1-й кінно-козацький Бузький полк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
1-й кінно-козачий Бузький полк
На службі червень 1918листопад 1918
Країна Flag of Ukraine.svg Українська Держава
Чисельність полк
Війни/битви Перші Визвольні Змагання
Командування
Визначні
командувачі

полковник Іван Стеценко (червень 1918)

полковник Сергій Білогрудов

1-й кінно-козачий Бузький полк — підрозділ Армії Української Держави, що входив у склад 1-ї кінної дивізії.

Історія[ред. | ред. код]

Формувався з кадрів 9-го уланського Бузького полку російської армії, який виводить свою історію з Бузького козацького полку, створеного з мещканців Південної України у 1785 році. До 1914 року полк розташовувася у Білій Церкві, переважно комплектувався українцями. У грудні 1917 року полк було українізовано та невдовзі перейменовано на 9-й Сердюцький кінно-козачий полк. 18 січня 1918 року полк повернувся до Білої Церкви, де протягом найближчих днів був цілком демобілізований. Від нього залишився тільки офіцерський кадр, який у березні 1918 року був зарахований до складу Армії УНР[1].

У складі армії Укрїанської Держави[ред. | ред. код]

20 червня 1918 року полк було перейменовано на 1-й кінно-козачий Бузький полк. 16 листопада 1918 року кадри 1-го кінно-козачого Бузького полку, що складався лише з 20 офіцерів та козаків було роззброєно повсталими проти Гетьмана П. П. Скоропадського Окремим загоном січових стрільців. Старшини, що висловили бажання служити в армії Директорії, було призначено до кінноти січових стрільців, інші — розпущено по домівках[2].

Спроба відродження підрозділу[ред. | ред. код]

У січні 1919 року штаб Дієвої армії УНР здійснив спробу відродити полк та навіть призначив нового командира — полковника Кравченка, але на цьому справа формування полку зупинилась.

Література[ред. | ред. код]

  1. Я. Тинченко. Українські Збройні Сили. К: Темпора, 2009—500 с.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Я. Тинченко. Українські Збройні Сили. К: Темпора, 2009 — С. 308
  2. Я. Тинченко. Українські Збройні Сили. К: Темпора, 2009 — С. 308