Гаунд-Доґ Тейлор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Хаунд-Дог Тейлор)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гаунд-Доґ Тейлор
англ. Hound Dog Taylor
Зображення
Hound Dog Taylor
Основна інформація
Повне ім'я Теодор Рузвельт Тейлор
Дата народження 12 квітня 1915(1915-04-12)
Місце народження Натчез, Міссісіпі, США
Дата смерті 17 грудня 1975(1975-12-17) (60 років)
Місце смерті Чикаго
Причина смерті рак легень
Поховання Restvale Cemeteryd[1]
Роки активності 19571974
Громадянство США США
Національність Американець
Професія Гітарист,
композитор,
співак
Інструменти Електрогітара
Жанри Електричний блюз,
рок-н-рол,
чиказький блюз,
сучасний чиказький блюз
Псевдоніми Гаунд-Доґ Тейлор
Колективи Hound Dog Taylor and the Houserockers
Лейбл Alligator, Wolf

Теодо́р Ру́звельт «Гаунд-Доґ» Те́йлор (англ. Theodore Roosevelt "Hound Dog" Taylor; 12 квітня 1915, Натчез, Міссісіпі, США — 17 грудня 1975, Чикаго, Іллінойс, США) — американський блюзовий гітарист та співак.

Гаунд-Доґ Тейлор належить до п'ятірки найкращих слайд-гітаристів Чикаго — і блюзу взагалі. Він, разом з Елмором Джеймсом, Робертом Найтгоком, Мадді Вотерсом та Дж. Б. Хатто, поєднує в собі «дикий» і хаотичний дельта-блюз та міський чиказький стиль.[2] Вплив Гаунд-Доґа Тейлора відчувається у творчості багатьох виконавців блюзу, як-от: Джорджа Торогуда, Сонні Ландрета, Вернона Ріда, Сона Сілза та ін.[3]

У 1984 ім'я Гаунд-Доґа Тейлора урочисто внесено до Зали слави блюзу.[4]

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство та юність[ред. | ред. код]

Фотографія лівої руки Тейлора, на якій зображений шостий палець

Теодор Рузвельт Тейлор, названий у честь президента Теодора Рузвельта, народився у сім'ї фермера Роберта Тейлора та Делли Геррон, з фізичною вадою: у нього було по шість пальців на кожній руці. Хлопчик зростав у штаті Міссісіпі, проте дитинство у нього не було щасливим — коли Тейлору сповнилось 9 років, вітчим зібрав його речі в сумку та вигнав пасинка зі свого дому,[5] що й примусило його деякий час прожити зі старшою сестрою.

Ще з самого дитинства Тейлор вчився грати на піаніно. Першу свою гітару він придбав у юності, проте серйозно вчитися грі почав лише в 21 рік.[5] Удень Теодор працював на фермі, а ввечері грав як і на гітарі, так і на піаніно, — у клубах та на вечірках по всій міссісіпській дельті.[3] Декілька разів його запрошували взяти участь у відомому радіо-шоу KFFA King Biscuit Flour у Вест-Гелені, Арканзас, де він грав із легендарними блюзменами Робертом Локвудом та Санні Бой Вільямсоном. У 1942 на Тейлора здійснено напад расистської терористичної організації Ку-клукс-клан через те, що він зустрічався з білою дівчиною: решту того дня він переховувався в дренажній канаві, — а наступного дня утік до Чикаго, щоб ніколи більше в житті в ті краї не повертатися[5].

Перші 15 років у «місті вітрів» Тейлор працював на фабриці, а у вільний від роботи час грав у барах гетто. У 1957 майстрував телевізійні приймачі; згодом вирішив розпочати музичну кар'єру та стати блюзменом. Тоді саме він змінив свій стиль гри: почав використовувати прийом слайду, в якому плавний перехід від звуку до звуку здійснюється завдяки притисканням до струн металевої пластини або шийки пляшки. Безсумнівно на такі зміни його надихнула гра популярного слайд-гітариста Елмора Джеймса.

У ті ранні роки Тейлор концертував по всьому місту — і здобув прихильність багатьох шанувальників блюзу та став місцевим улюбленцем. Десь саме тоді він отримав прізвисько «Гаунд-Доґ» (англ. hound dog — «гончак», «мисливський пес», «мисливець»): одного вечора Тейлор сидів у клубі, не зводячи очей із двох леді, — і його друг помітивши це, назвав його «мисливцем», бо, на думку друга, Тейлор постійно «полював» на жінок. І згодом прізвисько прижилося. Одного вечора, перебуваючи у нетверезому стані, Тейлор взяв лезо від бритви та відрізав шостий палець на правій руці.[5]

Музична кар'єра[ред. | ред. код]

Hound Dog Taylor and the Houserockers[ред. | ред. код]

Гаунд-Доґ Тейлор та його гурт the Houserockers під час виступу

Гаунд-Доґ почав поступово набирати музикантів для власного гурту. У 1959 під час виступу у Вест-Сайді, Тейлор познайомився з уродженцем Міссісіпі гітаристом Брюером Філліпсом, з яким грав уперше разом: обоє швидко стали друзями — і створили гурт Hound Dog Taylor and the Houserockers, до якого згодом приєднався ударник Леві Воррен. У 1960 Гаунд-Доґ записав перший сингл «Baby Is Coming Home»/«Take Five» на лейблі Bea & Baby Records — проте за межами Чикаго успіху таки і не мав. У 1961 Фредді Кінг прославився завдяки інструментальній композиції «Hideaway», яку уклав, взявши за основу почуту пісню Тейлора в нічному клубі. У 1962 студія Firma Records випустила другий сингл Тейлора «Christine»/«Alley Music», а наступний сингл «Watch Out»/«Down Home» вийшов після п'ятирічної перерви, у 1967 на лейблі Checker. Як і перший сингл, ці записи успіху не мали.

В 1965 році Леві Воррена замінив новий ударник Тед Харві. Харві та Тейлор уперше познайомились у 1955 році, коли Тед грав разом із Елмором Джеймсом; зустрівшись удруге на похоронах Джеймса у 1963 — після розмови з Тейлором Тед вирішив долучитись до Hound Dog Taylor and the Houserockers. У склад гурту входили лише три музиканти: Гаунд-Доґ — гітара та вокал, Філліпс — бас-гітара (інколи грав на другій електрогітарі, його рідко звали по імені) і Тед — ударні. Оскільки Тейлор був насправді обдарованим слайд-гітаристом та обожнював грати «вживу», The Houserockers ніколи не проводили репетицій перед виступами. Перед будь-яким виступом, Гаунд-Доґ за традицією дозволяв собі один ковток віскі, а потім — кухоль пива: тільки після такого «ритуалу» був готовий грати. Подібно ж із учасниками гурту: починали грати лише випивши, — любили випити. Свій концерт Тейлор розпочинав, як правило, з фрази: «Hey, let's have some fun!» (укр. Гей, давайте трохи розважимося!). Гурт зазвичай грав майже всю ніч — шести- або семигодинні виступи були нормою. У 1960-х Гаунд-Доґ найчастіше виступав у барі «Флоренс-лаундж» у чиказькому районі Саут-Сайд.

Alligator Records (1969—1975)[ред. | ред. код]

Hound Dog Taylor and the HouseRockers (1971)[ред. | ред. код]

Обкладинка дебютного альбому Hound Dog Taylor and the HouseRockers (1971)

В 1969 році Тейлор познайомився з майбутнім продюсером Брюсом Іґлауером, людиною, на яку дуже сильне враження справив талант музиканта. Іґлауер уперше помітив Тейлора у нічному клубі «Eddie Shaw's», де Гаунд-Доґ виступав з іншими блюзменами. Проте Іґлауеру не пощастило почути гру Тейлора разом з The Houserockers, — і лише через рік, переїхавши до Чикаго, нарешті побував на одному з виступів гурту. У той час The Houserockers отримували мізерну платню: за кожен виступ — усього 45 доларів. Іґлауер остаточно запросив The Houserockers до студії — і марно намагався переконати директора Delmark Records Боба Кестера підписати з Тейлором контракт. Утім, недомовившись із Кестером, Іґлауер, який успадкував 2500 тисяч доларів, заснував власну студію звукозапису та самостійно випускав платівки Гаунд-Доґа: так і утворився новий лейбл Alligator Records.

Навесні 1971 року почалась робота над дебютним альбомом Houserockers у чиказькій студії Sound Studios. Гаунд-Доґ грав на японській електрогітарі, яку він придбав за 30 доларів, а також використав підсилювачі фірми Sears Roebuck з напіврозбитими колонками для запису. Не проминув і рік — та альбом, випущений під назвою Hound Dog Taylor and the HouseRockers, став одним із найбільш розпроданих блюзових записів на незалежному лейблі: лише у перший рік розійшлось 9000 копій. Альбом складався з 12 композицій: вісім із них написав сам Тейлором, три запозичив у свого кумира, легенди чиказького блюзу Елмора Джеймса («Held My Baby Last Night», «Wild About You, Baby», «It Hurts Me Too») і додав одну народну пісню («44 Blues»). Популярність Тейлору принесла пісня «Give Me Back My Wig», кавер-версію якої записали чимало музикантів у своїх варіантах: найвідоміші — Стіві Рей Вон та Лютер Еллісон.

Альбом Hound Dog Taylor and the Houserockers приніс Гаунд-Доґу широку популярність серед музикантів та слухачів. Майже відразу після випуску платівки гурт вирушив у перше турне по країні, — а згодом запросили його виступити в Автралії та Новій Зеландії разом з Фредді Кінгом, Сонні Террі та Брауні Макгі. Навіть тоді свою традиційну концертну програму Тейлор вирішив не змінювати: продовжував співати ті ж самі пісні та грати у тому ж самому стилі на своїй дешевій японській гітарі.

На думку багатьох музичних критиків Hound Dog Taylor and the Houserockers — це один із найкращих слайд-гітарних альбомів усіх часів.[6][7]

Цей альбом — енергійна та потужна сила.

Rolling Stone[7]

Natural Boogie (1973)[ред. | ред. код]

Після виходу дебютного альбому на сторінках відомих та авторитетних музичних видань (таких як Rolling Stone та Guitar Player) — уперше почали з'являтися статті про Гаунд-Доґа Тейлора. А коли у 1973 вийшов другий студійний альбом під назвою Natural Boogie — слайд-гітара Тейлора звучала впевненіше та потужніше ніж будь-коли. Усі 11 пісень було записано під час першої сесії в 1971 році в студії Sound Studios; до альбому, крім власних композицій Тейлора, увійшли кавер-версії двох пісень Елмора Джеймса: динамічні гітарні буґі «Hawaiian Boogie» (Аудіо слухатифайл) і «Talk to My Baby» (Аудіо слухатифайл), — та одна інструментальна робота Брюера Філліпса під назвою «One More Time» (Аудіо слухатифайл). До альбому ще увійшла одна з найвідоміших пісень Тейлора — «Sadie» (Аудіо слухатифайл), яка, за словами продюсера Брюса Іґлауера, була першою піснею написаною музикантом.[8] Серед інших популярних композицій — «Take Five» (Аудіо слухатифайл), яка вийшла синглом ще у 1960 році. Самому Тейлору цей альбом сподобався більше ніж попередній — він отримав багато схвальних відгуків, а музикант закріпив славу одного з провідних блюзменів не тільки Чикаго, а і усієї країни.[9][10][11]

Кожен прихильник чиказького блюзу повинен мати цей альбом.

Blues Unlimited[9]

Останні роки[ред. | ред. код]

Надгробна плита Тейлора, цвинтар Рествейл. Елсіп, Іллінойс, США

З початком 1975 року — коли музикант знаходився у зеніті слави та його записи продавались у дуже великій кількості — Тейлор вирішив записати живий альбом. У ті часи, хоч Тейлор та Філліпс дружили, вони часто сварились один з одним, — та інколи ці сварки переростали в бійки: така бійка між Філліпсом та Гаунд-Доґом виникла у травні 1975, коли Філліпс зі Саном Сілзом завітали в гості до Тейлора. Філліпс якось образив дружину Тейлора Фредду, — і Гаунд-Доґ, швидко залишивши кімнату з гостями, згодом повернувся з гвинтівкою в руках. Цілячись у диван, він двічі вистрелив у Філліпса — перша куля потрапила йому в передпліччя, а друга — в ногу гітариста. На щастя, Сілз одразу ж вихопив зброю з рук Тейлора, поранення серйозними не виявилися — і Філліпс швидко одужав. Однак здоров'я самого Тейлора, який був запеклим курцем, саме тоді значно погіршувалось: у листопаді 1975 року Тейлора госпіталізували через проблеми з диханням, а згодом у музиканта виявили рак легень.

У хвилини перед смертю останнє прохання Тейлора було виконано: в лікарню до нього прийшов Філліпс — і вибачив йому стрільбу, а наступного дня, цебто 17 грудня, Тейлор помер. Поховали музиканта на цвинтарі Рествейл в місті Елсіп, штат Іллінойс. На бронзовій надгробній плиті Тейлора видніє гітара — і улюблена фраза музиканта: «I'm Wit'cha, Baby…» (укр. «Я з тобою, крихітко...»).

У 1976 вийшов живий альбом Beware of the Dog, матеріал якого записано під час двох концертів гурту: на виступі 18 січня 1974 року в Північно-Західному університеті в Еванстоні, штат Іллінойс та на виступах 22-24 листопада 1974 в клубі Smiling Dog Saloon в Клівленді, штат Огайо.

Деякий час Брюер Філліпс та Тед Харві продовжували грати разом, але згодом Філліпс вирішив розпочати сольну кар'єру — і гурт остаточно розпався.[12]

Дискографія[ред. | ред. код]

Студійні альбоми[ред. | ред. код]

Збірки[ред. | ред. код]

  • 1992 Have Some Fun [live] (Wolf)
  • 1992 Live at Joe's Place (New Rose)
  • 1997 Houserockin' Boogie (JSP)
  • 1997 Live at Florence's (JSP)
  • 1999 Deluxe Edition (Alligator)
  • 1999 Live in Boston (Charly)

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Komara, Edward. (October 28, 2005) Encyclopedia of the Blues, 2 Volume Set, Routledge. ISBN 0415926998
  • Iglauer, Bruce. «Hound Dog Taylor»: Living Blues no. 25 (January/Fabruary 1976): 7.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Find a Grave — 1996.
  2. Hound Dog Taylor & the Houserockers «Hound Dog Taylor and the Houserockers» 1971. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 2 червня 2009. 
  3. а б Біографія Тейлора на Alligator Records. Архів оригіналу за 30 січня 2011. Процитовано 3 червня 2009. 
  4. Список номінантів до Зали слави блюзу 1984 року. Архів оригіналу за 10 лютого 2009. Процитовано 3 червня 2009. 
  5. а б в г Біографія Гаунд-Доґа Тейлора. Архів оригіналу за 2 червня 2009. Процитовано 2 червня 2009. 
  6. Огляд альбому Hound Dog Taylor and the Houserockers на Allmusic
  7. а б Огляд альбому Hound Dog Taylor and the Houserockers на Alligator Records. Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 4 червня 2009. 
  8. Огляд альбому Natural Boogie на Keno's HOUND DOG TAYLOR Web Site. Архів оригіналу за 3 червня 2009. Процитовано 5 червня 2009. 
  9. а б Огляд альбому Natural Boogie на Alligator Records. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 4 червня 2009. 
  10. Огляд альбому Natural Boogie на Alligator Records. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 5 червня 2009. 
  11. Огляд альбому Natural Boogie на Allmusic. Архів оригіналу за 15 грудня 2010. Процитовано 12 листопада 2010. 
  12. BRUCE IGLAUER'S NOTES ON HOUND DOG. Архів оригіналу за 20 червня 2009. Процитовано 5 червня 2009. 

Посилання[ред. | ред. код]

Статті
Відео