Правда (журнал)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Правда
Країна видання Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Тематика літературний оглядач,
літературний альманах
Періодичність виходу рочник
щодекадник
щомісячник
тижневик
Мова українська
Адреса редакції м. Львів, вулиця Оссолінських 12
Головний редактор Лонгин Лукашевич
Видавець Друкарня Товариства ім. Шевченка
Засновано 1867
Дата закриття видання 1898
Обсяг ~500-1000 стор.

Пра́вда — український народовецький літературно-науковий журнал, вперше надрукований у Львові 1 квітня 1867 року.[1] Журнал виходив у Львові з перервами до 19 червня 1898 року.

Друкуючи на своїх сторінках статті історичного, етнографічного, літературного і мовного характеру та художні твори як східноукраїнських (Пантелеймона Куліша, Марка Вовчка, Олекси Стороженка, Івана Нечуя-Левицького, Михайла Старицького, Миколу Костомарова та ін.), так і західноукраїнських (Осип-Юрія Федьковича, Данила Млаки, Василя Ільницького, Федіра Заревича, Володимира Навроцького, Володимира Шашкевича, Івана Франка та ін.) письменників і культурно-громадських діячів, «Правда» стала «лучником» між західною і східною частинами українських земель.[1]

Дати, періодичність виходу і назва[ред. | ред. код]

Видавався у Львові протягом 1867—1898 із перервами:

  • 1 квітня 1867—1870 — видавався під назвою Правда (часть літературно-наукова)
  • з серпня 1870 до квітня 1872 — перерва
  • з 15 квітня 1872 — 1879 — видавався під назвою Правда (письмо літературно-політичне)
  • 1879—1880 — видавався під назвою Правда (місячник для словесности, науки и політики)
  • з квітня 1880 до жовтня 1888 — перерва
  • 1888—1898 — видавався під назвою Правда (місячник для словесности, науки и політики)

Періодичність:

  • 1867 — видавався 3 рази на місяць, щодекади, тобто 1, 11, 21, числа кожного місяця,
  • 1868—1870 — 4 рази на місяць, як тижневик,
  • 1872—1878 — 2 рази на місяць,
  • 1879 — 1 раз на місяць,
  • 1880 — неперіодично.

Історія виддання[ред. | ред. код]

1867 — 1870

Заснований журнал з'явився за ініціативою українсько-галицької молодої громади: О. Барвінського, Є. Желехівського, В. Навроцького, О. Огоновського, А. Сочинського та матеріальної підтриманки Панталеймона Куліша та О. Кониського.

Журнал став головним виданням другого періоду народовецької журналістики. Виник за матеріального сприяння Пантелеймона Куліша (він і був головним рушієм журналу), який доручив видання Лонгину Лукашевичу, асекураційному уряднику, та Іванові Микиті, судовому ад'юнкту. 15 листопада 1869 останній поступився місцем Анатолю Вахнянину.

Свою назву журнал дістав від Шевченкових слів, що як епіграф, були успадковані від журналу «Мета»: «В своїй хаті своя правда і сила і воля!» З цих поетичних рядків і бралися слово «Правда», у значенні — «Своя правда», тобто своя українська національна ідея. Заснований як літературно-наукове видання, часопис надавав свої сторінки для широкої хроніки, представлення політичних матеріалів, дискусій з питань сучасного суспільного життя.

З 1868 став тижневиком у форматі А4. Редактор Анатоль Вахнянин (педагог і композитор, засновник і перший голова товариства «Січ» у Відні і товариства «Просвіта» у Львові), Олександр Огоновський (професор права Львівського університету), Олександр Барвінський.

Куліш був головним рушієм журналу (повість «Потомки українського гайдамацтва», автобіографія «Жизнь Кулиша»). У літературному відділі відзначився Іван Нечуй-Левицький («Дві московки», «Гориславська ніч, або Рибалка Панас Круть», переклад казки Салтикова-Щедріна «Повість про те, як мужик харчував двох генералів», «Критичний огляд»). Також публікувалися Марко Вовчок («Кармелюк», «Невільничка»), Омелян Партицький («Одповід московським журналам»), Євген Згарський («Народна філософія…», «Сліди поганської просвіти на Русі…», «Неофіти»), брати Барвінські та інші.

У 1869 між Кулішем і галицькими народовцями спалахнув конфлікт, спровокований москвофілами. Його наслідком стало падіння авторитету Куліша у редакції «Правди». Він покинув газету, а без його участі і фінансової підтримки «Правда» влітку 1870 припинила виходити.

1872 — 1880

У квітні 1872 «Правду» відновили. Її номінальним редактором значився Олександр Огоновський. Але по виданню третього числа 1876 відмовився від цієї праці і 9 номерів підписав до друку Лонгин Лукашевич. За даними тернопільського дослідника Петра Гуцала, якийсь час редактором був Ганкевич Володимир.[2]

Від 13 числа 1876 року редакторську посаду зайняв Володимир Барвінський. «Правда» другого періоду продовжувала відігравати роль центрального літературно-наукового журналу. Публікуються Федькович («Як козам роги виправляють», 12 поезій з книжки «Дикі думи»), І. Нечуй-Левицький (уривки з повісті «Хмари», «Запорожці», «Баба Параска та баба Палажка», «Бідний думкою багатіе» та ін..), Панас Мирний («Україні», «Лихий попутав», «Подоріжжя од Полтави до Гадячого», «П'яниця»), І. Франко («Олівець»), М. Драгоманов («Література російська, великоруська, українська і галицька») та ін. У публіцистиці і літературній критиці велась полеміка з опонентами, утверджувалась позитивна програма діяльності.

1888 — 1898

Видання поновлене в 1888 за ініціативою В.Антоновича та О.Кониського.

Протягом 1888—1893 «П.» видавалася як щомісячник, а 1894–98 — двічі на місяць.

Редакторами часопису наприкінці 1880-х — у 1-й пол. 1890-х були А.Березинський, П.Кирчів, Є.Олесницький, І.Стронський. Видавець — О.Барвінський.

Після відновлення в 1888 обстоювала політичні позиції правого крила народовців, зокрема розгорнула інтенсивну кампанію супроти москвофільства та активно пропагувала українську мову і літературу, а також виступала в 1890-ті за врегулювання українсько-польських взаємин на політичних засадах «нової ери». Значна увага приділялася висвітленню соціально-політичного і національно-культурного становища українців у Наддніпрянській Україні та Галичині.

Наприкінці 1880-х — у 1-й пол. 1890-х із часописом співробітничали П. А. Грабовський, Б.Грінченко, М.Коцюбинський, А.Кримський, М.Комаров, О.Маковей, Ю.Романчук, Л.Старицька-Черняхівська, І.Стешенко, К.Студинський та ін.

З критикою політичної позиції «Правди» виступали у своїх творах М.Драгоманов, М.Павлик, І.Франко та інші.

Редактори[ред. | ред. код]

Першим головним редактором «Правди» був Лонгин Лукашевич. У наступні роки серед редакторів часопису були: І. Микита, Н. Вахнянин, О. Огоновський, В. Барвінський, М. Желехівський, Є.Олесницький, І. Стронський, П. Кирчів, А. Березинський, С. Кульчицький. Головними помічниками при редакції у 1867—1869 рр.— Є. Згарський, М. Коссак, В. Лучаковський, О. Партицький, та К. Сушкевич.[1]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в М. М. Романюк, М. В. Галушко. Українські часописи Львова 1848—1939 рр.: історико-бібліографічне дослідження у 3 томах. Том 1. 1848—1900 рр.— Львів: Світ, 2001.— 744 стор.: 66-67 стор.
  2. Петро Гуцал. Ганкевич Володимир Іванович / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — 788 с. — ISBN 978-966-528-318-8.— С. 133.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]