Яніс Іванов
| Яніс Іванов Jānis Ivanovs |
|
|---|---|
| Основна інформація | |
| Дата народження | 9 жовтня 1906 |
| Місце народження | Прейлі, Латвія[1] |
| Дата смерті | 27 березня 1983[2][3] (76 років) |
| Місце смерті | Рига, Латвійська Радянська Соціалістична Республіка, СРСР[2] |
| Країна | Латвія і СРСР |
| Професія | композитор, диригент і музичний педагог[d] |
| Нагороди |
    |
Яніс Іванов (латис. Jānis Ivanovs рос. Янис Андреевич Иванов; нар.9 жовтня 1906, Прейлі, Латвія — 27 березня 1983, Рига) — латвійський композитор. Автор 21 симфонії, в яких відчутна скандинавська пізньоромантична хвиля.
Біографія[ред. • ред. код]
Походив з російської старообрядницької родини. Раннє дитинство провів в Латвії.
Під час Першої світової війни сім'я Іванових жила у Біларусі - Вітебську і Смоленську, 1920 утік від більшовиків у Латвію.
В 1924—1931 роках навчався в Латвійській консерваторії, закінчив диригентський клас Георга Шнеевойгта; потім додатково пройшов майстер-клас композиції у Язеп Вітолса. З 1931 диригував симфонічним оркестром Латвійського радіо, в 1945-1963 роках був художнім керівником Латвійського радіо.
З 1944 року і до кінця життя викладав в Ризькій консерваторії, з 1955 року — професор. Серед учнів М. Ейнфелде, Р. Ермакс, Ю. Карлсонс.
У низці творів Яніса Іванова помітний народний мелодизм.Композитор мав свою гармонічну мову і самобутнє оркестрове мислення. Йому були близькі лінеарізм, політональності і полірітмічні комплекси, 12-тоновий тематизм, обмежена алеаторика.
Автор численних симфонічних творів, у тому числі 21 симфонії (останню, датовану 1983-м роком, по клавіру оркестрував Ю. Карлсонс), одна з яких — Чотирнадцята (1971) — написана для струнного оркестру. Творець Фортепіанного (1959), Скрипкового (1951) і віолончельного концертів (1938—1945), великого числа творів для фортепіано, в тому числі «24 ескізів».
Серед виконавців творів Іванова — диригенти В. Синайський, Л. Вігнерс, Е. Тонс, Т. Ліфшиц, Ю. Жуков, віолончелісти Е. Тестелец, Е. Бертовський, М. Вілеруш, скрипалі В. Заріньш, Ю. Шволковскіс, піаністи І. Граубіня, К. Блюменталь, Н. Новик та Р. Хараджанян, Т. Бікіс та ін
Нагороди та звання[ред. • ред. код]
- Народний артист Латвійської РСР (1956).
- Народний артист СРСР (1965).
- Сталінська премія другого ступеня (1950) — за Симфонію № 6 («Латгальська»).
- Двічі лауреат Державної премії Латвійської РСР (1959, 1970).
- Нагороджений орденами Леніна (1976) і Трудового Червоного Прапора (1950, 1956).
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ Иванов Янис Андреевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. гл. ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #124824668 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- ↑ data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
Література[ред. • ред. код]
- Грюнфельд Н. История латышской музыки. М., 1978.
- Хараджанян Р. Композиторы — ученики Язепа Витола. Сб. «Музыка Советской Латвии», Рига, 1988, с. 27-34 (о Я. Иванове).
