Флегрейські Поля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Флегрейські Поля і затока з космоса

Флегрейські Поля (італ. Campi Flegrei від от грец. φλέγωгорити[1]) — кальдера сплячого супервулкана в Європі, сьогодні - частина Неаполя. Розташована за 20 км від Везувію, на березі затоки Поццуолі (італ. Golfo di Pozzuoli), обмежена з заходу мисом Мізено (італ. Capo Miseno), а зі сходу — мисом Посілліпо (італ. Capo Posillipo), який є північною бухтою Неаполітанської затоки. Поля мають площу 10 х 10 км.[2]

Вулканічна кальдера розташована переважно під водою; складається з 24 кратерів і вулканічних височин. Гідротермальна активність спостерігається в районах Лукріно, Аньяно і в околицях міста Поццуолі.

У районі вулкана Сольфатара спостерігається вихід вулканічних газів [прим. 1].

Спостерігаються явища брадисейсму[en] — повільного підняття та опускання грунту під дією процесів в магматичній камері.

Геологія[ред. | ред. код]

Ця місцевість належить до нечисленних територій, що знаходяться в густонаселених районах, де магма підходить настільки близько до земної поверхні, що грунт регулярно здійснює повільні вертикальні переміщення — брадисейсми[3].

Так, в місті Поццуолі в 1970 та 1983 роках його старий центр Ріоні-Терре, що розташовано на високому яру, утвореному вулканічним туфом, раптово піднявся, а потім повільно і нерівномірно став опускатися . В результаті 10 тис. мешканців були евакуйовані та не повернулися до своїх домівок, оскільки відвідування цього району було заборонено.

Історія вивержень[ред. | ред. код]

Супервиверження Флегрейських полів близько 40 тис. років тому, що сталося за геологічними мірками синхронно з виверженнями вулканів Казбек на Кавказі і Чуметул-Маре в Південних Карпатах, можливо, викликало наступ «вулканічної зими» і стало причиною вимирання неандертальців[4] Згідно з новими даними, після виверження в Кампанії 39 тисяч років тому в атмосфері над Європою збільшилася кількість сірки, що поглинає й розсіює сонячне світло, в результаті чого температура повітря знизилася на 5-10 ° С[5] Виверження було двостадійним — обсяг викидів від першого виверження склав 50 км³ твердих частинок, викинутих в атмосферу, а вся серія вивержень дала понад 500 км³ твердих частинок. Вулканічні породи розподіляються клином на північний схід від Південної Італії до Південного Уралу. Вони покрили шаром попелу понад 1,1 мільйона км — від Південної Італії до Причорномор'я і Каспійського моря. Аж до Румунії шар попелу досягав майже метра. У тих місцях, де рослинність не загинула повністю від попелу, її зростання було значно пригнічено. Подальша низка холодних років у відсутності навіть помірного річного потепління привела до того, що зростання зеленої маси рослин припинилося, а нестача світла перешкоджало фотосинтезу. Тварини, які не загинули під час випадання попелу, покинули значну територію від Італії до Приуралля. Виверження на Флегрейських полях було найсильнішим в Європі за останні 200 тис. років[6].

Останнє виверження на Флегрейських полях відбулося 29 вересня 1538 року. Воно тривало до шостого жовтня і призвело до утворення шлакового конуса Монте-Нуово.

Об'єкти туризму[ред. | ред. код]

Внаслідок коливань рівня грунту прибережна частина міста, названого ще в I столітті нашої ери Сенекою «містом на морі», занурилася на глибину до 10 метрів і на початок ХХІ сторіччя стала туристським об'єктом, огляд якого можливий зі спеціалізованих суден, в днище яких вставлені ілюмінатори. Це — так звані «підводні Помпеї».

У Поццуолі знаходиться і так званий «Храм Серапіса» (побудований в I-II століттях нашої ери), який отримав своє ім'я від знайденої тут статуї елліністичного божества, але насправді представляє собою міський продуктовий ринок, колони якого поїдені морськими молюсками.

Місто Поццуолі, засновано ще в 520 році до н. е. грецькими колоністами, котрі назвали його Дікеарх, що означає «справедливе правління», отримав свою сучасну назву від римлян через розташовані тут колодязі, що випускаються смердючі випаровування.

Неподалік від міста знаходиться Сольфатара (від пізньоримського Sulpha Terra — сірчана земля) — по суті доступний для відвідування вулкан, утворений декількома Фумаролми. Найбільша з них, що з'явилася 4000 років тому Бокка гранде, є джерелом перегрітої пари з температурою 160 ° С, що містить вулканічні гази з запахом сірководню. Наприкінці 2012 року в цьому кратері почалося сильне деформування землі — вчені встановили, що це один з небагатьох супервулканів на нашій планеті[7][8].

Міфологія[ред. | ред. код]

Північно-західний район Неаполя і Флегрейські Поля

Флегрейські поля (Phlegraei Campi, τά Φλεγραία πεδία, ή Φλέγρα, «випалена земля») в давньогрецькій міфології вулканічний край, де відбулася гігантомахія — битва богів на чолі з Зевсом з гігантами[9]. [10].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. У давньогрецькій міфології Сольфатара вважався будинком бога вогню Вулкана.
  1. flegreo. Garzantilinguistica. Процитовано September 20, 2016. 
  2. Christoph Höcker Golf von Heapol und Kampanien. Köln. DuMont Buchverlag- 1999 ISBN 3-7701-3990-9
  3. Регион Кампания. Изд-во Electa Napoli. 2005
  4. Про жодні контакти неандертальців і сапієнсів в Європі годі й казатиАнтропогенез.ру
  5. Наука и жизнь, Загибель неандертальців: вулкан не винен?
  6. Вчені розкрили картину виверження, що сталося 39 тис. років тому, 11 березня 2016 року
  7. Прокинувся відомий італійський Супервулкан // earth-chronicles.ru
  8. Як влаштована Земля. Згорить Європа в пеклі? Архівовано 2014-02-01 у en:Wayback Machine. // Discovery Science
  9. Див. Аполлоний Родосский. Аргонавтика III 232, 1222.
  10. Псевдо-Аполлодор. Мифологическая библиотека I 6, 1; II 7, 1; Диодор Сицилийский. Историческая библиотека IV 21, 5-7; V 71, 4

Інтернет-ресурси[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Флегрейські Поля

Література[ред. | ред. код]