Центральний район (Маріуполь)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Центральний район
Адміністрація Центрального району
Адміністрація Центрального району
Розташування району
Основні дані
Країна: Україна Україна
Місто: Маріуполь
Код КОАТУУ: 1412336300
Утворений: 1939 (80 років)
Населення: 179582 (на 1 січня 2011)
Площа: 46,599 км²
Густота населення: 3853,7 осіб/км²
Географічні координати: 47°05′54″ пн. ш. 37°33′13″ сх. д. / 47.09841000002777633° пн. ш. 37.55367000002777189° сх. д. / 47.09841000002777633; 37.55367000002777189Координати: 47°05′54″ пн. ш. 37°33′13″ сх. д. / 47.09841000002777633° пн. ш. 37.55367000002777189° сх. д. / 47.09841000002777633; 37.55367000002777189
Районна влада
Адреса адміністрації: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 39, тел. 33-12-14
Веб-сторінка: Сторінка на сайті Маріупольської міськради
Голова районної ради: Карунік Анатолій Григорович

Центра́льний райо́н (до 1957 — Молотовський, у 1957—2016 — Жовтневий) — центральний район Маріуполя.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

У ньому розташовані найважливіші адміністративні, культурні споруди (Донецький академічний обласний драматичний театр, 2 ВНЗ — Приазовський державний технічний університет та Маріупольський державний університет, Маріупольський краєзнавчий музей тощо), великі «спальні» райони: «Західний», «Металург», «Кіровський», 17-ий мікрорайон тощо, підприємства харчової, легкої промисловості, машинобудування (Маріупольський дослідно-експериментальний завод), транспорту.

Історія[ред. | ред. код]

Центральний ринок
Маріуполь. Типова дев'ятиповерхівка
Колишнє Духовне училище, стан після пожежі.

В роки правління Сталіна район мав назву Молотовський.

У Центральний район за часів СРСР увійшли:

  • історична частина Маріуполя (ХІХ - початку ХХ ст.)
  • поселення «Карасівка»
  • «Новоселівка»
  • «Парковий»
  • «Шишманка»
  • «Слободка»
  • «Аджахи».

Район збільшувався також за рахунок поглинання старих поселень на заході та на півночі, серед них — села Гезлеве (нині — вул. Євпаторійска), Бахчисарай (нині — бульвар Шевченка), Мариїнськ (нині — вулиця Центральна)[1].

Район мав природні кордони, створені на сході і півночі річками Кальміус та Кальчик відповідно, котрі зберігають значення кордонів району і на початку ХХІ століття Центральний район міг розвиватись лише широкою смугою в західному напрямку, що і було виконано додатком нових ділянок колишній Катерининській вулиці (тодішній центральній магістралі).

Наприкінці ХХ століття у зв'язку з облаштуванням маріупольського аеропорту на західному кордоні Центральний район втратив західний напрям розвитку. Санація депресивних поселень «Аджахи» та «Слободка» і розбудова їх інфраструктури — не розглядаються.

У Центральному районі за часів СРСР були знищені всі церкви міста, що позбавило місто історично важливих вертикалей в силуеті. Особливо загрозливими для містобудівного образу міста були руйнації без відновлення Харлампієвського собору, церков Марії Магдалини, Різдва Богородиці, або Карасівської, церкви Успіння Богородиці, котрі були вибудовані на узвишші. Вибудований в низовині катедральний Микільський собор і його вертикалі в Новосьоловці в силуеті міста ролі майже не відіграють.

Арх. В. О. Нільсен. Колишня водонагнітна вежа

Наприкінці ХХ століття місце історичних вертикалей Центрального району посіли колишня споруда ДТСААФ (на місці Харлампієвського собору), будинки зі шпилями і Водонагнітна вежа Нільсена на замін церкви Марії Магдалини та багатоповерхівка Азовгіпромезу на Грецькій площі.

Історична частина Маріуполя за часів царату мала дванадцять шкіл[2]. Лише дві з них і досі зберігають зв'язок з освітою — колишня Маріупольська Маріїнська жіноча гімназія, нині школа № 11 на розі вулиць Миколаївської та Грецької, колишнє Маріупольське Олександрівське чоловіче училище (нині Індустріальний коледж, вулиця Георгіївська)[3]. Так, в інших історичних школах Маріуполя розташовані Будинок вчителя (вул. Куїнджі), в колишній школі № 5 — Центральне відділення міліції — на розі вулиць Фонтанна, б. 87 та проспекту Металургів, на вулиці Італійській, б.59 — міська податкова інспекція[4] тощо.

Лише Кальміуський та Центральний райони зберегли в невеликій кількості архітектурні пам'ятки ХІХ та початку ХХ ст., тобто доби первісного капіталізму. В Центральному районі це:

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року населення району становило 187362 особи, із них 8,34% зазначили рідною мову українську, 91,12% — російську, 0,12% — грецьку, 0,08% — вірменську, 0,05% — білоруську, 0,01% — циганську, молдовську, болгарську, єврейську та польську, а також німецьку, гагаузьку та румунську мови[6].

Транспорт[ред. | ред. код]

У районі розташовані залізничний вокзал, Платформа 1261 км, дві автостанції міжміського та приміського сполучення, Будинок зв'язку та центральний телеграф, три лікарні, Микільський кафедральний собор тощо.

Галерея вибраних фото Центрального району Маріуполя[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Газета «Ильичёвец» от 8 ноября 2012 года
  • Сборник «Мариуполь и его окрестности», 1892 г.
  • Сборник «Мариуполь и его окрестности: взгляд из XXI века», Мариуполь, изд-во «Рената», 2008.
  • Буров С. Д.. «Маріуполь. Минуле». Маріуполь. ЗАТ Газета «Приазовский рабочий». 2003. ISBN 966-8208-06-04 (рос.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://old-mariupol.com.ua/gorodskoj-transport-v-starom-mariupole/#more-6021
  2. Газета «Ильичёвец» от 8 ноября 2012 года
  3. Газета «Ильичёвец» от 8 ноября 2012 года
  4. газета «Ильичёвец» от 8 ноября 2012 года
  5. http://old-mariupol.com.ua/istoriya-mariupolskoj-mediciny/#more-5538
  6. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua

Див. також[ред. | ред. код]