Ярополець
| село Ярополець | |||
|---|---|---|---|
| рос. Ярополец | |||
| |||
_03.jpg) | |||
| Країна |  Росія
| ||
| Суб'єкт Російської Федерації | Московська область | ||
| Муніципальний район | Волоколамський район | ||
| Поселення | 11 ст. за даними археологів | ||
| Код ЗКАТУ: | 46408000802 | ||
| Код ЗКТМО: | 46708000902 | ||
| Основні дані | |||
| Час заснування | 11 ст. | ||
| Перша згадка: | 17 ст. | ||
| Населення | 1184 особи (2006) | ||
| Поштові індекси | 143632 | ||
| Географічні координати: | 56°08′00″ пн. ш. 35°49′59″ сх. д. / 56.13333333336077402009323123° пн. ш. 35.83305555558377620° сх. д.Координати: 56°08′00″ пн. ш. 35°49′59″ сх. д. / 56.13333333336077402009323123° пн. ш. 35.83305555558377620° сх. д. | ||
| Часовий пояс | UTC+4 | ||
| Влада | |||
| Адреса | Ярополець, Волоколамський район, Московська область, Росія, 143632 | ||
| Мапа | |||
  Ярополець | |||
|
| |||
|
| |||
.png)
Ярополе́ць (рос. Ярополец) — село у Волоколамському районі Московської області, адміністративний центр Ярополецької сільради. Розташоване на річці Лама, за 13 км на північний захід від міста Волоколамськ.
Має автобусне сполучення з Москвою, Волоколамськом, Старицею (Тверська область) і смт Лотошино.
Назва[ред. | ред. код]
Уперше згадується в «Книзі ключів Волоколамського монастиря» 1551 р. як Ерополчь. Назва являє собою присвійну форму від особового імені Ярополк (тобто «го́род Ярополка»). Ідентифікація власника чи засновника поселення утруднена: можливо, ним міг бути Ярополк, брат Юрія Долгорукого. Також припускається можливість перенесення назви з одного з двох однойменних міст: Ярополча на Ірпені в Київському князівстві чи Ярополча-Заліського на Клязьмі у Володимиро-Суздальському князівстві. У прихідних і писцевих книгах XVII століття та в джерелі 1707 р. назва має форму Ерополч чи Ерополчь, на плані Генерального межування 1784 р. — Ярополец, у К. Ністрема в 1852 р. — Яропольце, у списку 1862 р. — Ярополчь, а з другої половини XIX століття узвичаюється форма Ярополец, що стала сприйматися як зменшувальна форма від Ярополчь (як у відомих парах Ростов — Ростовець, Юр'єв — Юр'євець)[1].
Історія[ред. | ред. код]
За археологічними даними перше поселення на місці села виникло приблизно XI ст. У XVII ст. село належало гетьману Петру Дорошенку. Згодом перейшло в руки Гончарових та Чернишевих. У садибі перших кілька разів бував О. С. Пушкін.
У 1920 році до села приїжджали В. І. Ленін та Н. К. Крупська через будівництво першої в СРСР сільської ГЕС. У 1941 році станція була зруйнована в ході бойових дій. Відновлена тільки 1980 року як історична пам'ятка.
Ярополець Гончарових[ред. | ред. код]
Садиба була розділена на дві земельні ділянки, після чого одну продали родині Гончарових. Це були батьки дружини поета Олександра Пушкіна, Наталі Гончарової. Саме до них, в садибу Ярополець Гончарових, і приїздив російський поет.
Добре збереглась садиба Гончарових в стилі класицизму, де зараз розміщується будинок відпочинку МАІ з Москви. Відреставрована Предтеченська церква 1755 року, яка діє і зараз.
Ярополець Чернишових[ред. | ред. код]
Садиба належала відомому полководцю Російської імперії графу Захару Григоровичу Чернишову (1722—1784). З історії відомо, що росіяни двічі здобували місто Берлін у війнах. Вперше це зробив саме Захар Чернишов у 18 столітті 1760 року. Вдруге це відбулося в 1945 році.
Для своєї резиденції граф обрав садибу Ярополець. Гроші дозволяли, і до розбудови розкішної садиби на зразок німецьких чи французьких садиб — замків граф залучив найкращих архітекторів Імперії. Є відомості, що проект замку — палацу в Яропольці Чернишових зробив архітектор Валлєн Деламот, що працював для самої імператриці Катерини II.
Палац (за поземним планом) має будівлю замка, що галереями на чверть кола сполучається з двома бічними корпусами, схожими на подібні в імператорському палаці Гатчина. Довжина парадного фасаду палацу Чернишова дорівнювала 420 метрів. За цим показником палац Чернишова перевищував Зимовий палац в Петербурзі (210 метрів, архітектор Растреллі), імператорський палац в Царському Селі (300 метрів), Будинок 12-ти колегій, міністерств в Петербурзі, (383 метри). Замок — палац Чернишова був найбільшим серед провінційних садиб Російської імперії. Задовго до 20 століття садиба стала видатною пам'яткою архітектури Імперії 18 століття. До нашого часу дійшли поземні плани споруд садиби і розкішного, небаченого в Підмосков'ї саду бароко, що розташований на схилі до ставка.
За часів СРСР з садиби вивезені мармурові скульптури, портрети, живопис, меблі і передані в музеї Петербурга і Москви.
Тут майже не йдуть реставраційні роботи по відновленню садиби Чернишових та Казанської церкви при ній, які були зруйновані 1941 року. На початок 21 століття садиба в жахливому стані покинутої руїни. Могилу і надгробок полководця З. Г. Чернишова в Казанській церкві розтрощено і сплюндровано.
Частково зберігся єдиний для двох садиб парк зі ставками. У парку розташований обеліск, поставлений на честь Катерини II. На могилі гетьмана Петра Дорошенка збудовано каплицю (1999), ще одна каплиця — Микільська — закинута (1872). В центрі села існує також пам'ятник кремлівським курсантам. Історія села добре прослідковується по експонатам краєзнавчого народного музею, який створила Кожем'яка Антоніна Павлівна, місцевий краєзнавець.
-
Палац-руїна садиби Чернишових взимку, січень 2010 р. -
Казанська церква садиби Чернишових
.jpg)
_02.jpg)
Населення[ред. | ред. код]
Населення — 1 184 осіб (2006).
| Чисельність населення | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| 1852[2] | 1859[3] | 1926[4] | 2002[5] | 2006[6] | 2010[7] | 2013[8] |
| 548 | ↗742 | ↘613 | ↗1067 | ↗1184 | ↘1124 | ↗1267 |
| 2014[9] | 2015[10] | 2016[11] | ||||
| ↗1270 | ↘1261 | ↗1277 | ||||
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Е. М. Поспелов. Топонимический словарь Московской области. — М. : Инфомационно-издательский дом «Профиздат», 2000. — С. 307. (рос.)
- ↑ Нистрем К. Указатель селений и жителей уездов Московской губернии. — М., 1852. — 954 с.
- ↑ Списки населённых мест Российской империи. Московская губерния. По сведениям 1859 года / Обработано ст. ред. Е. Огородниковым. — Центральный статистический комитет министерства внутренних дел. — СПб., 1862. — Т. XXIV.
- ↑ Справочник по населённым местам Московской губернии. — Московский статистический отдел. — М., 1929. — 2000 екз.
- ↑ Данные Всероссийской переписи населения 2002 года: таблица № 02c. Численность населения и преобладающая национальность по каждому сельскому населенному пункту. М.: Федеральная служба государственной статистики, 2004 (рос.)
- ↑ Алфавитный перечень населённых пунктов муниципальных районов Московской области на 1 января 2006 года. Развитие местного самоуправления на территории Московской области. Архів оригіналу (RTF+ZIP) за 11 січня 2012. Процитовано 4 лютого 2013.
- ↑ Численность сельского населения и его размещение на территории Московской области (итоги Всероссийской переписи населения 2010 года). Том III. М.: Территориальный орган Федеральной службы государственной статистики по Московской области. 2013. Архів оригіналу (DOC+RAR) за 20 жовтня 2013. Процитовано 20 жовтня 2013.
- ↑ Сведения о численности постоянного населения сельского поселения Ярополецкое на 1 января 2013 года. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 10 березня 2016.
- ↑ Сведения о численности постоянного населения сельского поселения Ярополецкое на 1 января 2014 года. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 10 березня 2016.
- ↑ Сведения о численности постоянного населения сельского поселения Ярополецкое на 1 января 2015 года. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 10 березня 2016.
- ↑ Сведения о численности постоянного населения сельского поселения Ярополецкое на 1 января 2016 года. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 8 березня 2016.
Джерела[ред. | ред. код]
- Гос. Эрмитаж, Каталог № 2 картинной галереи, Л, «Искусство», 1981, раздел «Швеция» (рос)
- Тихомиров Н. Я. «Архитектура подмосковных усадеб», М, 1955 (рос)
- Чекмарёв А. В. «Ярополец. Дворянские гнёзда России. История, культура, архитектура. Очерки под ред. М. В. Нащокиной», М, 2000.
Посилання[ред. | ред. код]
- Перша сільська ГЕС
- Ярополец и его достопримечательности (заметка с фотографиями)
- Бантыш-Каменский Д. Н. «Биографии российских генералиссимусов и генерал-фельдмаршалов»|1-2|||часть = 27-й генерал-фельдмаршал граф Захар Григорьевич Чернышев [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]