Координати: 49°48′36.079992100002″ пн. ш. 34°31′59.289996100003″ сх. д. / 49.81002° пн. ш. 34.53314° сх. д. / 49.81002; 34.53314

Кочубеївські дуби

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 22:32, 2 червня 2019, створена InternetArchiveBot (обговорення | внесок) (Виправлено джерел: 1; позначено як недійсні: 0. #IABot (v2.0beta15))
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кочубеївські дуби
Назва на честьКочубеї
49°48′36.079992100002″ пн. ш. 34°31′59.289996100003″ сх. д. / 49.81002° пн. ш. 34.53314° сх. д. / 49.81002; 34.53314
Країна Україна
РозташуванняДиканський район Полтавської області
Найближче містоДиканька
Засновано1964 р.
Кочубеївські дуби. Карта розташування: Полтавська область
Кочубеївські дуби
Кочубеївські дуби (Полтавська область)
Мапа

Кочубе́ївські дуби́ — кілька вікових дерев, що збереглися від старовинної діброви, яка оточувала родовий маєток Кочубеїв у Диканьці. Як пам'ятка природи входить до переліку об'єктів Регіонального ландшафтного парку «Диканський».

Кочубеївські дуби. Початок 20 ст.

Історія дубів-велетнів

[ред. | ред. код]

Хто посадив кочубеївські дуби достеменно невідомо. Існує декілька версій. Згідно з однією, дуби як алею ніхто не саджав, а Кочубеї тільки прорубали рівні просіки по обидва боки від дубів для проїзду. За іншою версією, дубова алея, яка прикрашала в'їзд до садиби Кочубеїв була посаджена полтавським полковником Іваном Іскрою, і генеральним суддею Василем Кочубеєм до дня народження останнього, ще до Полтавської битви.

У 1861 році дубова алея налічувала 68 дерев. Місцями вона переривалася. В різних рядках її росло 7, 19, 42 дуба (до яких входило і три нині уцілілих велетні). Крізь алею простяглася дорога, що повертала від нинішньої автотраси Полтава — Гадяч навпроти села Проні і вела через Миколаївський ліс прямо до князівської садиби.

Документація на дуби ведеться тільки з початку сорокових років минулого століття. Відповідно до неї у ряду було п'ять дерев. Одне з них, яке виділялося найбільшими розмірами, так званий Маріїн дуб, або дуб Мазепи, що ріс у вибалку неподалік дзвіниці Миколаївської церкви в 1934 році підпалила блискавка і він згорів. За народною легендою, саме під ним юна Маруся-Мотря Кочубеївна чекала свого коханого — гетьмана Івана Мазепу.

Сучасний стан

[ред. | ред. код]

Нині під охороною держави знаходяться останні чотири дуби. Три з них ростуть рядком, один окремо, ближче до Диканьки. Дуби-велетні мають вік 600—800 років. Діаметр стовбурів 1,5-1,8 м, висота — 20-22 м. Є пам'яткою природи з 1964 року. Одне з дерев, середній в групі дуб, з 1970-х років суховершить. Попри лікування, дерево поступово гине.

Кочубеївські дуби в літературі

[ред. | ред. код]

Олександр Сергійович Пушкін оспівував Кочубеївські дуби в поемі «Полтава»:

В Диканці вартою стоять
Дуби, розрісшися крислато,
Про друзів, посланих на страту,
Вони нащадкам гомонять...
Оригінальний текст (рос.)
Цветет в Диканьке древний ряд
Дубов, друзьями насажденных;
Они о праотцах казненных
Доныне внукам говорят...

Вважається, що Пушкін ніколи не бував у Диканці, а уявлення про багатство диканської садиби Кочубеїв отримав із розповідей правнучки страченого генерального судді Наталки Кочубей, з якою познайомився у Царському Селі: родові перекази і легенди, почуті від Наталки, були опоетизовані в рядках поеми.

Під оспіваними Пушкіним дубами бували Микола Гоголь, Михайло Щепкін, Михайло Глінка, Григорій Квітка-Основ'яненко, Андрій Головко, Пилип Капельгородський, Юрій Смолич, Юрій Яновський.

Біля дубів завжди людно — сюди приїздять усі, хто знайомиться з Полтавщиною, її історією і природою. Досі існує повір'я, що, доторкнувшись до Кочубеївського дуба, можна отримати здоров'я і довголіття.

Джерела

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]