Тризна
Тризна — у давніх слов'ян (до 10 століття[1]) завершальна частина поховального обряду, яка складалася із жертвоприношення, військових ігор, бенкету на честь померлого[2]; пізніше, після прийняття християнства набула значення поховальних поминок.[1]
Тризна відбувалася деякий час і після похорону. Так, княгиня Ольга, погодившись на весілля з князем Малом, влаштувала перед весіллям тризну з древлянськими старшинами на могилі вбитого ними князя Ігоря, а коли ті повпивалися, наказала їх усіх перебити[3].
Тризна існувала не тільки у слов'ян, але й в інших народів[1].
Значення[ред. | ред. код]
У початковому значенні тризна — це складова частина слов'янської язичницької поховально-поминальної обрядності (військові ігри, кінні змагання, поминальний бенкет). Про багатозначність терміна свідчать переклади грецькомовних творів на старослов'янську, де словом «тризна» передають поняття, що означають спортивні змагання в палестрі та на стадіоні. Однак щодо слов'янських (насамперед — руських) реалій, то з 12 ст. термін «тризна» означає саме поминальний бенкет, який залишився своєрідним язичницьким реліктом у християнському поховальному обряді. Поминальний бенкет відомий як складова поховально-поминальних відправ не лише у слов'ян, а й в інших народів. Відповідно у сучасній науковій літературі терміном «тризна» позначають поминальний бенкет у язичницькому поховальному ритуалі незалежно від культурно-хронологічного контексту. Археологічні рештки тризнових дій свідчать, що чи не обов'язковим їхнім компонентом були жертвопринесення, які символізували запрошення до участі в бенкеті «мешканців» потойбіччя (божеств та/або померлих предків). Доволі часто під тризною розуміють не лише бенкет, а й увесь комплекс заходів, які спрямовані на вшанування пам'яті померлого та виходять за межі утилітарно необхідних (хоч і ритуалізованих) поховальних операцій — таких, як транспортування тіла та підготовка поховальної споруди.[4]. А одна з обрядодій тризни передбачала ще й підйом верхньої балки даху хати померлої людини, для допомоги її душі піднятися на небо.[5]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Тризна [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ Тризна // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Тризна // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1929. — 1000 екз.
- ↑ Є. В. Синиця. Тризна [Архівовано 22 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 149. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- ↑ Благодійництво в контексті обрядово-ритуальної та звичаєвої культури українців [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] / Толмачова І. А. // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. — Вип. № 27, 2018. — С. 42
Література[ред. | ред. код]
- Тризна // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 498.
- Богумир Миколаїв — Требник Рідної Православної Віри. — Кам'янець- Подільський: ПП Буйницький О. А. — 496 с.
|
Це незавершена стаття про культуру. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |