Анджей Кшицький

Анджей Кшицький
пол. Andrzej Krzycki
Народився	7 липня 1482(1482-07-07) Кжицько
Помер	10 травня 1537(1537-05-10) (54 роки) Скерневіце
Поховання	Базиліка Небовзяття Пресвятої Діви Марії (Гнєзно)
Підданство	Корольство Польща
Діяльність	політик, поет
Alma mater	Болонський університет
Знання мов	латина і польська
Посада	Roman Catholic Archbishop of Gnieznod, Королівський секретар, Roman Catholic Bishop of Przemyśld, Bishop of the Roman Catholic Diocese of Płockd і Примас Польщі
Конфесія	католицтво
Рід	Кшицькі
Герб
Медіафайли у Вікісховищі

Анджей Кшицький (пол. Andrzej Krzycki, 7 липня 1482 — 10 травня 1537) — католицький релігійний та державний діяч Королівства Польського, польсько-латинський поет.

Життєпис

Походив зі шляхетського роду Кшицьких гербу Котвич, народився у родинному маєтку.

За допомогою свого вуя Пйотра Томіцького — Краківського єпископа РКЦ — здобув освіту в Болонському університеті, де був учнем Філіпа Бероальдо Старшого і Кодра Урція. Повернувся до Польщі у 1501 році. Завдяки протекції вуя прийняв сан ксьондза, став працювавти у церковній ієрархії.

У 1512 році призначений секретарем польської королеви Барбари Запольї. У 1515 році став секретарем короля Сигізмунда I Старого. Після цього обіймав посаду єпископа РКЦ Перемишля до 1527 року, у 1527—1535 роках був єпископом Плоцьким. Слідом за цим обирається архієпископом Ґнєзна й примасом Польщі. Свою діяльність спрямовував на поширення ідей гуманізму у Королівстві. Вважається одним з найбільших гуманістів свого часу. Раптово помер у 1537 році. В останні роки життя взяв під своє заступництво сина простого селянина Клеменса Яніцького.

Творчість

Автор численних полемічних творів, спрямованих проти Реформації. Найвідомишим є «Панегірик Лютеру», де у сатиричній формі висміював догмати лютеранства. У трактатх «De Ratione ET Sacrificio Missae» і «De aflictione Ecclesiae» захищав католицизм.

Уславився своїми епіграмами, в яких не висміював королеву Бону Сфорцу, своїх колег-єпископів. У 1522 році з'явилася латинська поема Кшицького «Скарги Релігії та Речі Посполитої». У ній алегоричні персонажі таврують політичних крикунів, потопаючих в розкоші багатіїв, нерішучих сенаторів і проповідників «єретичних навчань». Всі надії автор покладає на короля, який один може врятувати Польщу від загибелі.

Джерела

• Bibliografia Literatury Polskiej — Nowy Korbut, t. 2 Piśmiennictwo Staropolskie, Państwowy Instytut Wydawniczy, Warszawa 1964, s. 424—428