Язид I ібн Муавія
| Язид I ібн Муавія | |
 | |
| Народження: |
646 Дамаск, Праведний халіфат |
|---|---|
| Смерть: |
11 листопада 683 Дамаск, Омеядський халіфат[1] |
| Країна: | Омеядський халіфат |
| Релігія: | іслам |
| Рід: | Омеяди |
| Батько: | Муавія |
| Мати: | Maisun bint Bahdald |
| Шлюб: | Fakhitah bint Abi Hashimd |
| Діти: | Муавія II, Atikah bint Yazidd, Khalid ibn Yazidd і Abd Allah ibn Yazidd |
Абу́ Халі́д Язи́д ібн Муа́вія ібн Абі́ Суфья́н аль-Ума́ві аль-Кураші́ аль-Діма́шкі (араб. ابو خالد يزيد بن معاوية بن أبي سفيان الأموي القرشي الدمشقي; 20/23.07.647, Мекка, Саудівська Аравія — 12.11.683, Хавварин, Сирія) — другий халіф Омеядського халіфату (26.04.680—12.11.683), представник старшої гілки династії Омеядів — Суф'янідів, син Муавії I та Майсун бінт Бахдаль ібн Унейм аль-Кальбія.
Життєпис[ред. | ред. код]
В юності командував сирійською армією в походах на Візантію, брав участь в облозі Константинополя (669/670). Кілька разів очолював хадж. 676 вперше в історії ісламу був оголошений спадкоємцем. Не зміг домогтися присяги від Алідів та шиїтів, що їх підтримували. Боротьба з імамом аль-Хусейном ібн Алі, що скінчилася загибеллю останнього в Кербельській битві (680), стала початком Другої Фінти. Язид I практично припинив зовнішню завойовницьку політику батька, зосередившись на внутрішніх проблемах: зміцнив адміністративну структуру, реформував фінансову систему та оподаткування, поліпшив іригаційну систему Дамаського оазису[2]. Спроба придушити повстання Абдаллаха ібн аз-Зубейра призвела до фактичного розпаду Халіфату (683). Розбився на смерть під час полювання, впавши п'яним з коня[3]. Йому успадкував син Муавія II.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ http://www.britannica.com/EBchecked/topic/652315/Yazid-I
- ↑ Yazīd I. Encyclopaedia Britannica (англ.) . Процитовано 14.11.2019.
- ↑ Алиев, А. А. (2014). Курайшиты: Историко-генеалогический справочник (рос.) . Москва: ИНИОН РАН. с. 272. ISBN 978-5-248-00764-6.
Література[ред. | ред. код]
de Goeje, Michael Jan (1911). . У Hugh Chisholm (ред.). // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 5. Cambridge University Press. с. 29—30. (англ.)
- Большаков О. Г. История Халифата. Том 3. Между двух гражданских войн (656-696). — М.: Восточная литература, 1998. — 382 с.: карты, илл. — ISBN 5-02-018013-0.
- Фильштинский И. М. История арабов и халифата (750—1517 гг.). 3-е изд., испр. и доп. — М.: ACT: Восток-Запад, 2006. — 349, [3] с. ISBN 5-478-00399-9.
- Али Заде А. А. Хроники мусульманских государств I–VII веков хидж ры. 2-е, изд., испр. и доп. — М., УММА,. 2007. — 445 с., илл. — ISBN 5-94824-111-4.
| |||||||||||||||||
|
