Греків Олександр Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Петрович Греків
12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий
Hrekov Oleksander.jpg
Загальна інформація
Народження 21 листопада (3 грудня) 1875(1875-12-03)
с. Сопич, Глухівський повіт
Чернігівська губернія, Російська імперія
Смерть 2 грудня 1959(1959-12-02) (83 роки)
м. Відень Австрія Австрія
Громадянство Flag of Austria.svg Австрія
Національність українець
Військова служба
Роки служби 19181959
Приналежність Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Рід військ Українська Народна Республіка Сухопутні війська
Формування ZUNR coa.svg УГА
Війни / битви Перша світова війна
Радянсько-українська війна
Командування
29 квітня 1917 — 3 травня 1918
ПопередникЖуківський Олександр Тимофійович
НаступникСливинський Олександр Володимирович

Військовий комісар Директорії України (в.о.)
9 січня 1919 — 14 лютого 1919
ПопередникОсецький Олександр Вікторович
НаступникСиротенко Григорій Тимофійович (в.о)

Нагороди та відзнаки
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Commons-logo.svg Матеріали до статті на Вікісховищі

Олександр Петрович Греків (Греков) (21 листопада (3 грудня) 1875(18751203), с. Сопич, Глухівський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія — 2 грудня 1959, Відень, Австрія) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Начальний командант УГА.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 21 листопада (або 3 грудня) 1875 року в селі Сопич (тепер Глухівського району Сумської області) в дворянській родині. За сімейним переказом його рід походив із Греції, а засновником вважався Логофетос, придворний царівни Софії Палеолог, що прибув разом із нею до Москви в 1472 році разом з її двором. Там він отримав прізвище Грек, а його потомки вже писалися Грековими.

Після закінчення гімназії, подальшу освіту набував на правничому факультеті Московського університету, який закінчив 1897 року.

На службі в Російській імператорській армії[ред. | ред. код]

У 1899 році закінчив Олексіївське військове училище в Москві, з того ж року почав службу в Лейб-гвардії єгерського полку підпоручиком. Після закінчення в 1905 році академії Генштабу — Миколаївської військової академії — командир роти цього ж полку.

Від 1907 р. — старший ад'ютант штабу 3-ї гренадерської дивізії в Москві; від 1908 р. — старший ад'ютант штабу 1-ї гвардійської дивізії в Петербурзі; з 1910 р. — помічник старшого ад'ютанта штабу військ гвардії та Петербурзького військового округу. Водночас із 1908 р. викладав політичну та військову історію й тактику у військових училищах Петербурга.

Від самого початку Першої світової війни був по черзі начальником штабу 74-ї піхотної дивізії Північно-Західного фронту, начальником штабу 1-ї гвардійської піхотної дивізії, командиром Лейб-гвардійського єгерського полку, начальником штабу 6-го армійського корпусу, генерал-квартирмейстером 1-ї армії. За бойові заслуги в операції під Вільном у 1916 році одержав чин генерал-майора.

На службі в Україні[ред. | ред. код]

Восени 1917 року прибув до Києва, де на прохання Михайла Грушевського здійснював ліквідацію Київської військової округи, був начальником гарнізону, а потім — заступником військового міністра Олександра Жуківського.

В листопаді, з ініціативи тодішнього голови ГВС Симона Петлюри, очолив одну з сердюцьких дивізій котрі були розформовані з подання Винниченка.

Після проголошення Української Держави (квітень, 1918-го) Олександр Греків перейшов в опозицію до режиму Скоропадського, очолив українське військове товариство «Батьківщина». Наприкінці 1918 — на початку 1919 р. — міністр військових справ УНР, перший Наказний отаман Армії УНР. 9 червня 1919 року призначений командувачем Українською Галицькою армією, на чолі якої 9-28 червня 1919 року провів один із найбільших наступів цієї армії, відомий як Чортківська офензива. За три тижні УГА відвоювала у поляків значну територію ЗУНР, дійшовши до лінії Броди — Олесько — Белзець — Гологори — Перемишляни — Стратин — Княгиничі — Букачівці, проте наступ зупинився через брак зброї і боєзапасу, після чого армія змушена була відступити перед кількісно більшим і краще озброєним польським військом Пілсудського. На чолі УГА Греков пробув до 5 липня 1919 року, коли через конфлікт із керівництвом вийшов у відставку та виїхав з сім'єю до Чернівців, які в той час належали Королівствові Румунія.

Усього в українських збройних силах прослужив 177 днів, себто майже 6 місяців.[1]

В еміграції[ред. | ред. код]

У 1920 році переселився до Відня (Австрійська республіка), де постійно мешкав упродовж майже тридцяти років. У 1946 отримав австрійське громадянство.

Арешт і ув'язнення[ред. | ред. код]

1948
Олександр Греків (сидить по центру) та Михайло Сорока (сидить справа) серед українських в'язнів

21 вересня 1948 року викрадений і заарештований СМЕРШем у Відні. Згодом перевезений до Лук'янівської в'язниці, де пробув до травня 1949 року.

За постановою Особливої наради при Міністрі державної безпеки СРСР від 6 липня 1949 року засуджений на 25 років покарання у виправно-трудових таборах. 23 липня того ж року його було відправлено до Озерного табору. Покарання відбував у Тайшеті та Норильську.

Пізніше звільнений, і 23 грудня 1956 року повернувся до Австрії, де в 1959 році помер. Похований на цвинтарі у Санкт-Андре-Вердерн, що неподалік від Відня.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

  • У Києві, Львові та Глухові є вулиці Генерала Грекова.
  • Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 140 років із дня народження відзначалося на державному рівні.[2]

З творчого доробку[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Доля і недоля генерала Грекова (До 136-річчя з дня народження)[недоступне посилання з липень 2019]
  2. Політика / Голос України. — К., № 29 (6033) від 18 лютого 2015. — С. 4

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]