Українська національна колонія Харбін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Украї́нська Націона́льна Коло́нія Харбі́н ― відокремлене територіальне об'єднання українців в Харбіні, Маньчжурія (Маньжоу-Ґо), Китай. Колонія існувала в 19351945 роках, як прихисток для українських біженців з окупованої радянсько-російськими військами Української Далекосхідної Республіки.[1]

Пресова вистава націоналістичної організації «Далекосхідна Січ» м. Харбін.

Історія[ред. | ред. код]

Українська Національна Колонія Харбін (УНКХ) створена в 1935 році за ініціативою Українського Народного Дому, як національний центр для українців (русів) в регіоні Маньчжурія, а з втратою колонії Зелений Клин (Зелена Україна) в 1923 році і для всіх українців на Далекому Сході.

Населення колонії становило близько 15 000 жителів станом на 1940 рік. УНК здійснювала керівництво та координацію суспільно-економічним і культурним життям українців в колонії, в тому числі займалася випуском періодичних видань («Українське життя», «Манчжурський вісник»), організацією радіопередач, та друком літератури. В колонії діяло товариство «Просвіта».

З 1905 до 1935 року, всією координацією українського життя в Харбіні займався Український клуб. У 1916 року при Клубі була відкрита перша на Далекому Сході українська початкова школа[2].

В 1917 році в Харбіні було створено Український Маньчжурський Полк, командувачем призначили Петра Твердовського[3], котрий підпорядковувався Крайовому секретаріатові (уряду) колонії Українська Далекосхідна Республіка (Зелений Клин). Наприкінці 1917 року полк направили в Україну (УНР) на підтримку Армії Української Народної Республіки у війні проти радянської Росії.

Після утворенням держави Маньжоу-Ґо у 1931 році українське громадське життя пожвавилося. У Харбіні був відновлений Український Народний Дім, діяли Українська Національна Громада, Союз Українських Емігрантів, «Просвіта», Спілка Української Молоді та інші організації. У Харбіні був заснований клуб «Прометей» для організації співробітництва з емігрантами з числа інших поневолених більшовиками націй. Виходили тижневик «Маньджурський вістник», часописи «Далекий Схід», «Вимоги життя», «Український голос на Далекому Сході». З 1934 року в Харбіні виходили в ефір передачі українського радіо.

У 1930-х роках у Маньчжурії активну діяльність вела Організація Українських Націоналістів. Там були створені її осередки[4]. У разі великої війни між СРСР і Японією ОУН вважала за можливе створення Далекосхідної української держави під японським протекторатом. Японська реакція на ці пропозиції невідома.

У зв'язку з цими планами Євген Коновалець у 1934 році відправив у Харбін Омеляна Хмельовського — «Бориса Куркчі», а у 1935 року — Миколу Митлюка — «Богдана Лукавенка» та Михайла Затинайка — «Романа Корду-Федоріва»[5].

В цей час було створено українську футбольну команду, яка дуже добре проявила себе на міських змаганнях вже в 1934, зігравши внічию з найкращою командою у місті та набравши найбільше очок у змаганні за «Кубок Барлея». На початку жовтня 1935 вона виграла у команди Російської фашистської партії, попри її агресивну поведінку під час гри, з рахунком 3:0[6].

З 1936 року головою Українського дому в Харбіні був вибраний Рой Юрій[7].

В 1937—1943 роках колонія мала в своєму підпорядкуванні Батальйон «Далекосхідна Січ».

Українська Національна Колонія Харбін проіснувала до 1945 року, коли з приходом сталінських військ (у війні проти Японії) її ліквідували, а голову Колонії — Олександра Віктовського — викрали органи МГБ СССР і вивезли на ГУЛАГ.

Частину українського населення колонії примусово вивезли, а усі українські колоніальні установи і організації закрили. Із відновленням Української Держави в 1991 році, українське населення колишньої колонії Харбін, почало відновлювати свої національно-культурні організації.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]