Фауст (Гете)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Фауст (трагедія Ґете))
Перейти до: навігація, пошук
Фауст
Faust
Faust-Goethe.jpg
Жанр роман, п'єса і трагедія
Автор Йоганн Вольфганг фон Гете
Мова німецька
Написаний 1774 - 1831
Виданий 1808 і 1832
Переклад Микола Лукаш
Q: Висловлювання у Вікіцитатах

«Фауст, трагедія» (нім. Faust. Eine Tragödie), частіше просто «Фауст» — філософська драма для читання, яка вважається головною працею Йоганна Вольфганга Гете. Містить найвідоміший варіант легенди про доктора Фауста.

Гете працював над задумом про Фауста протягом 60 років свого життя. Перша частина (нім. Faust: der Tragödie erster Teil) писалася ще в 1790-і роки, була закінчена в 1806 році, опублікована через два роки і кілька разів переглядалася Гете при перевиданнях (останній раз в 1828 році). Над другою частиною (нім. Faust: der Tragödie zweiter Teil) Гете працював у похилі роки; вона побачила світ вже після його смерті, в 1832 році. У 1886 році був виявлений текст «Прафауста» (Urfaust), створеного Гете в молодості, в 1772—1775 рр.

Завдяки складній примхливості ритмів і мелодики «Фауст» вважається однією з вершин німецької поезії.

Зміст[ред.ред. код]

Пролог[ред.ред. код]

Трагедія починається не з відносин до основного сюжету сперечання між директором театру і поетом про те, як треба писати п'єсу. В цій суперечці директор роз'яснює поетові, що глядач грубий, безглуздий і не має власної думки, воліючи судити про твір з чужих слів. Та й не завжди його цікавить мистецтво — деякі приходять на виставу лише для того, щоб похизуватися своїм убранням. Таким чином, намагатися створити велике твір не має сенсу, оскільки глядач в масі своїй не в змозі його оцінити. Замість цього слід звалити в купу все, що попадеться під руку, а так як глядач все одно не оцінить великої кількості думки — здивувати його відсутністю зв'язку у викладі.

Перша частина[ред.ред. код]

Дія починається на небі, де злий дух Мефістофель укладає з Господом парі на те, чи зможе Він врятувати від нього свою душу.

Професор Фауст, своїми дослідженнями приніс багато добра жителям навколишніх селищ, він не задоволений тими знаннями, які за багато років вдалося йому отримати з книг. Усвідомлюючи, що сокровенні таємниці світобудови недоступні людському розуму, у відчаї він підносить до губ склянку з отрутою. Лише раптово прозвучав благовіст який запобігає самогубству.

Блукаючи містом зі своїм учнем Вагнером, Фауст зустрічає собаку, яку приводить за собою в будинок, де вона приймає людський образ Мефістофеля. Злий дух після низки спокус переконує старого відлюдника знову зазнати радості остогидлої йому життя. Плата за це — душа Фауста. Скріпивши домовленість кров'ю, Фауст відправляється «в одязі, властивої повесам, зазнати після довгого посту, що означає повнота життя».

У пошуках розваг Фауст і Мефістофель кружляють по Лейпцигу. У погребі Ауербаха злий дух вражає студентів витягом вина з пробуравленной в столі дірки. Він потурає бажанням Фауста зблизитися з цнотливою дівчиною Маргаритою, вбачаючи в цьому бажанні одне лише тілесний потяг.

Щоб підлаштувати знайомство Фауста з Маргаритою, Мефістофель втирається в довіру до її сусідки Березні. Фаусту не терпиться провести ніч наодинці з коханою. Він переконує Маргариту приспати матір наявним у нього снодійним. В результаті від отриманого зілля мати вмирає. Пізніше Маргарита виявляє, що вагітна, а її брат Валентин вступає з Фаустом у поєдинок.

Убивши в бійці Валентина, супутники залишають місто, і Фауст не згадує Маргариту до тих пір, поки не зустрічає її примари на шабаші. Привид являється йому в Вальпургієву ніч на Броккене як пророче бачення — у вигляді дівчини з колодками на ногах і тонкою червоною лінією на шиї. З розпитувань Мефістофеля він з'ясовує, що його кохана в темниці чекає страти за те, що втопила дочка, зачату нею від Фауста.

Фауст поспішає на допомогу в темницю до Маргарити, яку поступово покидає розум, і пропонує їй втечу. Дівчина відмовляється прийняти допомогу нечистої сили і залишається чекати страти. Всупереч очікуванням Мефістофеля, Господь приймає рішення врятувати душу дівчини від мук пекла і оголошує свій вердикт: «Врятована».

Друга частина[ред.ред. код]

Друга частина являє собою «величезну поетично-філософську фреску, повну зашифрованих символічних і містичних асоціацій і непрояснених загадок, рівної якій по складності важко знайти у світовій літературі».

Ця частина «Фауста» більш епізодична, ніж перша. Вона складається з п'яти актів відносно самостійними фабулами. Дія переноситься в античний світ, де Фауст поєднується шлюбом з прекрасною Єленою. Фауст і Мефістофель зводять знайомство з імператором і вживають ряд заходів щодо поліпшення добробуту його підданих.

Художній світ другої частини — це складне переплетення між Середньовіччям, де відбувається дія першої частини, і античністю, яка була дуже близька Гете як людині «Освіти». Для розуміння тексту необхідно гарне знання давньогрецької міфології, внаслідок чого продовження «Фауста» не входить в Німеччині в шкільну програму і рідко інсценується в театрах.

На кінець життя осліплий Фауст робить будівництво греблі для блага людства. Чуючи звук лопат, він переживає найбільший мить у своєму житті, вважаючи, що його робота принесе більшу користь людям. Йому невтямки, що це за завданням Мефістофеля лемури (нічні духи) копають його могилу. Згадавши про контракт з Мефістофелем, Фауст просить саме тут зупинити мить його життя.

Згідно з умовами контракту душа Фауста повинна потрапити в пекло. Однак парі, укладену між Мефістофелем і Богом, про те, чи зможе Він врятуватися, Господь дозволяє на користь спасіння душі Фауста, оскільки той до останнього дня свого життя трудився на благо людства.

Таким чином, на відміну від традиційних версій легенди, згідно з якими Фауст потрапляє в пекло, у версії Гете, незважаючи на виконання умов угоди і на те, що Мефістофель діяв з дозволу Бога, ангели забирають душу Фауста у Мефістофеля і забирають її в рай

Порівняння з більш ранніми трактуваннями легенди про Фауста[ред.ред. код]

У ранніх історіях про Фауста мотиви, за якими вчений заклав свою душу, варіювалися. Так, в «Народній книзі» XVI століття Фауст продає свою душу заради мирських задоволень, а в "Трагічної історії доктора Фауста Крістофера Марло їм рухає бажання увічнити своє ім'я. У гетівському трактуванні Фауст тоне у вирі крайнього песимізму і з повним байдужістю ставиться до загробного життя, звідси легкість, з якою він укладає угоду з дияволом.

У початкових легенди про Фауста герой робить спроби одружитися, але під тиском Мефістофеля, який противиться шлюбу (як звичаєм, заповіданого Богом) віддається блуду. В інтерпретації Гете конфлікт між Фаустом і Мефістофелем про шлюб відсутня. Історія відносин Фауста і Маргарити повністю придумана Гете.

І в «Народній книзі», і в «Трагічної історії доктора Фауста» присутні спроби Фауста звернутися до Неба, проте у версії Гете подібні роздуми виключені. Як і в більш ранніх версіях легенди про Фауста, значний обсяг тексту приділений жартів та магічних витівок Фауста і Мефістофеля.

Для світогляду Гете (як і епохи Просвітництва в цілому) характерний оптимізм. Тому в його трактуванні Бог рятує душі Маргарити, так і Фауста, незважаючи на вчинені ними гріхи і відступу від букви закону. Навіть спокуси темних сил розглядаються Гете в позитивному ключі, і сам Сатана у нього визнає: «Я — частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно здійснює благо».

Переклади[ред.ред. код]

При постановках цитуванні і «Фауста» в Росії найчастіше використовується переклад Бориса Пастернака, виконаний у 1948—1953 рр. Російський поет виношував плани перекладу «Фауста» з 1920-х років. За його словами, трагедія Гете "вся була в житті… вона переведена кров'ю серця… одночасно з роботою і поряд з нею були і в'язниця, і інше, і всі ці жахи, і вина, і вірність, і гумор". Незважаючи на безсумнівні поетичні принади, зразу після публікації переклад цей сильно критикували за вільне поводження з образним ладом і метрикою оригіналу.

Автори інших перекладів трагедії на російську мову:

  • Микола Холодковский (відрізняється високою точністю).
  • Валерій Брюсов.
  • Олександр Струговщиков.
  • Костянтин Іванов.
  • Анатолій Мамонтов.
  • Афанасій Фет.
  • А. Гончаров.
  • Соколовський А. Л. (прозовий переклад).
  • Едуард Губер (перший переклад трагедії на російську мову).

Автори перекладу на українську мову:

  • Микола Лукаш створює перший повний український переклад «Фауста».
  • М. Улезко перекладає першу частину трагедії.
  • Дмитро Загул перекладав першу частину твору.
  • Тодор Вернивода перекладає фрагменти другої частини «Фауста».

Театральні постановки[ред.ред. код]

  • 24 травня 1819 — палац Монбижу, Берлін. Сцени з «Фауста». Музика князя Антона Радзивілла.
  • 19 січня 1829 — Хофтеатр (Opernhaus am Hagenmarkt; Hoftheater; Брауншвейг). Інсценізація I частини Е. Клингеманом.
  • 29 серпня 1829 — Німецький національний театр Веймара
  • 1835 — Дюссельдорфський театр К. Л. Иммермана
  • 24 червня і 28 вересня 1852 — Веймар. II тому.
  • 1875/1876 — Німецький національний театр Веймара. Пост. Отто Девриента.
  • 1907 — Мюнхенський художній театр. Реж. Р. Фукс.
  • 1909 — Deutsches Theater (Берлін). Пост. М. Рейнхардта.
  • 1932 — Прусський державний театр, (Берлін). Пост. Лотара Мютельса. В ролі Мефістофеля — Р. Грюнденс.
  • 1933 — Зальцбурзький фестиваль (Felsenreitschule). Пост. М. Рейнхардта.
  • 1933 — Театр в Йозефштадте. Реж. Отто Премингер
  • 1938 — Гетеанум (Швейцарія). Пост. Марії Штайнер в антропософском ключі.
  • 1939 — Бургтеатр (Відень). У ролі Фауста — Евальд Бальзер.
  • 1948 — Бургтеатр-ансамбль (Відень). Реж. Е. Бальзер. Оскар Вернер — Учень.
  • 1949 — Ганновер. Під назв. Aluminium-Faust. Пост. Альфреда Ролера. Сценограф Рудольф Шульц. У ролі Фауста — Герхард Юст.
  • 1949 — Гамбурзький театр. Мефістофель — Р. Грюнвальд.
  • 1949 — Бродвей, Нью-Йорк. Пост. Леона Аскина.
  • 1952 — Берлінер Ансамбль. Реж. Егон Монк. Урфауст.
  • 1954 — Deutsches Theater. Реж. Вольфганг Лангхофф; Фауст — Курт Олигмюллер, Мефістофель — Ернст Буш.
  • 1955 — Бургтеатр. Урочисте відкриття відновленого будівлі театру — «Театральна прелюдія» Фауста. У ролях: Вернер Краус, Херманн Тимиг і Раоуль Аслан.
  • 1956/7 — Дойчес Шаушпильхауз (Гамбург). Реж. Петер Горскі; продюсер і виконавець ролі Мефістофеля — Р. Грюнденс; Фауст — Вілль Квадфлиг, Гретхен — Елла Бухи, Березня — Е. Фликеншильдт, Валентин — М. Екард, Вагнер — Е. Маркс, Студент — Уве Фридрихсен. 1 частина. Гастролі в СРСР в 1960 році.
  • 1965 — Лейпциг. Пост. Кайзера. II частина.
  • 1965/7 — Веймар. Пост. Фрітца Бенневитца. II частина.
  • 1976 — Віденський Бургтеатр. Пост. Герхарда Клингенберга, Отомара Крейца. Фауст — Рольф Бойзен, Мефістофель — Хейнц Райнке.
  • 1977 — Штутгарт. Інсценізація Клауса Пейманна, А. Фрайера і Германна Бейля. Фауст — Мартін Люттге, Гретхен — Тереза Аффольтер.
  • 1979 — Шверін. Пост. Крістофа Шроту.
  • 1984 — Берлінер ансамбль. Пост. Хорста Загерта. Фауст — Германн Бейер, Гретхен — Корінна Харфух.
  • 1986 — Мюнхен Каммершпилен. Пост. Дітера Дорнса.
  • 1990 — Штаатпильхауз Дрезден. Пост. Вольфганга Енгеля.
  • 1990 — Шаушпиль Франкфурт. Реж. Айнар Шліф. I частина.
  • 1989, 1990 — Піколо театро ді Мілано. Реж. Дж. Стрелер, сценограф Й. Свобода. Дві вистави за фрагментами першої та другої частин трагедії.
  • 2000 — Всесвітня виставка Expo, Ганновер. Реж. Петер Штайн, музика А. Аннекино, фортепіано Дж. Виталетти. Тривалість — 21 год, 35 акторів, дві сцени.
  • 2000 — Моновистава П. Штайна на основі попереднього. Музика — Дж. Виталетти (фортепіано).
  • 2000 — «Старий новий Фауст» у Московському театрі Місяця під рук. Сергія Проханова.
  • 2002 — Театр на Таганці. Реж. Ю. П. Любимов, художник — Б. А. Мессерер, композитор — в. І. Мартинов. Фауст — А. А. Трофімов, Мефістофель — Т. Бадалбейлі, Маргарита (Гретхен) — А. Басова.
  • 2003 — Пост. Інгмара Тіло; Фауст — Антоніус Сафралис, Мефістофель — Рафаела Цвк (Raphaela Zick), Олена — Ульріке Дістав, Max Friedmann (Lynceus). 2 частина.
  • 2004, 2005 — Deutsches Theater (Берлін). Реж. М. Тальхаймер, художник-постановник — О. Альтманн, композитор — Б. Шкоду. Фауст — В. Хюльсманн, Мефістофель — Свен Леманн, Маргарита — Р. Ціммерманн. Дві вистави по першій і другій частинах.
  • 2006 — Театро комуналь Модена. Реж. Е. Някрошюс.
  • 2008 — Веймарський Національний театр. Реж. Тільманн Келер. I частина.
  • 2009 — Бургтеатер. Реж. Маттіас Хартман; Фауст — Тобіас Моретті, Мефістофель — Герт Фосс.
  • 2009 — «Школа драматичного мистецтва» (Москва). Постановка Б. Ю. Юхананова, реж. — В. В. Яцко, сценографія та костюми — Ю. Харик, хореограф — А. Кузнєцов, композитор — Іраїда Юсупова. Виконавці: І. в. Яцко, Сабітов Р., Петров В. та ін.

Екранізації[ред.ред. код]

Існує багато фільмів на тему легенди про Фауста, але всі вони досить далеко відступають від сюжету трагедії Гете або використовують тільки мотиви першої частини трагедії (любовна лінія Фауста і Маргарити). До цієї історії зверталися такі великі кінорежисери, як Ф. Мурнау («Фауст», 1926), Рене Клер («Краса диявола», 1950) і Олександр Сокуров («Фауст», 2011).

У радянський час було знято два телеспектаклю з «Фауста» Гете:

  • 1969 році — по виставі Е. Симонова в Театрі ім. Вахтангова (Фауст — А. Кацынский; Мефістофель — Ю. Яковлєв);
  • 1986 році — по виставі Михайла Козакова (у головних ролях М. Козаків, З. Гердт, В. Муравйова).

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]