Фрідріх Вільгельм Берхгольц
| Фрідріх Вільгельм Берхгольц | |
|---|---|
| Friedrich Wilhelm von Bergholtz | |
 Г. К. Гроот. Портрет Фрідріха Вільгельма Берхгольця. 1742 р. | |
| Народився |
1699[5][1][…] Гольштейн-Глюкштадт, Lower Saxon Circled, Священна Римська імперія |
| Помер |
1765[1][2][…] або 1771[4] Вісмар, Швеція[1][2] |
| Країна | Німеччина[6] |
| Діяльність | камергер |
| Галузь | щоденник[7] |
| Знання мов | німецька[5][7] |
| Суспільний стан | шляхтич[d][7][7][7] |
| Батько | Вільгельм Берхгольц |
| Нагороди |
  |
Фрідріх Вільгельм Беркгольц[8] (нім. Friedrich Wilhelm von Bergholtz, рос. Фридрих Вильгельм Беркгольц[a]; 1699, Гольштейн — 1765, Вісмар) — голштинський дворянин, який протягом багатьох років жив у Російській імперії. Відомий завдяки докладному щоденнику, який він вів у 1721—1725 роках. Записи Берхгольца дозволяють відновити картину придворного життя під кінець царювання Петра Великого.
Біографія[ред. | ред. код]
Син голштинця Вільгельма Берхгольца, генерала російської служби, який брав участь в облозі Виборга (1710) і в Прутському поході (1711). Провів дитинство та ранню юність у Росії; 1714 року він повернувся до Священної Римської імперії, де служив недовго пажем при дворі герцога мекленбурзького. Потім перейшов на службу до герцога голштинського Карла-Фрідріха гоф-юнкером. Супроводжуючи герцога, він побував у Стокгольмі та Парижі. У червні 1721 року у складі його почту він приїхав до Петербурга за кілька днів до приїзду сюди герцога Карла-Фрідріха. Перебуваючи при ньому камер-юнкером, він прожив у Росії ще шість років і разом із герцогом у липні 1727 року поїхав на батьківщину, до Голштинії. У 1730-х роках він служив комендантом Кільського замку.[9]
Через 15 років Берхгольцеві знову довелося відвідати Росію. Він був призначений обер-камергером молодого голштинського герцога Карла-Петра-Ульріха, згодом імператора Петра III, і в його свиті 5 лютого 1742 приїхав до Петербурга. Герцог, який прибув за бажанням імператриці Єлизавети Петрівни, був зустрінутий дуже привітно, і голштинці, які супроводжували його, отримали великі нагороди; Берхгольцеві 24 травня 1742 року був наданий орден св. Олександра Невського.
Після оголошення герцога спадкоємцем російського престолу перебування при дворі великого князя обер-камергера Берхгольца і обер-гофмаршала Брюммера було знайдено незручним. 1746 року старий улюблений камердинер великого князя був узятий під варту. Потім його обер-гофмаршал і обер-камергер, на вимогу канцлера Бестужева, мали прийняти абшид і виїхати за кордон. Берхгольцю при відставці 9 серпня 1746 року був наданий Рейнбецький амт в Голштинії і призначена пенсія в розмірі платні[b].
Виїхавши з Росії, Берхгольц оселився у Вісмарі, де жив до своєї смерті. Видача пенсій, призначених йому та Брюммеру, було припинено у 1748 році. Але коли через чотири роки Берхгольц звернувся до імператриці Єлизаветі Петрівні з проханням про видачу пенсії за чотири роки, то російський уряд задовольнив його клопотання і в 1754 вислало Берхгольцю та спадкоємцям померлого на той час Брюммера 27549 рублів.
В одному зі своїх листів до імператриці у цій справі Берхгольц писав у 1753 році, що з часу свого від'їзду з Росії він веде сумне життя, обтяжений боргами.
Спадщина[ред. | ред. код]
Іллюстрації[ред. | ред. код]
У Національному музеї Швеції серед іншої спадщини Берхгольця зберігається колекція малюнків які він змалював під час своїх поїздок. Частина із них була зроблена на теренах Гетьманщини під час літньої поїздки з серпня по вересень 1744 р. Виконуючи обов’язки обер-камергера у почті майбутнього російського імператора Петра III, він вирушив зі своєю тіткою імператрицею Єлизаветою у подорож Україною. Під час неї вони відвідали Глухів, Кролевець, Батурин, Борзну, Ніжин, Носівку, Козелець, Бровари, а також Київ. Імовірно під час подорожі Берхгольць робив замальовки з натури та архітектурні креслення. І після повернення, на їх основі виконав малюнки олійними фарбами.
Дана колекція вперше була описана та опублікована в 1963 р. істориком мистецтва Бйорном Галльстрьомом. Всього вона налічує 207 зображень, з них з України близько п’ятидесяти. На них представлені представники різних верств та етносів, зокрема: греки, роми та волохи.[10]
|
|
|
|
|
|
|
Шляхтянка
|
Шляхтянка
|
Містянка
|
Шляхтянка
|
Шляхтянка
|
Козачка
|
Гречанка
|
|
|
|
|
|
|
|
Містянка
|
Заможна панянка
|
Пані
|
Пані
|
Літня пані
|
Міська служниця
|
Селянка
|
|
|
|
|
|
|
|
Селянка
|
Селянка
|
Селянка
|
Літня селянка
|
Бідна містянка
|
Селянка
|
Волошка
|
|
|
|
|
|
|
|
Циганка
|
Шляхтич
|
Шляхтич
|
Писар
|
Козак
|
Багатій
|
Містянин
|
|
|
|
|
|
|
|
Містянин
|
Літній містянин
|
Молодий містянин
|
Селянин
|
Селянин
|
Косар
|
Вівчар
|
|
|
|
|
|
|
|
Конюх
|
Литвин
|
Грек
|
Вірменин
|
Мулкан
|
Волох
|
Запорозький козак
|
Плани та креслення Санкт-Петербурга[ред. | ред. код]
Під час свого перебування в Росії Берхгольц зацікавився російською архітектурою та потоваришував із петербурзькими зодчими. Він просив, вимінював або купував у них ескізи нових будівель або домагався можливості зняти з них копії, для чого завів помічника, який перемальовував креслення нехай і не дуже красиво, але швидко і досить точно.
У Петербурзі працювали над проектом корінного перетворення міста. Берхгольц за короткий час зібрав величезну колекцію креслень не лише найчудовіших столичних будівель, а й послідовні зображення фасадів усіх основних вулиць північної столиці: 306 креслень із зображенням 331 споруди. Над малюнком кожного будинку він сам писав ім'я та звання власника. Виїжджаючи із Росії, Берхгольц майже повністю вивіз свою колекцію. У Петербурзі залишилося лише два десятки первісних варіантів, які пізніше потрапили до Ермітажу. Невідомим чиноном основна частина колекції була придбана Швецією, імовірно для використання у військових цілях, хоча подробиці цієї угоди залишаються невідомими.[11]
Приблизно до 1960-х рр. колекція креслень вивезених Берхгольцем була засекречена, а її місцезнаходження було невідомим.[11] Після розсекречення вона зберігається у Національному музеї Швеції у Стокгольмі у складі так званої «Тессін-Хорлеманської колекції», названої на честь шведського військового та державного діяча Карла Густава Тессіна. Як виявив шведський дослідник та архівний працівник Бйорн Хенрік Халльстрем, саме до нього Ф.В. Берхгольц звертався в 1749 р. з проханням про допомогу, після чого отримав 1000 екю «за надані Швеції послуги». Через що є підстави вважати його власником колекції або, як мінімум, провідним посередником у її придбанні.[12]
У 2019 році петербурзьке видавництво «Крига» набуло права на видання копій креслень з «Тессін-Хорлеманської колекції» та видало колекцію Берхгольця обмеженим тиражем у вигляді набору повнорозмірних планшетів з окремим томом пояснень та коментарів.[13]
Щоденник[ред. | ред. код]
Під час другого перебування у Росії в 1721—1725 рр. Берхгольц вів докладний щоденник. Дізнавшись про це, видавець альманаху Magazin für die neue Historié und Geographie Бюшинг в 1765 посилено просив Берхгольца надати йому щоденник для друку, але автор відхилив пропозицію. Невдовзі Берхгольц помер; Бюшингу вдалося дістати рукопис від спадкоємців, і у 1785—1788 роках він надрукував щоденник із невеликими скороченнями у томах 19—22 вищезгаданого журналу.
Нотатки щоденника починаються 13 квітня 1721, у день, коли автор отримав наказ від герцога виїхати з Парижа до Росії, і закінчуються 30 вересня 1725 року. У 1857-1860 роках щоденник був переведений і виданий І. Аммон; повний переклад цієї праці виходив під назвою «Щоденник камер-юнкера Берхгольця», у 4 частинах (2-ге видання, 1859—1862 роки). Всього російською мовою він був виданий тричі. Історик М. Устрялов дуже високо цінував працю Берхгольця:
Ніякий історичний художній виклад не може дати такої вірної ідеї про тодішній час, як просте безіскусне, разом з тим до дрібниць виразне оповідання Берхгольца. Щоденник його… перевершує все, що писали іноземці про Петра Великого.
Берхгольц перевершує більшість мемуаристів петровського часу точністю та детальністю описів. Молодий камер-юнкер, автор щоденника — спостерігач об'єктивний, неупереджений, але водночас і вкрай дріб'язковий. Він докладно описує все те, що бачив і чув, супроводжуючи свого государя; про Петра та його сподвижників він мав уявлення лише по зустрічах на асамблеях та маскарадах.
Країна, народ, реформа його мало цікавлять, зате безцінні для істориків у щоденнику Берхгольця описи придворних свят, асамблей, спусків кораблів, страт тощо, що дають цікаві риси придворних вдач.
Див. також[ред. | ред. код]
Коментарі[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Беркгольц // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1892. — Т. IIIа. — С. 538–539.
- ↑ а б в г Н. Павлов-Сильванский Берхгольц, Фридрих Вильгельм // Русский биографический словарь — СПб: 1900. — Т. 2. — С. 755–757.
- ↑ а б Swartz A. Open Library — 2007.
- ↑ а б https://catalogue.bnf.fr/ark:/12148/cb11313366h
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ http://collection.nationalmuseum.se/eMuseumPlus?service=ExternalInterface&module=artist&objectId=19752
- ↑ а б в г д Czech National Authority Database
- ↑ БЕ́РКГОЛЬЦ // Большая российская энциклопедия : [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов. — М. : Большая российская энциклопедия, 2004—2017.
- ↑ Е.Ю. Станюкович-Денисова. Деятельность Ф.-В. Бергхольца в Германии: к изучению путей формирования коллекций архитектурных чертежей в XVIII веке. Актуальные проблемы теории и истории искусства : сб. науч. статей. Вып. 2. Под ред. А.В.Захаровой — Санкт-Петербург: НП-Принт — 2012. — с.357 ISBN 978-5-91542-185-0
- ↑ Мешканці Гетьманщини на малюнках Берґгольца 1744 року
- ↑ а б Крашенинников А.Ф. История Стокгольмской коллекции русских чертежей или шпионаж против России, принесший ей пользу через 200 лет
- ↑ Hallström B.H. Ryska byggnadsritningar i Nationalmuseum. Några tidiga verk av Bartolomeo Rastrelli // Konsthistorisk Tidskrift. Vol. 29, I960. Nr. 1-4, s. 34.
- ↑ «Архитектурные чертежи и планы Санкт-Петербурга (1730–1740) из коллекции Фридриха Вильгельма Берхгольца»
Література[ред. | ред. код]
- Беркгольц, Фридрих Вильгельм // Советская историческая энциклопедия : в 16 т. / под ред. Е. М. Жукова. — М. : Советская энциклопедия, 1961—1976.
- Беркгольц, Фридрих Вильгельм // Бари — Браслет. — М. : Советская энциклопедия, 1970. — (Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров ; 1969—1978, т. 3).