Вальпургієва ніч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Багаття, які розпалюють в Швеції на Вальпургієву ніч.

Вальпургієва ніч — ніч з 30 квітня на 1 травня, язичницьке, християнське і, водночас, сатанинське свято, яке відзначається в країнах Центральної і Північної Європи. Має синкретичну суть.

Своїми коренями традиція святкування Вальпургієвої ночі сягає язичницьких часів, коли таким чином святкувався прихід весни. В християнській традиції це день святої Вальпурги, сестри святого Віллібальда, англійської проповідниці християнства у франкських краях. Зважаючи на те, що раннє християнство часто християнізувало язичницькі традиції, обидва свята злилися в одне. В традиції нордичних міфів Вальпургієва ніч символізує час, коли Одін помер, щоб збагнути значення рун.

Вважається, що в цю ніч слабне межа між світами мертвих і живих. Люди розпалюють багаття, щоб відігнати мертвих і неприкаяних духів, що за повір'ям блукають у ці часи посеред живих. На світанку настає свято Першотравня.

Історія[ред.ред. код]

Згідно з друїдською традицією, в ніч з 30 квітня на 1 травня відзначають Бельтан, свято Сонця, яким починається світла пора року, а природа отримує від світила і дарує людині особливо багато енергії. Бог Сонця у цей момент стає особливо сильним і запліднює богиню Землі. Кельти відзначали Бельтан в сакральних центрах країни[1].

Під час святкування Бельтейну давні кельти збирались на підвищених місцевостях (тобто на горах), там палили вогні, танцювали, та вступали у ритуальні статеві стосунки одне з одним (ритуальні статеві стосунки між чоловіками та жінками в це свято, за віруваннями язичників, мали забезпечити родючість землі)[2].

Назва Вальпургієвої ночі пішла від збігу зі святкуванням 1 травня пам'яті святої Вальпурги (Вальбурги), сестри святої Віллібальди, канонізованою в 778 році.

Оскільки 1 травня з особливою урочистістю святкувалося язичниками (перше весняне свято, Белтайн), то старі жінки і взагалі всі ті, хто не міг відразу відмовитися від язичницьких звичаїв на користь християнства, незважаючи на строгу заборону (під страхом страти), продовжували збиратися в недоступних місцях, щоб належними чином; тобто піснями і танцями, зустріти 1 травня.

Вогнища та безлюдна місцевість сприяли поширенню в народі розповідей про відьом, що збираються в цю ніч в різних недоступних місцях[3].

Традиції святкування у різних країнах[ред.ред. код]

Святкування з факелами у Гейдельберзі, Німеччина.

В ніч з 30 квітня на 1 травня по всій Центральній та Північній Європі — запалюються величезні багаття, щоб відігнати відьом, які злітаються в цю ніч на шабаш. Програма свята не змінювалася вже більш ніж 100 років: старовинні ігри, виступи студентських хорів і традиційні вогнища. У багатьох європейських країнах із заходом сонця хлопчаки починають кричати і запалювати петарди, оскільки вважається, що найкращий засіб від духів — галас.

У Німеччині вважається, що щорічно в ніч на 1 травня на вершини Броккен (і Блоксберг) у горах Гарц (від Hart — «лісисті гори», там ростуть ялиці) злітаються на мітлах, вилах і козлах тисячі європейських відьом.

У Скандинавії палять багаття, щоб закликати весну, відлякати духів і позбутися від сміття, що накопичилося за зиму. І їдять гравлакс — свіжого лосося, маринованого в солі, цукрі і кропі.

У Чехії напередодні Вальпургієвої ночі насипають на поріг пісок або траву, щоб відьми не могли увійти до будинку, доки не перерахують всі піщинки або травинки.

У Баварії жартівники мажуть дверні ручки зубною пастою, переносять двері в інше місце і витягують з черевиків шнурки.

Фіни вважають, що опівночі останнього дня квітня немає жодної вершини горба, де б не сиділи відьми з відьмаками[4].

Легенди та перекази[ред.ред. код]

Німецькі відьми. 1700 р.

Згідно з легендою, саме ніч з 30 квітня на 1 травня відьми, дочекавшись певної години, натирають тіло чарівною маззю і, вимовивши заклинання, схоплюються верхи на мітлу, яка миттю донесе їх до місця шабашу.

Відьми, хихикаючи, розповідають одна одній про свої чорні справи, які вони зуміли зробити протягом року, і змовляються про нові неподобства. Тим, хто особливо відрізнився, сатана, що очолює святкове гуляння, дає відсьорбнути хмільного зілля з кінського черепа, тих же, хто йому не догодив, стьобає батогом. Незабаром починається божевільний танець, і наступного дня на місці «танцмайданчика» можна розгледіти сліди коров'ячих і козиних копит.

Музиканти грають на кінських черепах замість скрипок, смички ж їм замінюють котячі хвости. Нарешті, присутні спалюють чорного козла, чорного бика і чорну корову, а потім в непроглядній тьмі вдаються до тілесних утіх. Після цього свято закінчене. Втомлені, але задоволені, відьми знов сідають на мітли і відправляються по будинках, де їм належить старанно виконувати роль доброчесних (або не дуже) дружин, з нетерпінням чекаючи чергової Вальпургієвої ночі, яка відбудеться рівно через рік[1].

У мистецтві[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. (рос.) Вальпургиева ночь // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб.: 1890—1907.

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б Вальпургієва ніч: Місце зустрічі - Лиса гора
  2. Вальпургієва ніч
  3. Відьми всього світу злетяться на Вальпургієву ніч до Німеччини
  4. Сьогодні в Європі відзначають Вальпургієву ніч