Тихо (кратер)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Тихо
лат. Tycho
Мозаїка знімків Lunar Reconnaissance Orbiter(ширина зображення — 120 км)
Мозаїка знімків Lunar Reconnaissance Orbiter
(ширина зображення — 120 км)
43°18′ пд. ш. 11°13′ зх. д. / 43.3° пд. ш. 11.22° зх. д. / -43.3; -11.22Координати: 43°18′ пд. ш. 11°13′ зх. д. / 43.3° пд. ш. 11.22° зх. д. / -43.3; -11.22
Небесне тіло Місяць
Тип метеоритний
Діаметр 85 км
Об'єм 7000[1] км³
Найбільша глибина 2800[1] м
Епонім Тихо Браге
У базах даних GPN
Commons-logo.svg Тихо на Вікісховищі
Тихо (кратер) (Місяць, видимий бік)
Тихо (кратер)
Кратер Тихо на зображенні видимого боку Місяця
Променева система кратера Тихо
Центральна гірка Тихо на світанку. Знімок апарату Lunar Reconnaissance Orbiter, 2011

Тихо (лат. Tycho) — імпактний кратер діаметром 85 км на видимому боці Місяця. Це молодий, добре збережений та один із найпомітніших кратерів Місяця: він оточений системою величезних яскравих променів, особливо добре видимих під час повні. Названий на честь данського астронома Тихо Браге (1546–1601)[2].

Околиці Тихо рясніють кратерами різних розмірів, що перекривають один одного. Так, південніше нього розташований кратер Стріт, східніше — Пікте, а на північ-північ-схід — Сассерід. Серед дрібних кратерів околиць є і вторинні — такі, що з'явилися при падінні тіл, викинутих при утворенні Тихо.

Опис[ред.ред. код]

Тихо — молодий кратер, і тому добре зберігся та має чіткі обриси (на відміну від старих кратерів, напівзруйнованих подальшими ударами). Його дно відносно яскраве, а крім того, він оточений яскравим ореолом і системою довгих яскравих променів, що складаються з викинутої при ударі речовини. Ці промені найкраще видно тоді, коли Сонце там знаходиться високо над горизонтом (тобто приблизно тоді, коли ми бачимо Місяць повним). Але їх можна спостерігати навіть на молодику, освітленому лише попелястим світлом.

Найдовший промінь, який, за поширеною версією, належить кратеру Тихо, ділить навпіл Море Ясності і продовжується далі аж до Моря Холоду — на 4000 км від кратера (3/4 довжини місячного меридіану)[3][4]. Але він починається на великій віддалі від Тихо (на краю Моря Ясності) і не виключено, що його походження пов'язане з іншим кратером[5][6].

Кільцевий вал Тихо більш темний, ніж дно та ореол. На валу та в його найближчих околицях нема променів — вони починаються далі. Ця темна зона, можливо, вкрита породами, винесеними ударом з глибини[4].

На внутрішньому схилі валу Тихо є зсуви та тераси. Центральна частина дна плоска, але поцяткована дрібними пагорбами. Є ознаки того, що колись дном кратера розливалися розплавлені (ймовірно, ударом) породи. На детальних знімках дна Тихо видно сітку тріщин. Центральна гірка кратера височіє над його дном на 1,6 км. На північному сході від основного масиву гірки є менший пік.

Інфрачервоні спостереження місячної поверхні під час затемнення показали, що Тихо охолоджується повільніше, ніж інші ділянки поверхні, і залишається «гарячою точкою». Це наслідок того, що він вкритий іншими породами.

Геологічна історія[ред.ред. код]

Тихо — відносно молодий кратер: його вік оцінюють у 109±4 мільйонів років (результат аналізу зразків породи, взятих «Аполлоном-17» з променя цього кратера за 2250 кілометрів від нього)[7]. Це наймолодший з великих кратерів Місяця[4]. Такий вік вказує на те, що астероїд, удар якого створив цей кратер, міг бути членом родини Баптистини (до якої, за однією з версій, належав і астероїд, що створив кратер Чіксулуб і зробив внесок у вимирання динозаврів)[8]. Але в 2011 році орбітальний телескоп WISE отримав дані, що суперечать цій версії.

З 1950-х до 1990-х років спеціаліст з аеродинаміки Дін Чапман (НАСА) та інші розвивали гіпотезу місячного походження тектитів. Згідно з нею, так звані австралазійські тектити походять з одного з променів викидів з кратера Тихо — так званого променя Росса. Для підтримки цієї гіпотези застосовували складні комп'ютерні моделі траекторій та численні тести в аеродинамічній трубі, але для остаточного вирішення питання потрібні зразки породи зі згаданого променя.

Дослідження[ред.ред. код]

Кратер Тихо було відмічено на місячних картах ще в XVII столітті, і завдяки розвитку телескопобудування його дослідження поступово просувалося вперед. Прорив стався тоді, коли Місяць почали досліджувати орбітальні апарати. Так, кратер був відзнятий з високою роздільною здатністю апаратом «Лунар Орбітер-5» (англ. Lunar Orbiter 5), що працював у 1967–1968. Згодом його, як і інші ділянки місячної поверхні, фотографували з іще більшою детальністю інші космічні апарати. У січні 1968 року поряд з кратером (дещо північніше) приземлився автоматичний апарат «Сервеєр-7». Він передав дані про хімічний склад поверхні — виявилося, що він не такий, як у морях. З даних апарата було зроблено висновок, що одним з основних компонентів порід місячних височин є анортозит — мінерал, багатий на алюміній.

Назва[ред.ред. код]

Кратер Тихо названо на честь данського астронома Тихо Браге. Це ім'я йому дав 1651 року італійський астроном-єзуїт Джованні Річчолі — засновник сучасної номенклатури деталей поверхні Місяця[9][10]. 1935 цю назву разом із багатьма іншими традиційними місячними назвами затвердив Міжнародний астрономічний союз[2]. Окрім того, на честь видатного данського астронома названо 105-кілометровий кратер Тихо Браге на Марсі[11].

Інші місячні картографи давнини називали цей кратер інакше. П'єр Гассенді, що 1636 року видав одну з найкращих на той час місячних карт[12], дав йому назву Umbilicus Lunaris («Пуп Місяця»)[13]. Міхаель ван Лангрен 1645 назвав кратер Vladislai IV на честь Владислава IV Вази, короля Польщі[14][15]. Ян Гевелій 1647 назвав кратер горою Сінай (Sinai Mons)[16].

Супутні кратери[ред.ред. код]

Ці кратери називаються Тихо з додаванням великої латинської літери[11]. На картах літера ставиться з того боку від їхнього центру, що найближчий до кратера Тихо.

Тихо Координати Діаметр, км
A 39°56′ пд. ш. 12°04′ зх. д. / 39.94° пд. ш. 12.07° зх. д. / -39.94; -12.07 (Тихо A) 29
B 43°59′ пд. ш. 13°55′ зх. д. / 43.99° пд. ш. 13.92° зх. д. / -43.99; -13.92 (Тихо B) 14
C 44°07′ пд. ш. 13°28′ зх. д. / 44.12° пд. ш. 13.46° зх. д. / -44.12; -13.46 (Тихо C) 7
D 45°35′ пд. ш. 14°04′ зх. д. / 45.58° пд. ш. 14.07° зх. д. / -45.58; -14.07 (Тихо D) 26
E 42°20′ пд. ш. 13°40′ зх. д. / 42.34° пд. ш. 13.66° зх. д. / -42.34; -13.66 (Тихо E) 13
F 40°55′ пд. ш. 13°13′ зх. д. / 40.91° пд. ш. 13.21° зх. д. / -40.91; -13.21 (Тихо F) 17
H 45°17′ пд. ш. 15°55′ зх. д. / 45.29° пд. ш. 15.92° зх. д. / -45.29; -15.92 (Тихо H) 8
J 42°35′ пд. ш. 15°25′ зх. д. / 42.58° пд. ш. 15.42° зх. д. / -42.58; -15.42 (Тихо J) 11
K 45°11′ пд. ш. 14°23′ зх. д. / 45.18° пд. ш. 14.38° зх. д. / -45.18; -14.38 (Тихо K) 6
P 45°26′ пд. ш. 13°04′ зх. д. / 45.44° пд. ш. 13.06° зх. д. / -45.44; -13.06 (Тихо P) 7
Q 42°30′ пд. ш. 15°59′ зх. д. / 42.50° пд. ш. 15.99° зх. д. / -42.50; -15.99 (Тихо Q) 20
R 41°55′ пд. ш. 13°41′ зх. д. / 41.91° пд. ш. 13.68° зх. д. / -41.91; -13.68 (Тихо R) 4
S 43°28′ пд. ш. 16°18′ зх. д. / 43.47° пд. ш. 16.30° зх. д. / -43.47; -16.30 (Тихо S) 3
T 41°09′ пд. ш. 12°37′ зх. д. / 41.15° пд. ш. 12.62° зх. д. / -41.15; -12.62 (Тихо T) 14
U 41°05′ пд. ш. 13°55′ зх. д. / 41.08° пд. ш. 13.91° зх. д. / -41.08; -13.91 (Тихо U) 20
V 41°43′ пд. ш. 15°26′ зх. д. / 41.72° пд. ш. 15.43° зх. д. / -41.72; -15.43 (Тихо V) 4
W 43°18′ пд. ш. 15°23′ зх. д. / 43.30° пд. ш. 15.38° зх. д. / -43.30; -15.38 (Тихо W) 21
X 43°50′ пд. ш. 15°15′ зх. д. / 43.84° пд. ш. 15.25° зх. д. / -43.84; -15.25 (Тихо X) 12
Y 44°07′ пд. ш. 15°56′ зх. д. / 44.12° пд. ш. 15.93° зх. д. / -44.12; -15.93 (Тихо Y) 22
Z 43°14′ пд. ш. 16°21′ зх. д. / 43.23° пд. ш. 16.35° зх. д. / -43.23; -16.35 (Тихо Z) 23

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Lunar Impact Crater Database. Losiak A., Kohout T., O’Sulllivan K., Thaisen K., Weider S. (Lunar and Planetary Institute, Lunar Exploration Intern Program, 2009); updated by Öhman T. in 2011. Archived page.
  2. а б Tycho. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 2010-10-18. Архів оригіналу за 2012-12-14. Процитовано 2014-10-18. 
  3. Путешествия к Луне, 2009, Чикмачев В. И. Глава 3.4. Следы в Море Ясности, С. 104–110
  4. а б в Путешествия к Луне, 2009, Чикмачев В. И. Глава 3.13. Тихо и его окрестности, С. 167
  5. Wood C. A. (2004-05-28). Whence the Bessel Ray? (англ.). lpod.org. Архів оригіналу за 2014-08-29. Процитовано 2014-08-31. 
  6. Grego P. The Moon and How to Observe It. — Springer Science & Business Media, 2006. — P. 183. — 285 p. — ISBN 978-1-846-28243-0.
  7. Don E. Wilhelms 17. Beautiful Taurus-Littrow 1972 // To a Rocky Moon: A Geologist's History of Lunar Exploration. — The University of Arizona Press, 1993. — P. 323. — ISBN 0-8165-1065-2.
  8. Breakup event in the main asteroid belt likely caused dinosaur extinction 65 million years ago. Physorg. September 5, 2007. Процитовано 2007-09-06. 
  9. Карта Місяця, складена Джованні Річчолі (1651)
  10. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 61. — 264 p. — ISBN 9780521544146.
  11. а б Наведено за довідником МАС
  12. Путешествия к Луне, 2009, Родионова Ж. Ф. Глава 5. История лунных карт, С. 205
  13. Whitaker, 2003, p. 33
  14. Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645)
  15. Whitaker, 2003, p. 198
  16. Hevelius J. Selenographia sive Lunae descriptio. — Gedani: Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 234. — DOI:10.3931/e-rara-238. (Список назв на с. 234)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]