, під час політичних репресій, НКВД було знищено й Дзіковського[7].

Вбивство Твердохліба фактично поклало початок терору УВО проти колаборантів у Галичині. Жертвами атентатів УВО найчастіше були галицькі українці, що співпрацювали з окупаційною польською владою. Твердохліб став символом того, що може статись з людиною, яка пішла на співпрацю з польською владою.

Похований у Львові на Личаківському цвинтарі (поле 76).

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Інтеграція галицьких українців до Польської держави у 1920-1930-ті рр.
  2. Богдан Білан. Як у Львові 1924 року готували вбивство президента Польщі Станіслава Войцеховського
  3. Семен Шевчук. Пора сказати правду про наші визвольні змагання добитися волі для галицької землі 1918–1939. с. 199
  4. Срібна сурма: Спогади й матеріали до діяння Української Військової Організації: Збірник І. – Торонто, б.р. – 128 с.
  5. Інтегральний український націоналізм Дмитра Донцова
  6. Причинок до історії українських політичних процесів за Польщі. Д-р Степан Шухевич
  7. Святослав Липовецький. Червоно-чорне: 100 бандерівських оповідок . – Львів: ЛА «Піраміда», 2009