Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Хиба ревуть воли, јак јасла повні?
Жанр	роман
Форма	роман
Автор	Панас Мирний, Іван Рудченко
Мова	українська
Написано	1875
Опубліковано	1880
Цей твір у Вікіцитатах
Цей твір у Вікіджерелах

Цей твір потрапив до списку ста найкращих творів української літератури за версією ПЕН-клубу

«Хіба́ реву́ть воли́, як я́сла по́вні?» — роман українського письменника Панаса Мирного, написаний у співавторстві з його братом Іваном Біликом, Створювався 4 роки (1872—1875). Спершу Панас Мирний написав у листопаді 1872 року повість «Чіпка». В наступні роки повість розширилася до роману. Виданню твору в Україні перешкодив Емський указ 1876 року. Остаточний варіант під назвою «Пропаща сила» або «Хіба ревуть воли, як ясла повні» був опублікований 1880 року в Женеві.

Роман описує життя Чіпки — спершу зневаженого хлопчика, потім — успішного землевласника, але який під тиском несправедливості та поганого оточення стає злочинцем. Якщо на початку вчинені ним бунти та грабунки є проявом боротьби проти утисків, то з часом Чіпка стає байдужим до чужих страждань, що веде до його краху.

Цей соціально-психологічний роман став безпрецедентним в українській літературі за масштабом описаних людських стосунків. Вони демонструються не тільки в просторовому, а й часовому вимірі — події охоплюють понад 150 років, хоча основана частина відбувається в 1840-1860-ті роки. Панас Мирний та Іван Білик реалістично зобразили життя українських селян того часу, а також зробили спробу пояснити психологічні мотиви вчинків персонажів і показати зміну мислення впродовж поколінь.

Сюжет

Перша частина

Юнак Чіпка (Нечипір) Варениченко живе у селі Піски на Полтавщині. Його мати Мотря, що замолоду була бідна й неприваблива, одружилася з набагато старшим Остапом Хрущем, який виявився двоєженцем. Насправді його звали Іван Вареник, і він був колишнім кріпаком пана Польського, власника Пісків. Івана за його злочини відправили в солдати, давши нове прізвище Хрущов. Через такого батька до Чіпки ставилися зневажливо. Хлопець ріс відлюдькуватим, свою матір він не любив, на відміну від бабусі Оришки.

Коли Чіпці виповнилось 12 років, мати віддала його в прислугу до багатого Бородая. Хлопець не слухався його, за що був битий. Задля помсти Чіпка спробував підпалити хату Бородая, але невдало і його прогнали зі служби зовсім. Далі Чіпка почав працювати у діда Уласа пастухом. Ця робота вияивлася йому до вподоби, Чіпка познайомився з іншим пастухом, сиротою Грицьком Чупруненком. Одного разу хлопці повбивали горобенят, бо Улас розказав їм, що коли Христа розпинали, горобці кричали: «Жив, жив!».

Якось Улас розповів Чіпці чому його батько втік від пана за Дон. Івана несправедливо побили і він спробував знайти щастя в іншому місці, хоча сумував за Пісками. Чіпка вирішив, що батько мусив помстився своїм кривдникам, а не змиритися з покаранням.

Чіпці виповнюється 17, коли кріпацтво скасовують (тобто, в 1861 році). Однак, кріпаки повинні відпрацювати ще 2 роки, а Улас повинен платити податки. Громада не довіряє Чіпці пасти овець, тоді хлопець вирішує хазяйнувати сам. Маючи трохи землі, що дісталася від робича, він купує худобу. Йому з матір'ю вперше стає легше жити, з'являються гроші. На полі Чіпка зустрічає дівчину Галю, дочку заможного хуторянина. Грицько, що був на заробітках, теж розжився грошима. Хоча батько його багатої дівчини відмовив у шлюбі, Грицько одружився з іншою, Христею, що була наймичкою. Їхній шлюб усі ставили в приклад іншим.

Друга частина

Ця частина розкриває історію села Піски і роду Мирона Ґудзя — прадіда Галі, в яку закохався Чіпка. За 150 років до того, перед запровадженням кріпацтва, на місці Пісків стояло кілька хуторів. Козак Мирон одружився з Мариною Зайцівною і оселився в Пісках, коли вони розбудовувалися. Їхній син Іван, попри очікування батька, не цікавився військом і бажав господарювати вдома. Іван одружився з дочкою козака Кабанця, Мотрею. Мирон, бачачи, що свободи зникають, розповідав онукам Максиму, Василю та Ониську про козаччину.

Миронова родина уникла кріпацтва завдяки шляхетному походженню. Однак, більшість селян стали кріпаками генерала Польського. Пан силоміць примусив їх працювати на нього, викликавши загін солдатів. З часом зобов'язання кріпаків тільки більшали, дехто втекли. Після смерті пана його син дозволив своїй покоївці Уляні покинути двір і подарував 50 рублів. Уляна вийшла заміж за лакея Петра Вареника, чий син Іван і став Чіпчиним батьком. Насправді ж вона зачала Івана від пана Польського, таким чином Чіпка був його онуком. Іван не хотів служити в пана і врешті втік.

Максим виріс негідником і його віддали в москалі. Проте, служба в російському війську сподобалася йому, бо дозволяла красти, чинити різне свавілля. Командири це схвалювали і Максим вислужився до унтерофіцера. Маючи тепер гроші, він зайнявся самоосвітою, познайомився зі злодійкуватою повією Явдохою. Врешті вони одружилися, Максима після легкого поранення на Кримській війні (1853—1856) відправили додому, де він і оселився з дружиною.

Третя частина

У Чіпки відбирають землю, бо з'явився інший родич-правовласник. Секретар обіцяв вирішити це за хабар, але Чіпка не мав необхідних 50 рублів. Через втрату землі Чіпка почав пиячити, завів сумнівні знайомства. Його товариші на прізвиська Лушня, Матня і Пацюк пропивають Чіпчине майно. Мати, не змігши переконати сина припинити, написала на нього скаргу в волость. Чіпку посадили до в'язниці, але товариші визволили його. Повернувшись додому, Чіпка облаяв матір. Мотря покинула домівку, а Чіпка почав пиячити ще більше. Збіжжя, яке він встиг зібрати, Чіпка вирішив безкоштовно віддати Грицьку. Христя зробила висновок, що Чіпка не такий поганий, як про нього говорять.

Але Чіпка, пропивши власне майно, пішов з товаришами грабувати пана і вони вбили сторожа. Їхньої провини довести не вдалося, що переконало їх у безкарності. Ватага продовжила крадіжки, тим часом селяни стали вимагати, щоб пан заплатив їм за два роки. Для їх придушення до села прийшли солдати. Лушня, Матня та Пацюк втекли, покинувши Чіпку, якого солдати жорстоко побили за те, що намагався заступитися за селян.

Наступного дня Чіпка вирішив, що мусить змінити своє життя. Він вибачився перед матір'ю і попросив її повернутись додому. Він знову зайнявся господарюванням, поновив гарні стосунки з Грицьком. Але ночами потай чинив розбої та крадіжки.

Четверта частина

Чіпчина банда об'єднується з бандою Максима Ґудзя. Одного разу Чіпка зустрічає Галю та дізнається, що вона заручена з Сидором. Чіпка підкуповує Сидора, щоб той відмовився від дівчини. Невдовзі Чіпка і Галя одружуються, на радість Мотрі. Тепер Чіпка стає поважним чоловіком, його більше не сприймають у селі як розбишаку, обирають гласним. Але пани проти присутності черед них простого селянина і вирішують позбутися Чіпки. Вони звинувачують його у вбивстві сторожа та підбурюванні селян до бунту. Як наслідок Чіпка втрачає посаду.

Після раптової смерті Максима, Явдоха переселяється до Чіпки. Вона з Мотрею швидко починають ворогувати. Чіпка повертається до пияцтва і злодійства. Якось уночі Чіпка повертається додому закривавлений. Потім до його хати приходить дівчинка Орися, яка шукає допомоги, бо її родину вбили. Мотря розуміє, що вбивця — Чіпка, та доповідає про це у волость. Чіпку та його спільників заарештовують, Галя вішається.

Чіпку, як і його батька, відправляють на каторгу. Грицько і Христя забирають Мотрю до себе, та вона невдовзі помирає. Хату Чіпки купує єврей Гершко і облаштовує там шинок. Як нагадування про справи Чіпки в Пісках лишається тільки 8 хрестів на могилах людей, яких він убив.

Історія написання

Автори роману: Панас Мирний (ліворуч) та Іван Білик. 1881 рік.

Повість «Чіпка»

Поштовхом до написання роману стала подорож Панаса Мирного від Полтави до Гадяча 1872 року. В селі Заїчинці він почув від 15-ирічного візника розповідь про розбишаку Гнидку, засудженого на каторжні роботи за вбивство близько 20 людей в різних повітах. Розповідь справила сильне враження на письменника. Як прихильник ідеї, що люди за природою добрі, він роздумував про причини, що зробили Гнидку злочинцем. Найбільше дивувало Панаса Мирного те, що люди не засуджували вчинків Гнидки, а навпаки співчували йому, називали його нещасним чоловіком. Письменник міркував, що за якийсь недовгий час Гнидка може стати в народній уяві навіть героєм на зразок Устима Кармелюка. Влітку-восени 1872 року Панас Мирний почав писати повість «Чіпка», що охоплювала життя головного героя з 1840 по 1867 роки (від народження до заслання на каторгу).

Панас Мирний давав читати повість Дмитрові Пильчикову, який відгукнувся, що вона створена на «французький» манер, оскільки ставить у центр злочинця, як робили Ежен Сю, Александр Дюма, Поль Феваль і Еміль Ґаборіо. Іван Білик зазначав, що для української (малоросійської) літератури це твір незвичайний, і критикував за те, що Мирний багато написав про Чіпку як злочинця, проте мало як про людину — частину суспільства. Білик порадив протиставити розбій чесній праці та змістити точку зору з середини розбійницької банди на суспільну, а також детальніше вмотивувати повернення Чіпки до злочинності після початку заможного життя, вживати більше метафор замість порівнянь. За порадою Білика Мирний змінив опис зовнішності Чіпки з високого, дужого і впевненого, на середнього зросту, нервового.

У другому варіанті повісті Панас Мирний, не поспішаючи вносити зміни, запропоновані Біликом, змінив фінал. Замість убивства Чіпкою заможної козацької родини відбувається поява дивом уцілілої дівчинки, що розповідає про різанину без деталей і натуралізму. В цьому варіанті мотивацією повернення до злочинності лишалася сімейна колотнеча, переїзд до Чіпки тещі. У фіналі Чіпка скоював самогубство. Проте Мирний додав ще й нову сюжетну лінію з Грицьком і Христею, про яку дуже схвально відгукнувся Іван Стешенко, пишучи, що Христя — це «натяк на те, що може дати людськості українська жінка».

Розширення до роману

Упродовж 1873 року тривала робота Мирного та Білика над третім варіантом. Текст поділили на три частини. Білик запропонував детальніше описати «мерзость строя», що зумовила моральний занепад Чіпки. Мирний погодився і додав розповідь про минуле, приблизно з середини XVIII ст. Та все ж Мирний лишився незадоволений, відчуваючи, що нова частина більше схожа на генеалогічне дослідження. Письменник зробив протиставлення Чіпки та Максима, де перший чинить розбій як форму протесту, а другий — виключно задля наживи. В Мирного виникла ідея змінити назву твору. До цього сприяли слова Білика, що в людині є власне людська і звірина частини, і що вияв звіриного — це лиш «протест против скверного устройства человеческой стороны». Крім того було змінено порядок розділів і поглиблено опис розуміння Чіпкою своїх дій як «грабунку награбованого». Сергій Єфремов зауважував, що моральна чистота Галі береться нізвідки, при тому, що її батько Максим розбійник, а мати — повія. Цей момент лишився і в фінальній версії.

Четверта редакція зазнала структурних змін. Третю частину Панас Мирний розділив на дві менші. Було скорочено та видалено деякі сцени, зокрема про те, як у дитинстві Чіпка хотів побачити де сходить сонце. Євремов зазначав, що це надто нагадує факт із біографії Тараса Шевченка і читачі сприймуть його як явне запозичення. Письменник вирішив додати два розділи, що пояснювали повернення Чіпки до грабунків позбавленням посади в земстві. На практиці їх писав Білик, а Мирний у той час займався створення повісті «Лихі люди». Також Білик додав численні вставки, особливо про історію села Піски та минуле Максима у царській армії. Він прагнув показати, що служба у війську привчила Максима нехтувати людськими життями. Проте, Білик не був задоволений цими епізодами і вважав, що вони шкодять загальній композиції,хоча й краще пояснюють психологію Максима. Остаточний варіант тексту, що став із повісті соціально-психологічним романом, вдалося завершити на середину осені 1875 року.

Видання

Роман не зміг вийти друком в Україні. Цензори спершу вказали на необхідність видалення епізодів про декабристів, про революцію в Угорщині 1848—1849 років. Автори надіслали роман до Санкт-Петербурга, де він готувався до видання в друкарні Михайла Стасюлевича. Потім процесом мусив керувати Микола Лисенко. Очікувалося, що друк почнеться в середині травня, а завершиться на початок серпня 1876 року. Цьому перешкодив Емський указ царя Олександра II, що забороняв видання книг українською мовою.

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» тепер могли вийти лише за кордоном. Книгу надруковали тільки 1880 року у Женеві за сприяння Михайла Драгоманова. Готуючи потім роман до видання в часописі «Кіевская старина» 1903 року, та у видавництві «Вік» 1905 року, Мирний змінив назву твору на «Пропаща сила». Цю зміну часто пояснюють суто цензурними міркуваннями.

Потім Мирний і Білик взялися за роботу над наступними редакціями, але не завершили їх. Перше повне видання твору вийшло вже після смерті Панаса Мирного, в 1925 році.

Назва твору

Заголовок твору походить з біблійної Книги Йова (монолог самого Йова, глава 6, вірш 5) в українському перекладі Пантелеймона Куліша, що його опубліковано в журналі «Правда» 1869 року (частина 6, сторінка 44).

Ідейно-тематичний зміст

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» став першою в українському письменстві монументальною епопеєю, всебічним реалістичним змалюванням життя українського села. Автори продемонстрували як доля центральних персонажів розгортається на тлі загальної картини свого часу, але також зумовлюється попередніми — доволі віддаленими в часі — подіями, та суспільними стосунками.

Час головної дії роману — це 1860-ті роки, коли основна маса селян офіційно стала вільною. Реалізація людського потенціалу проте відбувалася в процесі постійної взаємодії як зі звичними патріархальними умовами, так і з новими реаліями, де важлива особиста ініціатива. Як і в інших творах Панаса Мирного («П'яниця»), протагоніст постає «маленькою людиною», характер якої формується зовнішніми обставинами, передусім суспільними. Водночас Чіпка — людина неординарна, тому його крах стає трагедією, в якій він — людина неабиякого потенціалу — стає «пропащою силою». Чіпка впродовж життя постійно прагне самореалізації, діє всупереч очікуванням суспільства (в тому числі сама його поява на світ засуджується). Його антиподом зображений Грицько, що діє саме так, як очікується, не чинячи спротиву. Як наслідок, маючи особисту свободу, Чіпка не може не зазнавати тиску суспільства, що своїх осудом і упередженнями створило підґрунтя для його моральної загибелі задового до того, як він став на злочинний шлях.

Найбільшим ударом для Чіпки стає не втрата землі, а неприйняття його корумпованим дворянсько-чиновницьким колом як рівного собі. Вчинена з ним несправедливість, позбавлення почесної посади, робить Чіпку мстивим, а потім і зовсім нерозбірливим у завданні шкоди. Він починає коїти крадіжки і розбої, відкидаючи міркування про справедливість. На зміну раціональності приходить несвідоме насильство. Панас Мирний уникав романтизації Чіпки. Хоча персонаж періодично заступається за селян і дорікає їм у пасивності, він бачить себе окремим від них і в підсумку не отримує підтримки в критичний момент.

Жанрові й стильові особливості твору

У романі порушено суспільно значущі соціальні проблеми, тому за характером він соціальний. Крім того, соціальні процеси зображено через психологію героїв, їхні думки, прагнення й переживання, звідси глибокий психологізм. Отже, це яскраво виражений соціально-психологічний роман.

Ця жанрова форма роману — надбання реалістичного мистецтва. У реалістичному полотні Панаса Мирного та Івана Білика трапляються й романтичні вкраплення, особливо в першому ліричному розділі «Польова царівна».

Головні персонажі

Чіпка Варениченко. Нечипір (Чіпка) Варениченко показаний у романі від дитинства до дорослого віку. Він простого вигляду («яких часто-густо можна зустріти по наших хуторах і селах»), алеп ри цьому його вирізняє палкий погляд, «бистрий, як блискавка», у якому світилися «якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом з якоюсь хижою тугою…». Чіпка чинить спротив соціальній несправедливості, але, не знайшовши законних шляхів боротьби, стає на «криву стежку» нерозсудливого бунтарства. Леонід Ушкалов трактує замкнутість Чіпки на собі, його відлюдькуватість як автобіографічну рису, бо й сам Панас Рудченко ріс тихим, миролюбивим і замкненим.

Ставлення Чіпки до рідної матері є нетиповим для пересічної української селянської дитини. З дитинства він не любив та не слухав її, а з роками з'явилася неповага, злість, ненависть до неї. Баба Оришка виступає для Чіпки в дитинстві моральною наставницею. Вона ставиться до нього, як до власного сина та розповідає різні історії. Вона зберігає в собі людяність і намагається передати її Чіпці. Схильність до помсти, бунтарства та насильства проте притаманні Чіпці з раннього дитинства. Він виколупував очі іконі, щоб Бог не дивився, як він їсть хліб; убивав горобців за те, що вони нібито не були вірні Ісусові Христу; намагався спалити майно козака Бородая. Юнацькі роки для Чіпки були веселішими: сільська громада відсудила йому за матір'ю частину землі, на якій вони завели господарство. Таким чином з'явилася надія на одруження і щасливе сімейне життя Чіпки.

Втрата землі та зневага з боку чиновників підштовхнули Чіпку до пияцтва, крадіжок і грабунків. Без власної землі та посади він втратив повагу і односельчан. Пияцтво, лиха компанія — Матня, Лушня, Пацюк — рухали його до все жорстокіших і невиправданих вчинків. Убивши ні в чому невинного сторожа, Чіпка не замислюється над тим, що скоїв злочин.

Галя. Юнацьке кохання Чіпки, а потім його дружина, Галя примітна чесністю та моральністю, попри аморального батька Максима. Вона наївно вірить, що її кохання віднадить Чіпку від злочинів. Усвідомлення, що Чіпка вів подвійне життя, штовхає Галю до самогубства.

Мотря. Мати Чіпки, Мотря має трагічну долю. Її молодість проходить у бідності, чоловік виявляється двоєженцем і самозванцем. Вона ростить Чіпку самотужки і лише тимчасово син стає для неї приводом пишатися і зажити краще. Бачачи моральний занепад Чіпки та зло, яке він скоює, Мотря робить спробу завадити цьому, здавши його владі. Наприкінці її приймає до своєї родини Грицько, але Мотря невдовзі помирає.

Грицько Чупруненко. За принципом контрасту виписано образ Грицька. В дитинстві його становище було схоже до Чіпчиного. Його батьки померли від холери, Грицька виховувала далека родичка-вдома. Підрісши, працював пастухом у діда Уласа, де познайомився з Чіпкою і вони стали друзями. Потім подався на заробітки і важко працював два роки. Його наполегливість і працьовитість забепзечили здійснення мрій: власна земля, хата, дружина. Хоча очікування Грицька не справдилися цілком (він мріяв одружитися з донькою козака, але її батько не дозволив, тож Грицьо одружився з наймичкою Христею), він став для інших селян прикладом успішної людини. Грицько, як і Чіпка, з дитячих років бачив несправедливість, але ніколи не намагався чинити опір, бунтувати. Коли в Пісках починається бунт, Грицько мовчки йде, а потім називає бунтарів злочинцями. Дружба Грицька з Чіпкою непостійна і поновлювалася тоді, коли вони опинялися в більш однаковому становищі. Грицько нехтував Чіпкою-бідняком, але гарно ставився, коли той був заможний.

Христя. Сирота, що була наймичкою, Христя залишилася доброю й співчутливою людиною всупереч обставинам. Вона відчуває жаль до Чіпки та переймається його словами.

Максим Ґудзь. Вродливий і доволі заможний, ні він, ні його родина не зазнали кріпацтва завдяки шляхетному походженню. Змалку він був сміливим і охочим до різних витівок, але водночас упевненим у безкарності. Коли його віддали у солдати, Максим сприйняв це як нагоду жити у власне задоволення, чинити свавілля. Під час Кримської війни Максим, скориставшись пораненням, пішов у відставку, потім повернувся в Піски, де оселився з Явдохою, з якою познайомився під час служби. Він став розбійником, але від Чіпки його від початку відрізняє егоїстична мотивація. Максим не прагне справедливості, він здійснює злочини задля особистої вигоди і врешті гине під час чергового пограбування.

Переклади

Перекладено російською в 1956 та англійською в 1990.

Сприйняття

Численні критики визнавали, що Панас Мирний і Іван Білик уперше в українській літературі зобразили події подібного масштабу, де поєднуються такі різні суспільні сили. Проте письменникам не вдалося досягти творчої гармонії, з причини чого композиція роману неоднорідна, а деякі сюжетні лінії не розкриті.

Як сучасники Панаса Мирного, так і наступні літератори, зауважували недопрацьованість мотивації Чіпки у скоєнні злочинів. Володимир Барвінський 1882 року в газеті «Діло» писав, що вчинки Чіпки суперечать ідеї боротьби проти несправедливості. Леся Українка у статті «Винниченко» 1906 року стверджувала, що герої Панаса Мирного, як і Володимира Винниченка та Івана Білика, не мають нічого спільного з ідейними злодіями та розбишаками. Микола Сиваченко значно пізніше також критикував, що фінальне вбивство, скоєне Чіпкою, безглузде та має випадковий характер.

О. Майдан, однак, писав що доля Чіпки зумовлена суспільством, у якому він живе. Основну роль у настанні трагічного фіналу відіграє «громадська думка», яка ще з дитячих років Чіпки готує ґрунт для деградації його особистості. Панас Мирний не просто намагався зафіксувати реальне життя, а й з'ясувати причини людських дій. Письменник описав стосунки різних соціальних станів (селяни, пани, люмпени; порядні люди та негідники), які проте складають єдине суспільство та забезпечують різні точки зору. Характерно, що фінал лишається відкритим, підкреслюючи, що це частина ширшого життя. Чіпка, що повсюдно прагне самовираження і скрізь зазнає протидії цьому, має зовнішні вирази своїх міркувань, але його внутрішній світ, цілком реалістичним чином, лишається частково прихованим від читачів. Тому Чіпка являє собою одну з «загадкових постатей у літературі другої половини XIX ст.».

Радянські літературознавці уникали пов'язувати Чіпку з революційним рухом. Так, Петро Хропко писав, що грабунки та вбивства невинних зводять нанівець протест Чіпки і роблять його антигероєм. У 1990-ті стали виникати характеристики «Хіба ревуть воли..?» як «роману-застереження», а Чіпки — як загрози для приватної власності.

Посилання

• Повний текст роману на сайті ukrcenter.com [Архівовано 27 лютого 2021 у Wayback Machine.]
• Роман на сайті електронної бібліотеки Чтиво [Архівовано 19 січня 2013 у Wayback Machine.]
• Мирний Панас. Хіба ревуть воли, як ясла повні? — Київ, Фоліо, 2013.
• «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» / Панас Мирний // Твори в двох тома. — Том 1. Київ, видавництво «Наукова думка», 1989 р., стор. 327—626. [Архівовано 27 листопада 2023 р. у Wayback Machine.]