Ференц Пульський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ференц Пульський
Horovitz Portrait of Ferenc Pulszky 1890.jpg
Народився 17 вересня 1814(1814-09-17)[1][2][…]
Пряшів, Пряшівський край
Помер 9 вересня 1897(1897-09-09)[1][2][4] (82 роки)
Будапешт, Австро-Угорщина
Поховання
Країна Flag of Hungary (1896-1915).svg Угорщина
Діяльність політик, археолог, колекціонер мистецтва, письменник
Мова творів угорська[1]
Членство Угорська академія наук, Шведська королівська академія історії літератури і старожитностей, Сербське вчене товариствоd і Сербська академія наук і мистецтв

CMNS: Ференц Пульський у Вікісховищі

Ференц Аурел Пульський де Чельфальва ет Любоч (угор. Ferenc Aurél Pulszky de Cselfalva et Lubócz 17 вересня 1814(18140917), Пряшів, Словаччина — 9 вересня 1897, Будапешт) — угорський політик, письменник і археолог.

Життєпис[ред. | ред. код]

Вивчав філософію і право в навчальних закладах рідного міста і в Мішкольці. Згодом подорожував за кордон. Особливу увагу Пульського привернула Англія, а за опублікований щоденник подорожей цією країною (Aus dem Tagebuch eines in Grossbritannien reisenden Ungarns, Pesth, 1837) він був обраний членом Угорської академії наук.

У 1840 був обраний до австрійського парламенту, а в 1848 призначений на посаду в міністерство фінансів Угорщини і в тому ж році переведений на аналогічну посаду до Відня при заступництві князів Естергазі.

Звинувачений у зв'язках з революціонерами, Пульський втік до Будапешта, де завдяки покровителям зміг уникнути арешту. Брав участь в Угорській революції, потім разом з Лайошем Кошутом виїхав до Англії і з ним здійснив подорож по США. У співавторстві зі своєю дружиною написав оповідання про свою подорож під назвою «Біле, червоне, чорне» (White, Red, Black, 3 vols., London, 1853).

Заочно засуджений до смерті (1852) військовим трибуналом. У 1860 переїхав до Італії, брав участь у невдалому поході Джузеппе Гарібальді на Рим (1862), відбував ув'язнення в Неаполі. Помилуваний імператором Австрії в 1866, повернувся в Угорщину і знову зайнявся політикою. У 18671876 і 1884 був членом Угорського парламенту, вступив в партію Деака.

Окрім політичної діяльності, він очолював літературну секцію Угорської академії, був директором Угорського національного музею в Будапешті, де займався археологічними дослідженнями. Ввів в археологію термін «мідний вік» (1876).

Також був письменником: автор творів «Якобінці в Угорщині» (Die Jacobiner in Ungarn, Leipzig, 1851), «Моє життя і мій час» (Életem s korom, Pest, 1880). Багато його трактатів про проблеми Угорщини опублікувала Пештська академія.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б SNAC — 2010.
  3. Dr. Constant v. Wurzbach Pulszky, Edler von Lebócz und Cselfalva, Franz Aurel // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt habenWien: 1856. — Vol. 24. — S. 71.
  4. Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedijaLeksikografski zavod Miroslav Krleža, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8

Джерела[ред. | ред. код]

  • János György Szilágyi, «A Forty-Eighter's Vita Contemplativa: Ferenc Pulszky (1814—1889)», The Hungarian Quarterly, 39: 149 (Spring 1998) [1]
  • Reminiscences of Kossuth and Pulszky, published by FW Newman in 1888

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ференц Пульский