Перейти до вмісту

Фольке Бернадот

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Фольке Бернадот
швед. Folke Bernadotte Редагувати інформацію у Вікіданих
Фольке Бернадот
Ім'я при народженнішвед. Folke Bernadotte af Wisborg
Народився2 січня 1895(1895-01-02)
Стокгольм
Помер17 вересня 1948(1948-09-17) (53 роки)
Єрусалим
·вбитий терористами з «Лехі»
ПохованняПівнічний цвинтар (Стокгольм)[1][2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
ГромадянствоШвеція Швеція
Національністьшвед
Діяльністьшведський політичний діяч і дипломат
Знання мовшведська[4][5], англійська[5] і німецька[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладОрганізація Об’єднаних Націй[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Титулграф, член королівського дому Швеції
Конфесіялютеранство Редагувати інформацію у Вікіданих
РідБернадоти Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоОскар Карл Август Бернадотт[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиЕбба Бернадот[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриCarl Oscar Bernadotted, Elsa Cedergrend, Countess Maria Bernadotte af Wisborgd і Sophia Bernadotted Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зЕстель Менвілл
ДітиГустав, Фольке, Фредрік, Бертіль (у шлюбі)
Жанна (поза шлюбом)
Автограф
Нагороди
Knight Grand Officer of the Order of the Polar Star Knight Grand Cross of the Order of Leopold II Commander with Star of the Royal Norwegian Order of Merit Кавалер ордена Почесного легіону Estonian Red Cross Order First Class Cross of Military Merit with White Decoration офіцер ордена Корони Commander First Class of the Order of the White Rose of Finland Knight Grand Officer of the Order of the Dannebrog Commander of the Order of Orange-Nassau Cross of Merit of the Red Cross of Finland Медаль Даґа Гаммаршельда
IMDbID 4952825 Редагувати інформацію у Вікіданих

Фо́льке Бернадо́т, граф Вісборзький (швед. Folke Bernadotte af Wisborg; 2 січня 1895, Стокгольм — 17 вересня 1948, Єрусалим) — шведський політичний діяч і дипломат, член королівського дому Швеції, племінник короля Густава V, хресний батько короля Карла XVI Густафа. Завдяки дружині американці був знайомий із видними представниками політичних і ділових кругів США.

Під час Другої світової війни Бернадот як представник шведського Червоного Хреста організував обмін військовополоненими, непридатними до подальшої військової служби, між Німеччиною і союзниками. У 1943 році став віце-президентом, а в 1946 — президентом шведського Червоного Хреста. Від імені цієї організації Бернадот вів переговори з Гіммлером. Напередодні краху Третього рейху Гіммлер намагався використовувати Бернадота як посередника для припинення бойових дій. Вони зустрічалися чотири рази — 12 лютого, 2, 21 і 23—24 квітня 1945 р., обговорювали з Бернадотом можливість передачі гітлерівських концентраційних таборів під опіку Міжнародного Червоного хреста. В результаті перемовин у березні-квітні 1945 р. з Терезієнштадту (Терезин) було звільнено понад сім тисяч громадян скандинавських країн. Бернадот сприяв також звільненню декількох тисяч єврейських жінок із концтабору Равенсбрюк; більшість їх знайшли притулок у Швеції.

Після війни шведська преса зробила з нього національного героя за його внесок в справу визволяння євреїв із нацистської Німеччини.

План поділу Палестини на арабську та єврейську частини, ООН 1947

20 травня 1948 р. Рада Безпеки ООН призначила Бернадота посередником в арабо-ізраїльському конфлікті. 11 червня йому вдалося добитися угоди про чотиритижневе припинення вогню, проте продовжено його не було. Бернадот пропонував плани з врегулюванню конфлікту: спочатку конфедерацію арабської і єврейської держав, потім дві окремі держави, але план був відкинутий ворогуючими сторонами і не дістав схвалення Генеральної Асамблеї ООН у листопаді 1948 р.

17 вересня 1948 р. Бернадот був убитий в Єрусалимі терористами з угруповання Лехі («Борці за свободу Ізраїля»). Після вбивства угруповання було роззброєно ізраїльським урядом, і члени на короткий час заарештовані, але формального звинувачення у вбивстві не висувалося.

Книги Бернадота

[ред. | ред. код]
  • «Завіса опускається: останні дні Третього рейху» (1945)
  • «До Єрусалиму» (1951)

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]