Якуб Боні
| Якуб Боні | |
|---|---|
| Народився |
Італія |
| Помер |
1641[1] Львів, Львівська земля, Руське воєводство, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита[1] |
| Діяльність | архітектор |
Якуб Бо́ні де Понто (Jakób Boni de Ponto, також Deponto; нар. ? Італія — пом., 1641, Львів) — львівський будівничий XVII століття.
Біографія[ред. | ред. код]
Італієць за походженням. 1623 року прийняв міське право Львова (громадянство), однак при цьому не зміг представити документи про своє походження, пояснюючи це воєнними діями (йшлось, імовірно, про Тридцятирічну війну).[2] Член львівського цеху будівничих. У 1621—1639 роках значився у списках старійшин цеху.[3] 1639 року в цеховій книзі згадується учень на ім'я Лукаш Сміглович.[4]
Згідно з контрактом від 11 жовтня 1631 року перебудував для родини Бернатовичів кам'яницю, що на нинішній вулиці Федорова, 1 (збереглась, однак зазнала подальших перебудов у XIX ст.).[5] 1631 року будівничий Амвросій Прихильний доручив йому спорудження шпиталю святого Лазаря.[6] Інші документи свідчать, що Боні був задіяний до робіт дещо пізніше. А як винагороду отримав від Прихильного чинш від половини його кам'яниці.[7] Був власником будинку № 24 на вулиці Староєврейській. Заповів його шпиталеві святого Лазаря.[8] Аналізуючи стильові подібності, мистецтвознавець Володимир Вуйцик припускав, що у вірменської церкви Святого Хреста на вулиці Замарстинівській могли бути ті самі будівничі, що й у костелу святого Лазаря.[9]
1640 року будівничий Амвросій Прихильний змінив свій заповіт і передоручив будівництво шпиталю Мартину Годному. Історик Владислав Лозинський трактує це як підтвердження недавньої смерті Боні.[6] 1639 року Боні також востаннє згадується в цеховій книзі.[10] 1647 роком датується згадка про невідомого з імені інженера Боні — автора одного з проектів львівських фортифікацій.[11] Дослідники Ігор Оконченко і Микола Бевз трактують це як згадку про Якуба Боні.[12]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Митці України: Енциклопедичний довідник / за ред. К. А. Вікторович — Київ: Енциклопедичне видавництво, 1992. — 848 с. — ISBN 5-88500-042-5
- ↑ Заяць О. Громадяни Львова XIV—XVIII ст.: правовий статус, склад, походження. — Київ—Львів, 2012. — С. 106, 340, 520. — ISBN 978-966-02-6391-8.
- ↑ Kowalczuk M. Cech budowniczy we Lwowie za czasów polskich (do roku 1772). — Lwów : Drukarnia «Dziennika Polskiego», 1927. — S. 73—76.
- ↑ Kowalczuk M. Cech budowniczy… — S. 63.
- ↑ Вуйцик В. С. Державний історико-архітектурний заповідник у Львові. — 2-ге вид. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 39, 174. — ISBN 5-7745-0358-5.
- ↑ а б Łoziński W. Sztuka lwowska w XVI i XVII wieku. Architektura i rzeźba. — Lwów, 1901. — S. 78.
- ↑ Zaucha T. Kościół i szpital p. w. Św. Łazarza // Kościoły i klasztory Lwowa z okresu przedrozbiorowego. — Kraków: Antykwa, 2011. — Т. 19. — S. 200. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. 1). — ISBN 978-83-89273-92-5.
- ↑ Вуйцик В. С. З історії львівських кам'яниць. Вулиця Староєврейська, 26 // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2004. — № 14. — С. 144.
- ↑ Вуйцик В. С. Вірменська церква Св. Хреста // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2004. — Вип. 14. — С. 103.
- ↑ Kowalczuk M. Cech budowniczy… — S. 76.
- ↑ Вуйцик В. С. Фортифікатори Львова XV—XVII ст. // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 1994. — № 2. — С. 22.
- ↑ Бевз М. Оконченко І. Ідентифікація втраченої оборонної архітектури Львова XVII ст.: «Лінія Беренса» [Архівовано 22 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Пам'ятки України. — 2004. — № 1. — С. 31; Оконченко О., Оконченко І. Організація бастіонних укріплень території середмістя та передмість Львова у XVII ст. // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — 2013. — № 757. — С. 43.
