Вулкан (міфологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулкан тримає молот і вогонь. Статуя епохи Відродження в Брюнненгофі, Німеччина

Вулка́н (лат. Volcanus, Vulcanus) — у римській міфології бог вогню, захисник від пожеж; відповідає грецькому Гефестові. Від його імені походить назва геологічних утворень вулканів.

Вулкан у міфах[ред.ред. код]

Вулкан був сином Юпітера і Юнони. Його дружинами були Майя (Майєста) та Венера. У його владі знаходилися всі види вогню, від вогнищ на землі до полум'я сонця і блискавок у небі. Згідно з міфом, одного разу розлючений Юпітер викинув його з небес. Вулкан зламав при цьому обидві ноги і відтоді зашкутильгав. Вулкан у своїй кузні виготовляв зброю і обладунки для богів і героїв. Його кузня знаходилася у вулкані Етна (Сицилія), коли гора диміла і вивергала полум'я, це означало, що Вулкан зайнятий ковальством.

Вулкан створив Юпітеру блискавки, якими той здолав свого батька Кроноса і карав зло. Таким чином спершу саме він мав владу над блискавками і з цією силою навіть був покровителем війн, але віддав цю зброю Юпітеру, а Марсу було доручено стати богом війни.

Культ Вулкана[ред.ред. код]

Культ Вулкана в давнину супроводжувався людськими жертвопринесеннями. Вогонь був життєво важливим для людей, але з одного боку як давав тепло і світло, так з іншого міг знищити все створене людиною. Тому римляни намагалися будь-що вмилостивити Вулкана, щоб він був прихильним до них. Вважається, що поклоніння Вулкану давніше за поклоніння Юпітеру і початково цьому богу приписувалося керування як вогнищами, так і блискавками і війною. В міру розвитку ремесел, які залежали від вогню (ковальство, гончарство), Вулкана стали шанувати і як їх покровителя. В результаті цього його образ змішався з образом грецького бога-коваля Гефеста.

Література[ред.ред. код]

  • Словник античної мітології / Упоряд. Козовик І. Я., Пономарів О. Д. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2006. — 312с.
  • Циркин Ю. Б. Мифы Древнего Рима. — М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ», 2000. — 560 с. (рос.)