Pending

Хиночі

From Вікіпедія
Jump to navigation Jump to search
село Хиночі
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район Вараський район
Тер. громада Володимирецька селищна громада
Код КАТОТТГ UA56020050210022669
Основні дані
Засноване 1460
Населення 1343
Площа 67,815 км²
Густота населення 14,17 осіб/км²
Поштовий індекс 34313
Телефонний код +380 3634
Географічні дані
Географічні координати 51°34′23″ пн. ш. 26°08′41″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
155 м
Водойми річки: Безіменка, Стубла.
Місцева влада
Адреса ради 34300, Рівненська обл., Вараський р-н, селище Володимирець, вул. Повстанців, 21
Карта
Хиночі. Карта розташування: Україна
Хиночі
Хиночі
Хиночі. Карта розташування: Рівненська область
Хиночі
Хиночі
Мапа
Мапа

Хи́ночі — село в Україні, у Володимирецькій селищній громаді Вараського району Рівненської області. Населення становить 1343 осіб.

Географія

[edit | edit source]

Неподалік від села розташований ботанічний заказник — «Хиноцький». Селом протікає річка Безіменка, яка впадає у Стублу.

Історія

[edit | edit source]

Село Хиночі — типове поліське село. Розташоване воно у мальовничому куточку північно-західної частини Вараського району Рівненської області. Місцевість села являє собою горбисту рівнину, оточену мішаними лісами та чагарниками. Ніяких архівних документів, які б розкривали історію заснування села Хиночі, не знайдено. Точних даних про час заснування села нема. Ніяких історичних джерел, які свідчили б про час заснування села, не знайдено.

Засноване воно, за переказами найстаріших жителів села, ще у роки монголо-татарської навали. Першими жителями села були племена хини, що в іноземному звучанні означає «китайці». Від назви племен і походить назва села — Хиночі.

Точних даних про переміщення села також немає, але біля села Хиночі (приблизно 1 км на північ) є урочище, яке називається «Старе село». Найстарші жителі стверджують, що там дійсно було колись село, але через те, що воно було розташоване за річкою Стубла і кругом оточене болотами, жителі переселились на сучасне місце з більш сприятливими природними і географічними умовами.

На місці «Старого села» можна знайти велику кількість грубих глиняних черепків. За селом по болотистій рівнині протікала річка Стубла, на місці річки Стубла, протікає невеличка річка Вир — притока Стиру.

Життя селян від найдавніших часів до 1945 року

[edit | edit source]

За даними Рівненського краєзнавчого музею, з книги Олександра Цинкаловського відомо, що Хиночі (інші назви Хиничі, Хиновичі, Хинона) — село Осовської волості, що знаходиться на відстані 135 кілометрів від Луцька, над річкою Стублою при озері.

Наприкінці XIX століття у селі налічувалося 66 будинків і 430 жителів, деревяна церква, побудована у XVIII столітті, млин.

Село колись було містечком. У 1577 році воно належало до Чорторийської волості князя Михайла Чарторийського.

Наприкінці XIX століття до поміщиків Венгжиновських належало 2920 десятин землі. За переписом 1911 року поміщиці А.Подгурській належало 7287 десятин землі.

У своїй давній історії село переживало період панування польсько-литовських феодалів. Становище наймитів і робітників до Жовтневої революції було надзвичайно тяжке. Займалися в основному землеробством. Селяни 4-5 днів з ранку до вечора на панів та куркулів і одержували за свою працю копійки. За день, найбільше, можна було заробити 10-15 копійок, і лише 1-2 дні на тиждень працювали на своїх діляночках. Сплачували оброк продуктами та грошима. З 1939 р. буде все теж саме - займалися в основному землеробством. Селяни в колгоспі 6 днів з ранку до вечора працюватимуть на державу і одержуватимуть за свою працю копійки. За день, найбільше, можна було заробити 10-15 копійок, і лише 1 день на тиждень працювали на своїх діляночках. Сплачували оброк продуктами та грошима.

Селяни жили величезними сім’ями по дев’ять-п'ятнадцять чоловік у маленьких хатинках. Нерідко в одній хаті проживало троє поколінь людей. Причиною цього стала кріпаччина, закони якої не дозволяли людям залишити свого поміщика без викупу.

Всі хатини в селі були курними, тобто без димарів. Дим з печей виходив прямо в хату, а звідти на горище через отвір у стелі, який після паління закривався спеціальною мішковиною. Хати переважно обмазували жовтою глиною, лише стіни підбілювали білою глиною. Люди спали на спеціальних дерев’яних підлогах в декілька рядів: спочатку дід і баба, за ними батько та мати, далі одружені діти, а в кінці полу — менші діти. Часто бувало так, що взимку разом із людьми тримали і худобу та птицю.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 722-р від «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області», увійшло до складу Володимирецької селищної громади[1].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Володимирецького району, село увійшло до складу Вараського району[2].

Населення

[edit | edit source]

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 955 осіб[3].

Мова

[edit | edit source]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:

Мова Відсоток
українська 99,90 %
російська 0,10 %

Відомі люди

[edit | edit source]

Уродженцем села є Шеляг Володимир Анатолійович (1979—2015), учасник російсько-української війни[5].

Примітки

[edit | edit source]
  1. Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області. https://www.kmu.gov.ua/. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 3 грудня 2020.
  2. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  3. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон , Рік. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 лютого 2019.
  4. Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 лютого 2019.
  5. Шеляг Володимир Анатолійович ("Фізрук") - Книга пам'яті загиблих. memorybook.org.ua. Процитовано 10 липня 2024.

Посилання

[edit | edit source]