Ярополець
| село Ярополець | |||
|---|---|---|---|
| рос. Ярополец | |||
| |||
_03.jpg) | |||
| Країна |  Росія
| ||
| Суб'єкт Російської Федерації | Московська область | ||
| Муніципальний район | Волоколамський район | ||
| Поселення | 11 ст. за даними археологів | ||
| Код ЗКАТУ: | 46408000802 | ||
| Код ЗКТМО: | 46708000902 | ||
| Основні дані | |||
| Час заснування | 11 ст. | ||
| Перша згадка: | 17 ст. | ||
| Населення | 1184 особи (2006) | ||
| Поштові індекси | 143632 | ||
| Географічні координати: | 56°8′9.8796056388528e-08″ пн. ш. 35°49′59.000000101604″ сх. д. / 56.1333333333608° пн. ш. 35.83306° сх. д. | ||
| Часовий пояс | UTC+4 | ||
| Влада | |||
| Адреса | Ярополець, Волоколамський район, Московська область, Росія, 143632 | ||
| Мапа | |||
  Ярополець | |||
|
| |||
|
| |||
.png)
Ярополе́ць (рос. Ярополец) — село у Волоколамському районі Московської області, адміністративний центр Ярополецької сільради. Розташоване на річці Лама, за 13 км на північний захід від міста Волоколамськ.
Має автобусне сполучення з Москвою, Волоколамськом, Старицею (Тверська область) і смт Лотошино.
Уперше згадується в «Книзі ключів Волоколамського монастиря» 1551 р. як Ерополчь. Назва являє собою присвійну форму від особового імені Ярополк (тобто «го́род Ярополка»). Ідентифікація власника чи засновника поселення утруднена: можливо, ним міг бути Ярополк, брат Юрія Долгорукого. Також припускається можливість перенесення назви з одного з двох однойменних міст: Ярополча на Ірпені в Київському князівстві чи Ярополча-Заліського на Клязьмі у Володимиро-Суздальському князівстві. У прихідних і писцевих книгах XVII століття та в джерелі 1707 р. назва має форму Ерополч чи Ерополчь, на плані Генерального межування 1784 р. — Ярополец, у К. Ністрема в 1852 р. — Яропольце, у списку 1862 р. — Ярополчь, а з другої половини XIX століття узвичаюється форма Ярополец, що стала сприйматися як зменшувальна форма від Ярополчь (як у відомих парах Ростов — Ростовець, Юр'єв — Юр'євець)[1].
За археологічними даними перше поселення на місці села виникло приблизно XI ст. У XVII ст. село належало гетьману Петру Дорошенку. Згодом перейшло в руки Гончарових та Чернишевих. У садибі перших кілька разів бував О. С. Пушкін.
У 1920 році до села приїжджали В. І. Ленін та Н. К. Крупська через будівництво першої в СРСР сільської ГЕС. У 1941 році станція була зруйнована в ході бойових дій. Відновлена тільки 1980 року як історична пам'ятка.
Садиба була розділена на дві земельні ділянки, після чого одну продали родині Гончарових. Це були батьки дружини поета Олександра Пушкіна, Наталі Гончарової. Саме до них, в садибу Ярополець Гончарових, і приїздив російський поет.
Добре збереглась садиба Гончарових в стилі класицизму, де зараз розміщується будинок відпочинку МАІ з Москви. Відреставрована Предтеченська церква 1755 року, яка діє і зараз.
Садиба належала відомому полководцю Російської імперії графу Захару Григоровичу Чернишову (1722—1784). З історії відомо, що росіяни двічі здобували місто Берлін у війнах. Вперше це зробив саме Захар Чернишов у 18 столітті 1760 року. Вдруге це відбулося в 1945 році.
Для своєї резиденції граф обрав садибу Ярополець. Гроші дозволяли, і до розбудови розкішної садиби на зразок німецьких чи французьких садиб — замків граф залучив найкращих архітекторів Імперії. Є відомості, що проект замку — палацу в Яропольці Чернишових зробив архітектор Валлєн Деламот, що працював для самої імператриці Катерини II.
Палац (за поземним планом) має будівлю замку, що галереями на чверть кола сполучається з двома бічними корпусами, схожими на подібні в імператорському палаці Гатчина. Довжина парадного фасаду палацу Чернишова дорівнювала 420 метрів. За цим показником палац Чернишова перевищував Зимовий палац в Петербурзі (210 метрів, архітектор Растреллі), імператорський палац в Царському Селі (300 метрів), Будинок 12-ти колегій, міністерств в Петербурзі, (383 метри). Замок — палац Чернишова був найбільшим серед провінційних садиб Російської імперії. Задовго до 20 століття садиба стала видатною пам'яткою архітектури Імперії 18 століття. До нашого часу дійшли поземні плани споруд садиби і розкішного, небаченого в Підмосков'ї саду бароко, що розташований на схилі до ставка.
За часів СРСР з садиби вивезені мармурові скульптури, портрети, живопис, меблі і передані в музеї Петербурга і Москви.
Тут майже не йдуть реставраційні роботи по відновленню садиби Чернишових та Казанської церкви при ній, які були зруйновані 1941 року. На початок 21 століття садиба в жахливому стані покинутої руїни. Могилу і надгробок полководця З. Г. Чернишова в Казанській церкві розтрощено і сплюндровано.
Частково зберігся єдиний для двох садиб парк зі ставками. У парку розташований обеліск, поставлений на честь Катерини II. На могилі гетьмана Петра Дорошенка збудовано каплицю (1999), ще одна каплиця — Микільська — закинута (1872). В центрі села існує також пам'ятник кремлівським курсантам. Історія села добре прослідковується по експонатам краєзнавчого народного музею, який створила Кожем'яка Антоніна Павлівна, місцевий краєзнавець.
-
Палац-руїна садиби Чернишових взимку, січень 2010 р. -
Казанська церква садиби Чернишових
.jpg)
_02.jpg)
Населення — 1 184 осіб (2006).
| 1852[2] | 1859[3] | 1926[4] | 2002[5] | 2006[6] | 2010[7] | 2013[8] |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 548 | ↗742 | ↘613 | ↗1067 | ↗1184 | ↘1124 | ↗1267 |
| 2014[9] | 2015[10] | 2016[11] | ||||
| ↗1270 | ↘1261 | ↗1277 |
- ↑ Е. М. Поспелов. Топонимический словарь Московской области. — М. : Инфомационно-издательский дом «Профиздат», 2000. — С. 307. (рос.)
- ↑ Нистрем К. Указатель селений и жителей уездов Московской губернии. — М., 1852. — 954 с.
- ↑ Списки населённых мест Российской империи. Московская губерния. По сведениям 1859 года / Обработано ст. ред. Е. Огородниковым. — Центральный статистический комитет министерства внутренних дел. — СПб., 1862. — Т. XXIV.
- ↑ Справочник по населённым местам Московской губернии. — Московский статистический отдел. — М., 1929. — 2000 екз.
- ↑ Данные Всероссийской переписи населения 2002 года: таблица № 02c. Численность населения и преобладающая национальность по каждому сельскому населенному пункту. М.: Федеральная служба государственной статистики, 2004 (рос.)
- ↑ Алфавитный перечень населённых пунктов муниципальных районов Московской области на 1 января 2006 года. Развитие местного самоуправления на территории Московской области. Архів оригіналу (RTF+ZIP) за 11 січня 2012. Процитовано 4 лютого 2013.
- ↑ Численность сельского населения и его размещение на территории Московской области (итоги Всероссийской переписи населения 2010 года). Том III. М.: Территориальный орган Федеральной службы государственной статистики по Московской области. 2013. Архів оригіналу (DOC+RAR) за 20 жовтня 2013. Процитовано 20 жовтня 2013.
- ↑ Сведения о численности постоянного населения сельского поселения Ярополецкое на 1 января 2013 года. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 10 березня 2016.
- ↑ Сведения о численности постоянного населения сельского поселения Ярополецкое на 1 января 2014 года. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 10 березня 2016.
- ↑ Сведения о численности постоянного населения сельского поселения Ярополецкое на 1 января 2015 года. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 10 березня 2016.
- ↑ Сведения о численности постоянного населения сельского поселения Ярополецкое на 1 января 2016 года. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 8 березня 2016.
- Гос. Эрмитаж, Каталог № 2 картинной галереи, Л, «Искусство», 1981, раздел «Швеция» (рос)
- Тихомиров Н. Я. «Архитектура подмосковных усадеб», М, 1955 (рос)
- Чекмарёв А. В. «Ярополец. Дворянские гнёзда России. История, культура, архитектура. Очерки под ред. М. В. Нащокиной», М, 2000.