6-й армійський корпус (Російська імперія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
6-й армійський корпус
рос. 6-й армейский корпус
На службі 19 лютого 1877—1918
Країна  Російська імперія
Вид Російська імператорська армія
Тип армійський корпус
Чисельність до 20 тис. осіб
У складі Варшавська військова округа
Війни/битви Російсько-турецька війна 1877
Перша світова війна
Медіафайли на Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: 6-й корпус.

6-й армійський корпус (рос. 6-й армейский корпус) — загальновійськове оперативне з'єднання (армійський корпус) Російської імператорської армії. Сформоване 19 лютого 1877 року з 4-ї, 6-ї, 10-ї піхотних дивізій і 6-ї кавалерійської дивізії. Навесні та влітку 1917 року було «українізовано» й переформовано на 2-й Січовий Запорізький корпус.

Історія[ред. | ред. код]

VI-й корпус у битвах у Східній Пруссії та Польщі в 1914—1915 рр.[ред. | ред. код]

До 12/25 серпня 1914 року, завдяки необдуманим директивам Головнокомандувача військ Північно-Західного фронту генерала Жилінського[ru] й діям генерала Самсонова, замість зосередження, 2-га російська армія була розведена «віялом» на фронті в 120 верст у дні вирішальної битви (Битва під Танненбергом) з 8-ю німецькою армією.

Німецька 8-а армія підводилася до поля битви у двох групах: південна силою 8 з половиною піхотних дивізій прямувала для удару в лівий фланг і тил армії Самсонова, північна 4 з половиною піхотних дивізій прямувала на Бішофсбург для нанесення окремої поразки ізольованому VI російському корпусу[1]

.

Бій розчленовувався на низку ізольованих корпусних боїв. 12/25 серпня VI російський корпус отримав зміну директиви, викликане дозволом Головнокомандувача наступати головними силами не на фронт Зеєбург — Растенбурґ, а на фронт Остерод — Алленштайн. Згідно з новою директивою, на VI російський корпус покладалося завдання, залишаючись у Бішофсбурга, забезпечити правий фланг 2-ї російської армії в районі між Алленштайном та головними Мазурськими озерами. Правіше йшла 4-та кавалерійська дивізія з метою розвідки у смузі Зеєбург-Растенбург[2]. Внаслідок кінної розвідки командир корпусу генерал Благовіщенський[ru] отримав відомості про присутність великих сил ворога у Лаутерна — Зебурга. У рамках поставленого корпусу завдання Благовіщенський вирішує пересунути 16-ту піхотну дивізію до Алленштайна. Вранці 13/26 серпня дивізія розпочала рух до Алленштайна. Тим часом, «з боку Лаутерна почався наступ супротивника». 4-та піхотна дивізія «втягнулася у бій і швидко витратила свої резерви». Нечисленна російська артилерія відмовилася від боротьби з батареями супротивника. Російські полки, героїчно опираючись, зазнавали величезних втрат від ворожого артилерійського вогню. О 1 годині дня командир VI корпусу наказує 16-й піхотної дивізії повернутися до Бішофсбургу для надання допомоги 4-й піхотній дивізії. Один полк був спрямований до Бішофсбургу, а решті сил було наказано рушити на захід для завдання флангового удару. Проте, забракло часу: 4-та піхотна дивізія охоплена з трьох сторін, почала відхід до Ортельсбургу. Безладний відступ 4-ї піхотної дивізії прикрили частини 16-ї піхотної та 4-ї кавалерійської дивізій.

У бою у Бішофсбурга 4-та піхотна дивізія, що була у складі 12,5 батальйонів, 5-ти польових та 2-мортирних батарей втратила 73 офіцери, 5283 нижні чини, 2 батареї та 18 кулеметів… втрати досягали 50%[3]

.

Вранці 14/27 серпня 16-та піхотна дивізія розпочала відступ від Бішофсбурга у напрямку на Менсгут. Близько 4 години дня її ар'єргард вплутався в бій з авангардом противника на північ від Менсгута. Поступово «розгорнулися і вступили в бій також головні сили 16 піхотної дивізії». Противник змушений був припинити наступ. Вночі 15/28 серпня «дивізія пройшла повз палаючого Ортельсбурга і розташувалася на схід від нього». Центральні корпуси армії генерала Самсонова перебували біля Алленштейна та на захід. Військовий історик Головін Н. у своїх дослідженнях зазначає, що «за таких умов для 16-ї піхотної дивізії був лише один шлях: дорога на Пассенхайм для того, щоб, захищаючи дефіле, що знаходяться там між озерами, не допустити ворожий корпус вийти в тил головним силам армії Самсонова». 16-а піхотна дивізія мала зайняти або Пассенхайм, або Єдвабно або Вілленберг. Однак цього не було зроблено ні в ніч на 16/29 серпня, ні вдень 16/29 серпня. Командир дивізії та його штаб не прийняли самостійне рішення, що відповідає складовій обстановки і разом зі своєю дивізією «пасивно» відступали слідом «за 4-ю піхотною дивізією, що пішла на південь і корпусним начальством».

Відхід на південь цілком боєздатної 16 піхотної дивізії не можна не вважати "найбільшою стратегічною помилкою командира корпусу і начальника дивізії", що призвела до катастрофічних для центральних корпусів 2-ї армії наслідків[4]

.

До 17/30 серпня штаб фронту не вживає жодних заходів «для того, щоб взяти до рук управління фланговими корпусами» 2-ї російської армії. Об 11-й годині ранку 17/30 серпня було отримано наказ зі штабу фронту про необхідність зосередження VI корпусу у Вілленберга, 4-ї кавалерійської дивізії рушити на Пассенхайм з метою забезпечити правий фланг і тил центральних корпусів армії Самсонова. Надвечір VI корпус просунувся на 15 верст у напрямку Ліповець. 4-та кавалерійська дивізія знову наблизилася до Грамена. 17/30 серпня стався полон деяких частин XIII корпусу. У ніч на 18/31 серпня Жилінський наказує VI корпусу відступити на Мишковець і далі на Остроленку[5]. Головін Н. писав, що продовження руху корпусу на Вілленберг врятувало б частини 36-ї піхотної дивізії під командуванням генерала Преженцова[ru] (майже 11 000). Однак, воля Головнокомандувача військ Північно-Західного фронту генерала Жилінського «не зуміла виявити навіть невелику наполегливість, щоб урятувати залишки тих героїв, яких так безрозсудно гнала в авантюру»[6].

Для порятунку центральних корпусів 2-ї армії зовсім не потрібно форсованих рухів протягом сотень верст у стратегічну пастку лівофлангових корпусів армії Ренненкампфа, а потрібна лише елементарна стратегічна грамотність верхів VI корпусу[7]

.

З 12 жовтня 1914 року корпус входив до складу 1-ї армії під командуванням генерала від кавалерії П. К. Ренненкампфа. Виконував завдання щодо прикриття правого флангу та тилу армії, що діяла на захід від Вісли. 4 листопада брав участь у наступі на Рацьонж, Серпць й Рипін.

15 листопада корпус почав наступ на містечка Собота і Бєляви, потіснив частини німецької 1-ї піхотної дивізії, перейшов р.Мрогу і закріпився на нових позиціях.

До 6 грудня після важких боїв чисельність корпусу впала до 17 тис. осіб (40% від штатної чисельності та 58% від чисельності на 1 листопада)[8].

У середині грудня корпус зайняв 15-км ділянку фронту біля злиття річок Бзура та Равка. У боях у цьому районі його війська зазнали з боку німців атаки з використанням хімічної зброї.[9].

7 січня 1915 року корпус було передано в 2-гу армію (командувач генерал від інфантерії В. В. Смирнов[ru]). У другій половині січня 1915 року корпус зіграв провідну роль у відбитті демонстративного наступу 11-ї німецької армії в районі Боржимів - Воля Шидловська, але його втрати у цій битві склали до 40 000 осіб.[10]

З червня 1915 року передано до складу 11-ї армії (командувач генерал від інфантерії Д. Г. Щербачов) Південно-Західний фронт. Був перекинутий до Галичини, де взяв участь в ударі у фланг німецьких частин генерал-полковника А. фон Макензена, що наступали. У цих боях російські війська завдали поразки двом корпусам ворога, взявши 13 тис. полонених, захопивши 6 артилерійських гармат та понад 40 кулеметів. Із 3 червня корпус перейшов до оборони.

Корпус — учасник Таневської битви 18 — 25 червня 1915 р.[11][12][13][14][15] і Люблінсько-Холмської битви 9 — 22 липня 1915 р.[16][17]

Восени 1915 року 6-й армійський корпус взяв участь у наступальній операції південних армій Південно-Західного фронту на р. Серет. На початок листопада спільно з 17-м армійським корпусом[ru] було взято в полон понад 10 тис. полонених.

Структура[ред. | ред. код]

До початку Першої світової війни входив до складу Варшавської військової округи. Склад на 18.07.14


Командування[ред. | ред. код]

Командувачі корпусу[ред. | ред. код]

Начальники штабу корпусу[ред. | ред. код]

Начальники артилерії корпусу[ред. | ред. код]

В 1910 посаду начальника артилерії корпусу була замінена посадою інспектора артилерії

Посада начальника/інспектора артилерії корпусу відповідала чину генерал-лейтенанта. Особи, які призначалися на цю посаду в чині генерал-майора, були виконувачами обов'язків і затверджувалися в ній одночасно з піднесенням до генерал-лейтенантів.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Н. Н. Головин, «Из истории кампании 1914 года на Русском фронте», Кн. 1, т. 1. "План войны "; т. 2. Начало войны и операции в Восточной Пруссии "/ Н. Н. Головин — М.: АЙРИС-пресс, 2014 г.-688 с.,(Белая Россия), стр. 501, 529
  2. ↑ Н. Н. Головин, «Из истории кампании 1914 года на Русском фронте», Кн. 1, т. 1. "План войны "; т. 2. Начало войны и операции в Восточной Пруссии "/ Н. Н. Головин — М.: АЙРИС-пресс, 2014 г.-688 с.,(Белая Россия), стр. 525
  3. ↑ Н. Н. Головин, «Из истории кампании 1914 года на Русском фронте», Кн. 1, т. 1. "План войны "; т. 2. Начало войны и операции в Восточной Пруссии "/ Н. Н. Головин — М.: АЙРИС-пресс, 2014 г.-688 с.,(Белая Россия), стр. 527
  4. ↑ Н. Н. Головин, «Из истории кампании 1914 года на Русском фронте», Кн. 1, т. 1. "План войны "; т. 2. Начало войны и операции в Восточной Пруссии "/ Н. Н. Головин — М.: АЙРИС-пресс, 2014 г.-688 с.,(Белая Россия), стр. 528
  5. ↑ Н. Н. Головин, «Из истории кампании 1914 года на Русском фронте», Кн. 1, т. 1. "План войны "; т. 2. Начало войны и операции в Восточной Пруссии "/ Н. Н. Головин — М.: АЙРИС-пресс, 2014 г. - 688 с.,(Белая Россия), стр. 585
  6. ↑ Н. Н. Головин, «Из истории кампании 1914 года на Русском фронте», Кн. 1, т. 1. "План войны "; т. 2. Начало войны и операции в Восточной Пруссии "/ Н. Н. Головин — М.: АЙРИС-пресс, 2014 г.-688 с.,(Белая Россия), стр. 586
  7. ↑ Н. Н. Головин, «Из истории кампании 1914 года на Русском фронте», Кн. 1, т. 1. "План войны "; т. 2. Начало войны и операции в Восточной Пруссии "/ Н. Н. Головин — М.: АЙРИС-пресс, 2014 г.-688 с.,(Белая Россия), стр. 546
  8. ↑ Ловичское сражение 1914 года. btgv.ru. Процитовано 22 липня 2020.
  9. ↑ Гурко В. Война и революция в России. Мемуары командующего Западным фронтом. 1914—1917. — М. : Центрполиграф, 2007. — 399 с. — (Свидетели эпохи) — ISBN 978-5-9524-2972-7. С. 117, 118.
  10. ↑ Олейников А. В. В. Бекман: «Летнее преследование 1915 года было для германских частей временем наиболее тяжелых потерь за всю войну». Боевые потери русской, германской и австро-венгерской армий в кампании 1915 года на Русском театре Первой мировой войны. // Военно-исторический журнал. — 2011. — № 11. — С.3.
  11. ↑ Контрудар. Ч. 3. «Засадный полк» генерала Веселовского готовится к броску. btgv.ru. Процитовано 8 вересня 2020.
  12. ↑ Контрудар. Ч. 4. В 4 часа утра 22 июня. btgv.ru. Процитовано 8 вересня 2020.
  13. ↑ Контрудар. Ч. 5. Преодолевая бешеное сопротивление противника. btgv.ru. Процитовано 8 вересня 2020.
  14. ↑ Контрудар. Ч. 6. Деревня Лесничувка и господский двор Бобы. btgv.ru. Процитовано 8 вересня 2020.
  15. ↑ Контрудар. Ч. 7. Образец активной обороны. btgv.ru. Процитовано 8 вересня 2020.
  16. ↑ Люблин-Холмская битва 1915 г. Ч. 1. Три стратегических направления. btgv.ru. Процитовано 9 вересня 2020.
  17. ↑ Люблин-Холмская битва 1915 г. Ч. 2. Борьба за инициативу. btgv.ru. Процитовано 17 вересня 2020.
  18. ↑ Лодзинская операция. Архів оригіналу за 26 січня 2012. Процитовано 28 лютого 2018.
  19. ↑ Помер на посаді.
  20. ↑ Помер на посаді. Найвищим наказом від 17.07.1893 виключено зі списків померлим.

Джерела[ред. | ред. код]

Фронти

Армії
Корпуси
Спеціальні
Армійські
Кавказькі
Сибірські
Туркестанські
Польські
Українські
Інші
Кавалерійські
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=6-й_армійський_корпус_(Російська_імперія)&oldid=40231860