Шишов Віталій Євгенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шишов Віталій Євгенович
Народився 7 січня 1951(1951-01-07)
Пирятин, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Помер 1996
Діяльність скульптор
В мистецтві стародавніх греків є шлях пізнання фетишу, пізнання каменя. Я вважаю, що без каменю немає скульптури.[1]
Віталій Шишов

Віталій Євгенович Шишов (7 січня 1951, Пирятин — 1996, Франція) — український скульптор.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 7 січня 1951 року в місті Пирятині Полтавської області. У віці тринадцяти років вирубав свою першу скульптуру з каррарського мармуру.[2] Навчався в Київському державному художньому інституті, який закінчив у 1978 році. З 1982 року — член Спілки художників України. Брав участь в міжнародних виставках в Канаді, Бельгії, Німеччині, Фінляндії, Японії, Швеції, США[джерело?].

У 1996 році запрошений до участі в роботі над реконструкцією пам'ятника княгині Ользі (Київ, Михайлівська площа), для якого за короткий час створив скульптуру Андрія Первозваного. Після монтажу пам'ятнику поїхав до Франції для участі у виставці українського мистецтва, де несподівано помер.[3]


Творчість[ред. | ред. код]

З іменем Віталія Шилова пов'язують формування нової поетики української скульптури та повернення до традицій античної пластики. В анотації виставки робіт Віталія Шишова в київській галереї Триптих (03-16 січня 2005) дається наступна характеристика творчості митця:[4]

Як пристрасний прихильник стародавніх греків, ще в молоді роки скульптор мріяв про відродження найдавніших пластичних традицій і поступово йшов до здійснення своєї мрії — від анатомічної пластики в юності — до натхненої матерії в зрілі роки. У поводженні з матеріалом Шишов винятковий. Йому підвладні найтонші нюанси текстурного та фактурного вираження. Його каміння ладне бути легким і важким, щільним і прозорим, непорушним і динамічним. В скульптурах, здається, показаний багатовіковий досвіт створення скульптури, і в той самий час вони живуть відблиском пластичних ідей, народжених буремним і трагічним двадцятим сторіччям.

У своїх творах з каменю художник звертається до образів сивої давнини;[5] в них відчувається покликання відновити загублений зв'язок часів.[6]

Серед скульптур, створених Шишовим:[6]

  • «Театр» (1978, дипломний проект)
  • «Минуле і сучасне» (1986)
  • «Чекання» (1989)
  • «Тіні предків» (1987—1990)
  • «Пирятинська мадонна» (1989—1991)
  • «Знамення 24x»[7] (1989)
  • «Венера Скіфська» (1990)
  • «Торс у п'яти вимірах» (1994)[1]
  • «Світло»[5]
  • «Фетиш»[5]

В композиціях «Минуле і сучасне», «Чекання», «Пирятинська мадонна» буквально процитовані образи скіфських кам'яних баб.[6]

Віталій Шишов є автором і співавтором монументів:

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Альошкіна Д. Людина-легенда, «мистець-симпозіум», або геній з Пирятина [Текст]: [Про Віталія Шишова] // Образотворче мистецтво. — 2007. — № 3. — С. 80-82. — ISSN 0130-1799
  • Велігоцька Н. «Водолій», котрий не дожив до доби Водолія… [Текст]: (Віталій Шишов) // Сучасність. — 1998. — № 6. — С. 126—130.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Мистецтво України ХХ століття. — Київ-Копенгаген: Асоціація Артгалерей України, 1998 (стор. 253)
  2. (рос.) 9 лет назад не стало Виталия Шишова, Подробности, 9 січня 2005. Процитовано 6 травня 2012
  3. (рос.) Его скульптуры отполированы руками киевлян. Анатолий Лемыш[недоступне посилання з серпня 2019] // Еженежельник 2000, 10 липня 2003
  4. (рос.) Виталий Шишов (1951—1996)[недоступне посилання з серпня 2019] // сайт галереї Триптих
  5. а б в Людмила Лисенко. Особливості професійних скульптурних шкіл в Україні на прикладі виставок трієнале 1999—2008 років // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: зб. наук. праць. Вип. 9 / НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. — К., 2009 (стор. 43)
  6. а б в Леся Турчак. процеси змін в українській скульптурі(Сучасний аспект) // Художня культура. Актуальні проблеми. Вип. 5, 2008
  7. ТРИПТИХ - галерея современного искусства :: коллекция :: Виталий Шишов. web.archive.org. 6 січня 2006. Архів оригіналу за 6 січня 2006. Процитовано 11 листопада 2020.
  8. Михайло Ліцовський. Як зустрінемо 200-річчя Маркіяна Шашкевича? [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.] // Слово Просвіти
  9. Нестаничі. Літопис. radekhiv.if.ua. ТРК «Радехів». 1 квітня 2024. Архів оригіналу за 4 липня 2023. Процитовано 16 квітня 2024.