Ґоліят

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Давид і Ґоліят», кольорова гравюра Осмара Шиндлера, бл. 1888 р.

Ґолія́т[1] (у перекладі Огієнка), Голія́т[2] (у перекладі Хоменка), також Голіа́ф[3] (івр. גלית‎) — філістимлянський воїн у Старому Заповіті. Молодий Давид, майбутній цар Юдеї та Ізраїлю, перемагає Ґоліята в поєдинку за допомогою пращі, а потім відрубує його голову (1 Сам. 17:49-51). Перемогою Давида над Ґоліятом почався наступ ізраїльських та юдейських військ, які вигнали зі своєї землі філістимлян (1 Сам. 17:52-51).

У Старому Заповіті[ред. | ред. код]

Давид тримає голову Ґоліята. Гравюра Гюстава Доре, 1860-і рр.

Ґоліят був надзвичайно сильним воїном величезного зросту, філістимлянином, уродженцем міста Ґат. Він 40 днів закликав ізраїльтян виставити проти нього на двобій воїна, щоб не вдаватися до великої війни. За результатом, або ізраїльтяни мусили б скоритися філистимлянам, або навпаки. Цар Саул, який мав би прийняти виклик, боявся виступити проти велетня.

Тоді жив юний пастух Давид, син Єссея. Його брати вже служили у війську царя і Давид носив їм їжу. Давид поцікавився що чекає того, хто переможе Ґоліята й довідався, що цар видасть за нього заміж свою дочку, а дім батька звільнить від податків і повинностей. Давидів брат Еліав став сварити Давида, кажучи, що той хоче тільки подивитися на битву. Про це довідався Саул і наказав привести Давида до себе. Давид сказав, що вийде на бій проти Ґоліята, бо захищаючи свою отару від левів і ведмедів, уже знав, що сильніший не завжди перемагає. Саул пропонував Давиду свої обладунки та зброю, але вони були заважкі для юнака. Давид узяв лише палицю, пращу та п'ять каменів зі струмка.

Хоча Ґоліят був одягнений у мідну броню та озброєний залізним списом, Давид не побоявся його та у відповідь на глузування суперника відповів, що покладається на Бога. Давид кинув камінь із пращі, він поцілив Ґоліяту в лоб і вбив. Потім Давид відрубав супернику голову і філістимлянське військо втекло, переслідуване ізраїльтянами.

Обладунки Ґоліята Давид лишив у своєму наметі, а голову відіслав до Єрусалима.

У похідних текстах[ред. | ред. код]

Караваджо, «Давид і Ґоліят», 1600 р.

Талмуд підкреслює безбожність Ґоліята: його вихваляння перед ізраїльтянами включали те, що він захопив Ковчег Заповіту та приніс його до храму Дагона. Ґоліят кидав ізраїльтянам виклики до бою вранці та ввечері, щоб заважати їм молитися. За словами рабина Ханіни, його броня важила 60 тонн; 120 тонн — за словами рабина Абба бар Кахана. Після смерті Ґоліята виявилося, що на його серці був образ Дагона[4].

Згідно з Вавилонським Талмудом (Сота 42b), Ґоліят був сином Орпи, названої сестри Рут, прабабусі Давида. Рут Рабба, агадична та гомілетична інтерпретація Книги Рут, робить кровне споріднення Давида й Ґоліята ще ближчим, вважаючи Орпу та Рут рідними сестрами. При цьому Орпа вела розпусний спосіб життя. Згідно з Єрусалимським Талмудом (Євамот 24b), Ґоліят народився в результаті поліспермії і мав близько ста батьків.

У сувоях Мертвого моря історик I століття н. е. Йосип Флавій, як і основні септуагінти, вказують зріст Ґоліята як «чотири лікті й п'ядь» або 2,06 метра, тоді як у Масоретському тексті йдеться про «шість ліктів і п'ядь», тобто 2,97 метра[5][6].

У книзі «Псевдо-Філон», написаній між 135 роком до н. е. і 70 роком н. е., Давид сказав переможеному Ґоліяту подивитися на свого вбивцю. Ґоліят тоді побачив, що його вбив не камінь, а янгол[7].

В ісламі[ред. | ред. код]

Ґоліят згадується в розділі 2 Корану (2: 247—252), в розповіді про битву Давида і Саула проти філістимлян. У цій книзі він називається Джалут (جالوت). В Корані не згадується як саме Давид убив Ґоліята[8].

Фразеологізм[ред. | ред. код]

Ім'я Ґоліята вживається на позначення надзвичайно сильної людини. Вислів «Давид і Ґоліят» (частіше «Давид і Голіаф») часто слугує для вказівки на протистояння дуже різних за силою суперників; несподівану перемогу тих, хто вважалися приреченими на поразку[9][10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ґоліят // Голоскевич Григорій. Правописний словник. ― Львів : Апріорі, 2020. ― 648 с. — ISBN 978-617-628-7.
  2. Голіят // Голоскевич Григорій. Правописний словник. ― Львів : Апріорі, 2020. ― 648 с. — ISBN 978-617-628-7.
  3. Голіаф // «Словники України» online / Український мовно-інформаційний фонд НАН України.
  4. GOLIATH - JewishEncyclopedia.com. www.jewishencyclopedia.com. Процитовано 19 лютого 2023. 
  5. Ehrlich, C. S. (1992). «Goliath (Person)». In D. N. Freedman (ed.), The Anchor Yale Bible Dictionary (Vol. 2, p. 1073). New York: Doubleday
  6. Hays, J. Daniel (December 2005). Reconsidering the Height of Goliath. Journal of the Evangelical Theological Society. 48 (4): 701–2. Архів оригіналу за 30 грудня 2010. 
  7. Charlesworth, James H. 1983. The Old Testament pseudepigrapha vol 2. Garden City, N.Y.: Doubleday. ISBN 0-385-18813-7 p. 374.
  8. Kaltner, John; Mirza, Younus (8 лютого 2018). The Bible and the Qur'an: Biblical Figures in the Islamic Tradition (англ.). Bloomsbury Publishing. с. 58. ISBN 978-0-567-66603-1. 
  9. Коваль, Алла Петрівна (2001). Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблійного походження в українській мові (укр.). Либідь. с. 89–92. ISBN 978-966-06-0184-0. 
  10. David and Goliath. Macmillan Dictionary. 

Посилання[ред. | ред. код]