Ференц Пульський
| Ференц Пульський | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився |
17 вересня 1814[1][2][…] Пряшів, Австрійська імперія | |||
| Помер |
9 вересня 1897[1][2][4] (82 роки) Будапешт, Австро-Угорщина | |||
| Поховання | Керепеші | |||
| Країна |
.svg){kind=small} Угорщина | |||
| Діяльність | політик, археолог, колекціонер мистецтва, письменник | |||
| Членство | Угорська академія наук, Шведська королівська академія історії літератури і старожитностей, Сербське вчене товариствоd і Сербська академія наук і мистецтв | |||
| Партія | Address Partyd[5] і Deák Partyd[5] | |||
| У шлюбі з | Therese von Pulszkyd[6] | |||
| Діти | Károly Pulszkyd, Ágost Pulszkyd, Polixénia Pulszkyd і Garibaldi Pulszkyd | |||
|
| ||||
 Ференц Пульський у Вікісховищі | ||||
Ференц Аурел Пульський де Чельфальва ет Любоч (угор. Ferenc Aurél Pulszky de Cselfalva et Lubócz 17 вересня 1814, Пряшів, Словаччина — 9 вересня 1897, Будапешт) — угорський політик, письменник і археолог.
Життєпис[ред. | ред. код]
Вивчав філософію і право в навчальних закладах рідного міста і в Мішкольці. Згодом подорожував за кордон. Особливу увагу Пульського привернула Англія, а за опублікований щоденник подорожей цією країною (Aus dem Tagebuch eines in Grossbritannien reisenden Ungarns, Pesth, 1837) він був обраний членом Угорської академії наук.
У 1840 був обраний до австрійського парламенту, а в 1848 призначений на посаду в міністерство фінансів Угорщини і в тому ж році переведений на аналогічну посаду до Відня при заступництві князів Естергазі.
Звинувачений у зв'язках з революціонерами, Пульський втік до Будапешта, де завдяки покровителям зміг уникнути арешту. Брав участь в Угорській революції, потім разом з Лайошем Кошутом виїхав до Англії і з ним здійснив подорож по США. У співавторстві зі своєю дружиною написав оповідання про свою подорож під назвою «Біле, червоне, чорне» (White, Red, Black, 3 vols., London, 1853).
Заочно засуджений до смерті (1852) військовим трибуналом. У 1860 переїхав до Італії, брав участь у невдалому поході Джузеппе Гарібальді на Рим (1862), відбував ув'язнення в Неаполі. Помилуваний імператором Австрії в 1866, повернувся в Угорщину і знову зайнявся політикою. У 1867—1876 і 1884 був членом Угорського парламенту, вступив в партію Деака.
Окрім політичної діяльності, він очолював літературну секцію Угорської академії, був директором Угорського національного музею в Будапешті, де займався археологічними дослідженнями. Ввів в археологію термін «мідний вік» (1876).
Також був письменником: автор творів «Якобінці в Угорщині» (Die Jacobiner in Ungarn, Leipzig, 1851), «Моє життя і мій час» (Életem s korom, Pest, 1880). Багато його трактатів про проблеми Угорщини опублікувала Пештська академія.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ Dr. Constant v. Wurzbach Pulszky, Edler von Lebócz und Cselfalva, Franz Aurel // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 24. — S. 71.
- ↑ Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
- ↑ а б Dániel B., József P., Judit P. Képviselők és főrendek a dualizmus kori Magyarországon — Líceum Kiadó, 2020. — С. 237. — 639 с. — ISBN 978-963-496-144-4
- ↑ https://data.matricula-online.eu/de/oesterreich/wien/03-landstrasse-st-rochus/02-08/?pg=114 — Т. 8.
Джерела[ред. | ред. код]
- János György Szilágyi, «A Forty-Eighter's Vita Contemplativa: Ferenc Pulszky (1814—1889)», The Hungarian Quarterly, 39: 149 (Spring 1998) [1]
- Reminiscences of Kossuth and Pulszky, published by FW Newman in 1888
Посилання[ред. | ред. код]
- Пульский, Франц-Аврелий // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
|
