Муавія I

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Муавія I
араб. معاوية
Caliph Muawiya Calligaprhy.png
Народився 603
Мекка, Мекка (провінція), Королівство Неджду і Хіджазу[1]
Помер 18 квітня 680(0680-04-18)
Дамаск, Омейядський халіфат[2][3]
Громадянство
(підданство)
Омейяди
Black flag.svg Праведний халіфат
Національність араби
Діяльність політик, письменник
Посада Governor of the Levant[d] і емірат
Конфесія іслам
Рід Омейяди
Батько Abu Sufyan ibn Harb[d]
Мати Hind bint Utbah[d]
Брати, сестри  • Рамля бінт Абу Суф’ян, Yazid ibn Abi Sufyan[d] і Aban ibn al-Faqih[d]
У шлюбі з Maisun bint Bahdal[d]
Діти Язид I ібн Муавія
Мечеть Муавії I Омейяда

Муавія I (602–680) — 1-й халіф Арабського халіфату з роду Омейї. Правив у 661-680. Походив з родини Омейядів.

Життєпис[ред. | ред. код]

Був сином Абу Суфіана — супротивника пророка Магомета. Походив із знатної арабської родини, однією з гілок курайшитів. Зробив блискучу військову та політичну кар'єру за часів халіфів Омара та Османа. Під час арабського завоювання Сирії, Палестини та Єгипту проявив себе як здібний військовий очільник.

Муавія був ініціатором створення арабського військового флоту. Проте створити його Муавії вдалося лише при підтримці халіфа Османа. У 647 році флот на чолі із Муавією захопив острів Кіпр.

У подальшому за значні досягнення він був призначений намісником Сирії. Серед могутніх родів Муавія користувався значним авторитетом. Тому не дивно, що з початком нової боротьби за посаду халіфа (після вбивства Османа) Муавію було висунуто як претендента на головування у мусульманському світі. Проте халіфом було обрано Алі ібн Абу Таліба, який був родичем пророка Мухаммеда, який не користувався підтримкою племіної арабської знаті.

Боротьба за владу в Арабському халіфаті. Володіння Муавії окреслено червоним, Амс ібн аль-Амса — синім, Алі ібн Абу таліба — зеленим

Розпочалася тривала боротьба за владу. У 657 році відбулася велика битва при Сіфіні між військами Муавії та армією Алі. Ніхто із супротивників не здобув вирішальної перемоги. Але все ж таки користь мав більше Муавія, тому що серед прихильників Алі виникла колотнеча — 12 тисяч вояків залишили його армію. Їх стали називати хариджитами.

У 659–661 роках Муавія оволодів головними провінціями — Єгиптом, Сирією, Іраком, а потім захопив Медіну та Мекку. Доля сприяла діяльності Муавії. У 661 році харіджити, намагаючись відновити первинний іслам, вирішили вбити халіфа Алі та Муавію. Проте замах був вдалим лише на Алі. Його вбив харіджит Ібн Мулджан. Муавія був лише поранений. Внаслідок цих подій Муавія став новим халіфом Арабської держави.

Муавія домігся від Хасана, сина халіфа Алі, «добровільної» передачі влади (за величезну суму відкупного та пожиттєву пенсію). Після цього у 661 році Муавія переносить столицю халіфату з Куфи, яка була головним містом країни за правління халіфа Алі, до Дамаска.

Муавія в цілому був справедливим правителем. За його часів не було релігійних переслідувань населення та незаконних податків й зборів. За свідчення очевидців Муавія не був прихильником ісламу — під час своїх бенкетів підкладав Коран під голову або руку, також демонстративно плював на нього. В той же час Муавія змушений був прилюдно дотримуватися законів шаріату та установ Корану. За правління Муавії іслам став системою канонічних положень та звичаїв. У становленні ісламу використовувалися традиції інших релігій — християнства та зороастризму.

З ім'ям Муавії пов'язано будівництво першої мечеті. Будівля мечеті була з мінаретами по фронтону та кафедрою для проповідника (це було взято з іранської зороастрійської архітектури).

Боячись замахів Муавія впровадив звичай, згідно з яким халіфа супроводжував загін списоносців-охоронців. Він також увів монархічний уклад, закріпивши владу халіфа за своїм родом. Муавія оголосив халіфом свого сина Язіда.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Ulrich Haarmann: Geschichte der arabischen Welt. Herausgegeben von Heinz Halm. 4. überarbeitete und erweiterte Auflage. Verlag C. H. Beck, München 2001, ISBN 3-406-47486-1, (Beck's historische Bibliothek).