Щогла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Щогли фрегата Grand Turk

Що́гла — високий стовп, прямовисна (вертикальна) або похила конструкція на вітрильному судні (кораблі), звичайно підтримувана розтяжками, призначена для встановлення вітрил.

На сучасних суднах щогли підтримують радіоантени, світлові прилади й пости спостереження.

Етимологія[ред. | ред. код]

Слово щогла (дав.-рус. шегла) вважається запозиченням зі скандинавських мов: від дав.-шв. *sigla («щогла»), яке порівнюють з дав.-ісл. sigla[1].

Історія[ред. | ред. код]

Спочатку щогла являла собою цільний дерев'яний стовп, укріплений у гнізді палуби й підтримуваний розтяжками — поперечними вантами й поздовжніми штагами. Щогла присутня вже на давньоєгипетських суднах.

А-подібні щогли вітрильника Rainbow Warrior III

У Європі перші багатощоглові кораблі з'явилися в північному Середземномор'ї: найраніше відоме зображення фок-щогли засвідчено на етруській піксиді з Цере і датується воно серединою VII століття до н. е.[2] Двощогловий торговий корабель з переднім вітрилом на злегка нахиленій фок-щоглі зображений на розписі в етруському похованні 475—450 рр. до н. е.[3]

В епоху вітрильного флоту грали надзвичайно важливу роль як головна частина суднового рушія. Допоміжною функцією щогл було використовування їх як спостережних постів («воронячих гнізд»), до щогл античних кораблів, окрім того, кріпилися абордажні ворони, майданчики для обстрілювання противника[4].

Зі збільшенням кількості вітрил щогли стали складеними, з наставними стеньгами і брам-стеньгами. На перших парових суднах щогли продовжували виконувати функцію несення вітрил, поступово втрачаючи своє значення. Наприкінці XIX століття на військових кораблях дерев'яні щогли були витіснені пустотілими металевими; основною функцією таких щогл було спочатку несення бойових марсів, а після відмови від останніх — розміщення дальномірних і оптичних приладів, радіоантен тощо[5]. З переходом на теплові двигуни щогла одержала форму триноги, ажурної або пустотілої металевої вежі.

На сучасних суднах без вітрильного озброєння щогли використовуються для цілей зв'язку, сигналізації (наприклад, несення навігаційних вогнів і сигнальних фігур), підтримування вантажних стріл тощо. Військовими кораблями щогли використовуються, крім того, для влаштування на них різних бойових постів з метою збільшення дальності видимості[4].

На грецькому бункерувальнику «Agea Zjni III» встановлена димар-щогла. Фото від 27 січня 2007 року.
Грецький бункерувальник «Agea Zoni III» з димаром-щоглою вид з корми. Фото від 27 січня 2007 року.

Класифікація за розташуванням[ред. | ред. код]

Фок-щогла[ред. | ред. код]

Докладніше: Фок-щогла

Перша, рахуючи від носа до корми, щогла на судні з двома або більше щоглами.

Грот-щогла[ред. | ред. код]

Докладніше: Грот-щогла

Найвища щогла судна незалежно від її місця розташування. Грот-щогла може бути єдиною (судна з вітрильним озброєнням «шлюп», «тендер» і ін.) На дво- або трищоглових суднах вона зазвичай друга, рахуючи від носа судна. На чотири- і більш щоглових суднах «гротами» називають всі щогли між носовою (фок-щоглою) і кормовою (бізань-щоглою), тобто другу, третю та ін. Щоб уникнути плутанини, їх розрізняють за порядковими номерами (від носа до корми — «перша грот-щогла», «друга грот-щогла» тощо). Наприклад, навчальний чотирищогловий барк «Крузенштерн» має фок-щоглу, першу грот-щоглу, другу грот-щоглу й бізань-щоглу.

Бізань-щогла[ред. | ред. код]

Докладніше: Бізань-щогла

Бізань-щогла (від нід. bezaansmast) — назва кормової щогли на три- і більше щогловому судні. На трищоглових суднах бізань завжди третя, на багатощоглових — остання, а всі щогли між бізань-щоглою й фок-щоглою називаються грот-щоглами й різняться порядковим номером. Кормова щогла на двощогловому судні також може називатися бізань-щоглою, якщо носова значно більша за неї й розташована в середині судна.

Приставка «крюйс-» означає приналежність елемента рангоуту або такелажу до бізань-щогли, наприклад, «крюйс-стеньга».

Бонавентур-щогла[ред. | ред. код]

Бонавентур-щогла (фр. bon aventure — «добра пригода») — четверта з носа щогла, що встановлювалася на великих галеонах XVI століття. Як правило, мала латинське озброєння і меншу порівняно з бізанню висоту.

Трисель-щогла[ред. | ред. код]

Трисель-щогла — додаткова тонка щогла, прикріплена паралельно основній ззаду і призначена для розміщення сегарсів гафельного вітрила (триселя). Використовується у випадках, коли товщина основної щогли не дозволяє розміщати сегарси прямо на ній.

Інші щогли[ред. | ред. код]

На вітрильниках з числом щогл понад 3 використовуються різні їх позначення. На чотирищоглових барках передня щогла називається фоком, друга — першим гротом, третє — другим гротом, а четверта — бізанню. За іншою системою третя щогла називається, як і звичайно, бізанню, а четверта має назву «джигер-щогли» (англ. jigger-mast)[6]. На п'ятищоглових кораблях перша щогла називається фок, друга — грот, третя — «мідель-щогла» (нім. Mittelmast), четверта — «крюйс-щогла» (нім. Kreuzmast), п'ята — бізань-щогла (нім. Besanmast). На п'ятищогловій «Пруссії[de]» перша щогла називалася фок- (Fockmast), друга — грот- (Großmast), третя — «мідель-щогла», четверта — «ахтер-щогла» (Achtermast), «гаупт-щогла» (Hauptmast) або «лайс-щогла» (Laeiszmast), п'ята — «крюйс-щогла». На шестищоглових (наприклад, «Грейт-Істерні») та семищоглових кораблях щогли часто йменувалися за днями тижня. На «Грейт-Істерні» перша щогла називалася «понеділок» (англ. Monday), остання — «субота» (Saturday). На семищогловій шхуні «Томас В. Лоусон[en]» спочатку використовувалася така система: перша щогла називалася фок-, друга — грот-, третя — бізань-щоглою (англ. mizzen-mast), четверта — «спенкер-щоглою» (spanker-mast), п'ята — «джигер-щоглою», шоста — «драйвер-щоглою» (driver-mast), сьома — «пушер-щоглою» (pusher-mast). Пізніше перша щогла стала йменуватися «форкастель-щоглою» (forecastle-mast), друга — фок-щоглою (fore-mast), третя — грот-щоглою (main-mast), четверта — бізань-щоглою, п'ята — «джигер-щоглою», шоста — «спенкер-щоглою», сьома — «ахтер-щоглою» (after-mast). Пізніше найменування щогл неодноразово змінювалися, а в останні місяці існування корабля щогли йменувалися за днями тижня, причому перша називалася «неділею» (Sunday), а остання — «суботою»[7].

Будова[ред. | ред. код]

Топ щогли з ахткантами, далі видно салінг (лонга-салінги і краспиці) для встановлення марса.

Нижній кінець щогли називається шпором (від нід. spoor), верхній — топом. Для закріплення щогли її пропускають через отвір у палубі — п'яртнерс, і закріплюють у гнізді — степсі. Утримують щоглу в діаметральній площині і в площині шпангоутів закріплені на топі розтяжки — стоячий такелаж. На щоглах кріпляться реї, гафелі, гіки. Щоглу, яка не несе рей (може мати замість них гафелі і гіки), називають сухою щоглою[8].

Щогли вітрильних суден[ред. | ред. код]

Проста щогла

Проста щогла виготовляється з одного стовбура дерева, застосовується на невеликих суднах, шлюпках. На сучасних невеликих вітрильниках, поряд з деревом, застосовуються і інші матеріали.

Розріз щогли, складеної з окремих штук дерева

На шлюпках може бути 1 (ял) чи 2 щогли (баркас, катер). Для закріплення щогли на щогловій банці встановлюється намітка — відкидна металева скоба на шарнірі; один кінець намітки закріплений на щогловій банці, другий, відкидний, кріпиться до банки нагелем.

Тимчасову щоглу, поставлену замість зламаної, називають фальшивою щоглою.

Щогли вітрильного фрегата з бугелями
Кріплення реї до щогли бейфутом-вертлюгом
Складена щогла

Щогли малих стародавніх суден здебільшого виготовляли з одного цілого стовбура дерева — цільні щогли. Нижня частина щогли, з'єднана безпосередньо із судном — нижня щогла, її продовження — стеньга, ще вище — брам-стеньга і бом-брам-стеньга. З'єднувати рангоутні дерева могли різними способами. Для з'єднання нижніх щогл зі стеньгами і стеньг з брам-стеньгами використовували езельгофт — дерев'яну колодку, що надівалась на топ нижньої щогли, а в отвір її проходив шпор стеньги. Для з'єднання невеликих рангоутних дерев застосовуються і бугелі.

При значному діаметрі нижніх щогл і бушприта вони можуть складжатися з окремих дерев'яних деталей, з'єднаних болтами чи нагелями. Вони складалися з 1-2 центральних брусів — шпинделів, бокових брусів і передньої та задньої накладок — фіш[9]. Проміжки між деталями закривалися короткими клинами — чаками. Ззовні такі щогли стягали вулінгами (5-6 шлагів троса, покладеного навколо щогли), а з XVIII століття — залізними обручами — бугелями (могли бути й дерев'яними).

Звичайно для вітрильних суден виготовляли з ялиці або інших легких смолистих порід дерев: пінії, американської смолистої сосни й т. ін. З XIX століття для виготовлення щогл починає використовуватися листовий метал: ввони набувають вигляду труб.

Елементи складених щогл:
1 — колона фок-щогли, 2 — фор-стеньга, 3 — фор-брам-стеньга, 4 — фор-бом-брам-стеньга, 5 — фор-трюм-стеньга; 6 — колона грот-щогли, 7 — грот-стеньга, 8 — грот-брам-стеньга, 9 — грот-бом-брам-стеньга, 10 — грот-трюм-стеньга; 11 — колона бізань-щогли, 12 — крюйс-стеньга, 13 — крюйс-брам-стеньга, 14 — крюйс-бом-брам-стеньга, 15 — крюйс-трюм-стеньга

Щогли суден з паровим, дизельним чи атомним двигуном[ред. | ред. код]

На невітрильних суднах, поряд з простими щоглами, використовуються А-подібні, триногі, вежоподібні, ажурні та інші конструкції щогл. На військових кораблях щогли називаються бойовими щоглами (зазвичай дві: фок-щогла і грот-щогла)[10], оскільки они використовуються з метою спостереження і сигналоподачі, а також безпосередньо для бойових цілей. Трубчасті щогли виконуються з металевих труб, причому тонкі щогли грають роль допоміжних чи запасних для радіозв'язку і подачі сигналів (або є основними на невеликих кораблях), а товсті трубчасті щогли є основними на великих. Окрім трубчастих, у ролі бойових застосовуються вежоподібні, ажурні, триногі (п'ятиногі, семиногі) щогли[11].

Інше[ред. | ред. код]

«Щогла» — одне з назв ялиці білої (Abies alba) — представника родини Соснових. Вона пов'язана з тим, що прямі стовбури цього дерева використовували для вироблення щогл[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  2. Turfa, J. MacIntosh; Steinmayer, A. G. (1999): «The Earliest Foresail, on Another Etruscan Vase», The International Journal of Nautical Archaeology, Vol. 28, No. 3, pp. 292–296 (295)
  3. Casson, Lionel (1963): «The Earliest Two-masted Ship», Archaeology, Vol. 16, No. 2, pp. 108–111 (111)
  4. а б Самойлов К. И. Мачта // Морской словарь. — М.-Л. : Государственное Военно-морское Издательство НКВМФ Союза ССР, 1941. (рос.)
  5. Мачты военных кораблей // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого[ru] [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1911—1915. (рос.)
  6. Самойлов К. И. Джиггер // Морской словарь. — М.-Л. : Государственное Военно-морское Издательство НКВМФ Союза ССР, 1941. (рос.)
  7. The Masts of the Thomas W. Lawson
  8. Самойлов К. И. Мачта сухая // Морской словарь. — М.-Л. : Государственное Военно-морское Издательство НКВМФ Союза ССР, 1941. (рос.)
  9. Рангоут // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  10. Мачта // Толковый Военно-морской Словарь. — 2010. (рос.)
  11. Самойлов К. И. Мачты боевые // Морской словарь. — М.-Л. : Государственное Военно-морское Издательство НКВМФ Союза ССР, 1941. (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]