Три Святителі (лінійний корабель, 1838)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Три Святителі»
Фрегат «Три Святителі», літографія В. О. Прохорова
Історія
Російська імперія
Власник: Чорноморський флот Російської імперії
Будівник: Спаське адміралтейство
Закладений: 29 грудня 1835
Спуск на воду: 28 серпня 1838
Потоплений: 11 вересня 1854
Перебудований: 1851—1852
Доля: затоплений біля входу на Севастопольський рейд під час залишення міста гарнізоном у 1854 році
Статус: потонув
Основні характеристики
Клас і тип: лінійний корабель
Водотоннажність: 4700/4913 т
Довжина: 63,4 м
Ширина: 17,3 м
Осадка: 7,7 м
Палуби: 3 палуби
Екіпаж: 980 осіб
Озброєння: 120—130 гармат

«Три Святителі» (рос. «Три Святителя») — 120-гарматний вітрильний лінійний корабель Чорноморського флоту Російської імперії. Учасник Сінопської битви 18 листопада 1853 року. Названий на честь трьох православних святителів: Василія Великого, Григорія Богослова і Івана Золотоустого.

Опис[ред. | ред. код]

Теоретичне креслення корабля «Три Святителі»

Вітрильний 120-гарматний трипалубний лінійний корабель. Водотоннажність корабля становила 4700 тонн, довжина між перпендикулярами — 63,4 метра, довжина по гондеку — 64,2 метра, ширина — 17,3 метра, осадка — 7,7 метра[1][2].

«Три Святителі» був одним з дуже невеликої кількості російських лінійних кораблів, який мав круглу форму корми. Хоча така форма забезпечувала більшу міцність, особливо важливу при вогні ворожих кораблів, від неї згодом відмовилися і повернулися до традиційної «пласкої» форми[3].

Озброєння корабля в різні роки становило різну кількість гармат. Так, спочатку озброєння «Трьох Святителів» складалося з двадцяти восьми 36-фунтових довгоствольних гармат і чотирьох 1-пудових єдинорогів на нижній палубі. На середній палубі розміщувалися тридцять чотири 36-фунтові короткоствольні гармати, на верхній — ще тридцять чотири 36-фунтові гармати. На додачу ще двадцять чотири 24-фунтові гармати, дві 24-фунтові і шість 18-фунтових карронад знаходилися на баці і чвертьпалубі. На кормі розміщувалися дві 12-фунтові і дві 8-фунтові карронади.

У 1854 році склад батареї дещо змінився: з озброєння на баці і чвертьпалубі залишили тільки двадцять чотири 24-фунтові гармати, а на кормі — шість 18-фунтових гармат[3]. Екіпаж корабля складав 980 осіб[4].

Історія[ред. | ред. код]

Закладений у Миколаєві на стапелі Спаського адміралтейства 29 грудня 1835 року, головний будівник — інженер-полковник корпусу корабельних інженерів І. Д. Воробйов[5]. Після спуску на воду 28 серпня 1838 року перейшов до Севастополя і увійшов до складу Чорноморського флоту Російської імперії[6].

Під час військової кампанії Російської імперії 1840—1843 років у складі ескадр кораблів Чорноморського флоту брав участь у практичних плаваннях у Чорному морі. У 1843 році, крім практичних плавань, з червня по серпень також перебував у складі 4-ї дивізії контрадмірала Ф. О. Юр'єва, яка здійснювала перевезення 13-ї піхотної дивізії з Севастополя до Одеси, а потім назад до Севастополя.

У кампанії 1844, 1845, 1847 і 1849 років знову перебував у складі практичних ескадр у Чорному морі. Протягом 1851—1852 років перебував у Севастополі, де зазнав тимберування[ком. 1][1]. Корабель планувалося вивести з експлуатації після завершення будівництва «Великого князя Костянтина» у 1852 році, але через чудовий стан «Три Святителі» зберегли та відремонтували. Водотоннажність після ремонту склала 4913 тонн[3].

Протягом 1852—1853 років корабель перебував у практичних плаваннях у Чорному морі, зокрема 10 серпня 1853 року брав участь у перегонах кораблів, а під час навчальної атаки флоту на Севастопольський рейд 12 серпня перебував на атакуючій стороні. У кампанію того ж 1853 року з 17 вересня по 2 жовтня у складі ескадри віцеадмірала П. С. Нахімова брав участь у перевезенні військ із Севастополя до Сухум-Кале. Так, на кораблі було перевезено 1369 солдатів і офіцерів Брестського полку 13-ї дивізії[7].

Під час Кримської війни[ред. | ред. код]

Брав участь у Кримській війні. 29 жовтня 1853 року під прапором контрадмірала Ф. М. Новосильського в складі ескадри під загальним командуванням віцеадмірала В. О. Корнілова займався пошуками турецького флоту спочатку біля румелійського, а потім біля анатолійського берегів. Знайти ворожі судна не вдалося і ескадра, після передання частини кораблів 6 листопада до складу ескадри П. С. Нахімова, 11 листопада повернулася до Севастополя[8].

Наступного дня корабель знову вийшов у море вже у складі ескадри під загальним командуванням контрадмірала Ф. М. Новосильського. Ескадра вийшла з метою посилення ескадри П. С. Нахімова, яка на той момент блокувала турецький флот у Сінопі. Дорогою на кораблях «Селафиїл» і «Уриїл» почалося затікання води, що змусило їх покинути ескадру і повернутися до Севастополя. Через чотири дні, 16 листопада, ескадра Новосильського з кораблів «Три Святителі», «Великий князь Костянтин» і «Париж» приєдналася до ескадри Нахімова коло мису Пахіос, посиливши її вдвічі[9][10].

17 листопада 1853 року до ескадри приєднався фрегат «Кулевчі»[9], що доставив Нахімову припис О. С. Меншикова за можливості щадити місто Сіноп, щоб не дати європейським країнам приводу до війни. Нахімов, побоюючись підходу до противника підкріплень, вирішив наступного дня розпочати бій[10].

Сінопська битва[ред. | ред. код]

Докладніше: Сінопська битва (1853)
Сінопська битва 18 листопада 1853 року на картині О. П. Боголюбова, 1860 рік

Переночувавши за 10,5 миль на північний схід від Сінопського перешийка, російська ескадра вишикувалася у дві колони: праву вів Нахімов, ліву, до якої входив корабель «Три Святителі», вів Новосильський[11]. Ставши на якір за 300 метрів від ворожих позицій, «Три Святителі», спільно з кораблем «Ростислав», відкрив вогонь по 54-гарматному фрегату «Каїді-Зефер», фрегату «Нізаміє» і гарматній батареї[10].

Незадовго після початку бою корабель отримав перші пошкодження: турецьким вогнем було перебито шпринг і «Три Святителі» розвернуло кормою до батареї. В такому положенні він зазнав поздовжнього обстрілу і сильно постраждав. Корабель міг відстрілюватися тільки половиною свого озброєння, передні гармати встали проти корабля «Париж», інші через розворот корабля вийшли з кута обстрілу цілі[11].

Щоб розвернути корабель, екіпаж на баркасі протягом п'ятнадцяти хвилин під вогнем завів новий верп[ком. 2], і «Три Святителі» вдалося розвернути і поставити на вихідну позицію, змусивши артилерійским вогнем фрегат «Каїді-Зефер» встати на мілину[7]. Транспорт і шлюп, що стояли за ними, затонули, а кинутий командою фрегат згодом вибухнув[10].

За чотири години Сінопської битви корабель зробив 1923 постріли[11]. Втрати екіпажу під час бою становили 8 осіб убитими і 18 пораненими, а сам корабель дістав 48 пробоїн корпусу, ушкодження корми, всіх щогл і бушприта[7][8].

За участь у битві командир корабля, капітан 1-го рангу К. С. Кутров, був нагороджений орденом Святого Володимира III ступеня з мечами та річним окладом платні[12], а мічман П. М. Варницький — орденом Святої Анни III ступеня з бантом та річним окладом платні, а 18 грудня 1853 року його було проведено в лейтенанти зі старшинством з 18 листопада[13].

Подальша доля[ред. | ред. код]

Після бою 22 листопада корабель прийшов до Севастополя, причому через отримані пошкодження частину шляху він перебував на буксирі у парового фрегата «Херсонес». У квітні наступного 1854 року був поставлений біля входу в Південну бухту[8].

Під час оборони Севастополя 11 вересня 1854 року корабель «Три Святителі» було затоплено біля входу на Севастопольський рейд з метою загородження входу ворожих суден на рейд. Для затоплення корабля в його днищі було прорубано отвори[2], проте він занурювався дуже повільно, у зв'язку з чим паровий фрегат «Громоносець» зробив кілька пострілів нижче ватерлінії, таким чином прискоривши його затоплення[7][8]. Зрештою корабель затонув на глибині 18 метрів. Після війни під час розчищення Севастопольської бухти корпус корабля було підірвано[8].

Командири[ред. | ред. код]

Увічнення пам'яті[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі
  1. ↑ Капітальний ремонт дерев'яного судна. Часткова або повна заміна обшивки або накладення поверх неї нового шару дощок.
  2. ↑ Допоміжний якір на судні. Використовується як становий якір у разі його втрати або в аварійних ситуаціях, наприклад для зняття судна з мілини, переміщення його на інше місце за відсутності ходу тощо.
Джерела
  1. ↑ а б Веселаго, Ф. Ф. (1872). Список русских военных судов с 1668 по 1860 год (рос.). Санкт-Петербург: Типография морского министерства. с. 462—463.
  2. ↑ а б Широкорад, А. Б. (2007). 200 лет парусного флота России (рос.). Москва: Вече. с. 302—303. ISBN 978-5-9533-1517-3.
  3. ↑ а б в Tredrea, John; Sozaev, Eduard (2010). Russian Warships in the Age of Sail 1696—1860: Design, Construction, Careers and Fates (англ.). Barnsley: Seaforth. с. 566, 569, 571. ISBN 978-1-84832-058-1.
  4. ↑ Корабль «Три Святителя» (рос.). Черноморский флот. Архів оригіналу за 16 липня 2018. Процитовано 24 березня 2024.
  5. ↑ Христенко, В. Н. Николаевский хронограф: август (рос.). Литературный Николаев. Процитовано 24 березня 2024.
  6. ↑ Шинкаренко, Андрей (30 червня 2018). Спасское Адмиралтейство (рос.). Николаевский базар. Процитовано 16 березня 2024.
  7. ↑ а б в г Чернышев, А. А. (1997). Российский парусный флот (рос.). Т. 1. Москва: Воениздат. с. 164—165. ISBN 5-203-01788-3.
  8. ↑ а б в г д Окороков, А. В. (2016). Свод объектов подводного культурного наследия (рос.). Москва: Институт наследия. с. 92—93. ISBN 978-5-86443-211-2.
  9. ↑ а б Зайончковский, А. М. (2002). Восточная война 1853—1856 годов (рос.). Т. 2. Санкт-Петербург: Издательство «Полигон». с. 262, 284. ISBN 5-89173-157-6.
  10. ↑ а б в г Синопское сражение (рос.). Энциклопедия «Вокруг света». Архів оригіналу за 6 червня 2013. Процитовано 6 червня 2013.
  11. ↑ а б в Зверев, В. И. (1954). Синопская победа (рос.). Симферополь: Крымиздат.
  12. ↑ Веселаго, Ф. Ф. (2013). Царствование императора Александра I. Д — О. Общий морской список от основания флота до 1917 года (рос.). Т. 7. Санкт-Петербург: Издательство «Атлант». с. 317. ISBN 978-5-906200-11-2.
  13. ↑ Веселаго, Ф. Ф. (2013). Царствование императора Николая I. А — Г. Общий морской список от основания флота до 1917 года (рос.). Т. 9. Санкт-Петербург: Издательство «Атлант». с. 346. ISBN 978-5-906200-13-6.
  14. ↑ Rudenko, V. (20 квітня 2001). Shipbuilding in Ukraine (англ.). Nestor Publishing. Архів оригіналу за 15 березня 2010. Процитовано 24 березня 2024.

Література[ред. | ред. код]

  • Веселаго Ф. Ф. Список русских военных судов с 1668 по 1860 год. — СПб.: Типография морского министерства, 1872. — 798 с. (рос.)
  • Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник. — М.: Воениздат, 1997. — Т. 1. — 312 с. — (Корабли и суда Российского флота). — 10 000 экз. — ISBN 5-203-01788-3. (рос.)
  • Широкорад А. Б. 200 лет парусного флота России / Под ред. А. Б. Васильева. — 2-е изд. — М.: «Вече», 2007. — 448 с. — ISBN 978-5-9533-1517-3. (рос.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Три_Святителі_(лінійний_корабель,_1838)&oldid=42188763