Ольга (княгиня)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Свята Ольга
Regina Ruscia gentis
St Olga by Nesterov in 1892.jpg
Велика княгиня Київська
Правління 945-962
Попередник Ігор Старий
Наступник Святослав Хоробрий
Біографічні дані
Імена Олена
Дата народження бл. 910
Пліска, ймовірно Болгарія
Дата смерті 11 липня 969(0969-07-11)
Київ
Чоловік Ігор Старий
Діти Святослав
Династія Рюриковичі
Батько Олег
Мати Олена

Ольга або Свята Ольга (Вольга, сканд. Гельґа, Алогія[1]; хрещене ім'я Олена; бл. 910 — 11 липня 969) — дружина князя Ігоря I, київська княгиня, канонізована Православною Церквою.

912 року вийшла заміж за Ігоря, у віці 10-ти років. Помстилась за загибель чоловіка жорстокою розправою у 945946 роках над деревлянами, які його вбили. Правила Руссю в роки неповноліття свого сина Святослава (до 962). Упорядкувала збирання данини, організувала опорні пункти київської влади (погости). 957 року відвідала Константинополь, де уклала угоду з імператором Костянтином VII Багрянородним. Там же в ніч з 17 на 18 жовтня 957 року прийняла християнство[2][3], але не змогла зробити його державною релігією.

Походження і дата народження[ред.ред. код]

Місце і дата народження Ольги невідомі. Але все ж існують кілька версій про її народження. 1-ша, найвідоміша, ґрунтується на літописі. До 903 року літописець відносить її шлюб, тобто коли Ользі було 13-15 років (середньостатистичний вік заміжжя в ті часи)[4], такий розклад дає припустити, що вона народилася у 887890 роках. Багатьма вченими ця дата сприймається як правильна.

Але в угоді Олега з Візантією 911 року, послів ані від Ольги, ані від її дітей, що могли народитися до цього часу, там не вказано, тобто шлюб уклали пізніше від загальноприйнятої дати. Можливо у Руський літопис ця звістка переписана з грецького джерела. При цьому у літописі взята під титло буква «і», означала 10, а в глаголиці «і» (10) — 20. І якщо помилитися у даті, то рік буде прочитаний як 6411(903). Але насправді це рік 6421(912-913)[5]. А у «Новгородському Карамзинському літописці» сказано:

И бысть княжения его (Игоря) лет 33 по Олгове смерти. А при Олзе бы, отнюдуже приведе ему Олегъ жену от Плѣскова, именемь Олгу, лет 10, и жит Игорь с Олгою лет 43. А от первого лета Игорева до перваго лета Святославля лет 33.

А якщо шлюб укладений у 912, то це підтверджує звістку «Новгородського першого літопису» про те, що Олег помер у 922, бо 912+10=922. У тому ж «Архангелогородському літописці» сказано, що Ользі в той момент було 10 років, а 912–10=902. А в «Устюзькому літописі» сказано, що Ольга з Ігорем жили 43 роки. Пояснення цьому теж є — дана цифра просто вирахувана з двох літописних заголовків (903, 946) давніших літописців. І ще там сказано, що Ігор І Старий княжив 33 роки. Ці 33 роки — просто результат віднімання від помилкових 43 років 10 років. Таким чином, Ольга з Ігорем жили разом 33 роки, а коли народився Святослав, Ользі було 35 років. А шлюб 10-річної Ольги з 35-річним Ігорем вказує на те, що цей шлюб був династичним.

Щоправда, є версії куди пізнішого народження княгині. Так, Борис Рибаков датував її шлюб 941-943 забувши літописні звістки про 903 рік. Сам він писав:

Произведем примерный расчет, исходя из известных нам данных и обычаев Древней Руси. Святослав — единственный ребенок Ольги. В 946 году он символически начинал битву с древлянами, бросая копье, но оно упало у самых ног его коня — «бе бо вельми детеск». В Древней Руси мальчика сажали впервые на коня в 3 года (обряд «постригов»); очевидно, княжичу Святославу три года уже исполнилось, но то, что он смог пробросить копье только «сквозе уши коневи», говорит о том, что ему было не более 3-5 лет («вельми детеск»). Следовательно, он родился в интервале 941—943 годов.

Замуж в Древней Руси выходили обычно в 16—18 лет. Ольга, по этим расчетам, родилась в интервале 923—927 годов. В момент бесед с Константином ей должно было быть 28-32 года. Ее правильнее было бы назвать молодой вдовой, а не сильно пожилой княгиней.

Однак таке пізнє народження Ольги дає зрозуміти, що вона прожила не більше 46 років, що не виглядає правильно. Так, насправді Святослав народився у 936-938, і можна подумати, що він був не першою дитиною Ольги (про імовірну наявність у неї дочки Предслави свідчить Войтович Л.), то вийде, що народитися Ольга мала б близько 913-916.

На сьогодні питання про дату народження Ольги лишається відкритим і більшість вчених вважають, що народилася вона близько 910 року.


Версії походження :

1. Болгарська версія. Становище Ольги при київському дворі було винятковим: літопис зафіксував дату її шлюбу, у неї був окремий двір у Вишгороді, її посол на рівні послів «світлих» князів з місцевих династій брав участь у переговорах з Візантією у 944 році, полководці Ігоря одностайно визнали її регентшею, а юного сина Святослава спадкоємцем. Отже Ольга навряд чи могла бути дочкою посадника Пскова чи іншого боярина. Стан відносин з Болгарією та джерела також не дають можливості вважати її дочкою болгарського кагана Симеона I Великого, народженою бл. 896 р. у Плисці. Інша, більш детально аргументована версія, що Ольга, яку князь Олег привіз з Болгарії, була онукою болгарського князя Бориса I, дочкою його сина Володимира I, попередника на болгарському престолі і брата Симеона.[6]

2. Олегівська версія. Оскільки ім'я Ольга прямо пов'язане з Олегом, існує версія, що вона була його прийомною дочкою. Літопис: «…яко Ольгови дщи бе Ольга».

3. Псковська версія. Походження княгині Ольги невідоме, як і хронологія її життя, де безперечною датою можна вважати лише дату смерті, зафіксовану церковним літописцем. Повість временних літ відносить шлюб Ольги та Ігоря до 903 року. При цьому літописець вагається, описуючи її походження: «от Плескова», «… Неци же глаголють, яко Ольгови дщи бе Ольга». За пізнішим Іоакимовим літописом Ольга була родом з Ізборська з роду Гостомисла. «Кроник псковский», що зберігся в списку 1689 р., представляє Ольгу не уродженкою, а лише засновницею Пскова[7]

4. Київська версія. Походження Ольги залишається загадковим. Існує навіть версія, що вона була останнім нащадком Аскольда, чия сім'я могла бути вивезена у Псков.Також є версія про походження княгині з Плискова, який лежав на межі полянських, древлянських і уличських земель на притоці р. Росі[8] (нині — с. Плисків Погребищенського р-ну, Вінницької обл., приблизно 170 км від Києва).

5. Галицька версія. За нею, майбутня правителька Русі народилась у Пліснеську (тепер с. Підгірці, Бродівського р-ну, Львівської обл.). Її батьками були Олег / Гельґі, внук данського правителя Гельґи, та донька східнослов'янського князя Будимира.[9][10][11][12]

6. Тмутараканська версія. Згідно з однією із версій, була дочкою печенізького або половецького князя Тмутаракана, мусульманка, невідомо яким чином опинилася в гаремі Ігоря[13].

Етимологія імені[ред.ред. код]

Норманська версія[ред.ред. код]

За версією ім'я Ольга — це слов'янізована ужіночнена форма скандинавського імені Гельґі (норв. Hailaga, Helgi).

Слов'янська версія[ред.ред. код]

  • Відомі слов'янські слова «льгк», «ольгчити», «ольгчатися», «льгота», «вольгота», «в'ольготний».
  • В слов'янських мовах зафіксовані імена Oleg (Oley) (чеськ. в 1088 г.), Olek (Welek), топоніми Ologast, Wolegast, Wolgast та ін.[14].
  • Скандинавські саги називають Ольгу «матір'ю» (а не бабусею) «Вальдамара»-Володимира (як і «Вартилафа»-Брячислава називали сином Володимира, а не внуком) і не Гельґою, а беззмістовним звуконаслідуванням «Аллог'я», яке ніде за межами цієї саги не зустрічалося і жодного смислу в скандинавських мовах не мала.

Балтська версія[ред.ред. код]

В Литві є ріка Олег і деякі імена, що схожі на той же корінь: Ольгерд, Ольгимунт. Відоме балтське слово «algas» — винагорода.

Княжіння[ред.ред. код]

«Княгиня Ольга» М. І. Бруні
Ікона Ольги

Повість минулих літ містить епічне сказання про помсту Ольги деревлянам за вбивство чоловіка (Ігоря I). За цим сказанням деревляни надіслали до Києва послів, які запропонували княгині стати дружиною деревлянського князя Мала. Перше посольство княгиня живцем поховала в човні, друге — спалила в лазні; в чому дослідники вбачають відображення реальних поховальних обрядів тих часів. Третьою помстою став похід на землю деревлян, де під приводом тризни над могилою Ігоря київські дружинники «посікли п'ять тисяч» деревлян, після чого відбулась річна облога міста Іскоростень, яка завершилась спаленням міста.

Існує цікава легенда, яка прославляє гострий розум княгині Ольги. Коли вона приїхала в Царгород (Константинополь), то її довго, десь близько півроку, протримали не допускаючи до зустрічі з імператором (за церемоніалом того часу). Нарешті після зустрічі з княгинею імператор помітив її красу і вирішив одружитись з нею. Княгиня Ольга була проти цього, але відкрито не виступила. Вона поставила умову, що перед одруженням вона має охреститись і хресним батьком має бути сам імператор Костянтин. Після хрещення імператор знову почав розмову про одруження, але у відповідь почув запитання : «Чи може дочка одружуватись з батьком?». Зрозумівши, що його перехитрили, імператор відпустив Ольгу додому багато обдарувавши. Однак ця легенда красива, але дуже сумнівна. Тим більше, що коли посли імператора прибули у Київ, то їх теж протримали на річці Почайні з півроку перш ніж допустити до княгині Ольги.

Після відвідання Константинополя у 957 році за свідченнями західноєвропейських джерел (Гільдесгаймські аннали) 959 року Ольга відправила посольство до німецького короля Оттона I, з запрошенням на Русь єпископа і священиків, на що король погодився і надіслав єпископа Адальберта. З перебуванням місії Оттона у Києві пов'язують ротонду Х ст., рештки якої виявлені археологами в межах так званого «города Кия»[15]. Посольство 962 року зазнало невдачі, і сам єпископ ледве врятувався на зворотному шляху. У цій події дослідники вбачають як коливання між Римом і Константинополем у виборі віри, так і далекоглядну політику тиску на Константинополь, яку перед тим проводили Моравія і Болгарія, щоб домогтися найвигіднішого входження до церковної організації східної церкви.

Втрата влади[ред.ред. код]

Як повідомляє «Продовження хроніки Реґінона», Ольга втратила владу у 962 році, хоча саме джерело відкрито про це не заявляє. У «Продовженні хроніки» в статтях за 959-962 сказано:

959. Посли Єлени, королеви Ругів, що охрестилася в Константинополя за Романа[16], імператора константинопольського, нещиро, як потім виявилось, прибувши до короля, просили, щоб поставити тому народу єпископа і священиків.

960. Року від втілення Господа 960 король святкував Різдво в Франкфурті, де всечесний єпископ Адальдаг посвятив Лібуція, з монастиря св. Альбана, єпископа для народа ругів.

961. Лібуцій, затриманий минулого року через деякі перешкоди в дорозі, помер 15 дня мартових календ (15II) цього року. На його місце ординовано для закордонної місії Адальберта, з монастиря св. Максиміліана, підступом і заходом архієпископа Вільгельма, хоч той мав добру віру до нього і ні в чому перед ним не завинив. Побожніший король, з звичайною ласкою, спорядив його щедро всім, чого той вимагав, і з повагою вирядив його до народу ругів

962. Того ж року Адальберт, посвячений на єпископа для ругів повернувся, не зробивши нічого з того, задля чого його послано, бо побачив, що даремно трудився; деяких, що були з ним, вбито, і сам він з великими труднощами ледве спасся; коли ж прибув до короля, ласкаво його було прийнято, і богоулюблений архієпископ Вільгельм як брата приймав його й усяким добром і вигодами наділяв, щоб нагородити за таку важку дорогу, що він йому вигадав[17].


Як ми бачимо, в 961/962, Ольжина спроба християнізувати Русь зірвалася. Очевидно, це і була причина її відходу від державних справ. Внаслідок чого сталася ця втеча? Юрій Диба вважає, що це пов'язано з приходом її сина до влади.

У грудні 961 року молодий 23-25-річний[18] Святослав Ігоревич, усвідомлює, що Ольга узурпувала владу[19]. Більше того, Святослав був ревним язичником. Тому скориставшись підтримкою язичницької знаті, серед яких головні ролі очолювалися древніми слрв'яснкьими і варязькими родами на чолі зі Свенельдом, князь проганяє місіонерів і усуває старіючу матір від влади. З цим можна пов'язати початок його військової діяльності близько 963-965.

Родина[ред.ред. код]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

У кінематографі[ред.ред. код]

Фільм «Легенда про княгиню Ольгу». Прем'єра фільму відбулася 27 лютого 1984 року. Двосерійний історичний фільм режисера Юрія Іллєнка. Сюжет: фільм у поетичній формі літописів і переказів розповідає історію княгині Ольги, правительки Київської Русі кінця IX – початку X століть. Це розповіді трьох людей, які по-різному ставляться до Ольги: ченця Арефи, ключниці Малуші та онука Володимира.

В літературі[ред.ред. код]

1886 — оповідання «Криваве весілля в Києві» («Die Bluthochzeit in Kiew»), автор Леопольд фон Захер-Мазох (мова твору — німецька)

19?? — оповідання «Дівчина, що стала княгинею‬‬», автор Костянтина Малицька (мова твору — українська)

1940 — вірш «Княгиня Ольга» в збірці «Княжа доба», автор Олександр Олесь (мова твору — українська)

2015 — оповідання «Гребінь княгині», автор Петро Гайворонський (мова твору — українська)

Галерея[ред.ред. код]

Канонізація[ред.ред. код]

  • 1547 року вона причислена до лику святих рівноапостольних, її пам'ять вшановується і православною, і католицькою церквами.

Документальні фільми[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Гедеонов С. Отрывки из исследований о варяжском вопросе. — Спб, 1862. — С. 198—200.
  2. Гордієнко Д. С. Княгиня Ольга: дискусія навколо хрещення // СОФІЯ КИЇВСЬКА: Візантія. Русь. Україна. — НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. Національний заповідних «Софія Київська». — К., 2011. — С. 30-47. http://archeos.org.ua/wp-content/uploads/2013/06/sofia_kyivska_2011.pdf
  3. Автореферат дисертації «Візантійсько-руські відносини за Константина VII Порфирогенета (912—959 рр.) в зовнішній політиці Візантії» // НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. — Київ, 2013
  4. Еклога. Візантійський звід законів VIII ст.// Титул 2: У христиан брак заключается либо в письменной, либо в устной форме между мужчиной и женщиной, (каждый) из которых находится в возрасте, соответствующем союзу, — для мужчин начиная с 15 лет, для женщин — с 13 лет
  5. Андрей Чернов. «ПРОБЛЕМА 6360…»: Рождение Игоря И Ольги: 6385 и 6411 по константинопольской эре: 877 и 903 по Р. Х. (рос.)
  6. Електронний журнал «Колекції України». «Тут середа земли моей…»
  7. Турилов А., Чернецов. А. «Кроник псковский» в контексте русской «Легендарной историографии XVII в.» // Древняя русь. Вопросы медиевистики. — 2011. — № 3(45). — С. 113—114.
  8. к. ист. н. Бондаренко К. Легенда о княгине Ольге // Профиль, № 9 (28), 15.03.2008 http://profil-ua.com/index.phtml?action=view&art_id=327
  9. Мицько І. Пліснеськ — бáтьківшина княгині Ольги // Конференція «Ольжині читання». Пліснеськ. 10 жовтня 2005 року. Львів, 2006, с.61-81
  10. Його ж. Родовід княгині Ольги за європейським епосом // Другі «Ольжині читання» Пліснеськ-Львів. 14-15 червня 2007 року. Львів, 2007, с.18-19, 24-25
  11. Його ж. До історії поширення в Європі переказів про княгиню Ольгу // П'яті «Ольжині читання». Пліснеськ. 7 травня 2010 року. — Львів — Броди, 2011. — С.3-12
  12. Його ж. Датское происхождение князя Олега. // http://conference.dansk.ru/content/view/28/39/
  13. Наталья Павлищева «Княгиня Ольга»: Вместо Предисловия — с. 3
  14. Гедеонов С. А. Варяги и Русь. М., 2005, с. 182—185
  15. Диба Ю. Ротонда 961—962 років у межах найдавнішого городища на Старокиївській горі // Записки Наукового товариства імені Шевченка.- 1998.- Т. 245.- С. 524—558.
  16. Однак Роман почав царювати лиш у 959, а Ольга хрестилася, як видно з тексту, раніше. Можливо, в текст закралася помилка, і замість «за Романа», має бути «від Романа», тобто хрестилася, а її хресним батьком був Роман, а не Костянтин Багрянородний, і тому Константин про це нічого і не повідомив
  17. Переклад взято з видання Грушевського «Виїмки з джерел до Історії України-Русі», виданого в Львові у 1895 році
  18. Леонтій Войтович "Княжа доба Портрети еліти — С. 220 // shron.chtyvo.org.ua›Voitovych_Leontii
  19. Святослав народився у березні 936-938, коли Ользі було десь 25 років, на Русі ж повнолітнім юнак вважався з 17-річного віку, тобто Святослав мав заступити на княжий стіл ще у 953-955 році. Якщо дивитись на факт, що Ольга позбулася влади аж за 7-8 років, то її і справді можна назвати узурпаторкою
  20. Чи була Предслава, згадана в угоді 944 року, сестрою Святослава, історики і досі сперечаються. Однак, оскільки Предслава, точніше її ім'я стоїть одразу після імен княжичів Святослава і Владислава, імовірно, вона була дочкою Ольги, і, імовірно, ще малою, бо, як бачимо з тексту угоди, не мала чоловіка
  21. Річ у тім, що його ім'я згадане в угоді 944 року. Оскільки інших дружин Ігоря, окрім Ольги, там згадано не було, то виходить, що Владислав був братом Святослава і то молодшим. У Мавро Орбіні молодший брат Святослава зветься Воротиславом.
  22. За місцевою легендою, київська княгиня Ольга була родом зі Пскова. Поруч із нею - її онук Володимир. На п'єдесталі пам'ятника постаті усіх псковських святих.

Література[ред.ред. код]

  • Історія України в особах: IX—XVIII ст. — К.: Видавництво «Україна», 1993. — 396 с.
  • Гордієнко Д. С. Княгиня Ольга: дискусія навколо хрещення // Софія Київська: Візантія. Русь. Україна. Збірка статей на пошану д. іст. наук, проф. Н. М. Нікітенко / Від. ред. д. іст. наук, проф., чл.-кор. НАН України П. С. Сохань; упоряд. Д. Гордієнко, В. Корнієнко. — К., 2011. — С. 30–47.
  • Гордієнко Д. С. Ο παπας Γρηγοριος: до дискусії про хрещення княгині Ольги // Із Києва по всій Русі: збірник матеріалів наукової богословсько-історичної конференції присвяченої 1025 літтю Хрещення Київської Руси-України / [Під ред. архієп. Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Епіфанія (Думенка) та прот. Віталія Клоса]. — К.: [Київська православна богословська академія], 2013. — С. 237—246.
  • Гордієнко Д. Візантійський фактор зближення Русі і Германії за княгині Ольги та Оттона I // Просемінарій: медієвістика, історія церкви, науки і культури. Вип. 7 / Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України; Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник. — К., 2008. — С. 65–78.
  • Повстенко О. І. Велика княгиня Ольга в народній пам'яті і в історії Києва / публікація, редагування Д. С. Гордієнка // Софійські читання. Матеріали VII міжнародної науково-практичної конференції «До 90 річчя від дня народження відомого дослідника пам'яток Національного заповідника „Софія Київська“, д. і. н. Сергія Олександровича Висоцького». — К., 2015. — С. 356—367.
  • Мацьків Т. Чи княгиня Ольга справді прийняла християнство в Царгороді? / Український історик. — 1989. — № 01–03.
Попередник
Ігор Старий
Alex K Kievan Rus..svg Велика княгиня Київська
945-961
з 945 разом з Святославом I
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Святослав Хоробрий