Абу́ Халі́д Язи́д ібн Муа́вія ібн Абі́ Суфья́н аль-Ума́ві аль-Кураші́ аль-Діма́шкі (араб.ابو خالد يزيد بن معاوية بن أبي سفيان الأموي القرشي الدمشقي; 20/23.07.647, Мекка, Саудівська Аравія — 12.11.683, Хавварин, Сирія) — другий халіфОмейядського халіфату (26.04.680—12.11.683), представник старшої гілки династії Омейядів — Суф'янідів, син Муавії I та Майсун бінт Бахдаль ібн Унейм аль-Кальбія.
В юності командував сирійською армією в походах на Візантію, брав участь в облозі Константинополя (669/670). Кілька разів очолював хадж. 676 вперше в історії ісламу був оголошений спадкоємцем. Не зміг домогтися присяги від Алідів та шиїтів, що їх підтримували. Боротьба з імамом аль-Хусейном ібн Алі, що скінчилася загибеллю останнього в Кербельській битві (680), стала початком Другої Фінти. Язид I практично припинив зовнішню завойовницьку політику батька, зосередившись на внутрішніх проблемах: зміцнив адміністративну структуру, реформував фінансову систему та оподаткування, поліпшив іригаційну систему Дамаського оазису[2]. Спроба придушити повстання Абдаллаха ібн аз-Зубейра призвела до фактичного розпаду Халіфату (683). Розбився на смерть під час полювання, впавши п'яним з коня[3]. Йому успадкував син Муавія II.
Большаков О. Г. История Халифата. Том 3. Между двух гражданских войн (656-696). — М.: Восточная литература, 1998. — 382 с.: карты, илл. — ISBN 5-02-018013-0.
Фильштинский И. М. История арабов и халифата (750—1517 гг.). 3-е изд., испр. и доп. — М.: ACT: Восток-Запад, 2006. — 349, [3] с. ISBN 5-478-00399-9.
Али Заде А. А. Хроники мусульманских государств I–VII веков хидж ры. 2-е, изд., испр. и доп. — М., УММА,. 2007. — 445 с., илл. — ISBN 5-94824-111-4.